В Україні вперше очно судять російського армійця за страту військовополоненого — репортаж із зали суду
У Запоріжжі розпочали судовий процес щодо Дмитра Курашова, російського військового. Його обвинуваченого у розстрілі Віталія Годнюка, українського військовополоненого. На початку цього року Курашова взяли у полон. Тож це перший випадок, коли обвинувачений у страті перебуває на лаві підсудних. Раніше суди розглядали такі справи лише заочно.
На досудовому етапі Курашов заперечував, що розстріляв Годнюка . На засіданні визнав провину, але згодом знову заявив про невинуватість. МІПЛ розповідає про засідання і думки експерта з Міжнародного гуманітарного права про те, як у такому суперечливому випадку діяти суду.
Дозвіл
Ранок 1 листопада у Запоріжжі починається з повітряних тривог. Попри це, Заводський районний суд працює. Сьогодні тут слухають унікальну справу, тож завчасно сходяться журналісти, фотограф і перекладач одного з іноземних медіа. Місця вдосталь усім.
Поки засідання не почалося, адвокатка підсудного підходить до журналістів й ультимативно заявляє:
— Я забороняю мене знімати та називати моє прізвище. У нас люди досі асоціюють адвоката з клієнтом.
Вона працює у цьому процесі за дорученням від Центру безоплатної правової допомоги. Попри тон, її вимога була законною, тож я зі ще однією журналісткою запевнили, що не фотографуватимемо її.
Нарешті конвой заводить обвинуваченого — російського військового Дмитра Курашова. Він спокійний, мовчки сідає на лаву у прозорій камері. Курашов невисокий, блідий, одягнений у російську військову форму та зелену флісову шапку.
Дмитро Курашов, російський штурмовик, обвинувачений у розстрілі українського військовополоненого. Курашев втратив ліве око під час боїв. Фото: МІПЛ
Поки не почалося слухання, я намагаюся звернутися до нього. Адвокатка невдоволено говорить:
— Ви повинні спершу запитати у мене дозвіл.
Коли я прошу уточнити, чим це регламентовано, вона радить читати Кримінальний процесуальний кодекс. Проте такої норми — просити дозвіл у адвоката — там немає.
До адвокатки та Курашова вже ніхто не звертається, але зрештою вона запитує у нього, чи хоче він спілкуватися зі ЗМІ.
— Не маю такого бажання, — каже той російською.
Курашову 26 років, має позивний “Сталкер”. У полон його взяли наприкінці січня 2024 року на запорізькому напрямку. Під час бою він втратив ліве око. У відео на Youtube-каналі “Не жди меня из Украины”, де публікують розмови з російськими військовополоненими, Курашов розповів, що потрапив на фронт у 2023 році, щоб звільнитися з тюрми, де сидів за крадіжку. Він переконував, що хотів “почати нове життя”, бо через судимості не міг знайти роботу, і нібито не знав, що їде у штурмовий загін. Мовляв, планував ремонтувати військову техніку.
Називаючи суду свої персональні дані, Курашов розповів, що народився у Грем’ячинську Пермського краю РФ. Провчився до девʼятого класу, проте атестат не отримав. Має судимості за крадіжку та напад на поліцейського.
Він був рядовим стрільцем 2-го відділення 5-го взводу штурмового загону “Шторм V” 218-го танкового полку 127-ї мотострілецької дивізії. Це формування входить до складу 5-ї загальновійськової армії Східного військового округу збройних сил РФ. Військова частина Курашова № 82588 розташована у селі Ліповци Приморського краю, що майже межує з Північною Кореєю.
Курашов клопотав про спрощений режим судового процесу — тобто прискорений розгляд без дослідження всіх доказів.
Проте Микита Маневський, прокурор Запорізької облпрокуратури, сказав, що такі тяжкі злочини у спрощеному режимі не розглядають. Суд підтримав його позицію й ухвалив проводити повноцінний процес.
Микита Маневський, прокурор Запорізької облпрокуратури. Фото: МІПЛ
На прохання сестер розстріляного Віталія Годнюка, які є потерпілими, справу слухатимуть без них. Також вони не заявляли цивільний позов про відшкодування.
Розстріл
Прокурор Маневський оголосив обвинувальний акт.
Вранці 6 січня 2024 року “Шторм V” штурмом захопив позицію ЗСУ біля села Приютне Пологівського району Запорізької області. Віталій Годнюк, 226-го батальйону 127-ї бригади Тероборони, вийшов із бліндажа, склав зброю та підняв руки — тобто показав, що здається в полон. Але Курашов, як стверджує обвинувачення, тричі вистрілив у нього.
Коли прокурор зачитував це, Курашов ніяк не реагував. Мовчав, зрідка позіхав або хитав головою. Йому вручили перекладений російською обвинувальний акт.
Микита Маневський зацитував норми IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та Женевської конвенції (ІІІ) про поводження з військовополоненими, згідно з якими заборонено вбивати чи ранити супротивника, який склав зброю і здався.
— З військовополоненими завжди треба поводитися гуманно, — сказав прокурор. — Заборонено віддавати наказ не залишати нікого в живих, погрожувати цим або вести так воєнні дії. Заборонено нападати на людину, що вибула зі строю.
Якщо ж противник не може евакуювати військовополоненого, його треба відпустити.
Курашову інкримінують порушення законів і звичаїв війни — це частина 2 статті 438 КК України. Йому загрожує 10 — 15 років тюрми або ж довічне ув’язнення.
— Підсудний, чи визнаєте ви провину? — звернулася до Курашова головуюча суддя Ольга Погрібна.
— Так.
— У повному обсязі?
— Так, — повторив Курашов.
— Свідчення суду будете давати?
— Не маю бажання.
— Тобто відмовляєтеся?
— Так, відмовляюся.
— Це ваше право, ви дійсно можете відмовитися, — зрештою сказала суддя.
Колегія суддів, яка розглядає справу Курашова. Фото: МІПЛ
Далі суд затвердив порядок розгляду справи. Спершу допитають свідків, серед яких інші російські військовополонені, потім досліджуватимуть докази та характеристики на обвинуваченого. Якщо Курашов все ж захоче свідчити, суд заслухає його позицію, а після дебатів сторін винесе вирок.
Насамкінець прокурор Маневський попросив суд продовжити Курашову запобіжний захід, тобто лишити його під вартою.
У перерві, коли судді пішли ухвалювати рішення, Курашов коротко поговорив із адвокаткою. Схоже, його цікавило, коли завершиться процес і його віддадуть на обмін.
— Україна зацікавлена в обміні. Відповідно, зрозуміло, що і ти хочеш. Але, на жаль, зараз цю категорію справ не можна розглянути скорочено, — пояснювала адвокатка російською. — Тому що резонанс.
— Зрозуміло, — мовив Курашов.
Обмін
Коли адвокатка вийшла з зали, журналісти спитали у Курашова, чи визнав він провину лише заради обміну.
— Так. Я цього не робив [не розстрілював військовополоненого], — сказав він.
— А хто робив? — продовжила одна з кореспонденток.
— Це зробила інша людина. Він двохсотий. Санітар нашого взводу. Сергій Кучімов.
— А який у нього позивний?
— “Сєдой”.
— А чому на вас вказали ваші побратими? — допитувалася вона.
— Ситуація, в якій ми перебували, ну… Рєбята могли бачити лише мене. Бо я там один був. Один усе робив. І вони вирішили, що це я, — спробував пояснити Курашов.
— В сенсі один? Ви ж групою нападали.
— Я все зробив один.
— Ви на них ображений? — запитала через перекладачку іноземна журналістка про військовополонених, що свідчили проти Курашова.
— Так.
Курашов за склом під час судового розгляду його справи. Фото: МІПЛ
Я запитала Курашова:
— Як ви ставитеся до російських військових, які розстрілюють українських військовополонених, зокрема поранених?
— Ніяк не ставлюся. Мені це взагалі байдуже. Я не воєнна людина, — відповів він.
— Ви ж говорили в інтерв’ю, що пишаєтеся службою у російській армії.
— Я ще не служив поки. Просто був “приписаний” до воєнних людей. Виконував дії, які мені наказали. Був просто як найманий вбивця. Я більше уголовник.
— Коли вас відправляли на позиції, вам розповідали про Женевські конвенції, Міжнародне гуманітарне право? — продовжила інша кореспондентка.
— Ні.
— А чи давали наказ не брати полонених?
— Подібні накази так, були.
— А чому?
— Занадто багато полонених сидять у тюрмах Росії, більше не треба.
— Хто саме сказав? — уточнила я.
— Воєначальники. Не пам’ятаю їхнього імені.
За даними російського “Проекту”, 127-му мотострілецьку дивізію, до складу якої входив підрозділ Курашова, очолює полковник Олександр Токарев. Командувачем 5-ї загальновійськової армії Східного військового округу збройних сил РФ значився генерал-майор Олексій Подивилов.
Генерал-майор Олексій Подивилов значився командувачем 5-ї загальновійськової армії Східного військового округу збройних сил РФ
— Ви стверджуєте, що це “Сєдой” стріляв. Як він це пояснив? — продовжила ще одна кореспондентка.
— У нього не було іншого виходу. Не було з собою засобів, щоб вилікувати поранення. Він виконував свою роботу.
— Тобто Віталій був поранений?
— Так, я закинув їх гранатами. Осколок потрапив йому в голову.
— Але він зміг вийти з бліндажа.
— Так, зміг, але у нього була сильна кровотеча. Йому не довго залишалося.
— Чому на вас вказали? — повторила журналістка запитання про свідчення проти Курашова.
Цього разу він відповів уже інакше, ніж кілька хвилин тому:
— У той момент хтось міг не помітити “Сєдого”, або вони змовилися, щоб на мене вказати.
Насамкінець розказав, що про МГП дізнався вже у полоні в Україні, але й без того знав, що вбивати військовополонених заборонено.
Колегія суддів, повернувшись із нарадчої кімнати, оголосила, що продовжує Курашову запобіжний захід. На наступному засіданні планують допитати свідків.
Мають бути високі вимоги до свідчень
Андрій Яковлєв, адвокат і експерт МІПЛ з міжнародного гуманітарного права, розмірковує, як діяти, коли обвинувачений говорить суду одне, а журналістам — інше.
— На мою думку, було би правильно, якби прокурор або захисниця ще раз перепитали у суді, чи не відкликає Курашов зізнання, — каже Яковлєв.
Через те, що він прагне на обмін, є ризик формальності судового процесу. Щоб цього не допустити, суд повинен мати високі вимоги до якості доказів, зокрема до свідчень військовополонених.
— Взагалі більше проблем виникає, коли єдиним доказом вини є свідчення підсудного проти себе. Однак ситуація покращується, коли в справі є свідки, — наголошує Яковлєв. — В такому разі практикується опитування всіх, хто може повідомити якусь інформацію щодо справи. Активна робота адвоката й прокурора під час прямого чи перехресного допиту свідків здатна продемонструвати суду якість їхніх свідчень. В цій справі є три свідки, чиї свідчення можуть або підтвердити здійснення страти підсудним, або її заперечити. Адже навряд троє свідків зможуть одночасно злагоджено брехати.
Станом на початок листопада відомо про 124 страчених українських військовополонених. За це проти російських військових порушено 49 справ. Юрій Бєлоусов, керівник Департаменту протидії злочинам, вчинених в умовах збройного конфлікту Офісу Генерального прокурора, каже, що тенденція до страт зросла з кінця 2023 року. На думку прокурора, це свідчить про зміну політики Росії, яку українське слідство вважає геноцидальною.
Раніше в інтерв’ю “Слідство.Інфо” Бєлоусов сказав, що прокуратура наполягатиме, аби росіян, засуджених за вбивства військовополонених, на обмін не передавали.
