«Українські прапори висять, бо так хочуть люди», – голова ОТГ на Херсонщині не співпрацював із росіянами та зник

Голова Горностаївської ОТГ, що на Херсонщині, Дмитро Ляхно впродовж всієї окупації залишався у своїй громаді. Для місцевих він був чи не єдиним представником легітимної влади, до якого вони могли звернутися по допомогу. 

Та 3 серпня Дмитра Валерійовича викрали з його власного будинку російські військові — рано-вранці увірвалися в будинок, де була маленька дитина, жорстоко побили та відвезли чоловіка невідомо куди. 

Його дружина в коментарі МІПЛ розповіла, як відбувалося викрадення та що цьому передувало. 

«Приставили автомати до голови»

«Це сталося близько 6:30 ранку, ми щойно прокинулися», — починає розповідь Олена Ляхно. — Сиділи пили каву, і я бачу, як у вікні щось мелькнуло, ніби ліхтарик. За мить люди в балаклавах вдерлися у будинок. Хоча людьми їх важко назвати… Кричать: “Лягайте на підлогу”. Розсипалися по всьому будинку і почали нишпорити». 

Олена в сльозах говорила агресивним росіянам, що в будинку — маленька дитина. Ті відповіли: «Ви наших дітей не жалієте, тому ми не будемо жаліти ваших». 

Коли жінка вийшла на вулицю, то побачила, як її чоловік лежить на землі, а до його голови приставлені автомати. Вона почала просити не чіпати Дмитра, але росіяни наказали їй «закрити рот» і зайти до хати. 

З будинку військові винесли телефони, барсетку з документами, банківські картки та гроші. Також змусили Олену віддати ключі від машини та від сейфу. У сейфі знайшли рушницю, її також забрали. 

«Потім я сиділа плакала в хаті і чула, як за вікном його били», — каже Олена. 

З обривків фраз вона зрозуміла, що росіяни питали її чоловіка про мітинги та про старших дітей, які живуть на підконтрольній Україні території та закордоном. 

За деякий час до будинку знову зайшов військовий РФ. Почав вимагати в Олени, аби вона дала йому якусь шапку. Ймовірно, каже жінка, аби одягти на голову чоловіку, щоб він не бачив, куди його везуть. 

«Я сказала, що в нього шапки всі короткі. Він мені відповідає: “Ти що, не зрозуміла? Швидко давай шапку!”» — переповідає жінка. 

Коли вона знайшла і віддала шапку, за хвилину зайшов ще один із групи викрадачів. 

«Його поведінка була неадекватною. Таке враження, що він був під дією певних речовин. Стояв, дивився на мене довго. Потім каже: “Чего ты ноешь?” Я кажу: “Ви в мене чоловіка забираєте, у дитини — батька. Що мені робити?” Він відповідає: “Не ной”. Закрив двері і пішов», — з жахом пригадує Олена той діалог. 

Детально описати російських військових жінка не може. Каже, що була в шоковому стані. Знає лише, що їх було до десяти людей. Мали повну амуніцію — балаклави, окуляри, зброю. Жінка припускає, що це були бійці росгвардії.

«Приїдуть люди і ти будеш більш покладистий»

Увесь час окупації над горностаївською адміністрацією висів український прапор. Працівники селищної ради продовжували працювати під керівництвом Дмитра Ляхна за українським законодавством.

«Силові органи, звісно, виїхали. А мій чоловік фактично став заміняти їх. З усіма питаннями — до нього. Наприклад, два місяці тому пропав один дідусь у селі. То мій чоловік разом із іншими мешканцями його шукав. Наприкінці липня, на жаль, знайшли труп. І знову ж — чоловік допомагав все це правильно оформити та задокументувати», — розповідає Олена.

За це Дмитро Ляхно отримував чисельні погрози з боку окупаційних військ. Олена знає щонайменше про три таких випадки водночас каже, її чоловік міг не все їй розповідати.  

«Приїжджали, схиляли його на свій бік, казали, мовляв, нумо з нами працювати. Він відмовлявся: “Хлопці, у нас в Горностаївці і в інших селах українські прапори висять, бо так хочуть люди. У нас Україна, я українець і у тут всі люди проукраїнські. А вони йому на це говорили: “До тебе приїдуть люди, і ти будеш покладистий”», — говорить Олена Ляхно.

Після викрадення голови ОТГ з громади виїхало багато людей. Зокрема ті, хто працював із Дмитром в селищній раді. Вони відмовилися працювати на окупаційну владу. 

Олена ж намагається знайти бодай місце, де росіяни тримають її чоловіка. Каже, що забрали його практично без одягу та без взуття. Його батьки возили речі до «комендатури», щоб передати Дмитру, але безрезультатно. 

Своїй маленькій дитині, каже жінка, вона вимушена щодня говорити, що «тато завтра повернеться». Але коли це станеться, вона не знає.

Артур Пріхно, журналіст МІПЛ

—————

Матеріал підготовлено Медійною ініціативою за права людини за підтримки Української Гельсінської спілки з прав людини