Викрадені біля Києва. Історія трьох заручників Брянського СІЗО № 2
Росія утримує в неволі Євгена Рибальчука, Сергія Любича та Євгена Гур’янова. Рік тому їх викрали в Київській області під час окупації регіону. Спочатку вивезли в Білорусь, а звідти — в російську вʼязницю. МІПЛ разом із родичами зниклих розповідає, як це було і що сталося з українцями.
Поїхав у відрядження: як російські військові викрали одесита Євгена Рибальчука
Уродженець Білгород-Дністровського 35-річний Євген Рибальчук постійно проживав в Одесі. Його дружина Наталія Чумак каже, що Євген професійно займався вкладанням підлоги, тому регулярно їздив Україною. “У нього часто були відрядження, то Могилів-Подільський, то Львів, то Черкаси. А в лютому знайомі запропонували поїхати підзаробити на тимчасову роботу в Гостомель, на Київщину, нібито щось із лісом пов’язано, лісопилка. 17 лютого Женя з кількома хлопцями поїхав. У день, коли почалось вторгнення, він був у Гостомелі”, — розповідає Наталія Чумак.
Одесит Євген Рибальчук, затриманий в Гостомелі, утримується в Брянському СІЗО №2
За її словами, чоловік разом із колегами мешкали в приватному будинку в Гостомелі неподалік підприємства, де вони мали б працювати. Проте через вторгнення цього з роботою не склалося, а в будинок прийшли заселятися росіяни.
“Виїхати вони не змоги — автівка, на якій приїхали, зламалась. У будинок прийшли росіяни, заселились на другий поверх, а Женя з хлопцями на першому мешкав. Спочатку він телефонував та казав, що все нормально, їх ніхто не чіпає… Потім розповідав про обстріли, що вони часто сидять у підвалі. На початку березня вже не виходив на зв’язок, не було можливості зарядити телефон. Останній раз ми спілкувались 4 чи 5 березня. Один із хлопців (родич Жені) пізніше телефонував мамі Євгена, казав, що живі-здорові”, — розповідає пані Наталія.
Наталія Чумак та Євген Рибальчук
Про викрадення Євгена вона не знала до 10 березня. Про насильницьке викрадення чоловіка дізналася від його колег, що зрештою евакуювалися з Гостомеля. “Спочатку вони нам нічого не говорили, а 10 чи 11 березня зателефонували і сказали, що Жені з ними немає. Сказали: “7 березня він вийшов із будинку та зник”, — пригадує Наталія. Вийшов нібито покурити, але точних даних про обставини викрадення немає. “На жаль, номерів телефонів хлопців, які перебували з Євгеном, не маю. Ті, з яких вони телефонували, давно не в мережі”, — додає Ірина, сестра Євгена Рибальчука.
За словами Наталії Чумак, 10—12 березня рідні Євгена зателефонували правоохоронцям і повідомили про його зникнення, зокрема на гарячу лінію 1648. Потім подали письмові заяви до поліції. Певний час про долю Євгена Рибальчука нічого не знали. Аж доки не відбувся перший масштабний обмін полоненими наприкінці березня. “Тоді в соцмережах виклали список, написані від руки прізвища тих, хто в полоні в Росії. Там був і Рибальчук Євген. Я знайшла контакти людини, яка опублікувала список, мама Жені з ним поговорила. Він повідомив, що Женя в Брянському СІЗО № 2. Потім у вересні минулого року був обмін, зі мною зв’язався чоловік, який перебував із Женею в одній камері. Після цього в січні 2023-го я розмовляла з військовим, який вийшов під час обміну, він також сказав, що був із ним в одній камері”, — розповідає Наталія Чумак.
Євген Рибальчук — підтверджений МКЧХ заручник, який перебуває в Росії в місті Новозибков у Брянському СІЗО № 2, про яке ми розповідали детально.
У лютому МІПЛ поспілкувалася з військовим, якого звільнили під час обміну і який повідомив, що перебував в одній камері з Євгеном Рибальчуком. У цій же камері був (можливо, й досі) мешканець Гостомеля Сергій Любич.
“Відвіз людям в окупації воду і не повернувся”: як росіяни викрали Сергія Любича
Сергій Любич на початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну перебував удома — в квартирі в Гостомелі. Там же перебувала його родина — дружина Сніжана, донька Злата і пасинок Владислав Бондаренко. Будинок, де мешкає родина, розташований неподалік аеродрому, тому про початок бойових дій родина дізналася однією з перших рано-вранці 24 лютого. “Він знав, що аеропорт могли бомбити, хвилювався. Сергій хотів нас вивезти до села біля Малина, де була рідня, але я була проти. Того ж дня, 24-го лютого, ми поїхали в будинок до моєї сестри в Лісову Бучу”, — розповідає Сніжана Любич.
Родина Любич з Гостомеля. Фото Віктор Ковальчук/МІПЛ
У Бучі в приватному будинку Наталії, сестри Сніжани, з 24 лютого перебувала вся родина — мама Наталії та Сніжани, чоловіки (Євген Гур’янов та Сергій Любич), двоє синів Наталії, син та донька Сніжани.
Дружина Сергія Любича Сніжана розповіла МІПЛ деталі його зникнення. Фото Віктор Ковальчук/МІПЛ
На місці Сергій не сидів — постійно їздив у Бучу і Гостомель з гуманітарною місією. Крім того, певний час у березні возив маму Євгена Гур’янова на роботу в Дім малютки у Ворзелі. Останній такий виїзд, 3 березня, став небезпечною пригодою — машина Сергія потрапила під обстріл. “Добре, що він місцевий, зорієнтувався на місцевості. Плюс відкинув сидіння і лежачи керував машиною. Є там на машині місце, де куля пройшла ззаду, він вильнув, попало там, де скло, кулю відрекошетило в бік. Але нічого, він залишився живий. Був тоді з товаришем, вони в Ірпені сховалися у підвалі”, — розповідає Сніжана Любич.
Автомобіль Сергія Любича було пошкоджено під час обстрілу. Фото Віктор Ковальчук/МІПЛ
За її словами, 7 березня (того ж дня, коли росіяни викрали Євгена Рибальчука, — МІПЛ) Сергій Любич набрав води, щоб відвезти мешканцям багатоповерхівок Гостомеля. Але додому вже не повернувся. Після деокупації Гостомеля автомобіль Сергія знайшли в одному з дворів багатоповерхівок. Скидається на те, що він привіз туди воду, і його затримали російські військові.
9 березня Сніжана вийшла на вулиці Лісової Бучі в пошуках сигналу мобільного зв’язку, а коли знайшла сигнал, то зателефонувала до поліції. “Трубку взяла жінка. Я їй пояснила ситуацію, розповіла, куди поїхав, в який бік, на чому, номер машини, в чому був одягнений. Надала інформацію про те, що в нього є татуювання. Вона відповіла, що зафіксувала, що мої свідчення передадуть у поліцію. Я була в шоці, що на той момент військові приймали ці дзвінки. А 10-го я з донькою та синами сестри виїхали в евакуацію спочатку до Білої Церкви, потім — до Львова, а 13-го березня — в Польщу”, — згадує дружина Сергія Любича.
Говорить, що в Польщі постійно моніторила телеграм-канали та Фейсбук, намагаючись знайти дані про Сергія. Окрім того, 18-го березня росіяни викрали Євгена Гур’янова (про це — далі у статті), а ще зник зв’язок зі старшим сином Сніжани Владиславом. Тож Сніжані довелося шукати одразу трьох зниклих чоловіків — чоловіка Сергія Любича, сина Владислава Бондаренка та чоловіка сестри Євгена Гур’янова. “Всюди дзвонила — поліція, 1648, передавала інформацію. Тоді в березні у сестри не було можливості повідомляти кудись, а коли Київщину деокупували, то вже сестра Наталія ходила до поліції та писала всюди заяви”, — каже Сніжана.
Сніжана Любич отримала інформацію про Сергія від свідків, які були з ним у одній тюрмі. Фото Віктор Ковальчук/МІПЛ
28 квітня Наталії, сестрі Сніжани, зателефонували з МКЧХ та повідомили, що Сергій Любич перебуває в полоні в Росії. Проте місця утримання родина не знала. Лише 6 травня 2022 року Сніжану через Фейсбук знайшов звільнений через обмін чоловік на імʼя Борис і повідомив про Брянське СІЗО № 2. “Розповів, що вони з Сергієм разом перебували в полоні в Гостомелі, а потім — в Росії. Потім через Бориса я спілкувалася з Юрієм, який по червень був разом із Сергієм в одній колонії. Тут, у Гостомелі, вони теж були разом. А пізніше ще від двох звільнених я дізналася про Сергія, що він досі в Новозибкові у 503 камері. З останнім свідком я спілкувалася в січні”, — розповідає Сніжана Любич.
Сніжана Любич вірить у повернення чоловіка додому. Фото Віктор Ковальчук/МІПЛ
Заїхали у двір БТРом, допитали, а тоді сказали: “Прощайтеся”: подробиці викрадення Євгена Гур’янова
Про автомеханіка з Бучі Євгена Гур’янова МІПЛ писала минулого року. Нещодавно ми знову поспілкувались з дружиною Євгена, щоб дізнатися більше подробиць про його викрадення, а також місце утримання.
Згідно з інформацією звільнених через обміни у січні та лютому 2023 року, Євгена Гур’янова утримують у Брянському СІЗО № 2.
Затримали його на подвір’ї власного будинку в Лісовій Бучі 18 березня 2022 року. За словами Наталії, дружини Євгена, вперше на вулицю, де вони мешкають, росіяни приїхали 17 березня. “Вони час від часу під’їжджали до нашої вулиці, але до будинку не наближалися, спостерігали, оглядали територію. А 17 березня заїхали на нашу вулицю, почали грабувати, технікою вивозили валізи, клуні, ми були шоковані мародерством. До сусіднього будинку, який належить мамі Євгена Гур’янова, вони зайшли 17 березня, вкрали речі, але нас не чіпали. А наступного дня вже до нас зайшли”, — розповідає МІПЛ Наталія.
Євген Гур’янов був викрадений росіянами 18 березня 2022 року
За її словами, вранці 18 березня російські військові на БТРі заїхали на подвір’я будинку Євгена та Наталії. Спочатку окупанти під автоматами обшукали Наталію, Євгена та його брата, а потім їх розділили: допит Євгена проводили у його будинку, а допит Наталії та брата Євгена — в сусідньому.
“Вони обшукували будинок і територію, шукали зброю, телефони. Тому що їм нібито хтось сказав, що мій чоловік наводить на них вогонь. Коли я шукала наших чоловіків, то сусіди казали, що росіяни часто казали: “Хтось сказав, що в тебе зброя”. Я перша почала питати, навіщо вони прийшли сюди, плакала. Вони сказали, що хочуть забрати Донбас і Крим”, — каже Наталія. Жінка повідомила військовим, що мама її чоловіка — етнічна росіянка, тобто Євген за походженням також росіянин. Вона думала, що вони забиратимуть речі, але не людей.
“Я бачила пакунки, що вони виносять, а тоді їхній головний каже: “Прощайтеся”. Я завмерла, все заклякло всередині, не можу передати почуття. Ми стояли і дивилися на нього. Вони могли нас вбити. З заціпеніння вивели слова: “Мені треба кричати або бити?” Я нічого не змогла відповісти, я опустилася на коліна і доторкнулася до чоловіка. Його повели в інший бік. Нас із його братом допитували знову. А потім вони швидко зібрались і зникли. Більше я Євгена не бачила”, — розповідає свідок викрадення цивільного Гур’янова, його дружина Наталія.
Вперше інформацію про те, де росіяни утримують бранців, вона отримала наприкінці березня 2022 року. Тоді двоє чоловіків, яких окупанти утримували в Гостомелі у військовому містечку, втекли звідти і забігли у двір Євгена та Наталії. “Вони тоді мало що розповіли, лише що втекли. А після деокупації я одного з них у школі зустріла, він більше розповів: як сиділи у полоні та як втекли під час обстрілів”, — каже Наталія.
Коли Бучу звільнили, Наталія написала заяву до поліції, була в прокуратурі, надала свідчення про факт викрадення чоловіка. Але до 25 квітня не мала даних про те, де він. “20 квітня з російського полону повернувся Олег, який розповів про те, що був у полоні з Євгеном спочатку в Гостомелі, тоді — в Білорусі, а далі цього чоловіка до Курська відправили, тому їхні з Євгеном шляхи розійшлись”, — розповідає дружина Євгена Гур’янова. За кілька днів, 25 квітня, у соцмережах з’явився пост, де чоловік шукав родину Євгена Гур’янова. Наталія вийшла з ним на зв’язок — це був звільнений через обміни медик, який повідомив, що бачив Євгена у Новозибкові, Брянському СІЗО № 2.
Підтвердження від МКЧХ про перебування Євгена в російському полоні надійшло наприкінці липня 2022 року. В серпні був лист із текстом: “Живий, здоровий, усе в порядку”. Тоді ж надійшла відповідь від Міноборони РФ, яке підтвердило, що Євгена Гур’янова та Сергія Любича затримано за протидію спеціальній військовій операції, що їх утримують на території РФ, що стан їхнього здоров’я задовільний. “На початку 2023 року у телеграм-каналах виставили фотографії Сергія Любича та Євгена. Не знаю, навіщо, певно, для знущання. А тоді в січні було звільнено військового, який розповів, що бачив обох чоловіків у Брянському СІЗО № 2”, — говорить Наталія, дружина Євгена.
Вона наголошує, що не має інформації, чи відпрацьовує Україна бодай який механізм повернення цивільних з російських в’язниць.
