Відстрочка від мобілізації для рідних зниклих безвісти: що не так з постановою Кабміну
“Чому мого чоловіка планують мобілізувати, якщо він має право на відстрочку, адже наш син зник безвісти на війні?” — говорить Олександра Громовик. Вона одна з сотень, хто звертається з таким питанням до МІПЛ. Її син Андрій, військовослужбовець 17-ї окремої танкової бригади, зник безвісти наприкінці грудня 2022 року під час боїв на бахмутському напрямку. Про це родина отримала офіційне сповіщення від ТЦК та СП. Дані про сина внесені у Єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Нещодавно батько Андрія Громовика пішов у місцевий ТЦК оновити дані. Там сказали, що треба пройти військово-лікарську комісію, аби вирішити питання з мобілізацією. “Сказали, що їм байдуже, хто зник безвісти, що відстрочка може бути лише в разі, якщо є рішення суду про визнання особи зниклою безвісти”, — розповідає Олександра Громовик. Свої вимоги представники ТЦК обґрунтовують постановою Кабміну № 560 від 16 травня 2024 року. Однак в цій частині вона порушує закон.
У чому проблема?
В оновленому законі “Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію” прописані умови, за яких надається відстрочка від призову на військову службу. Зокрема, право на відстрочку надається “жінкам та чоловікам, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) зникли безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану”.
Разом із цим законом набула чинності постанова Кабміну № 560 про порядок призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період. У цьому порядку сказано, що за наявності підстав для відстрочки особа має надати підтвердні документи. Для тих, у кого близький родич зник безвісти, заявник має надати рішення суду про визнання особи зниклою безвісти за особливих обставин. І саме ця вимога створює проблеми для отримання відстрочки.
Різниця правових статусів
В українському законодавстві визначено два правових статуси осіб, місце перебування яких невідомо: безвісно відсутня особа та особа, зникла безвісти за особливих обставин. Незважаючи на схожість термінів, ці статуси мають значні відмінності.
— Визнати особу безвісно відсутньою може лише суд відповідно до норм Цивільного кодексу України. Для цього законодавством встановлена умова: відсутність упродовж року відомостей про місце перебування особи (стаття 43 ЦК України)”, — пояснює Олена Бєлячкова, юристка та координаторка груп родин військовополонених ГО “Медійна ініціатива за права людини”.
Однак у кабмінівському порядку відстрочки від призову мова йде про інший правовий статус — особи, зниклої безвісти за особливих обставин. І цього статусу людина набуває не за рішенням суду, а відповідно до норм спеціального закону — “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин”.
— Саме цим законом регулюються відносини, пов’язані з набуттям такого правового статусу, обліком, розшуком осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, соціальним захистом їх і членів їхніх сімей. У цьому ж законі розтлумачується поняття особи, зниклої безвісти за особливих обставин: це особа, яка зникла безвісти у зв’язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, — Бєлячкова.
Аби збирати такі відомості, обліковувати необхідну для розшуку зниклих інформацію, створено Єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Ним керує Міністерство внутрішніх справ України.
Саме з моменту внесення до реєстру відомостей про зникнення особи така людина набуває статусу зниклої безвісти за особливих обставин. Моментом, з якого особа вважатиметься зниклою безвісти, є дата подання заяви про зникнення.
— Що стосується людини, визнаної безвісно відсутньою за рішенням суду, то початком відсутності вважається дата, коли востаннє з’являлися відомості про таку особу. Якщо ж встановити це неможливо, то перше число наступного місяця або перше січня наступного року, — пояснює експертка МІПЛ.
Набуття правового статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, не зменшує обсяг цивільної правоздатності такої особи — тобто здатності мати цивільні права та обов’язки з народження, не змінює її сімейного стану. За такою особою зберігаються місце роботи та займана посада. Але все це можливо лише до моменту, доки суд не визнає особу безвісно відсутньою.
Натомість родини зниклих безвісти за особливих обставин звертатися до суду для встановлення факту зникнення особи не зобовʼязані. Так, у них є таке право, але не обовʼязок.
Уряд же своєю постановою № 560 об’єднав (або переплутав) ці два статуси, тим самим створивши юридичну колізію. Через цю плутанину виникають ситуації, як у випадку батька зниклого безвісті Андрія Громовика. Фактично працівники ТЦК та СП змушують родини звертатися до суду, хоча за українським законодавством підтвердженням статусу особи зниклої безвісти за особливих обставин є відомості з відповідного реєстру, а не рішення суду.
Проблему може вирішити внесення Кабміном змін до порядку відстрочки від призову на службу під час мобілізації. Для цього необхідно виключити з переліку підтвердних документів “рішення суду про визнання особи, зниклою безвісти за особливих обставин”. Бо це суперечить законодавству.
З цього приводу Медійна ініціатива за права людини звернулась до Центрального управління захисту прав військовослужбовців Міністерства оборони України, яке має дати розʼяснення. МІПЛ сподівається на швидке врегулювання правової колізії, аби держава забезпечила родичам зниклих безвісти права і гарантії, визначені законом.
