Send Lette
Військовополонені

Виправна колонія № 9 у Валуйках. Що роблять із українськими полоненими жінками в російській вʼязниці: свідчення очевидців

В українському війську служить близько 40 тисяч жінок, які воюють на рівні з чоловіками. Вони також потрапляють у російський полон, однак для них там не створені спеціальних умов, їх утримують у тих же СІЗО чи колоніях, що й чоловіків. Наразі МІПЛ відомо лише про одне місце утримання, яке росіяни виділили виключно для жінок. Мова про виправну колонію № 9 у місті Валуйки Бєлгородської області.

Вона створена на базі чоловічого монастиря, у ХХ столітті тут була дитяча трудова колонія. Під час Другої світової війни, коли Валуйки були окуповані німецькими військами, колонія слугувала табором для російських полонених. Сьогодні ж тут відбувають покарання засуджені росіянки, поруч із якими поселили полонених українок.


Етапом із Таганрога у Валуйки

Олена і Катерина (імена жінок змінені з міркувань безпеки) потрапили у полон у квітні 2022 року. Короткий час вони провели в Оленівці (виправна колонія № 120 у Донецькій області), де в їхній шестимісний камері перебувало понад 30 жінок. Згодом їх перевезли в СІЗО № 2 міста Таганрог Ростовської області, яке, за інформацією опитаних МІПЛ свідків, є найстрашнішим з усіх місць, де утримують українців. Там Олену і Катерину тримали в таких саме умовах, що й чоловіків: без засобів особистої гігієни, без належної медичної допомоги, застосовували до них фізичне та психологічне насилля. Згодом жінок перевели у Бєлгородську область до виправної колонії № 9 міста Валуйки. 

Після перебування у СІЗО № 2 міста Таганрог багатьох жінок етатують у жіночу виправну колонію в Бєлгородській області

Ця колонія розташована на окраїні міста, серед лісу. “Поки ми були замкнені за стінами з колючого дроту, чули, як зовні вирує життя, квакають жаби, гуляють люди”, — говорять колишні бранки.

Полонених жінок селять у бараки, які в колонії називають секціями. Вони поділені на камери, розраховані на 8—22 особи. Всередині них стоять двоярусні ліжка з матрацами, подушками і постіллю. “Ліжка старі, такі колись були у нас у казармах, але це все одно зручніше, ніж спати на суцільно залізному ліжку, привареному до підлоги”, — говорить Катерина.

Жінки розповідають і про невід’ємний атрибут знущать у всіх російських тюрмах — вимогу співати гімн Росії, під час виконання якого їх змушують присідати чи відтискатися.

“Звісно, у Валуйках були свої нюанси. Над нами знущалися, але це все одно було набагато краще, ніж те, що робили з нами у Таганрозі”, — згадує Олена.  

Виправна колонія № 9, місто Валуйки, вулиця Микільська, 199 В

Їсти жінок водять у їдальню. Дорогою туди над бранками нерідко знущаються. Так, українські полонені жінки зобовʼязані бігти в їдальню, і якщо охоронцям не подобається, як жінки рухаються, то вони виставляють поперед них кийки. Ту, яка зачепить бодай одну, одразу ж бʼють. “Тебе вдаряють, ти падаєш. І всі, хто за тобою, теж падають. Дуже часто дівчата падали, влітали в двері, одвірки, — говорить Катерина. — А після цього бувало що ми навіть не встигали поїсти, бо на прийом їжі нам давали до 5 хвилин. Їм було байдуже — гаряче чи ні, поїв чи ні — це були тільки наші проблеми”.

В їдальні встановлено телевізор, дивитися можна лише “Росія-24”, щоденно на перегляд дають 30 хвилин. Решту дня жінки перебувають у камерах. На ліжках сидіти було заборонено, тому весь час бранкам доводиться стояти чи ходити кімнатою, присісти можна було лише на стільці, яких на всіх не вистачає. Згодом це правило змінилося: побачивши, що жінки сидять на підлозі, охоронці дозволили сідати на ліжка.

На прогулянку жінок виводили всього на 10—15 хвилин

У душ водять лише раз на тиждень — у суботу. “Нас було більше 60 жінок, на душ давали 10 хвилин, та 1—2 банки шампуню на всіх. Хтось встигав помити голову шампунем, решта милася милом, яке дуже сильно смерділо”, — розповідають колишні військовополонені.


Лікарі казали про нас: “Здохнуть — то здохнуть”

Обидві жінки говорять, що безкінечних побоїв, як у Таганрозі, у Валуйках не було. До жінок могли застосувати шокер, кілька разів вдарити кийком, але це було рідко. Натомість посилився психологічний тиск. Олена розповідає, що охоронці ставилися до них зневажливо, використовували принизливі слова та насміхалися.

“Вони весь час говорили, що України вже немає, всюди працюють російські банки, а наш президент втік до Польщі. Ми  ще й дивилися російські новини, тому морально було дуже важко”, — додає Катерина.

Час від часу жінок водять на допити. Якщо оперативному працівнику не подобається котрась із відповідей, жінку відправляють до штрафного ізолятора. Олена також пригадує, що полонених могли на деякий час посадити в одиночну камеру, але про тамтешні умови вона не знає.

Полонених українок утримують поруч із засудженими за злочини російськими жінками

Ситуація покращилася після того, як одна з жінок поскаржилася на погані умови утримання.

“Якось до нас приїхала зовнішня перевірка, у них там є якийсь прокурор із прав людини, який відвідує полонених. Нас усіх зібрали і запитали, як нам умови, чи все нас влаштовує. Одна з жінок відверто відповіла, що нас тут б’ють шокерами та кийками, що не дають нормально поїсти та не відпускають до туалету без охорони. Ось тоді ставлення до нас трішки змінилося”, — каже Катерина.

Тоді ж керівник колонії заборонив співробітникам будь-яку взаємодію з полоненими без дозволу старшого зміни. Після цього жінки змогли вільно відчиняти вікна та двері, без супроводу ходили до туалету. За ними спостерігали за допомогою камер відеонагляду.

Водночас відповідної медичної допомоги в жіночій колонії № 9 в місті Валуйки немає. Колишня бранка Олена зазначає, що хоч лікарі приходили і давали якісь ліки, їхнє ставлення до полонених було вкрай негативним. Нерідко лікарі просто відмовлялися прийти на запит бранок.

“Ми чули, як вони казали: “Здохнуть — то здохнуть”. Оскільки серед нас було багато медиків, нам казали, що ми самі себе можемо полікувати. Навіть наглядачі сміялися, кажучи: “Нащо вам той медик, якщо він не хоче вам допомогти”, — розповідає Катерина, додаючи, що мало не від усіх хвороб лікарі колонії давали полоненим жінкам таблетку валідолу.


Хочеш туалетний папір — зароби

На території виправної колонії № 9 розташована швейна фабрика, на якій працюють російські ув’язнені жінки. Саме там полонені українки перетиналися з засудженими росіянками. Робота на фабриці — добровільна. Оскільки за роботу платять, чимало бранок працюють.

На швейній фабриці полонені жінки працювали, щоб мати змогу отримати бодай якісь гігієнічні засоби

“Як військовополонені ми мали право на гуманітарну допомогу, але на туалетний папір, зубну пасту чи будь-які інші гігієнічні засоби ми заробляли, працюючи на фабриці”, — розповідає колишня бранка Катерина.

Спілкуватися ув’язненим жінками і полоненим заборонено. Однак ніхто й не намагається порушувати це правило, засуджені за кримінальні злочини побоюються українок. “Одна з засуджених жінок якось намагалася від нас втекти, — говорить Катерина. — Вона виконувала на вулиці якусь роботу, але коли ми вийшли, то різко розвернулася і почала тікати. Коли охорона її зупинила, та відповіла що не хоче, аби ми її бачили, бо коли нас звільнять, ми прийдемо її вбивати”.

Загалом у Бєлгородській області МІПЛ нарахувала п’ять установ, куди етапують полонених українців. У тих же Валуйках за 5 км від жіночої виправної колонії № 9 розташована чоловіча виправна колонія № 7 — там утримують як військових, так і цивільних.

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Військовополонені
Зниклі безвісти з 57-ї бригади: важкі бої, загибель, полон і пошук

У перший же день повномасштабного вторгнення Росії в Україну уся територія Луганської області перетворилася на поле битви. На той час бійці 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка перебували на позиціях у районі Трьохізбенки. Тоді ж у полон потрапила значна кількість військовослужбовців бригади, більшість із них досі утримують росіяни, є й ті, що вважаються зниклими безвісти. З того часу для багатьох сімей бійців 57-ї бригади почалася боротьба — знайти та повернути своїх рідних.

10 Травня 2024

Військовополонені
Євген Дідківський: “Вони на повному серйозі розпитували, де в Україні лабораторії бактеріологічної і хімічної зброї”

Утримання в російському Курську, Таганрозі та Борисоглєбську. Щоденне побиття, примушування співати російський гімн і вчити вірші про Леніна. Це друга частина інтервʼю з Євгеном Дідківським, військовослужбовецем 95 бригади, який потрапив у російський полон.

16 Квітня 2024

Військовополонені
Два роки у пеклі полону: рідні морпіхів — захисників Маріуполя просять витягти військових з полону

У суботу, 13 квітня, на Майдані Незалежності зібралися рідні морпіхів, медиків та усіх тих, хто впродовж 86 днів стояв на захисті Маріуполя. Дружини, матері, діти вийшли на мирну акцію в центрі столиці, щоб нагадати, що ось уже два роки понад 1500 захисників Маріуполя перебувають у полоні.

14 Квітня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
СБУ, чат-боти і TikTok: 53 справи щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

17 Травня 2024

Війна і правосуддя
Дві справи про захоплення цивільних на Чернігівщині: аналіз роботи адвокатів

Під окупацією Росії села Іванівка та Слобода Чернігівської області були з 5 по 30 березня 2022 року. Там в один день сталося два випадки, справи про які наразі слухає Чернігівський районний суд. Слідство встановило, що в Слободі російські військові Петро Базаров та Євгеній Басов затримали цивільного Віталія Карпенка, схопили його на вулиці, забрали телефон і в магазині били і погрожували вбити. А в Іванівці двоє інших росіян, Микола Будаєв і Файзибек Нематов, напали на подружжя Яцюків — Наталію та Олександра. Військові обшукали їхнє обійстя, погрожували вбивством, тримали жінку в підвалі. Цих чотирьох військових обвинувачують у порушенні законів і звичаїв війни. Справу Будаєва та Нематова суд слухає з травня, а Басова та Базарова — з листопада 2023 року. Обидві — заочно.

16 Травня 2024

Війна і правосуддя
Закликаємо Верховну Раду не приймати законопроєкт № 7033-д, який обмежує доступ до судових рішень

2 травня 2024 року Комітет з питань правової політики Верховної Ради України повторно розглянув та рекомендував проєкт закону № 7033-д до голосування у парламенті. Цей законопроєкт обмежує доступ до інформації та рішень судового реєстру, які становлять значний суспільний інтерес і є важливими для реалізації функцій громадського контролю за діяльністю органів правопорядку.

16 Травня 2024

Більше публікацій