Військовополонені

«Виходиш із камери – не знаєш, чи сильно битимуть». Свідчення військовополонених про утримання у Таганрозі

Квітень 2022 року, бої за Маріуполь тривають. Українські військові, які боронять місто, утримують оборону на території двох великих металургійних підприємств – «Азовсталі» та комбінату ім. Ілліча.  Окрім військових, там знайшли прихисток  медичний персонал маріупольських зруйнованих лікарень та десятки інших цивільних. 

Однак після запеклих боїв продовжувати оборону було не можливо. 12 квітня, а згодом і 16 травня захисники Маріуполя потрапили у полон. Їхній шлях у неволі розпочався з Оленівської колонії і продовжився на території Російської Федерації. 

Шлях від Оленівки до Таганрогу (скріншот Google maps)

Таганрог – одне з найближчих до Маріуполя міст Росії. Саме туди, починаючи з квітня, росіяни почали етапувати українських полонених. За даними МІПЛ, у СІЗО № 2 міста Таганрог привезли велику групу з 36 окремої бригади морської піхоти ім. контрадмірала Білінського. Також там утримували військових 56 окремої мотопіхотної бригади та 109 – із окремої бригади територіальної оборони у Донецькій області, тобто більшість із тих, кого полонили на маріупольському напрямку.

 Оскільки, українських полонених було багато, а місць у російських виправних колоніях було недостатньо, до Таганрогу почали привозити також цивільних та військовослужбовців взятих на інших напрямках. 


Прийомка: «Ми мали нагинатися дуже низько і так пересуватися»

Колишні полонені, імена котрих ми не називаємо з міркувань безпеки, кілька місяців провели у слідчому ізоляторі Таганрогу. Називають його тюрмою. СІЗО № 2 – це кілька будівель із каменю та цегли на три-чотири поверхи. На першому – кабінети адміністрації, на інших – камери. Деякі з них розраховані на одного ув’язненого (карцери), інші – на вісім.

СІЗО №2, місто Таганрог, вул. Леніна, 175

Знайомство з місцем утримання розпочиналося з так званої прийомки. 

«На територію запускали по одному автобусу. В автобус заходить охорона і каже: «Руки за голову, голову опустити». Ми мали нагинатися дуже низько і так пересуватися. І тут починається пекло. Нас викидали з цих автобусів. Ми пересуваємося, голова на рівні колін, вони нас штовхають», – розповідає колишня військовополонена. 

«Оглядатися довкола не можна, не дай Бог щось запитати чи сказати. Нас водили від одного коридору до іншого, передавали від одного конвоїра до іншого. І увесь цей час ми ходили буквою, скрутившись Г», – продовжує інша експолонена. 

Жінок лише штурхали, а ось для чоловіків прийомка виявилася важким випробуванням.

«Із обох боків стояли шеренги спецназівців. Це були люди, схожі на чеченців. Вони всі намагалися вдарити – били по всім частинам тіла руками, ногами, дубинками, всім, що було. Ми проходили повз них до приміщення, яке вони називали чи то «мавпʼятником» чи то «прийомником». Нас туди запхнули десь 15 осіб, хтось за цей час уже під себе зробив від цих лупцювань. Там ми провели всю ніч стоячи без води та їжі», – каже колишній полонений.

Наступний етап – видача одягу та поселення.

Свідки говорять: із полонених знімають одяг, в якому вони прибули, і видають місцевий, зеківський. Нижню білизну, футболку, штани, шкарпетки та черевики – усе синтетичне. Щодо гігієни, то в усіх по-різному: комусь видали лише шматок господарського мила і рушник, деяким жінкам пощастило отримати гігієнічні прокладки, зубні щітку і пасту. Після хвилинного крижаного душу, у чоловіків цей процес супроджувався побиттям, полонених розподіляли по камерах. Кому не вистачило місця, селили в одномісні – для штрафників.

Душові кабіни, СІЗО №2, Таганрог

«Це приміщення десь півтора на два метри, зручності – всередині. Вікно, яке там було, важко назвати вікном, бо сонця не бачиш. Спілкуватися теж нема з ким, ходити ніде. П’ять днів я провів в одиночці. За цей час, щоранку і щовечора, була перевірка. Ти маєш вискакувати з камери, руки догори, долонями назовні, ноги на ширині плечей, можна і ширше, обличчям до стіни. І кожен охоронець підходить і починає перевіряти на міцність твої ребра, потім заводять назад», – каже звільнений військовослужбовець. 


Розпорядок дня: «Хоч нас годували тричі на день, але все прісне і зі смаком хлорки»

СІЗО № 2 не було пристосоване до такої кількості полонених. Аби хоч якось розмістити людей, у багатьох камерах приварили додаткові спальні місця. Сидіти на ліжках заборонялося. 

«У всіх на стіні була пам’ятка, яку ми мали вивчити. У ній – на що ми маємо право. І які обов’язки. Серед останніх – вивчити гімн Росії, який вигляд має їхній герб, прапор. Змушували співати та розповідати», – говорять полонені. 

СІЗО №2, Таганрог

Кожного дня у камері повинен був бути черговий. Коли хтось із представників СІЗО заходив всередину, ця людина повинна була представити себе, назвати кількість осіб у камері і обов’язково додати, що «скарг і пропозицій немає».

Були й щоденні перевірки.

Для жінок виділили окремий поверх, перевірки проводили виключно жінки, фізичного насилля не застосовували, але штовхати могли. 

«Перевірки були зранку і ввечері. Приходили представники слідчого ізолятора або відрядженні спецпризначенці, вони на нас тренувалися. Я спочатку думав, що якщо ти впадеш, то вони лупцювати більше не будуть. Інколи спрацьовувало, інколи – ні: піднімали і продовжували бити. Це я згодом на собі відчув», – говорить військовослужбовець. 

За будь-яке недотримання правил карали – змушували 100 разів присідати та 50 разів віджиматися. 

«Я тримався десь три з половиною місяці, все виконував, але коли крайній раз мене били, зрозумів, що все, не зможу більше. Я боявся, що просто не виживу. Ребра болять, руки підняти не можу, а треба. Вже через сльози це виконуєш, бо як не зробиш, битимуть знову», – продовжує він.

Через погане харчування сил на будь-яке фізичне навантаження не вистачало. Єдине, що допомагало хоч якось підтримувати енергію в тілі, – хліб. 

«Нам давали дві буханки хліба на чотирьох людей. І води було вдосталь. Хоч нас годували тричі на день, але все прісне і зі смаком хлорки», – згадує одна з жінок. 

А смак вареної квашеної капусти, яку доводилося їсти найчастіше, більшість полонених ще не скоро зможуть забути.


Моральні катування та побиття: «Сказали, що битимуть, поки він не підпише зізнання»

Допит – ще одна обов’язкова процедура в російському полоні, де людей змушували взяти провину за злочин, який вони не скоювали. 

«Зі мною у камері сидів чоловік, його змусили підписати зізнання у злочині, який він не скоював. Його щодня водили на допити, це були абхази, його били. Він відмовлявся підписувати те, що вони хотіли, але вони сказали, що битимуть доти, поки він не підпише. Топили його у воді, кидали ганчірку на обличчя і заливали водою. Так щодня робили, в результаті він підписав те зізнання. Потім йому слідчий сказав, що він це придумав, але так треба».

У охорони були три основні засоби для побиття – гумовий кийок, дерев’яний молоток та шокери. Останній застосовували на людині доти, поки в шокера не закінчиться заряд.

«Щойно привезли у Таганрог, нас одразу почали бити. Охоронець узяв шокер і об нас розряджав його, поки той не сів. Потім узяв інший. Але це не всіх, це вибірково, кому як пощастить, – каже колишній полонений. – Коли черга дійшла до мене, всі наявні шокери уже були розряджені. Тож мені пощастило, я на собі цього не відчув». 

Окрім фізичних тортур, був ще один спосіб знущань над українськими бранцями – психологічний тиск.

«На третій тиждень мого перебування у СІЗО № 2 вони встановили радіо. Ми зраділи, що будемо хоч якісь новини слухати, хоч щось знати. Але ж ні, ми слухали ці низькопробні пісні про Донбас. Ось це і називається психологічне катування. У мене вже і так дах їхав, а тут вони ще вмикають радіо на повну гучність. Часом вони вмикали музику на весь день», – розповідає колишній бранець.

Як говорять звільнені полонені, за певний час вони почали звикати до важких умов, але звикнути до невідомості не могли.

«Коли тебе виводять у коридор, ти не знаєш, що буде далі. Не знаєш, чи тебе сильно лупцюватимуть чи ні. Нас по камерах водили, ми постійно чули крики – десь когось завжди били. Бувало, що постійні крики чутно по 15-20 хвилин. Потім людина стояти не могла, її закидали в камеру майже без свідомості. Це було психологічно важко», – розповідає колишній військовополонений.

Відсутність медичної допомоги також робило перебування у СІЗО Таганрогу нестерпним. Замість того аби покликати лікаря після прохання про допомогу, полонених били.

У вересні 2022 року у слідчому ізоляторі Таганрога, як свідчать полонені, змінилося керівництво. Причина – дві смерті полонених. Після цього, як зазначають деякі, умови дещо покращилися.

«Уже почав бігати фельдшер, перевіряти синці і все інше. У нас запитували, чи є якісь скарги, але всі боялися щось казати. Потім нам почали більші порції їжі давати, міняти раціон. Вже і мясо якесь з’явилося», – говорять потерпілі.

Але побиття продовжувалися, тільки з однією відмінністю – при цьому був присутній медик. Коли комусь ставало погано, він давав якісь пігулки. 

Людей із камер дуже часто забирали. І вони не повертались. Ті, хто залишався, сподівалися, що їх повезли на обмін.

Українських полонених перевозять місцевими автобусами. Ростовська область

«У нас там було головне завдання вижити і не з’їхати з глузду. Ти не читаєш, слухаєш дурнувату музику, ти тупієш там, спілкуватися вже немає про що. Щоб мозок якось працював, ми придумували якісь рецепти, говорили, хто чим займатиметься у цивільному житті. Всі розмови зводилися до їжі. Їсти хотілося постійно. І так кожного дня. Сонця немає, повітря немає, енергію немає звідки брати», – говорить колишній полонений.

Серед опитаних МІПЛ звільнених полонених хтось провів у СІЗО Таганрогу кілька днів, дехто – кілька місяців. Жінок із цього СІЗО частіше вивозили на обмін. Чоловіків переводили в інші місця утримання.

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Військовополонені
Довга дорога додому. Як українських військовополонених змушують відмовлятися від обміну і брати російське громадянство

Постійні тортури, голод і жодних засобів гігієни — це типовий день українських військових, які потрапили в російський […]

23 Січня 2023

Військовополонені
Були цивільними – стали полоненими: історії затримання колишніх військовослужбовців із Донецької області

Перший у 2023 році обмін військовополоненими відбувся 8 січня. Тоді звільнили 50 українських захисників, з яких 25 – військовослужбовці Збройних сил України, 13 – нацгвардійці, четверо – прикордонники, троє – представники Військово-морських сил і п’ятеро – тероборонівці.

18 Січня 2023

Військовополонені
Громадянство України в обмін на свободу. Як окупанти шантажують українських військовополонених

У Калінінській виправній колонії № 27 в окупованій Горлівці утримують кілька десятків громадян України, затриманих після повномасштабного вторгнення 24 лютого — військових та цивільних, зокрема колишніх атовців. Родичі вʼязнів і колишні військовополонені розповіли МІПЛ про те, що відбувається в цій колонії. 

11 Січня 2023

Більше публікацій
Ми у соцмережах