Вироки січня за воєнні злочини: ще чотири справи проти російських військових за розстріли і катування цивільних
Згідно з реєстром судових рішень, у січні українські суди ухвалили чотири вироки російським військовим, обвинуваченим у порушенні законів і звичаїв війни. У трьох із них росіяни отримали довічне покарання. Усі справи розглядали заочно. МІПЛ дослідила, як доводили провину обвинувачених та які проблеми під час розгляду подібних справ все ще зберігаються.
Катівня на Запоріжжі
Справа № 332/441/23
Заводський районний суд Запоріжжя 2 січня 2024 року визнав винним у вчиненні воєнного злочину і призначив покарання у вигляді 12 років ув’язнення Саіду Гусейнову та Азамату Хазбулатову за катування цивільних. Це військові підрозділу Махачкалинского ОМОНу Управління Росгвардії у республіці Дагестан.
Як ідеться у матеріалах справи, наприкінці березня 2022 року під час окупації села Василівка Запорізької області російські військові катували місцевих за наказом Хазбулатова, який називав себе заступником військового коменданта окупаційної адміністрації.
Василівка. Фото: скрин ДіпСтейт
Зокрема Гусейнов з іншими невстановленими слідством російськими військовими та місцевими, які почали співпрацювати з окупантами, 26 березня 2022 року затримали чотирьох чоловіків і катували їх у Василівському райвідділі поліції. Били струмом, заганяли голки під нігті, поливали хімічними речовинами, що спричиняли опіки. Так намагалися примусити до співпраці й отримати інформацію про розташування ЗСУ, учасників бойових дій та усіх, хто міг би чинити спротив.
Ще одного чоловіка затримали 2 квітня на блокпосту і два дні тримали у відділку поліції. Його допитували про ймовірних учасників руху опору, принижували, погрожували вбити.
Потерпілі свідчили на судових засіданнях. Сергій Яворський, староста села Велика Криниця, розповів, що наприкінці лютого 2022 року за сприяння депутата Василівської міської ради він та інші місцеві отримали 43 автомати Калашникова і патрони. Проте коли почалося повномасштабне вторгнення, селяни на зібранні вирішили сховати зброю. За словами Яворського, 26 березня до його помешкання увірвалися російські військові, вимагали список людей, які отримали автомати. Йому одягнули пакет на голову, відвезли до закинутої ферми, били, стріляли над головою, душили, били струмом. Після цього перевезли до відділку поліції, де продовжили катувати — під нігті засовували розпечену голку, били струмом, на руки лили кислоту. Сергія Яворського утримували в катівні тиждень, а згодом затримували ще на 12 днів. Звільнившись, він виїхав до Запоріжжя.
Староста запам’ятав позивні військових, які його катували, і впізнав обвинуваченого Азамата Хазбулатова як їхнього керівника. Також він бачив, як росіяни затримували односельців і знущалися з них у катівні.
Азамат Хазбулатов (ліворуч). Фото: Слідство.Інфо
Потерпілі брати Євген та Олександр Шевченко розповіли, що російські військові затримали їх наприкінці березня і забрали до відділку поліції. Там їх катували, погрожували вбивством батьків і зґвалтуванням сина одного з братів. Їх відпустили лише після того, як один із чоловіків приніс сховані автомати. Брати запам’ятали, як виглядають обвинувачені та впізнали їх на наданих слідчими знімках.
Решта потерпілих і низка місцевих дали подібні свідчення та впізнали обвинувачених на фото.
Серед інших доказів, які надало слідство — стаття з російського сайту РГВК “Дагестан”. У ній було привітання Путіна випускників військового навчального закладу, серед яких фігурує один із обвинувачених.
Також слідчі зробили витяги із російських інформаційних реєстрів про наявність у цих військових паспортів РФ. Ще СБУ отримала доступ до телефонів російських військових, у розмовах ідеться про те, що Хазбулатов керував іншими військовими і знав про затримання людей.
Судовий процес провели заочно, адже обвинувачені перебувають на непідконтрольній Україні території. Як ідеться у тексті вироку, їхній адвокат від Центру безоплатної правової допомоги брав активну участь у судовому процесі, заявляв клопотання, виступав у дебатах. Він просив призначити мінімальне покарання, яке передбачає стаття 438 КК України.
Саїд Гусейнов, військовий підрозділу Махачкалинского ОМОНу. Фото: Слідство.Інфо
Суддя, ухвалюючи рішення, зазначив, що злочин вчинили в умовах міжнародного збройного конфлікту, який розпочався зі збройної агресії Росії у 2014 році та продовжується після повномасштабного вторгнення. Потерпілі не були військовими, а отже перебували під захистом Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949. Суд вказав, що вина обвинувачених у порушенні законів і звичаїв війни, яке вчинене групою осіб, доведена. Відбувати покарання вони будуть після затримання.
Захист має 30 днів на те, щоб подати апеляційну скаргу.
Розстріл цивільних у спину
Справа № 369/3120/23
Києво-Святошинський районний суд 9 січня визнав винним у вчиненні воєнного злочину і призначив довічне ув’язнення Миколі Соковікову, лейтенанту 5-ї окремої гвардійської танкової Тацинської Червонопрапорної ордена Суворова 2-го ступеня бригади збройних сил РФ.
Згідно з матеріалами справи, Соковіков із іншими невстановленими слідством російськими військовими 16 березня 2022 року розстріляв двох цивільних чоловіків біля магазину в селі Мрія Бучанського району Київщини.
Розстріл цивільних у селі Мрія. Фото: скрин з матеріалу CNN
На відео з камер спостереження магазину видно, що росіяни спершу говорили з чоловіками, а коли ті розвернулися і пішли до будівлі, вистрілили у них 12 разів. Один із чоловіків загинув на місці, інший зміг дістатися до приміщення, зателефонував знайомому та розповів, що сталося. Через поранення він невдовзі помер. Співрозмовник загиблого сповістив побратимів із тероборони і військових ЗСУ, разом із ними виїхав до села. Вони вступили в бій із росіянами, ті відступили.
На суді зять загиблого власника магазину розповів, що той зі співробітником лишилися охороняти від мародерів свій магазин автокемпів і велосипедів. Від знайомих він дізнався, що приміщення магазину обстріляли російські військові, а батько його дружини загинув. Чоловік забрав із камер спостереження відео моменту розстрілу, а його знайомий змонтував і передав фрагмент журналістам CNN та BBC.
На суді допитали чоловіка, який останнім говорив телефоном із загиблим охоронцем магазину. Він переповів його слова про те, що на території перебувають російські військові, які стріляли у нього і власника. Свідок приїхав із теробороною до магазину і побачив тіла двох загиблих.
Обвинуваченого Соковікова встановили за допомогою соцмереж, де знайшли його фото. Знімки збіглися з результатами судової фототехнічної та портретної експертиз нападника.
Обличчя російський військових зафіксували камери відеоспостереження. Фото: Офіс Генерального прокурора
Також допитали полоненого російського військового, який підтвердив, що на відео з камери спостереження саме Микола Соковіков. Ще він розповів, що бачив його у Білорусі та у РФ.
Суд визнав доведеною вину Соковікова у порушенні законів і звичаїв війни, що є воєнним злочином, вчиненим за попередньою змовою групою осіб та поєднане з умисним вбивством. Відбувати покарання він буде після затримання. У захисту є 30 днів для оскарження вироку.
Розстріл цивільних на Чернігівщині
Справа № 728/665/23
Бахмацький районний суд Чернігівської області 25 січня визнав винним у вчиненні воєнного злочину і призначив довічне позбавлення волі Сергію Агафонову, військовому 21-ї окремої мотострілецької бригади 2 загальновійськової армії Центрального ВО ЗС РФ.
Як ідеться у матеріалах справи, 1 квітня 2022 року Агафонов та інші невстановлені російські солдати затримали у селі Гайворон Чернігівської області літню жінку та двох чоловіків. Їх завели до найближчого дому і зачинили у підвалі, де утримували в умовах, що принижують людську гідність. За кілька годин їх вивели на допит. Жінку після її прохань відпустили. А чоловіків продовжили допитувати, погрожували розстрілом, щоб ті зізналися, що вони “націоналісти”, “бандерівці” чи “військові розвідники”. Зрештою Агафонов вивів чоловіків за межі подвір’я та розстріляв.
На суді допитали мешканця села, якого росіяни затримали разом із загиблими. Він розповів, що того дня вони разом ховалися від російських військових. Проте їх піймали. Він попросив, щоб його відпустили через вік і хвороби. Натомість двох інших чоловіків повели на допит. Свідок ідентифікував Агафонова як головного серед інших військових.
Російський військовий Сергій Агафонов. Фото: Книга катів українського народу
Жінка, на подвір’я якої росіяни завели полонених, розповіла, як ті їх допитували та знімали на телефон. З вікна кухні вона побачила, як рудоволосий військовий відвів полонених у бік ставка, а потім почула постріли. Назад він повернувся сам і сказав, що чоловіків відпустив, а постріли пояснив навчаннями.
Обвинуваченого ідентифікували через військовий квиток на його ім’я, який знайшли на території села, і розшукали в соцмережах. Свідки підтвердили, що на фото саме Агафонов.
Також суду надали висновки експертиз про те, що селяни загинули від вогнепальних поранень, протоколи слідчих експериментів, під час яких відтворювали події затримання й утримання людей на подвір’ї.
Захисник обвинуваченого, залучений Центром безоплатної правової допомоги, вказав, що не мав можливості поспілкуватися з клієнтом і з’ясувати правову позицію. Адвокат просив визнати Агафонова невинуватим за звинуваченням в умисному вбивстві цивільних. Адже згідно зі свідченнями очевидців, тоді було багато солдатів в однаковій військовій формі, а свідчень про рудоволосого солдата недостатньо. Наголошував, що військовий квиток вилучили у медпункті, а не безпосередньо у військового, що не може прямо підтверджувати саме його причетність. За звинуваченням у жорстокому поводженні з цивільними просив призначити 12 років позбавлення волі.
Суд у підсумку визнав Агафонова винним за обома пунктами звинувачення — у жорстокому поводженні та навмисному вбивстві цивільних, що вчинені за попередньою змовою групою осіб. За першим пунктом звинувачення суд призначив 12 років ув’язнення, за другим — довічне. За сукупністю злочинів Агафонов отримав довічне. Судовий процес проводили заочно, адже Агафонов перебуває на непідконтрольній Україні території. Відбувати покарання він буде після затримання. Його адвокат упродовж 30 днів може подати апеляцію.
Командир
Справа № 748/3511/23
Чернігівський районний суд Чернігівської області 29 січня визнав винним у вчиненні воєнного злочину Даніла Кобліка, командира батальйону 74-ї окремої гвардійської Звенигородсько-Берлінського ордена Суворова 2 ступеню мотострілецької бригади ЗС РФ і засудив його до довічного позбавлення волі.
Як встановило розслідування, у березні 2022 року під час окупації села Лукашівка Чернігівської області Даніл Коблік із позивним “Магніт” застрелив полоненого українського військового та знущався з цивільних, вибиваючи зізнання у роботі на ЗСУ.
На суді потерпілий мешканець села розповів, що 10 березня 2022 року Коблік та інші російські військові вдерлися до його оселі, забрали телефон. Під час обшуку росіяни знайшли нацгвардійську форму пасинка і почали допит щодо причетності до ЗСУ. Зі слів потерпілого, допит вів саме Коблік, який віддавав накази іншим солдатам. Він кілька разів наставляв на чоловіка мисливську рушницю, імітував постріли, побив його. Чоловік запам’ятав, що Коблік був у шкіряній куртці. У цей час почався обстріл і російські військові розбіглися. А коли повернулися, надягнули потерпілому шапку на очі, обмотали згори скотчем. Він чув допит українського військового, а потім постріли. За голосом серед росіян він упізнав Кобліка.
Ще один потерпілий розповів, що переїхав 24 лютого з Чернігова до родичів у Лукашівку. Десятого березня його з сином затримали росіяни, зав’язали очі та забрали на допит. Він чув, що окрім них допитували військового, а потім його розстріляли. Під час побиття з голови чоловіка злетіла шапка і він роздивився нападника, який був у військовій формі та шкіряній куртці. За голосом він зробив висновок, що саме цей військовий допитував українського полоненого. Нападник випустив автоматну чергу над чоловіком і вдарив його сина. Коли їх та місцевого відпустили, вони бачили тіло застреленого українського військового.
Подібні ж свідчення дав син потерпілого, а також інші селяни, які бачили затримання людей.
Російський командир Данііл Коблік. Фото: Слідство.Інфо
Слідчі управління СБУ в Чернігівській області ідентифікували обвинуваченого та встановили, що на Чернігівщині для радіозв’язку він використовував позивний “Магніт”. Слідчі виявили у російській базі даних паспорт на ім’я Кобліка і так підтвердили його особу. Суду надали відомості з матеріалу OSINT-проєкту “InformNapalm”, у якому аналітики ідентифікували соцмережі Кобліка. Під одним фото він вказав, що воює в Україні. Потерпілі та свідки впізнали на фото Кобліка.
Також суду надали повідомлення командувача українських військ про те, що на Чернігівщині у вказаний період перебувала бригада, у якій служив обвинувачений. У справі провели слідчі експерименти, під час яких потерпілі надали узгоджені свідчення про події того дня.
Ухвалюючи вирок, суд вказав, що Даніл Коблік був командиром батальйону. Він мав знати і дотримуватися норм міжнародних договорів щодо поводження з військовополоненими та цивільними.
Згідно зі свідченнями потерпілих, Коблік як командир віддавав команди підлеглим, допитував затриманих, імітував їхню страту, розстріляв військовополоненого. Відповідно він несе персональну відповідальність за скоєні кримінальні правопорушення.
Суд визнав доведеною вину Кобліка у трьох епізодах за статтею 438 КК України: інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, поєднане з умисним вбивством (частина 2), жорстоке поводження з цивільними (частина 1) та жорстоке поводження з цивільними й інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, вчинені за попередньою змовою групою осіб (частина 2 статті 28, частина 1 статті 438 КК України).
Відбувати покарання він буде після затримання. У захисту є 30 днів на оскарження.
Проблематика
За результатом моніторингу цих вироків помітне повторення проблем, які МІПЛ фіксувала впродовж 2023 року.
Зокрема, тексти судових рішень ускладнені, переобтяжені контекстуальною частиною про те, що злочин вчинили в умовах міжнародного збройного конфлікту. Наприклад, перш ніж перейти до суті справи, в одному з вироків згадують, що у 2014 році “представники РФ, які проходили військову службу у збройних силах, зайняли об’єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України” й описують весь перебіг війни. Разом із цим ми бачимо і позитивні тенденції. Наприклад, у вироках Чернігівського та Києво-Святошинського районних судів уникли довгої контекстуальної частини.
Крім цього, вироки деперсоналізовані — прізвища обвинувачених, згідно з українським законодавством, не розкривають. Утім, як неодноразово зазначали експерти МІПЛ, такий підхід варто змінювати. Адже обвинувачені повинні знати, що їх засудили. До того ж метою правосуддя є й превенція скоєння злочинів, аби інші військові розуміли, що за подібні дії їх теж судитимуть.
Досі не розв’язали проблему з оповіщенням обвинувачених про кримінальне переслідування та суди. Андрій Яковлєв, експерт МІПЛ, адвокат, керуючий партнер АО “Амбрелла”, наголошує, що українська практика повідомлення обвинувачених через “Урядовий кур’єр” та сайт Офісу Генерального прокурора недостатня, якщо порівняти її зі світовими стандартами заочного судового розгляду. У досліджених вироках не згадують про альтернативні методи сповіщення. Водночас окремі суди, як от Малиновський районний суд Одеси, практикує сповіщення через відео у соцмережах, що є вдалим прикладом. Крім відомостей про судове провадження наводять номер телефону адвоката, який уповноважений представляти обвинуваченого.
Андрій Яковлєв, експерт МІПЛ, адвокат. Фото: Віктор Ковальчук
Розгляд справ за процедурою in absentia породжує низку проблем.
По-перше, заочний розгляд справи можливий лише за умови відмови обвинуваченого від участі у судовому процесі, інакше судовий розгляд не відповідатиме стандартам справедливого суду (така відмова має бути переконлива, на жаль, у наведених вище вироках цьому не приділили увагу).
По-друге, in absentia ускладнює і навіть робить неможливим виконання судового рішення. Це можна було би зробити, якби вироки передавали на виконання в інші держави. Але навіть в Україні не підлягають виконанню вироки судів іноземних держав, що ухвалені заочно, крім випадків, коли засудженій особі було вручено копію вироку й надано можливість його оскаржити (пункт 3 розділу IХ Інструкції №2599/5).
Вироки за процедурою in absentia, найімовірніше, не передадуть на виконання іншим державам, оскільки засуджений не знає про вирок щодо себе, текст цього вироку йому не надіслали, тому засуджений не може оскаржити рішення. Тож якщо у майбутньому у якійсь третій країні засудженого таки затримають, його захист зможе ефективно оскаржити екстрадицію.
— Серед аналізованих вироків лише Києво-Святошинський районний суд зазначив, що обвинувачений вчинив воєнний злочин. Зазвичай же суди вказують, що мали місце серйозні порушення законів і звичаїв війни. Вони рідко кваліфікують означені порушення Женевських конвенцій як воєнні злочини, — наголошує Андрій Яковлєв.
Ця проблема є, бо кримінальні правопорушення за статтею 438 КК України не називають воєнними злочинами. Але жорстоке поводження з військовополоненими або цивільними, вигнання цивільних на примусові роботи, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, та інші порушення законів і звичаїв війни є серйозними порушенням Женевських конвенцій — тобто воєнними злочинами (частина 5 статті 85 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій).
Анастасія Зубова, журналістка МІПЛ
