Відкрите звернення до Уповноваженої Верховної Ради з прав людини Людмили щодо комунікації про статеві злочини під час війни
Шановна Людмило Леонтіївно!
Ми, українські медійниці, стурбовані та подекуди обурені риторикою повідомлень про статеві злочини під час війни, які з’являються в соціальних мережах на сторінках Уповноваженої ВРУ з прав людини.
Зґвалтування суворо заборонене статтею 27 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 року, тому російські воєнні злочинці мають бути покарані. Водночас повідомлення про такі злочини повинні публікуватися з обережністю, особливо, що стосується дітей та неповнолітніх.
Статеві злочини під час війни – це трагедії сімей, важка і травмуюча тема, а не розділ «скандальні хроніки». Потрібно пам’ятати про мету – привернення уваги до фактів злочинів, але не у формі бездоказових, емоційних повідомлень від посадових осіб.
Ця інформація поширюється медіа, сенситивні слова стають клікабельними заголовками, лідери та лідерки суспільної думки також вдаються до цитування в блогах, під час міжнародних культурницьких подій з метою адвокації уцілілих та привернення уваги до війни в країні та жахливих злочинів.
Медіа ставляться з повагою до офіційних джерел інформації, яким є Ви як посадова особа і Ваш офіс, ви маєте усвідомлювати, якщо неможливо перевірити інформацію – про це варто сповіщати аудиторію.
Щодо дітей, які зазнали сексуального насильства від російських військових і загинули, для офіційної публічної комунікації, мають бути висновки судово-медичної експертизи. Однак і в цьому випадку кожне слово повинне бути виважене і ретельно підібране.
Деталі злочинів, що Вами повідомляються публічно, скеровують увагу суспільства на роботу слідчих органів, системи правосуддя, люди вимагають розслідувань, процесів, покарання.
На відміну від вас представники і представниці системи обмежені процесуальними заборонами ділитися інформацією про хід слідства, кожний випадок ретельно досліджується, збираються докази, захищаються персональні дані уцілілих від сексуального насильства і свідків.
Під час вашої публічної комунікації, що завжди має розголос, просимо зазначати, чи передає ваш офіс матеріали для подальшої роботи слідчих та прокурорів, медіа не має приймати це за замовчуванням.
Під час публічної комунікації статевих злочинів під час війни (особливо, коли потерпілими є діти) важливо зважати не лише на етичність формулювань, але й виправданість та доцільність публікації тих чи інших подробиць, які можна розцінити як шокуючі. Наприклад, “дівчинка 6 місяців, росіяни ґвалтували чайною ложкою”, “по двоє гвалтували малюків орально та анально” та “дев’ятимісячну донечку зґвалтували свічкою” .
Наголошуємо, що як посадовій особі Омбудсману надважливо передусім дбати про права та гідність уцілілої людини та її близьких. А відтак дотримуватися етичних стандартів у поданні інформації, оскільки надалі медіа поширюють її у власних публікаціях, зберігаючи оригінальні формулювання та публікуючи їх на широку аудиторію.
Сенсаційні матеріали, стигматизація, інсинуації та «чорнуха» навколо людських трагедій не допоможуть нам подолати ворога й оприявнити проблему статевих злочинів під час війни.
Також наголошуємо, що медіа довіряють офіційній інформації, яка надходить від посадових осіб, в умовах воєнного стану апріорі: ми не маємо можливості її перевіряти з інших джерел. Таким чином, ми поширюємо повідомлення від Уповноваженої з прав людини ВРУ як такі, що точно мають місце.
Відтак, суспільство вимагатиме реагування на ці злочини: порушення відповідних справ, доведення їх у судах і справедливе покарання.
Ми занепокоєні тим, щоб українські медіа не стали всього лише майданчиком для поширення “жахливих подробиць” про статеві злочини під час війни замість того, щоб слугувати голосами на підтримку збирання доказів у відповідних кримінальних справах та справедливого покарання, інформуванням, куди і як звертатися людям, що пережили це.
Важливо розуміти, що статеві злочини під час війни – це інструмент геноциду, це інструмент ведення війни без правил, але вони не можуть слугувати просто ілюстративним матеріалом для розпалювання емоцій аудиторії.
Ми просимо Вас, надаючи інформацію про статеві злочини під час війни:
Оприлюднювати тільки ту інформацію, щодо якої є достатньо доказів, проводити фактчекінг.
Повідомляти, які матеріали передані вами до системи правосуддя;
Вивіряти й ретельно продумувати кожне слово з метою уникнення сенсаційності в повідомленнях
Уникати надмірної деталізації злочинів.
Користуватися коректною термінологію, наприклад вживати “уцілілі” або “потерпілі”, замість “жертви”.
Дбати про конфіденційність і безпеку потерпілих. Пам’ятати, що потерпілі можуть бути ідентифіковані, якщо йдеться про малі населені пункти.
Нагадувати про мережі підтримки потерпілих (адвокат(к)и, правозахист, професійна психологічна допомога).
Будуть корисними також рекомендації «Сексуальне насильство і медіа. Як писати про згвалтування під час війни» та “Рекомендації КЖЕ щодо висвітлення загибелі людей під час війни”
Звернення підписали:
Ліза Кузьменко, членкиня Комісії з журналістської етики, голова ГО «Жінки в медіа»
Єлизавета Сокуренко, журналістка Центру прав людини ZMINA
Лариса Денисенко, письменниця, адвокатка, правозахисниця, радіоведуча
Христина Семерин, дослідниця, журналістка
Вікторія Єрмолаєва, журналістка Громадського радіо
Тетяна Печончик, членкиня Комісії з журналістської етики, голова правління Центру прав людини ZMINA
Олена Горячева, журналістка ТОВ “СЛМ новини” (телеканали ICTV та СТБ)
Зоя Красовська, медіаекспертка
Юліана Лозова, журналістка
Тетяна Строй, медіаекспертка, журналістка
Олександра Горчинська, журналістка сайту НВ
Наталія Голодюк, Директорка Інформаційного агентства “Район ін.юа”
Тетяна Гонченко, журналістка-фрилансерка
Ярослава Цибульська, громадська діячка у сфері захисту прав дитини
Христина Горобець, журналістка
Вікторія Топол, головна редакторка медіа про освіту “Нова українська школа”
Анастасія Багаліка, ведуча і редакторка Громадського радіо
Діана Дуцик, виконавча директорка ГО “Український інститут медіа та комунікації”
Ольга Юркова, журналістка, медіаекспертка
Юлія Гриценко, медіаменеджерка, медіаекспертка
Антоніна Чундак, контент-менеджерка, журналістка-фрілансерка
Ірина Андрейців, редакторка liga.net
Ніна Король, журналістка видання kolo.news
Руслана Кравченко, ведуча та редакторка Громадського радіо
Тетяна Трощинська, головна редакторка Громадського радіо
Ірина Небесна, журналістка, редакторка ТМЦ.ІНФО
Каміла Грабчук, журналістка, продюсерка The New York Times
Ольга Решетилова, координаторка Медійної ініціативи за права людини
Ганна Улюра, літературна критикиня, кандидатка філологічних наук
Оксана Максименюк, керівниця юридичного напрямку ГО “Інститут регіональної преси”
Світлана Бондар, журналістка, м.Одеса
Марина Люта, журналістка, редакторка радіо Культура
Анна Новожилова, спеціалістка з локалізації, редакторка, м. Київ
Ольга Білоусенко, журналістка “Детектор медіа”
Анастасія Гудима, редакторка, продюсерка, Суспільне мовлення (Координаційний центр мовлення національних спільнот)
Наталія Сліпенко, перекладачка, редакторка, м. Київ
Таміла Іванова, журналістка Суспільного Херсон
Юлія Даниленко, журналістка
Альона Романюк, медіаекспертка, фактчекерка “НотаЄнота”
Ольга Падірякова, головна редакторка онлайн-видання ZMINA
Анна Слуцкая, журналістка, голова правління БО БФ “Воля”, м.Умань
Таїсія Герасимова, комунікаційна менеджера ГО Інсайт, ініціатива Марш Жінок
Оксана Павленко, головна редакторка Divoche.media
Овчаренко Анна, т.в.о. генерального директора ТОВ “Телерадіокомпанії “ТВ-7”, м. Маріуполь
Марина Курапцева, журналістка телеканалу “Дом”
Наталка Сіробаб, журналістка Kolo.news
ГО “Детектор медіа”
Звернення відкрите до підписання. Якщо ви хочете залишити свій підпис, пишіть на [email protected] (назвіть у листі своє прізвище та ім’я, організацію, в якій ви працюєте, або свою професію/статус).
