“Вбивали так, що в камеру він уже заповзав”, — свідчення колишнього військовополоненого
Богдан Слободян — український морський піхотинець. На момент повномасштабного вторгнення РФ перебував неподалік адмінмежі з тимчасово окупованим Кримом. 28 березня 2022 року чоловік потрапив у російський полон. Окупанти утримували його в Мелітополі, Генічеську, Оленівці, Курську і Тульській області. Загалом упродовж 286 днів. За цей час Слободян втратив 12 кілограмів ваги, пережив численні катування і став свідком того, як Росія вбиває українських бранців. МІПЛ публікує кілька його спогадів.
— Кажуть, що полон убиває. І це дійсно так. На моїх очах здорову людину з перших днів, коли ми заїхали в Тульську колонію, зразу кинули в карцер. Це місце для однієї людини, там дуже темно і ти просто божеволієш. Якщо туди кидають людину, то її ламають до тих пір, поки вона не погодиться з ними співпрацювати. Це те місце, де потрібно підписати всі документи, навіть якщо людина невинна. Вони доводять справу до кінця.
Наприкінці травня одного військового перевели в карцер. Спочатку йому не давали спати. Рекорд без сну в нього був сім днів. Його змушували присідати, били щодня по три–чотири рази. Коли в нас була ранкова перевірка, бранців із усіх трьох карцерів виводили в коридор, били й заводили назад.
Богдан Слободян перебував в російському полоні майже 9 місяців, 7 з яких він провів в Тульській колонії суворого режиму. Фото: Віктор Ковальчук
Перед прогулянкою нас виводили, клали до стіни в позу для обшуку та відбивали нирки. Нам усім також дуже сильно відбивали ноги. Коли ми бігли на прогулянку, то мали зігнутися і тримати руки за спиною. Вони любили встати десь, щоб їх не було видно, брали поліпропіленові труби і били нас. Ця труба була основним предметом, яким вони нас убивали, вона не ламає кісток, але б’є так, що лишається слід, і та шкіра, яка червоніє від удару, потім гниє. Доки ми добігали до прогулянкового дворику, нас знову ставили в позу для обшуку і били з голови до ніг. У карцері це було особливо жорстоко: вони змушували присідати, качатися, а коли людина вже падала, її просто вбивали на дворику, вона лежала і кричала. Цього військового вбивали так упродовж двох–трьох місяців.
Одного разу нам давали баланду й макарони, він попросив добавки. Звичайно, що йому не дали, а після обіду його вивели й за ці дві ложки макаронів вбивали так, що в камеру він уже заповзав. Його змусили підписати документ про те, що він убив людину й вирізав на ній німецький хрест. А під кінець серпня його напівмертвого перекинули в камеру. Я вже не чув його, але знаю, що на прогулянкові дворики його виносили, тому що він був не при тямі, ходив під себе в туалет.
Пізно ввечері 31 грудня я почув, що з другого поверху тягнуть тіло. Він уже не зітхав і не кричав від болю. Він ледве мав сили, аби просто вдихнути. Його відкачували. Я чув, що в нього почали відмовляти нирки. Уночі, перед тим як нас мали піднімати (це був майже Новий рік), приїхала швидка допомога, його забрали з камери. Більше від нього не було чути ні звуку. Його подальша доля невідома, але ще тоді, коли я почув, як він стогнав, то зрозумів, що він не житиме.
Під час полону Богдан Слободян втратив 12 кілограмів ваги. Фото: Віктор Ковальчук
До нього в мене в камері був полонений цивільний чоловік років під 70. Його били так, як і нас. Він присідав із нами по 2500 разів. Однієї ночі, коли нас піднімали, у нього стався інсульт. Він лежав і просто дивився. Ми стоїмо — нам дзвонять у камеру: “Чого один лежить, а ви стоїте?” Ми пояснили, що в людини, мабуть, стався інсульт, тому що він не реагує на нас. Вони зайшли в камеру, подивилися на нього, лишили, сказали, що треба чекати до ранку, так його й залишили.
На ранок, коли вже підйом, ми його розбудили. Він дивився, але вже не рухався. Ми його підняли, посадили на лавочку. Він уже не їв, навіть рота не міг відкрити. Ми розтискали йому рота, щоб хоч трішки погодувати. Коли ж зміна помінялася, прийшла медсестра, вколола йому укол. За пів години нас вивели на прогулянковий дворик, а його забрала швидка.
Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду “Відродження” в рамках спільної ініціативи “Європейське Відродження України”. Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду “Відродження”.
