Вирок “Клену” за Ягідне й інші липневі рішення судів за воєнні злочини
У липні українські суди винесли ще сім вироків у справах про воєнні злочини, вчинені на окупованих територіях Херсонської, Миколаївської, Харківської, Запорізької та Чернігівської областей, а також у Криму. Йдеться про катування та зґвалтування цивільних, використання їх як “живого щита”, незаконне позбавлення волі та депортацію громадян України.
Разом з Анною Рассамахіною, експерткою МІПЛ з міжнародного гуманітарного права, ми проаналізували ці рішення. Пояснюємо, які проблемні та позитивні моменти в них є.
“Живий щит” у Ягідному
Справа № 748/1793/24
Чернігівський районний суд Чернігівської області 7 липня визнав винним російського військового Семена Соловова (“Клен”) у жорстокому поводженні з цивільними, катуванні та використанні людей як “живого щита” під час окупації села Ягідне.
Соловов служив у 1-му гвардійському мотострілецькому полку збройних сил Росії. У лютому 2022-го був капітаном і командиром зведеного підрозділу, який у березні 2022 року зайняв село Ягідне. У місцевій школі влаштували командний пункт.
За матеріалами справи, з 3 по 30 березня 2022 року за наказом Соловова російські військові, погрожуючи зброєю, зігнали мешканців села у підвал Ягіднянської школи. В підвалі опинилося 369 людей, з них 69 дітей.
Підвал не мав вентиляції, освітлення, водопостачання й туалетів. Було задушливо і брудно. Їжу та воду окупанти видавали обмежено, доступу до медичної допомоги не було. Вихід охороняли озброєні російські військові, які нікого не випускали на свіже повітря.
Люди у підвалі школи в селі Ягідне. Фото місцевої мешканки Ольги Меняйло, яку росіяни також там утримували
За свідченнями потерпілих, у підвалі відчувалася киснева недостатність, багато хто непритомнів або мав різке погіршення здоров’я. Померло десятеро людей. Їхні тіла не виносили одразу, що посилювало моральні страждання решти.
Соловов віддавав накази утримувати людей у підвалі та використовувати їх як “живий щит” для захисту командного пункту від атак ЗСУ.
У суді дали свідчення 11 потерпілих. Усі вони впізнали Семена Соловова як військового з позивним “Клен”, котрий керував і віддавав накази.
За словами одного з потерпілих, “Клен” сказав, що він головний і “всі питання вирішувати з ним”. Він пригадав, що коли у підвалі стало шумно, Соловов погрожував “кинути дві гранати і підірвати всіх”.
Інший свідок повідомив, що його й доньку поранило. Іноді їх відпускали на перев’язки до медичної частини. Там чоловік бачив Соловова, котрий віддавав накази іншим.
Чоловік, якого затримали й кинули у підвал разом із сім’єю, розповів, що спочатку їх годували сухпайками. Пізніше з дозволу “Клена” організували польову кухню, але він у будь-який момент міг заборонити готувати. Соловов погрожував йому вбивством, зокрема вночі, а вранці насміхався, запитуючи, чи він хвилювався. “Клен” навіть хворим забороняв залишати підвал, а до санчастини відпускали лише через вивчення російського гімну.
Потерпілий, який намагався поховати померлого, згадав, як просив у “Клена” пакет для тіла, але той “у грубій формі відправив назад у підвал”. Також він розповів, що мав поранення і самостійно лікувався в підвалі. Соловов, дізнавшись про це, наказав доставити його до медчастини. Там влаштував “іспит щодо ліків”, які приймав чоловік.
Ще одна потерпіла розповіла, що коли у підвалі почала задихатися дівчина, “Клен” лише відповів: “Нехай задихається”. Зі слів жінки, двері постійно замикали, і лише “Клен” вирішував, коли їх можна відчинити. Виходити заборонили під загрозою розстрілу.
Інша жінка свідчила, що, коли прийшла по гуманітарну допомогу разом із дитиною, “Клен” кричав на неї. Заявляв, що можна було приходити “лише по одному від сім’ї”. Тоді вона запам’ятала його обличчя.
Одна з потерпілих розповіла, що іноді людей відпускали по домівках. “Клен” наказував складати списки і давав лише пів години, аби сходити додому. Потерпіла знала, що на другому поверсі школи був штаб російських військових. “Клен” заявляв, що люди мають готуватися йти “живим щитом” на Київ. За його наказом роздавали російські газети та примушували вивчати гімн Росії.
Семен Соловов, позивний “Клен”. Фото з соціальних мереж
За словами ще однієї потерпілої, по периметру школи стояли озброєні росіяни та розміщувалася військова техніка. Виходити додому дозволяли лише за наказом “Клена”, причому він встановив правило — відпускати не більше п’яти людей одночасно за складеними списками.
Усі потерпілі одностайно описували його як людину, яка тримала під контролем кожен вихід з підвалу, вирішувала, коли можна готувати та погрожувала розправою за будь-які порушення.
Суд дослідив низку доказів. Зокрема слідчі знайшли дані підсудного у російських державних базах, а також проаналізували соцмережі. Експертиза підтвердила, що людина на фото й відео з телефонів жителів Ягідного та в мережі — та сама, яку впізнали потерпілі.
Докази також свідчать, що російські війська використовували приміщення Ягіднянської школи як штаб. Навколо будівлі розмістили техніку й оборонні позиції, що підтверджує тактичне використання школи та цивільних як “живого щита” від можливих атак ЗСУ.
Протоколи оглядів десятків дворів фіксують однаковий сценарій: російські військові силою виводили людей із погребів, де було безпечніше, й під конвоєм переводили до шкільного підвалу. Також суду надали протоколи огляду підвалу школи — на стінах залишилися написи з кількістю затриманих дорослих і дітей, дитячі малюнки, календар і списки померлих.
Фото та відео з мобільних телефонів місцевих підтвердили масове скупчення людей, відсутність умов для сну, їжі та гігієни. Записи з блокнота одного з потерпілих передають деталі нелюдського поводження: заборони виходити на свіже повітря, знущальні коментарі командирів, спроби змусити цивільних співати гімн Росії в обмін на дозвіл піти додому.
Слідчі отримали метеорологічні висновки, які вказують: утримання людей у неопалюваному підвалі під час березневих морозів створювало загрозу життю і здоров’ю, сприяло поширенню хвороб. Судово-медичні експертизи встановили: померлі мали тяжкі хронічні захворювання, а відсутність медичної допомоги та умови утримання суттєво погіршили їхній стан і спричинили смерть.
Підготовче засідання у справі Семена Соловова. Фото: МІПЛ
У будинку культури Ягідного та поряд зі школою вилучили російські військові документи, карти, журнали обліку зброї, щоденники командирів, військовий квиток російського солдата. Ці докази підтверджують перебування 55-ї окремої мотострілецької бригади у Ягідному.
Суд наголосив: катування цивільних, погрози вбивством, незаконне ув’язнення та використання людей як “живого щита” суперечать Женевській конвенції 1949 року та Додатковому протоколу I 1977 року.
У підсумку суд визнав Семена Соловова винним у жорстокому поводженні з цивільними, вчиненні порушення законів та звичаїв війни й відданні наказу на вчинення таких дій за попередньою змовою. Це частина 2 статті 28 і частина 1 статті 438 ККУ.
Йому призначили 12 років позбавлення волі — максимальний строк покарання, передбачений цією статтею. Він відбуватиме покарання після затримання, оскільки процес був заочний. Наразі у справі подали апеляцію.
Раніше МІПЛ аналізувала вирок 15 підлеглим Соловова, яких суд визнав винними у порушенні законів і звичаїв війни.
Волонтерська нагорода
Справа № 370/1757/23
Макарівський районний суд Київської області 9 липня визнав майора Збройних сил Росії Олександра Кондратьєва винним у жорстокому поводженні з цивільними та інших порушеннях законів і звичаїв війни під час окупації села Андріївка Бучанського району.
На момент вторгнення Кондратьєв був начальником штабу та заступником командира батальйону 37-ї окремої мотострілецької бригади Східного військового округу Росії.
Першого березня 2022 року він разом із підлеглими вдерся до будинку місцевої родини. Там були господиня з донькою, матір’ю і своїм братом.
Побачивши колекцію макетів зброї та українську символіку, майор запідозрив господаря у службі в теробороні. Кондратьєв наставив автомат на господиню і погрожував убити. Потім вивів її на подвір’я та зробив чергу пострілів над головою, імітуючи розстріл.
Заочно засуджений майор Збройних сил РФ Олександр Кондратьєв. Фото з соцмереж
Відтак Кондратьєв наказав військовим пограбувати дім. Вони забрали техніку, колекційну зброю часів Другої світової війни, інструменти, генератори та гроші. Вартість викраденого майна перевищила 414 тисяч гривень, не рахуючи готівки. Зокрема Кондратьєв викрав нагороду господаря дому від Генштабу ЗСУ за волонтерську допомогу.
У суді свідчили потерпілі. Господиня розповіла, що наприкінці лютого 2022 року через Андріївку йшли колони російських військових. Вона залишалася вдома разом із хворою мамою, братом і донькою. На подвір’я зайшли окупанти, пригнали туди БМП та оселилися в бані, користуючись майном родини. Кондратьєв, відомий за позивним “Кардан”, наставив на неї автомат, вивів надвір і зробив чергу пострілів у повітря. Потім кинув у підвал, де вже була її донька. Військові неодноразово погрожували зброєю, забрали гроші, техніку, забороняли говорити українською, ображали та називали “бандерівцями”. Усі накази віддавав саме “Кардан”, інші військові сприймали його за командира.
Брат жінки розповів, що 28 лютого перебував у будинку сестри, коли село обстріляли. Підтвердив її розповідь про постріли над головою. Наступного дня російські військові знайшли на подвір’ї радіостанції, які залишила місцева ТРО. Чоловіка побили та допитували, вимагаючи сказати, де господар. Російські військові жили в бані, але постійно нишпорили по будинку. Сьомого березня снаряд влучив у літню кухню, почалася пожежа. Родині дозволили виїхати з села, але спершу змусили намалювати білу літеру “V” на автомобілі.
Потерпілий Павло Удод, брат дружини Віталія Черкасова, свідчить у суді по справі Кондратьєва. Фото: Надія Чучвага
Дядько потерпілої підтвердив у суді, що бачив на подвір’ї племінниці російських солдатів. Коли він намагався підійти ближче, його зупинили, перевірили документи та відвели до військового з позивним “Кардан”. Саме він допитував чоловіка.
Потерпілі впізнали Кондратьєва на фото, які надали слідчі. Слідчі експерименти підтвердили їхні покази. Судово-психіатрична експертиза засвідчила, що інсценування розстрілу стало для потерпілої серйозною травмуючою подією. Товарознавча експертиза встановила вартість викраденої техніки, зброї та інших речей, хоча частину колекційної зброї оцінити не вдалося через втрату документів.
Огляди соцмереж та офіційних сайтів підтвердили особу обвинуваченого, його військове звання та посаду. На російських сайтах його також згадували як члена консультативної ради при главі Бурятії. Документи, отримані від кількох підрозділів СБУ та ГУР МО України, містять його персональні дані, адресу проживання, фото, паспортні відомості.
У підсумку суд визнав Кондратьєва винним у жорстокому поводженні з цивільними, а також у відданні наказу на вчинення інших порушень законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами. Це частина 1 статті 438 КК України. Йому призначили 10 років позбавлення волі з максимально можливих 12 за цією статтею. Вирок ухвалили заочно, а строк покарання рахуватимуть з моменту його затримання. Суд також частково задовольнив позови потерпілих і призначив стягнути з Кондратьєва на їхню користь 5,6 мільйона гривень моральної та матеріальної шкоди. Наразі вирок не оскаржували.
Зґвалтування в окупації
Справа № 743/319/25
Ріпкинський районний суд Чернігівської області 15 липня визнав винним військового Збройних сил Росії Чінгіса Хертека у зґвалтуванні жінки та погрозі їй вбивством.
Слідство встановило, що у середині березня 2022 року Хертек як окупант був у селі Вишневе на Чернігівщині. Там він увірвався до будинку місцевої. Вона була у цивільному одязі, не брала участі у бойових діях і не мала зброї. Погрожуючи їй автоматом, Хертек вдарив її прикладом по голові та зґвалтував.
Потерпіла у справі не свідчила у суді через важкий психоемоційний стан, тож суд переглянув відеозапис її допиту. Це передбачено законодавством.
На записі жінка розповіла, що на початку березня 2022 року російські військові скликали збори у селі. Там окупанти оголосили “правила” життя під окупацією та погрожували розстрілом за непокору. Від перших днів вони ходили по хатах, шукали горілку, тютюн, паливо. Серед них був і військовий бурят, якого вона описала як чоловіка 40 років з круглим обличчям, вузькими губами, носом “картоплею”, повної статури. Він мав татуювання на руці — коло з трикутником або зіркою всередині.
Після одного з вибухів жінка з родиною перебралася до брата, але щодня поверталася додому годувати худобу. В один із таких днів, по обіді, до двору зайшов п’яний озброєний чоловік, якого вона згодом впізнала як Чінгіса Хертека. Запитавши, чи вона сама, він зайшов до хати, погрожуючи застрелити, схопив за потилицю та зґвалтував. Після цього сказав, що ще повернеться, і пішов.
Заочно засуджений російській військовий Хертек Чінгіс
Жінка нікому не розповідала про пережите — їй було важко навіть згадувати. Чоловік здогадався сам, побачивши синці на її тілі, після чого перестав із нею спілкуватися.
Чоловік потерпілої розповів на суді, що під час окупації російські військові заходили в кожен будинок, шукаючи горілку, наркотики та дівчат. Найчастіше до їхнього двору приходили буряти, які поселилися у порожньому будинку навпроти. Вони просили тютюн.
Якось, за його словами, до них прийшов п’яний чоловік, якого він пізніше впізнав на фото як обвинуваченого. Той хотів закурити, наставив на нього автомат, передьоргнув затвор і почав розпитувати, скільки років його дружині та доньці. Чоловік описав його як невисокого, щільної статури, з вузькими очима, гострим носом із вигином та рідкою бородою.
Після цього інциденту він із родиною переїхав жити до брата в інший кінець села, бо боявся за безпеку дружини та доньки. Збори, які організували окупанти в центрі села, він пропустив — дружина порадила туди не йти. За її словами, на тих зборах встановили “правила пересування” — забороняли виходити на городи, коли летять вертольоти, ходити вулицями під час руху військових колон.
Дружина ж щодня поверталася до господарства, щоб доглядати та годувати худобу, зазвичай ішла вранці та поверталася після обіду. Чоловік туди не ходив.
Він також розповів, що одного дня помітив у дружини зміни в поведінці, але через власний важкий емоційний стан не зміг говорити про деталі. Лише зазначив, що після окупації у неї виявили онкологічне захворювання, вона стала замкненою і сильно змінилася.
Сусідка потерпілої також розповіла, що після деокупації та сильно змінилася. За її словами, у жінки й досі трапляються емоційні зриви: вона може раптово зникнути на кілька днів, тоді її шукають.
Суд дослідив низку доказів. Зокрема оперативна інформація поліції та розвідки містила анкетні дані обвинуваченого, його телефон, номер військової частини та адресу проживання. Головне управління розвідки Міноборони України встановило, що Хертек є чинним військовим Росії і в полон не потрапляв.
Слідчі також дослідили сторінку підсудного у “ВКонтакте”, де були його фото у військовій формі російського зразка зі званням молодшого сержанта та вказівкою про службу у військовій частині.
Потерпіла під час слідчого експерименту детально відтворила події середини березня 2022 року: описала зовнішність нападника, його поведінку, погрози та сам факт насильства. Психологічна експертиза підтвердила, що під час відтворення обставин жінка демонструвала реакції, характерні для пригадування травматичного досвіду — з виразами болю, страху та огиди. Також у неї виявили клінічну депресію через пережите.
Серед 12 фотографій, які надали слідчі, потерпіла упізнала Хертека як військового, який її зґвалтував. Її чоловік також впізнав підсудного по фото.
Телефонні дані показали, що номер, яким користувався обвинувачений, у квітні 2022 року реєструвався в селі Сеньківка Чернігівської області, що за півтори години їзди від Вишневого.
У підсумку суд визнав доведеною провину Чінгіса Хертека у жорстокому поводженні з цивільною у формі зґвалтування та погрозі вбивством. Це частина 1 статті 438 ККУ. Хертеку присудили максимальне покарання за цією статтею — 12 років позбавлення волі. Також суд задовольнив цивільний позов потерпілої і постановив стягнути з Хертека один мільйон гривень моральної шкоди.
Процес був заочний, тож підсудний відбуватиме покарання після затримання. У вироку вказано, що підсудного сповіщали про судовий розгляд через офіційний сайт “Судова влада України” та у загальнодержавній газеті “Урядовий кур’єр”. Також повістки про виклик до суду і повідомлення про підозру йому надіслали через месенджер WhatsApp. Наразі вирок не оскаржували.
Суд в окупації
Справа № 754/12142/22
Деснянський райсуд Києва 23 липня визнав винним колишнього суддю Євпаторійського міського суду Ігоря Вільхового у державній зраді та незаконному видворенні громадян України з Криму.
Слідство встановило, що після анексії Криму Вільховий залишився працювати у складі суду, який Росія підпорядкувала собі. Він ухвалював рішення на підставі російського законодавства і сприяв інтеграції української судової системи Криму у правову систему Росії.
У грудні 2016 року Вільховий ухвалив рішення про адміністративне видворення з Криму громадянина України. Також оштрафував його за “порушення правил перебування у Росії”. Такі дії суд кваліфікував як насильницьке переміщення людини, що перебуває під захистом IV Женевської конвенції. Тобто порушення міжнародного гуманітарного права.
Аналогічне рішення Вільховий ухвалив у лютому 2018 року щодо іншого громадянина України, також призначивши штраф і примусове видворення за межі тимчасово окупованої території.
Серед доказів слідства було рішення Вищої ради правосуддя від 2016 року, яким Вільхового звільнили з посади судді за порушення присяги.
Слідчі зібрали офіційні російські документи, зокрема указ Путіна про призначення Вільхового на посаду “судді Євпаторійського міського суду Республіки Крим”. Також долучили протоколи огляду сайтів з публікаціями про його призначення.
Окрім цього, слідчі надали копії незаконних судових рішень, ухвалених Вільховим. Зокрема у справах щодо громадян України, яких він визнав винними у “порушенні правил перебування у Росії” та видворив з Криму.
Заочно засуджений колишній суддя Євпаторійського міського суду Ігор Вільховий. Фото: СБУ
Потерпілі дали свідчення у суді. Перший розповів, що з 2014 року перебував на півострові через сімейні обставини. У грудні 2016 після бійки з сусідом його викликали до суду. Там він вперше побачив Вільхового. На засіданні суддя не перевіряв його дані, не дозволив ознайомитися з протоколом і не реагував на його слова про побиття. Після короткого оголошення рішення Вільховий залишив залу, а секретарка згодом передала копію постанови. У документі визначалося, що він має покинути Крим упродовж 14 днів. Чоловік цього не зробив, але згодом його примусово вивезли з півострова.
Другий потерпілий приїхав до Криму для лікування, однак залишився допомагати брату. За кілька місяців потому, у 2017 році, його зранку затримали працівники ФСБ, звинувативши у “незаконній роботі”. Протягом дня його з товаришем возили територією півострова, а ввечері привезли до суду в Сімферополі. Рішення про видворення ухвалював Вільховий. Після засідання їх відвезли на кордон. Там обох завели до КПП та змусили перейти на неокуповану територію.
Ухвалюючи рішення, суд вказав, що Вільховий діяв свідомо і добровільно, адже дії були послідовними, тривалими та системними. Вільховий не лише залишився на посаді після окупації, а й отримав громадянство Росії та здійснював судові функції від імені окупаційної влади.
Суд визнав доведеною провину Ігоря Вільхового у держзраді й порушенні законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами. Це стаття 111 ККУ та частина 1 статті 438 ККУ. Вільховому присудили за сукупністю 12 років позбавлення волі. Він відбуватиме покарання після затримання, адже процес був заочний. Апеляцію наразі не подавали.
Інші вироки
У липні Харківський районний суд Харківської області заочно засудив до 12 років позбавлення волі Максима Лянченка — мешканця тимчасово окупованого Донецька, який воював у складі 115-го полку російських військ. Вирок закритий. Про його ухвалення повідомив Владислав Абдула, речник управління СБУ в Харківській області. Суд визнав доведеним, що у квітні 2022 року в селі Верхня Роганка Харківської області Лянченко зґвалтував місцеву. Його дії кваліфіковані за частиною 1 статті 438 ККУ.
Засуджений російський військовий Максим Лянченко. Фото: СБУ
Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у липні виніс вирок Євгену Делі, командиру артилерійського взводу козачої бригади “Дон”. Суд визнав його винним за частиною 1 статті 438 ККУ, а саме у жорстокому поводженні з цивільними, та призначив 12 років позбавлення волі. Вирок закритий. Про судове рішення повідомив Офіс Генпрокурора. У прокуратурі вказали, що підсудний може ознайомитися з вироком за посиланням, котре веде на закрите рішення суду. За даними із підозри у серпні й вересні 2022 року за наказом Делі військові його підрозділу затримали й катували чоловіка й жінку з селищ Василівка і Покровка Миколаївської області.
Євген Делі. Фото з соцмереж
Також раніше МІПЛ розповідала про липневий вирок Яну Заневському, співробітнику “ФСБ”, якого засудили за жорстоке поводження з мешканкою тимчасово окупованого села Інгуло-Кам’янка Запорізької області.
Висновки експертки з МГП
Анна Рассамахіна, аналітикиня й експертка МІПЛ з міжнародного гуманітарного права, вважає вирок українському судді з окупованого Криму перспективним для правозастосовної практики.
— Це один із перших вироків за статтею 438 ККУ щодо судді окупаційного суду саме за порушення Женевських конвенцій, а не лише за державну зраду чи співпрацю з окупаційною владою, — пояснює Рассамахіна.
На її думку, завдяки цьому можна вибудувати системну практику і рутинно притягати до відповідальності не лише суддів у Криму, а й у Росії та на інших окупованих територіях, які ухвалюють незаконні вироки щодо українських цивільних і військовополонених.
Водночас зі слів експертки, слідство також мало би кваліфікувати дії судді як порушення права на справедливий захист. Це стаття 174 Женевської конвенції IV. Оскільки відсутність справедливого суду — це теж порушення норм МГП.
Також експертка звертає увагу на проблеми з відкритістю правосуддя. Частина вироків у таких справах закрита, а засудженим повідомляють про рішення формально — через публікацію номера справи та посилання на закритий запис у судовому реєстрі.
За словами Рассамахіної, кожен новий вирок у справах про воєнні злочини не лише встановлює вину конкретної людини, а й доповнює загальну картину злочинів Росії проти України, підтверджує патерни поведінки окупантів.
Також експертка відзначила позитивну практику Ріпкинського районного суду Чернігівської області зі сповіщенням підсудного через месенджер. Це, за її словами, підсилює заочні вироки.
