Українські санкції: дієвий інструмент чи політична декларація?
Юлія Каздобіна – одна з провідних українських експерток у питаннях санкційної політики. Спеціально для МІПЛ Юлія підготувала аналітичну довідку, присвячену змінам у санкційній політиці України після її активізації у 2020-2021 роках.
Зокрема, вона відзначає цікаві тенденції: Петро Порошенко за чотири роки президентства видав 11 указів на виконання закону «Про санкції». Станом на серпень 2021 року Президент Зеленський видав вже 24 таких укази, 22 з яких було видано у 2021 році.
Утім, кількість не обов’язково свідчить про якість.
Так, як відзначає дослідниця, “підхід Служби безпеки України відрізняється від підходу інших суб’єктів [внесення подань до РНБО щодо накладення санкцій] і є доволі неоднозначним. Це стосується не лише практики застосування санкцій до громадян України, а й намаганням вирішити внутрішні проблеми за допомогою санкцій, які є інструментом зовнішньої політики.”
“Незважаючи на деякі позитивні зрушення, українська санкційна політика зберігає переважну більшість вад, притаманних їх з перших днів застосування санкцій та ухвалення профільного закону, – пише Юлія Каздобіна. – В Україні відсутній системний підхід до ведення такої політики […] Вдалий приклад такого підходу можна спостерігати у застосуванні санкцій до Нікарагуа у відповідь на недружні дії цієї країни на окупованій території Кримського півострова. […] Крім непрозорості підготовки частини рішень у частині визначення їх фігурантів, під великим питанням залишається ефективність реалізації обмежень. Неналагодженою залишається система моніторингу дотримання санкцій, а покарання за порушення санкційних обмежень – не існує. Серед негативних трендів – запровадження практики застосовування санкції до громадян України у тих випадках, де їх діяльність мала б стати предметом уваги правоохоронних органів. Разом з тим, є і приклади санкційних рішень, максимально наближених до міжнародної практики. Також однозначно позитивним кроком держави є запровадження єдиної електронної бази даних фізичних та юридичних осіб, які перебувають під українськими санкціями.”
У документі експертки надано низку рекомендацій щодо покращення санкційної політики, які адресовані різним урядовим інституціям. Загалом, у документі розглянуто позитивні та негативні тенденції, проаналізовано практику складання санкційних списків, нормативне забезпечення реалізації санкційної політики та декілька кейсів запровадження економічних санкцій; підкреслено необхідність визначити орган державної влади, який координуватиме санкційну політику, запровадити поняття санкційного режиму, та підпорядкувати складання санкційних списків критеріям, визначеним відповідним режимом.
Юлія підкреслює необхідність синхронізувати українські підходи зі світовою практикою та розрізняти інструменти зовнішньої та внутрішньої політики.
З повним текстом дослідження можна ознайомитися за посиланням.
ПРО АВТОРКУ
Юлія Каздобіна – голова Української фундації безпекових студій. Юлія досліджує питання української та міжнародної санкційної політики з 2017 року, має низку публікацій на цю тему. Юлія спеціалізується також на питаннях інформаційної безпеки та має диплом Магістра політології та міжнародних відносин з Університету міста Рочестера (США).
ДОВІДКОВО
Це вже четверте дослідження МІПЛ, присвячене довколакримським темам.
Ще одну аналітичну довідку щодо санкційної політики “Кримські санкції: гучні випадки порушень та проблема моніторингу і притягнення до відповідальності”, авторства Алі Шандри, – ви також можемо прочитати. Інші два опубліковані останнім часом дослідження стосувалися регіональних аспектів сприйняття кримської тематики – а саме в Німеччині, авторства Анастасії Магазової, та Іспанії і країнах Латинської Америки, авторства Анни Корбут.
Ці аналітичні матеріали підготовлені в рамках проєкту “Громадянське суспільство задля розвитку демократії та прав людини в Україні”, що реалізується ГО “Медійна ініціатива за права людини” за підтримки МЗС Данії і Програми розвитку ООН (ПРООН; United Nations Development Programme).
