В Росії важкопораненому морпіху Дмитру Євгану хочуть дати 24 років вʼязниці: історія полону і так званого суду
Дмитро Євган — морський піхотинець, який боронив Маріуполь навесні 2022 року. Під час боїв втратив руку, а згодом потрапив у полон. Незважаючи на те, що Дмитро важкопоранений боєць і вже не зможе продовжити воювати, його досі не повернули з полону. Ба більше, Російська Федерація засудила його до 20 років колонії суворого режиму за злочини, яких він не вчиняв. Прокурор хоче ще більше.
На початок квітня 2022 року бої за Маріуполь тривали вже понад місяць. На той час місто перебувало майже у повному оточенні. Українські підрозділи, серед яких морські піхотинці, територіальна оборона, прикордонники, бригада “Азов”, національна гвардія та багато інших підрозділів, спершу боронили кордони міста. Однак через перевагу ворога в особовому складі українським захисникам довелося відступити вглиб міста. Зрештою оборону зайняли на двох великих металургійний комбінатах — заводі ім. Ілліча та Азовсталі.
Українські військові боронили Маріуполь 86 днів, 82 з яких у повному оточені. Фото: Reuters
— Дмитро не попереджав мене, що починається війна. На початку лютого 2022-го він мало про що розповідав. Казав лише, що росіяни почали стріляти не так, як раніше — інтенсивніше, — розповідає дружина Дмитра Валентина. — Я тоді була вагітна, мабуть, не хотів хвилювати.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, підрозділ Євгана перебував на позиціях неподалік Маріуполя. Чоловік зателефонував дружині, сказав, що їх беруть у кільце, став прощатися.
— Він сказав, що супротивник називає їх окупантами, що це наче вони захопили ту територію, а не навпаки, — каже дружина морпіха.
Дмитру разом із побратимами вдалося відступити до Маріуполя. Тоді він знову зателефонував Валентині і повідомив, що з ним усе гаразд, що в Маріуполі багато українських підрозділів, тож вони не самі боротимуться з ворогом.
Потроху зв’язок у місті зникав, бої посилювалися. За кожної можливості Дмитро надсилав дружині повідомлення, писав, що живий, все добре. Однак певний час чоловік приховував від Валентини, що отримав важке поранення.
— Це було 19 березня. Він пішов на бойове завдання, подробиць я не знаю. Напередодні потрапляння в полон ми розмовляли по відеозв’язку. І я побачила рану. Він сказав, що потрапив під обстріл РПГ, уламками серйозно поранило ліву руку, довелося ампутувати.
На заводі Ілліча, де базувався підрозділ Дмитра, медики з військового шпиталю № 555, який росіяни зруйнували на початку березня, обладнали імпровізований шпиталь. У них було обмаль обладнання та медикаментів, оперували у нестерильних бункерах під постійними нальотами ворожої авіації.
Полон за невідомих обставин
У квітні ситуація на заводі ім. Ілліча почала ускладнюватися. Закінчувалися боєприпаси і провізія. Історія оборони заводу досі не з’ясована. Невдалий прорив 11 квітня на чолі з командиром 36 бригади морської піхоти Володимиром Баранюком та спроба прориву 12 квітня, коли незначній частині морської піхоти вдалося обʼєднатися з азовцями на “Азовсталі”, два роки потому викликають багато запитань. Як і те, за яких умов кілька сотень українських захисників, які перебували на заводі ім. Ілліча, потрапили у полон.
Бійці чеченського баталйону “Ахмат” встановлюють свій прапор біля заводу ім. Ілліча
Дмитро Євган був серед тих, кого 12 квітня росіяни захопили в полон на заводі ім. Ілліча. Кілька днів Валентина не знала, що трапилось із чоловіком, допоки наприкінці квітня з’явилися перші відео з полоненими захисниками Маріуполя. Їх утримували за майже 100 кілометрів від міста в окупованому селищі Молодіжне у виправній колонії № 120, більш відомій як Оленівка.
— На відео наші полонені стояли на подвір’ї колонії. Дмитра показали крупним планом, так я його і впізнала. А потім про нього знову не було жодної інформації, — говорить Валентина Євган.
Наприкінці травня 2022 року на російських телеграм-каналах з’явилося нове відео з Дмитром. На ньому чоловік зізнається, що разом із побратимами вбив російського полоненого.
— Після того відео Дмитро мені зателефонував. Я вперше почула голос свого чоловіка, відколи він потрапив в полон.
Дмитро Євган в полоні
Валентина переконана, що Дмитро оговорив себе, аби мати змогу зв’язатися з нею. Про себе він нічого не розповів, хоча жінка знала, що гноїлася рана після ампутації руки. Дмитро хвилювався за сім’ю, запитував, чи народила Валентина, чи з ними все гаразд.
У липні 2022-го з Дмитром з’являється ще одне відео. Російський полонений, у вбивстві якого зізнався Євган, насправді вижив — їм зробили очну ставку. Лікар однієї з донецьких лікарень на відео розповів, що полоненому деенерівцю нанесли ножові поранення штик-ножем у район голови, шиї та грудної клітки: “Здесь три проникающих многооскольчатых вдавленных перелома с розрывом твердой мозговой оболочки, со смещением костных отломков в полость черепа”, — каже лікар російською, показуючи шрами на голові чоловіка. Незважаючи на такі важкі травми, російський військовий всього за кілька місяців після цього одужав.
Деякий час Дмитра утримували в Донецькій області в окупації. Через погане харчування та постійні побиття морський піхотинець дуже схуд, на ногах з’явилися виразки. Інформацію про чоловіка у той час Валентина отримувала лише від звільнених із полону українських захисників. А потім Дмитра перевели у російський Ростов: почався суд.
Вбивство, замах чи самообмова: версії розходяться
Дмитра Євгана звинуватили за кількома статтями російського КК: проходження навчання з метою здійснення терористичної діяльності, насильницьке захоплення влади, замах із особливою жорстокістю з політичних чи ідеологічних мотивів, а також використання заборонених методів ведення боротьби. Однак історія з замахом у 2024 році суттєво відрізняється від тої, яку російські пропагандисти розповіли у 2022 році.
На першому відео, опублікованому у травні 2022-го Дмитро зізнається у начебто вбивстві російського полоненого разом із побратимами. Він також розповідає, що тіло вбитого із заводського бункера винесли лише за два дні, куди — Дмитро не знав.
Натомість у березні 2024-го у пресслужбі ростовського суду розповіли вже геть іншу історію: “В апреле 2022 года Евган решил атаковать военнопленного из Вооруженных сил Донецкой народной республики (ДНР), нанеся ему несколько ударов штык-ножом. Попытка была предотвращена сослуживцами, которые освободили потерпевшего и предоставили ему медицинскую помощь”.
Зрештою Дмитра Євгана засудили до 20 років позбавлення волі у колонії суворого режиму.
Дмитро Євган під час судового процесу над ним
Схожі вироки для українських військовополонених не рідкість. За даними МІПЛ, від початку великої війни у Донецькій, Луганській областях та на території РФ засудили понад 350 українських військовополонених. Здебільшого судять саме захисників Маріуполя — звинувачують у вбивстві цивільного населення. Терміни відбування покарання коливаються від 15 років до довічного ув’язнення.
Зі свідчень звільнених із полону українських захисників випливає, що зізнання у таких злочинах росіяни вибивають завдяки погрозам і катуванням.
— У Дмитра зуби почали сипатися ще у 2022 році через неналежні умови утримання, а потім почалися допити, то йому ті зуби вже вибили. Рана після ампутації наче загоїлася добре, але на правій руці почала рости якась пухлина, це дуже боляче.
— Після побиттів його ноги в жахливому стані. Адвокат Дмитра просив про те, щоб його відвезли у лікарню, але йому відмовили, — розповідає Валентина Євган.
Попри два роки перебування в полоні та судовий процес, у Дмитра досі немає статусу військовополоненого. Міжнародний комітет Червоного Хреста його так і не підтвердив.
— У Координаційному штабі він вважається військовополоненим, але не у МКЧХ. Їх просто не допускають до нього. Дмитро писав мені, що чув, як у сусідню камеру заходили предвестники організації, але у його камеру вони так і не прийшли, — говорить дружина морпіха.
Ось уже понад два роки вона бореться за повернення чоловіка з полону. На Дмитра вдома чекає маленька донечка. Разом із адвокатом Дмитра Валентина намагається зменшити термін його ув’язнення, але російський прокурор вимагає збільшити вирок до 24 років.
Водночас згідно з Женевськими конвенціями, Дмитра Євгана, який у боях втратив ліву руку, а в полоні зазнав катувань, через що стан його здоров’я значно погіршився, Росія мала б звільнити без жодних додаткових умов. Ось, що вимагає конвенція: “Важкопоранені та важкохворі військовополонені повинні бути відправлені на батьківщину або госпіталізовані у нейтральних країнах, як тільки вони будуть у стані, що дозволяє їх перевезення”. Однак Росія свідомо ігнорує цю законну вимогу. Ба більше, позбавляє українських військовополонених права на справедливий суд, вкотре вчиняючи воєнний злочин.
Цей проєкт втілюється за підтримки Veteran Hub. Організація може не поділяти думок, які викладені у межах проєкту.
