Того дня, 26 грудня 2017 року, донечанка Світлана Тимофєєва залишилася на блокпосту «ДНР» «Оленівка», а її чоловіка Олександра повезли у невідомому напрямку люди, що назвалися представниками «МГБ ДНР».
У той день Світлана з чоловіком їхали з Києва до Донецька провідати хвору маму, а потрапили прямо до рук бойовиків. Значно пізніше вони дізнаються, що рішення про затримання в «МГБ» тоді вже було ухвалено і на них чекали, щоб згодом звинуватити у шпигунстві на користь України. Але тоді ще була надія, що сталася якась помилка і чоловіка ось-ось відпустять.
За дві години після викрадення чоловіка Світлана оббивала пороги так званих правоохоронних органів в окупованому Донецьку, за допомогою сестри у Швеції намагалася заручитися підтримкою Місії ООН та представництва Міжнародного комітету Червоного Хреста. Після того, як 31 грудня їй зателефонував невідомий, і погрожуючи порізати Олександра на шматки, вимагав 20 тисяч доларів, Світлана знайшла в собі сили писати скаргу до «генеральної прокуратури ДНР» про здирництво. Проте чим більше вона намагалася добитися справедливості, тим більша небезпека загрожувала їй самій.
Жінці постійно погрожували люди, яких вона звинувачувала у викраденні чоловіка, вони шантажували її та вломлювалися до квартири, доводили до нервових зривів і Світлану, і її хвору матір.
«Люди зі зброєю весь час вибивали мені двері прикладами автоматів і вигадували різні версії того, чому саме я повинна їм негайно відкрити двері: «На вас жалуются соседи, что вы нарушаете тишину. Поступил звонок, что из вашей квартиры слышны крики женщины о помощи. Откройте или мы сейчас вызовем МЧС и они спилят двери», — розповідає Світлана про один з таких випадків. — Я їм відповідала, що в мене все добре, я жива і здорова, що в мене постійна тиша і це підтвердить любий сусід. Я просила їх залишити мене в спокої, інакше буду на них скаржитися. Через двері я кричала, що викликала поліцію, а вони з мене сміялися, мовляв, вони і є поліція».
Залякана, у стані нервового зриву, Тимофєєва залишалася у Донецьку в надії на швидке звільнення чоловіка. Аж поки через 56 діб нібито адмінарешту, «слідчі» не повідомили Світлані, що Олександр має статус підозрюваного у шпигунстві, а допити самої Світлани про неї і про її сина ставали все більш загрозливими. Тоді жінка прийняла непросте рішення забирати нерухому маму і виїжджати до сина, у зйомну однокімнатну квартирку в Києві.
Олександра Тимофєєва звільнили під час «великого обміну» 29 грудня 2019 року. За два роки полону чоловіка не було жодного дня, щоб Світлана не робила щось для звільнення чоловіка. Зустрічі з посольствами, чиновниками і правоохоронцями, мітинги і акції протесту, робочі групи та пошук інформації і складних шляхів передачі чоловіку продуктів і ліків… Жінка досі не може без сліз згадувати той страшний період і живе за підтримки психотерапевтки.
Зараз Світалана Тимофєєва консультує Медійну ініціативу за права людини у проекті «Жіноче обличчя заручників Донбасу» та допомагає рідним полонених, бо як ніхто знає, наскільки важлива підтримка у таких обставинах. Світлана та Олександр намагаються повернутися до нормального життя вже тут, у Києві і втративши все, включно з можливістю повернутися у рідні стіни, побудувати новий дім. Але знову самі, бо захисту від держави так і не отримали.
«Нам з чоловіком вже по 55 років, моїй мамі, людині з інвалідністю, 81. Ми орендуємо одну кімнату, бо, на більшу не вистачає коштів. Ми, патріоти своєї країни, залишилися наодинці зі своєю бідою», — зазначає Тимофєєва.
У рамках проєкту «Жіноче обличчя заручників Донбасу», що реалізовується за фінасової підтримки Посольство Німеччини в Києві / Deutsche Botschaft Kiew, МІПЛ розповідає історії заручниць, а також дружин і матерів заручників, які намагаючись звільнити рідних людей з полону, переживають своє персональне пекло.
Далі буде.
