Вихід із Азовсталі, теракт в Оленівці і одруження онлайн. Історія азовця Сергія Алєксєєвича
16 травня 2022 року азовець Сергій Алєксєєвич склав зброю, скинув амуніцію та разом із сотнею побратимів покинув територію Азовсталі, останнього оплоту захисників Маріуполя. Того дня розпочалося наймасовіше потрапляння українських військових до полону, яке офіційно називали “евакуацією задля збереження життя”.
За виходом Маріупольського гарнізону спостерігали не тільки в Україні, кілька тижнів новини про вихід із Азовсталі не вщухали і в іноземних ЗМІ. За домовленістю сторін, українських захисників мали би обміняли за 3 — 4 місяці, але полон розтягнувся на роки. Їх утримують у неналежних умовах, катують і вбивають.
У липні 2022 року в колонії, де утримували Маріупольський гарнізон, прогримів вибух. Пів сотні загиблих, понад сотня поранених — усі азовці. Сергій Алєксєєвич вижив, але отримав поранення і досі залишається у полоні.
Сергія та Марію разом звела психологія. У далекому 2018 році обоє навчалися у Хмельницькому, Сергій — на першому курсі, Марія — на третьому. Обидвоє вивчали психологію. Кілька тижнів листування у Фейсбуку про психологію переросли у стосунки. За вісім місяців почали жити разом, заради хлопця Марія з Вінниці переїхала у Хмельницький.
Сергій любив навчатися і пізнавати нове, цікавився програмуванням, обожнював мотоцикли, займався їхнім ремонтом.
— Йому подобався саморозвиток. Він увесь час щось читав, щойно з’являлася вільна хвилина — хапався за книжки. Сергій любив історію України, добре її знав, мабуть, тому і став на захист України, — розповідає Марія Алєксєєвич, дружина Сергія.
До повномасштабного вторгнення чоловік планував професійно займатися психологією, але отримати диплом бакалавра не встиг — почалася війна.
— Він також мріяв піти в магістратуру, тож в університеті також чекають на його повернення, — каже Марія.
У цивільному житті Сергій приятелював із хлопцями з “Азову”. Розповідав, що в цьому підрозділі дуже мотивовані бійці — завжди прикриють один одного.
— Я добре запам’ятала його слова. Він говорив: що б не сталося, йому не буде страшно на полі бою з цими людьми, — говорить дружина.
Сергій Алєксєєвич, військовослужбовець бригади Азов
Саме тому Сергій ще до повномасштабного вторгнення вступив до лав “Азову”, де поєднував військовий вишкіл з навчанням на психолога. Про свою службу розповідав мало. Говорив хіба що про неминучість великої війни, однак таких масштабів не очікував.
На початку 2022 року Сергій перебував на базі “Азову” в Урзуфі. Якось зателефонував Марії, сказав зняти готівку, купити продукти тривалого зберігання і запастися водою. Дівчина хоч і не зовсім розуміла, для чого це все, однак все зробила.
На світанку 24 лютого 2022 року вона отримала повідомлення від Сергія з проханням йому не телефонувати. Хлопець запевнив, що з ним усе добре і щойно з’явиться можливість, він зателефонує.
— Я пригадую, що прокинулася близько шостої ранку, побачила повідомлення, нічого не зрозуміла і знову заснула. Прокинулася знову десь за півтори години і побачила новини. Я усвідомлювала, що буде війна, але психологічно не була готова. Зрештою, як і всі, — пригадує Марія.
Щойно зʼявлялася можливість, Сергій писав повідомлення. Траплялося, що есемески не надходили по кілька днів. Марія не знала, до кого звертатися, аби дізнатися, що відбувається. Вона не була впевнена, чи Сергій у Маріуполі, адже той нічого їй не розповідав, не хотів зайвий раз хвилювати.
— Десь у березні я побачила інтерв’ю командира “Азову” Дениса Прокопенка. Тоді він сказав, що всі азовці перебралися у Маріуполь, так я зрозуміла, що Сергій все-таки там, — каже Марія Алєксєєвич.
Одружилися онлайн
“Давай одружимося після перемоги”. Ці слова, щойно почалася велика війна, Сергій сказав Марії. Вона погодилася.
— Ми давно обговорювали майбутнє, планували одружитися, та спершу все-таки хотіли здобути освіту. Але війна змінила все. Сергій запевняв мене, що все буде добре, він скоро повернеться.
Утім ситуація в Маріуполі з кожним днем ставала складнішою. Зв’язок зникав, росіяни оточували місто.
20 квітня Марії прийшло повідомлення від Сергія. Він дізнався, що можна одружитися дистанційно. Дівчина погодилася. У Хмельницькому саме перебував побратим Сергій, той допоміг із формальностями.
— Тоді тільки ухвалили закон, що військовослужбовці можуть одружуватися дистанційно. Друг Сергія допомагав мені шукати РАГС, який погодиться на це, ми спілкувалися з адвокатом, готували документи. На всю цю організацію знадобився тиждень.
Сергій повинен був вийти на зв’язок у зумі або ж записати відео, де він називає свої та Марії персональні дані та підтверджує намір побратися. Однак зв’язок із ним зник. Марія не знала, що робити.
На зв’язок Алєксєєвич вийшов 27 квітня, сказав, що з ним все гаразд, запитав, як справи з процесом одруження, Марія розповіла, що треба зробити. Сергій одразу ж записав відео.
— У той же день я поїхала до РАГСу. Показала їм відео, віддала документи, за 40 хвилин мені принесли свідоцтво про шлюб, — розповідає Марія.
Повернувшись додому, вона написала Сергію: “Ми одружені”. Хлопець неймовірно зрадів, обоє відчули, що тепер мають сили боротися далі, Марія вірила, що скоро Сергій вибереться із Маріуполя і вони будуть разом.
Але 13 травня від нього прийшла остання есемеска, що зв’язок нестабільний, з ним усе добре і довгий час він, можливо, не зможе писати. Про те, що “Азов” готується покинути Азовсталь — жодного слова.
Евакуація, яка перетворилася на полон
Коли з’явилися інформація, що захисники Маріуполя здаються в полон, багато рідних у це не повірили — впродовж 86 днів боїв за місто російські пропагандиські телеграм-канали часто поширювали таку інформацію. Офіційне підтвердження з’явилося близько опівночі 16 травня 2022 року, але вихід із Азовсталі називали не полоном, а евакуацією. В перший день виходили важкопоранені — близько 300 осіб, більшість повезли у лікарню в окупованому Новоазовську, решту — в Оленівку у колонію у Донецькій області, де росіяни влаштували табір військовополонених. 20 травня 2022 року Азовсталь покинули командири та офіцери “Азову”. Оборона Маріуполя завершилася.
— Усі ті дні я переглядала відео, які оприлюднювали росіяни. Але Сергія не побачила на жодному. Я не знала, чи вибрався він із Маріуполя.
Підтвердження, що Сергій живий, Марія отримала наприкінці травня. Тоді з’явилося перше відео з Оленівки, серед багатьох українських військовополонених дівчина впізнала чоловіка. З того дня для Марії почалася власна боротьба — повернути чоловіка додому.
— Я почала телефонувати до військової частини, дізнаватися інформацію, стала звертатися до всіх державних органів.
Марія з’ясувала, що Сергій вийшов із Азовсталі 16 травня, був поранений у ліву ногу, куля застрягла в кістці і на “Залізаці” (медичному госпіталі в одному з бункерів на Азовсталі), її не змогли дістати.
Вихід з Азовсталі. Фото: Міноборони РФ
Тоді ж, 16 травня, жодного представника Міжнародного комітету Червоного Хреста не було, ніхто з тих, хто виходив у той день, не потрапив до обліку організації. Кілька місяців потому Марія намагалася зв’язатися з представниками МКЧХ, щоб дізнатися якусь інформацію, але відповіді не було.
— Мені зателефонували аж у липні, сказали, що про Сергія не мають жодних відомостей. На моє запитання, як так сталося, відповіли, що не знають. А потім ми дізналися, що їх того дня просто не було в Маріуполі, — розповідає Марія.
Дружина заповнила картку військовополоненого замість Сергія і знову чекала. Дехто із полонених азовців міг телефонувати рідним, але від чоловіка звісток не було. Марія шукала способи, як можна зв’язатися з ним, та їй казали, що це неможливо.
Зранку 29 липня 2022 року вона стояла у черзі в Державну міграційну службу, аби після одруження змінити прізвище. За звичкою перевіряла новини, побачила звістку про обстріл Оленівської колонії.
— Спершу я не повірила, сподівалася, що це чергова російська маніпуляція, — згадує Марія. — А тоді з’явилися відео з бараку, де були фрагменти тіл.
Жінка почала телефонувати в МКЧХ, Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, СБУ, але всі “гарячі лінії” були перевантажені. Зрештою вона додзвонилася до МКЧХ, їй повідомили, що їхня команда в Донецьку, вони поїдуть в Оленівку, все перевірять і почнуть ідентифікувати тіла. Утім цього не сталося. Натомість рідним продовжували моніторити новини, з’явилися списки поранених і загиблих.
— Я одразу відмовилася дивитися списки загиблих — було дуже страшно. А в списку поранених я знайшла Сергія. Спершу радість — він живий. Але потім з’явилася недовіра, бо ці списки не були офіційними, жодних підтверджень з нашого боку. До того ж з’явилася інформація, що дорогою до лікарні кілька людей померли, — говорить Марія.
Наступного разу вона побачила чоловіка 3 серпня на російському телебаченні. Він був у лікарні, російські журналісти запитували у нього, що той пам’ятає і як стався вибух. Сергій відповів, що чув два вибухи, після другого все почало палати, вони почали вибиратися з бараку, а на вулиці конвой відкрив по них вогонь. Стріляти припинили, коли зрозуміли, що полонені поранені і не становлять загрози. Марія побачила, що чоловік дуже схуд, був знервованим та знесиленим.
Під час теракту в Оленівській колоній Сергій Алєксєєвич був поранений. Фото: російські ЗМІ
— Я надсилала ці відео всім. У Координаційному штабі мені сказали, що немає підтверджених даних, коли насправді було записано відео, а у МКЧХ знову запевнили: щойно Росія дасть доступ, вони всіх відвідають. У ті дні розмови були дуже важкими, — пригадує дружина постраждалого азовця.
Два роки очікувань
За непідтвердженою інформацією, Сергій Алєксєєвич отримав ампутацію великого пальця ноги та уламкові поранення. За місяць його повернули в Оленівку, після чого сліди чоловіка губляться. 21 вересня 2022 року відбувся один із найбільших обмінів, тоді обміняли багато захисників Маріуполя, були і вцілілі після теракту в Оленівці, Сергія серед них не було. Полонених азовців стали групами вивозити з Оленівки, когось залишали на території окупованої Донецької області, решту везли у Російську Федерацію.
Попри численні відео з полону і свідчення звільнених побратимів, Сергій понад рік не мав статусу військовополоненого, навіть після того як постраждав в Оленівській колонії. Весь цей час він мав статус зниклого безвісти. Лише у червні 2023 року цей статус змінили на “військовополонений”.
Марія Алєксєєвич протягом двох років бореться за повернення чоловіка додому
Після подій 29 липня 2022 року рідні загиблих та поранених азовців об’єдналися у спільноту Olenivka Community. Разом вони розповідають про воєнний злочин, вчинений Росією, намагаються повернути своїх близьких додому.
— Мені соромно перед загиблими і пораненими та й загалом перед усіма захисниками Маріуполя, що ми так довго мовчали. Тоді нам говорили, що публічні заяви тільки зашкодять, що є відповідні організації, які цим займатимуться. Але комісія ООН нічого не добилася. Так само, як і МКЧХ. На деякий час про Оленівку просто забули, — розповідає Марія Алєксєєвич.
Спільнота Olenivka Community продовжує боротьбу за повернення з полону важкопоранених азовців. Вони закликають шукати нові способи впливу на Росію, адже кожен день перебування у російському полоні зменшує шанси на відновлення після отриманих поранень та загрожує життю українських захисників.
Цей проєкт втілюється за підтримки Veteran Hub. Організація може не поділяти думок, які викладені у межах проєкту.
