Send Lette
Інші воєнні злочини

“Українські діти перебувають в заручниках у росіян. До них застосовують тортури”, — Анастасія Пантелєєва

Двох підлітків із окупованого Бердянська Тіграна Оганнісяна і його друга Микиту Ханганова росіяни утримують, як заручників. Їх не випускають із окупованої території: щодня вони мають відмічатися, що не покинули свій населений пункт. Про це під час пресконференції “Українські діти під контролем Росії: як захистити їхні права і майбутнє?” розповіла Анастасія Пантелєєва, керівниця напряму документування Медійної ініціативи за права людини. Захід провели за ініціативи Коаліції “Україна. П‘ята ранку” / Ukraine 5AM Coalition.

“Наприкінці вересня минулого року російські військові приїхали по підлітка в Бердянську. Вони одягнули хлопцеві мішок на голову і вивезли його в невідомому напрямку. Дитину вивозили на так звані допити з імітацією розстрілу, катували електричним струмом. Його однокласник потрапив у схожу ситуацію”, — пояснила Анастасія Пантелєєва. 24 травня цього року підліткам висунули обвинувачення у нібито підготовці диверсії на залізниці, їх збираються судити. “Ці діти не мають адекватної юридичної допомоги в окупації. Так звана “судова” система на окупованих територіях України є квазіправовою. Жодних сподівань, що в окупованій Запорізькій області є адекватні органи правосуддя, у нас немає”, — заявила керівниця напряму документування МІПЛ.

На пресконференції йшлося також про те, як захистити права сотень тисяч дітей, які нині залишаються під контролем Росії. У свіжому дослідженні Центру прав людина ZMINA міститься інформація, як РФ незаконно переміщує українських дітей на свою територію та сприяє їхньому усиновленню, зокрема, стимулюючи цей процес матеріально. Експерти констатують, що сукупність таких дій формують єдину політику, яку втілює вся вертикаль влади у Російській Федерації і яка спрямована на те, щоб розірвати зв’язок дітей із Україною, унеможливити їхнє повернення. Це становить злочин геноциду, зазначила правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA Онисія Синюк.

“З окупованих територій в інші держави дітей можна переміщувати лише за однієї підстави — якщо є небезпека для їхнього здоров’я. Більше того, якщо така небезпека є, треба знайти батьків чи опікунів і отримати від них дозвіл на переміщення. Важливо розуміти, що згода самих дітей не може бути підставою для цього. Тим не менше, Росія почала переміщати заклади, які здійснюють піклування за дітьми, з окупованих територій. Це почалося відбуватися ще до повномасштабного вторгнення. Зокрема, відомо, що напередодні, 19 лютого 2022 року, у спортивний оздоровчий комплекс “Ромашка” в Ростовській області привезли 457 дітей із трьох закладів із окупованої території Донецької області. Серед них — Донецька школа-інтернат № 1. У квітні директорка цього закладу дала інтерв’ю, де вона зазначила, що рішення про переміщення дітей було ухвалене за лічені хвилини, що діти надали дозвіл на те, щоб у подальшому їх поміщали в російські сім’ї”, — говорить Онисія Синюк.

У дітей, які залишаються на окупованих територіях, окупанти стирають ідентичність, використовуючи для цього федеральні освітні програми, проводячи “виховні” та “патріотичні” заходи, мілітаризацію та індоктринацію.

“Дітей, які живуть у так званих “ДНР/ЛНР”, нікуди не вивозили, їх просто перевиховують. Натомість у Запорізькій і Херсонській областях здійснюється так званий кримський сценарій перевиховання. Це повна заборона доступу до історії, мови і культури свого народу. І навіть якщо якась дитина спробує згадати, що вона українська, окупанти застосовують до цих дітей “курси денацифікації”. І потім з’являються відео, у яких діти кажуть: “Я вибачаюся перед російським  народом, що називав їх “рашкою” та “орками”, я все зрозумів після курсів, тому слава Росії”. Коли я бачу такі відео, я розумію, через що пройшла ця дитина, яке приниження пережила. Тому я хочу, щоб ми сьогодні згадали про більш ніж мільйон дітей, яких звільняють від того, щоб вони відчували себе українцями”, – наголошує Валентина Потапова, керівниця напрямку національної адвокації у сфері освіти Центру громадянської просвіти “Альменда”.

Експерти Медійної ініціативи за права людини, у свою чергу, досліджували питання, як росіяни дізнаються про дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах. Вони виявили активність російських волонтерів та лікарів у соціальних мережах, які приїздять на окуповані території, знаходять таких дітей і сприяють подальшій їх передачі до прийомних сімей у Росії. Крім того, росіяни можуть викрадати дітей у батьків, яких незаконно затримують на окупованих територіях.

“Відомі випадки, коли на території Донецької області росіяни брали батьків у заручники, утримували їх у місцях позбавлення волі. А діти залишалися вдома самі. І можна дослідити, як  здійснювався тиск на батьків. У нас є кейс, де колишня заручниця, якій вдалося повернутися на підконтрольну Україні територію, свідчила, що до неї приходили в камеру і казали: “Ваших дітей буде всиновлено, депортовано, переправлено на територію РФ”. Тобто людина взагалі не знала, де її діти перебувають. 

Ми знаємо, що в Маріуполі після обстрілів російські військові їздили містом і збирали дітей, які втратили батьків. Доправляли їх у Донецьк, розміщували в лікарнях. Після того як певна кількість дітей там збиралася, їх переправляли під Москву. Намагалися віддати в прийомні родини, декого лишили в спецзакладах на території РФ. Меншість опікунам чи родичам вдалося забрати, власне родичам, а не батькам, бо батьки в таких дітей найчастіше загинули”, — розповіла Анастасія Пантелєєва.

“Примусове переміщення і депортація дітей — це один із найтяжчих міжнародних злочинів, які Росія здійснює з 2014 року, використовуючи дітей як інструмент для ведення війни. Якщо ми кажемо про правову кваліфікацію таких злочинів, вони можуть підпадати під три категорії: воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид. Усе залежить від кількості зібраних фактів і доказової бази, що у майбутньому вплине на кінцеву кваліфікацію”, — пояснює Євгенія Капалкіна, адвокатка Ukranian Legal Advisory Group.

За її словами, вирішення цього питання має відбуватися за активної участі міжнародної спільноти та правових механізмів, як-от залучення держав-покровительок — незалежних третіх країн, які б були посередниками у збройному конфлікті в контексті додержання прав дітей, що прописано в Женевських конвенціях. На жаль, цей механізм не використовується з 2014 року.

“Треті країни, які мають консульські дипломатичні зносини з РФ, могли б узяти на себе допомогу Україні для консульського забезпечення прав людини українців, які перебувають на території РФ, якщо це стосується відновлення паспортних або інших документів, необхідних для підтвердження особи у зв’язку із втратою чи знищенням документів. Наша задача — ініціювати такі питання на міжнародному рівні. І ми це робимо під час адвокаційних поїздок”, — додає Євгенія Капалкіна.

Публікацію підготовлено за підтримки Празького громадянського центру.

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Інші воєнні злочини
Ставка генерала Лапіна: окупація Чернігівщини очима місцевої жительки

Олена Ковальова завідує Будинком культури в Терехівці. Саме там в окупованому селі жив російський генерал-полковник Олександр Лапін, на той час — командувач військами Центрального військового округу РФ. МІПЛ відвідала Терехівку, аби дізнатися, що там сталося і задокументувати воєнні злочини армійців РФ.

29 Січня 2024

Інші воєнні злочини
Понад 130 українців: правозахисники назвали кількість постраждалих, яких окупанти катували у Куп’янському райвідділі поліції

За пів року окупації Куп’янська через катівню, яку росіяни облаштували в місцевому ІТТ, пройшли щонайменше 130 людей. Про це йдеться у новому звіті Центру прав людини ZMINA, який ґрунтується на опитуваннях 30 потерпілих і свідків.

18 Січня 2024

Інші воєнні злочини
280 днів у заручниках: як Ольга Черняк із Херсона пережила тортури, російський полон і не зламалась

До початку повномасштабної війни Ольга Черняк жила в Херсоні разом із чоловіком та дітьми. Одразу після окупації міста не виїхали — піклувалися про батьків хворих батьків. Та коли наважилася, то Ольгу, її чоловіка Ігоря і сина Степана викрали росіяни. В заручниках жінка пережила місяці російського пекла, але вистояла і тепер на волі.

31 Грудня 2023

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Справа Ягідного, Діана Панченко та “російська громада” Полтави: 29 справ щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

24 Лютого 2024

Тимчасовий пункт. Як українські полонені проходили через Шебекіно

На початку повномасштабного вторгнення РФ очікувала, що Шебекіно прийматиме українських біженців і біженок, проте очікуваних масштабів не було, тож росіяни швидко знайшли для міста іншу роль. МІПЛ продовжує документувати свідчення звільнених із полону — цього разу розповідаємо про табір у Шебекіно.

23 Лютого 2024

Аналітика
Загибель українських військових у російському полоні — МІПЛ презентувала аналітику

Мета аналітики — наголосити на неналежному утриманні українців у російському полоні та проблемах із забезпеченням їхніх прав і притягненням до відповідальності винних у тортурах.

22 Лютого 2024

Більше публікацій