В заручниках у Росії. Як на Чернігівщині викрали колишнього атовця Андрія Гарасименка і де він тепер
Минулого року під час окупації Чернігівської області військові РФ викрадали чоловіків, утримували їх і допитували в катівнях у селі Вишневе та місті Городня. МІПЛ розповідає історію викрадення та вивезення до російської в’язниці майстра газової служби з села Новоукраїнське Андрія Гарасименка.
Із родиною Андрія Гарасименка МІПЛ зустрічається в селі Новоукраїнському. Це — Чернігівська область, та її частина, що впродовж 24 лютого — 31 березня 2022 року перебувала під окупацією Росії. До Чернігова звідси — біля 27 кілометрів.
В Новоукраїнському розташоване помешкання Андрія Гарасименка — колишнього атовця, якого викрала і утримує в заручниках Росія. Зараз тут живе його родина — дружина Наталія, доньки Тетяна і Софія. “Тут недалеко є термінал газовий, накопичувальна станція, там чоловік працював майстром. З 2018-го він цивільна людина. До цього служив за контрактом у Державній прикордонній службі України. На Донбасі служив у 2016—2017 роках. Останні роки ми жили спокійним, звичайним сільським життям, тримали худобу, займалися землеробством, сіяли зернові, ростили доньок, мирне звичайне сільське життя, я працюю в бібліотеці”, — розповідає Наталія Гарасименко.
Налетіли військові, оточили, допитували, а тоді Андрія забрали
Початок російського вторгнення родина Гарасименків зустріла вдома. Напередодні, 23 лютого, Андрій отримав повістку, тож 24-го поїхав до місцевого ТЦК. Але через хворобу нирок у військо не потрапив. Того ж дня чоловік поїхав у лікарню в Чернігові. “На 25 лютого йому призначили операцію — камені в нирках. Але почалася окупація, доїхати до Чернігова було неможливо”, — розповідає Наталія Гарасименко.
За її словами, невдовзі після того як чоловік повернувся додому, по селу пройшла колона російських танків. “Батько одразу зрозумів, що то не наші танки, хоча жодної символіки на них не було. Йому зателефонували з роботи, тому що там іще був газ. І він ввечері 24-го ще їздив на роботу”, — каже Тетяна, старша донька Андрія та Наталії.
У наступні дні мешканці Новоукраїнського бачили все більше російської військової техніки, намагались не виходити з будинків та не привертати до себе уваги окупантів. Ширилися чутки, що росіяни хапають цивільних і возять їх на допити в село Вишневе, де у місцевій школі облаштовано штаб окупантів.
“У Вишневому люди бачили, що людей із мішками на голові в школу водили, в підвал”, — зазначає Наталія. Каже, що Юрія, знайомого з села Велика Вісь, військові РФ викрали, катували, але потім відпустили. Це був початок березня.
Наталія Гарасименко каже, що обшукували помешкання так, ніби шукали щось конкретне, але їй невідомо, що саме. Фото: Віктор Ковальчук
Майже весь місяць родина ховалась у погребі. Неподалік йшли бої за Чернігів, вибухали снаряди.
25 березня, в день, коли росіяни викрали Андрія Гарасименка, родина перебувала в лазні осторонь головного помешкання. Була обідня пора. “Моя мати приїхала провідати онучку, ми прийшли в лазню. Був звичайний день, сіли за стіл обідати. Уся родина, моя мама та наречений Тетяни. Вікна у нас уже були закриті, щоб світла не було видно, аж раптом чуємо якийсь гул”, — розповідає Наталія. Тетяна додає: “Батько сказав: “Чуєте, до нас їдуть”.
“Ми подумали що це жарт, але почули стукіт ніг. Двері відчиняються, заходять люди в формі з автоматами. Один по рації каже: “Тут сім’я”. Наказали всім вийти. Людей було багато, навколо ставка все було оточено. Під двором теж техніка. Вони почали бігати по двору”, — згадує Наталія. Каже, що складалось враження, ніби вони приїхали брати якогось відомого терориста чи воєначальника.
Родина Андрія Гарасименка стала свідком його викрадення. Фото: Віктор Ковальчук
Родину розділили та почали допитувати. “Чому я тут, де живу, чи проходжу військову службу, чи проходив строкову військову службу? Все ходили записували: прізвище, ім’я, по батькові. Силу не застосовували.
У мене спочатку один запитав усе, потім підійшов ще один, знову запитав. Вони думали, що я десь проколюсь, що неправильно інформацію їм дав. Перевіряли. Роздягали, дивились, чи є татуювання чи сліди від бронежилета”, — розповідає МІПЛ Богдан, наречений Тетяни.
Біля лазні військові РФ допитували Андрія Гарасименка. Фото: Віктор Ковальчук
“Я запитала, чому вони до нас приїхали, що ми зробили не так? Ми просто живемо, ми прості люди. А він сидить і посміхається: “А ми не просто до вас заїхали”. Тоді про зброю питав, кажу, що немає у нас”, — говорить Наталія. Серед тих, хто приїхав, жінка помітила людей у специфічній формі, що відрізнялася від форми російських солдатів. Майже у всіх на обличчі були балаклави. “Певно, то була або військова поліція, або ФСБ”, — вважає Наталія. Родину допитували близько години. У цей же час росіяни обшукували будинок. А тоді зібралися і поїхали. З собою в БТРі повезли і Андрія Гарасименка.
Вдома Наталія побачила, що документи чоловіка зникли. Також росіяни забрали мобільні телефони, планшет, системний блок від комп’ютера, флешки, ліхтарики і wifi-роутер.
Наталія вирішила, що Андрія повезли у Вишневе, тому 26 березня разом із подругою поїхали туди. Дорогою зустріли двох чоловіків, яких росіяни забирали на допити у Вишневе. “Я запитала, чи бачили вони щось, чи чули? Вони сказали, що нікого не бачили і не чули, але в сусідній кімнаті під час допитів росіяни кликали начебто Андрія. Потім цих двох вивезли під село, наказали лягти обличчям у землю і рахувати до 1000”, — розповідає Наталія.
Наталія Гарасименко каже, що окупанти у Вишневому повідомили їй, що всіх викрадених українців вони звідти вивезли. Фото: Віктор Ковальчук
У Вишневому жінки добивалися зустрічі з російськими воєначальниками, але марно. “На блокпостах нас відправляли то туди, то сюди, того дня ми так і не добилися жодної інформації. Знову поїхали у Вишневе 28 березня. До нас вийшов військовий і каже: “Їдьте, не шукайте, його привезуть або сам приїде, тут вже нікого немає, вивезли всіх”, — згадує дружина Андрія Гарасименка. На запитання, куди їх повезли, той відповів, що на дорозслідування, аби перевірити, чи не вбивав він мирних жителів Донбаса.
Місцеве підприємство. Тут утримували Андрія Гарасименка після викрадення. Фото: Віктор Ковальчук
Катівня у Вишневому. Де росіяни утримували українців
У селі Вишневе, куди після викрадення вивезли Андрія Гарасименка, було два головних місця, де окупанти допитували українців: підвал школи в центрі села та завод, він же — пилорама. У підвалі школи впродовж двох днів катували і Олександра Красківського, старосту села Замглай. Каже, що 23 березня в бік села рухалась колона російської техніки, тож він разом із іншими чоловіками вийшов на переговори з окупантами, аби з’ясувати, чи не збираються вони шкодити мирним жителям.
Олександр Красківський, староста села Замглай. Фото: Віктор Ковальчук
“Я вийшов до них на переговори і мене завели за “Тигр” — є така машина, здебільшого у ФСБ. Поставили на коліна, сказали: “Забираємо”. Мені одразу мішок наділи на голову, посадили в цю машину, руки зв’язали стрічками, повезли. А я місцевість знаю, зрозумів, що везуть у Вишневе”, — розповідає МІПЛ Олександр Красківський.
По приїзді його відвели у підвал, почали допитувати і катувати.
Школа у Вишневому, де російські спецслужби допитували і катували викрадених українців. Фото: Віктор Ковальчук
“Допит вели троє, думаю, ефесбешники, років по 27—28. Жодного обличчя я не бачив. Світло було, лампочка горіла.
Почали допитувати, дуже били. Ногами били, руками. Я не міг зрозуміти, чого б’ють по ногах, а потім, десь за пів години, коли ноги набрякли, я зрозумів, що це роблять навмисно, аби людина не могла ходити. Тобто я вже не міг пересуватися, бо ноги розпухли.
Били по ребрах також. Я був зі зв’язаними руками, один із них ногою штовхнув стілець, то я разом зі стільцем упав. Тоді вони почали бити ногами по голові”, — пригадує Олександр Красківський. Каже, що під час катування росіяни весь час запитували, де розташовані ЗСУ. “Вони думали, що в нас у лісі є якийсь загін, базування: “Де ЗСУ? Чому ви збираєтесь щоранку? Якщо збираєтесь, значить, збираєте інформацію. Якщо збираєте інформацію, значить, комусь передаєте. Кому передаєте, яким чином передаєте, що за інформація?” Я зрозумів, що вони з дронів бачили, як наші хлопці тренувалися кидати коктейлі Молотова, так вони в мене відразу почали випитувати, хто займається коктейлями, повалкою дерев і так далі. Здебільшого були питання, пов’язані з ЗСУ”, — розповідає староста села Замглай. Каже, що катували його довго з невеликими перервами, а на ніч кинули до маленької комори в підвалі.
Підвал школи в Вишневому, де утримували українців. Фото: Віктор Ковальчук
“У цій комірці я був один. Але чув, що в інших приміщеннях теж є люди. Приходив один військовий, я так розумію, вже не ефесбешник, а з комендатури. Він до мене стукав: “Тук-тук, живий?” Стукав і в інші двері, тому я зрозумів, що там є ще хтось. На ранок був знову допит… Інші люди, били зовсім по-іншому. Один із таких неприємних моментів — коли долонями б’ють по вухах. У мене досі праве вухо не дочуває через ті удари”, — каже Олександр.
Чоловік впевнений, що допити у Вишневому проводили представники ГРУ та ФСБ Росії.
Допити з катуванням Олександра Красківського тривали майже весь день 24 березня. Йому також погрожували відрізати пальці.
Рештки речей окупантів у підвалі школи. Фото: Віктор Ковальчук
“Потім мене вивели, тому що сам я майже не йшов. Посадили в машину військового коменданта. Кличка коменданта знаєте яка? Не повірите — Закон.
Отак вони називали. У кожного свій позивний, у коменданта позивний — Закон. Вони говорили, що Закон приїде, будемо пропускати або не пропускати автомобілі. І коли вже ми виходили на мосту, дозволили зняти мішок. Обличчя я його не бачив, тому що він був у балаклаві. Але він сказав такі слова: “Ви не хвилюйтесь, ваша республіка як була, так і останеться, і герб, і прапор залишаться. Ми тільки поміняємо владу в Києві. А ви, як жили, так і житимете”, — пригадує розмову з російським військовим староста села Замглай Олександр Красківський.
Через тортури у Олександра Красківського досі проблеми з правим вухом. Фото: Віктор Ковальчук
24 березня росіяни вирішили його відпустити, а 25-го військові РФ за участі спецслужб Росії викрали Андрія Гарасименка. Дружина Андрія Наталія каже, що чоловіка, ймовірно, тримали на пилорамі, оскільки один зі свідків повідомив, що там, де він перебував разом із її чоловіком, були голуби. “За цією ознакою я зрозуміла, що його тримали на заводі, де пилорама”, — каже Наталія Гарасименко.
Пошуки та свідки
Першу заяву в поліцію про викрадення чоловіка Наталія Гарасименко написала 4 квітня, коли в деокупований район почали повертатися правоохоронні органи. Але заяву загубили. Пізніше жінка написала її знову і ще одну — в прокуратуру. В селі почали знаходити тіла, їхні фотографії показували Наталії.
“У Вишневому знайшли труп, привезли мені фотографію, з’ясовували, чи не мій чоловік? Потім кілька разів ще привозили фото. Добрих думок не було, в якийсь момент мене переломило і я сказала: “Я не шукатиму більше в кущах, він для мене живий”.
Я взяла себе в руки, хоча це було дуже важко”, — розповідає Наталія Гарасименко. У червні 2022 року поліція взяла зразок ДНК у мами Андрія, але на той час родина вже знала, що він живий.
Викраденого чоловіка родина знайшла в Росії. Фото: з сімейного архіву Гарасименків
“Перший свідок сказав, що на початку квітня, після фільтраційних таборів, які були під Курськом, до його камери в СІЗО № 1 Курська зайшла людина — мій чоловік. Він не розказував усього, але я зрозуміла, що Андрій був дуже побитий. І він сказав, що вони розговорилися, що він сам із Чернігова, і що мій чоловік живий, і що він просив передати вісточку, що він є. Це було 22 травня”, — пригадує Наталія. Каже, що на початку липня 2022 року їй зателефонували з НІБ і повідомили, що Росія за посередництвом МКЧХ підтвердила, що Андрій Гарасименко перебуває в полоні.
Далі був дуже важкий період тиші, коли родина не отримувала жодних звісток про Андрія. Аж раптом наприкінці грудня за обміном вийшов чоловік, який повідомив, що бачив Гарасименка в Тульській виправній колонії № 1, що в місті Донськой (МІПЛ писала детально про цю колонію). У лютому через обміни вийшов ще один свідок, Микола, який підтвердив, що перебував в одній камері з Андрієм Гарасименком в колонії в Донському.
“Взимку я отримала відповідь від Міноборони РФ, де вони підтвердили, що він там, в Росії”, — каже Наталія. У цьому році тривалий час родина думала, що Андрій перебуває в Донському, але влітку з’явилась нова інформація. Галина Петліц, про чоловіка якого, Євгена Петліца, МІПЛ писала раніше, повідомила, що її чоловіка разом із Андрієм перевели до колонії “Поляна” в Республіці Мордовія.
“Галя розмовляла зі свідком, який вийшов за обміном. Каже, що це вже не Донськой, а Поляна. Я всюди передала інформацію, що мій чоловік перебуває в Мордовії, в Полянській колонії”, — зазначає Наталія Гарасименко. За ці півтора року вона двічі писала листи Андрію, але свідки повідомляють, що наші полонені в російських в’язницях жодних листів не отримують.
Родина Гарасименків чекає на повернення чоловіка та батька. Фото: Віктор Ковальчук
“Як сказали про цю Мордовію, що мене дуже збентежило, то це те, що їх ніколи не виводять на повітря… Микола казав, що в мого чоловіка ще в Донському минулого року були приступи болю, у нього хворі нирки. Я не знаю, чи лікували його”, — каже пані Наталія.
За її словами, час від часу вона намагається дізнатися про хід справи щодо викрадення Андрія Гарасименка. І їй видається, що правоохоронці ставляться до розслідування не надто серйозно.
