Як Росія використовує суди для переслідування українців: у Гельсінкі пролунали свідчення про полон, тортури та сфабриковані вироки
У Гельсінкі відбулася високорівнева конференція Helsinki+50, присвячена 50-й річниці підписання Гельсінського заключного акту, який став основою створення ОБСЄ та вперше закріпив права людини як складову міжнародної безпеки. У той же час повномасштабна війна Росії проти України залишається однією з найсерйозніших загроз безпеці, верховенству права та добробуту в Європі. Та сама Росія, яка свого часу брала участь у створенні Гельсінського акту, сьогодні грубо та системно порушує всі принципи, покладені в його основу.
Під час конференції Медійна ініціатива за права людини у співпраці з Центром прав людини ZMINA та Постійним представництвом України при міжнародних організаціях у Відні провела сайд-івент «Майбутнє Гельсінського заключного акту: відновлення справедливості та притягнення Росії до відповідальності». На ньому розглянули системні та широкомасштабні злочини Російської Федерації проти українських військовополонених і цивільних. У фокусі обговорення — практика позбавлення права на справедливий суд через катування, сфабриковані звинувачення та псевдосудові процеси. Своїми свідченнями поділилися двоє колишніх військовополонених, які пройшли тортури, нелюдські умови утримання та псевдосуди в російському полоні.
Модератором події став Юрій Вітренко, Постійний представник України при міжнародних організаціях у Відні. Він зазначив, що головною мішенню Росії є люди, чий опір вона прагне зламати.
— Рівень жорстокості, який демонструє російська армія, вражає. Це жорстокість, яка базується на системному підбурюванні до геноцидних злочинів — ми чуємо це від найвищих щаблів влади в Росії. Ми маємо діяти вже зараз, щоби захистити наших людей і не допустити нових трагедій. Якщо ми хочемо відновити повагу до принципів Гельсінського акту, маємо забезпечити притягнення Росії до відповідальності, — зазначив Вітренко.
Юрій Вітренко (ліворуч), Постійний представник України при міжнародних організаціях у Відні
Росія фабрикує українцям звинувачення у тероризмі та застосовує катування для вибивання зізнань у вигаданих злочинах проти мирного населення. Це частина масштабної кампанії з дискредитації України та створення альтернативної правової реальності, що нівелює українське право на оборону, ставить під сумнів законність спротиву та створює хибне уявлення про Україну як сторону, що нібито не захищається, а сама вчиняє воєнні злочини.
— Росія зібрала сотні, якщо не тисячі, так званих доказів порушень з боку України і впродовж років виносить вироки. Настане момент, коли вона відчинить цю велику скриню псевдодокументів і намагатиметься представити себе жертвою, — підкреслила Тетяна Катриченко, голова МІПЛ. — Уже зараз Росія намагається використовувати заочні вироки як інструмент переслідування українців навіть за межами своєї території. Саме тому важливо говорити про ці процеси вже сьогодні — щоб викрити злочинні наміри Російської Федерації. Так само важливо домогтися визнання недійсними вироків російських судів щодо українських військовополонених і цивільних. Адже Росія переслідує сотні цивільних не лише на своїй, а й на окупованих територіях, де створені незаконні суди.
Тетяна Катриченко (ліворуч), голова МІПЛ, Анна Зевако (праворуч), адвокаційна менеджерка МІПЛ, та свідки
Підконтрольні РФ суди системно ігнорують контекст міжнародного збройного конфлікту у справах щодо обвинувачення в кримінальних злочинах. Таким чином Росія використовує ‘‘правосуддя’’ як інструмент помсти, покарання та пропаганди. Українських військовополонених переслідують нібито за “тероризм” або участь у “незаконних збройних формуваннях”, хоча насправді йдеться про законну участь у збройному спротиві, що захищається нормами міжнародного гуманітарного права. Цивільних звинувачують у шпигунстві, диверсіях або зберіганні зброї — фактично лише за проукраїнську позицію чи відмову від співпраці з окупаційною владою.
Голова правління ZMINA Тетяна Печончик зазначила:
— Судові процеси над українськими цивільними та військовополоненими в Російській Федерації та на окупованих територіях не відповідають стандартам права на справедливий суд, зокрема рівності сторін, оцінки доказів, виключення доказів, отриманих під тортурами, права на захист, презумпції невинуватості, відкритості судового процесу та іншим. Російські судді, прокурори та слідчі, причетні до цього, є такими ж воєнними злочинцями, як і ті, хто викрадає, катує та ґвалтує українських громадян. Так звана судова система Росії є ще однією частиною загального злочинного процесу.
Спікери та слухачі заходу аплодують після завершення панелі
Тетяна Печончик також нагадала про членів Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ Вадима Голду, Максима Петрова та Дмитра Шабанова, яких затримали у квітні 2022 року в Донецьку та Луганську і визнали винними у “державній зраді” та “роботі на американську розвідку”. У результаті так званого судового процесу вони отримали по 13 — 14 років позбавлення волі. Під час ув’язнення чоловіків катували, їх утримували в нелюдських умовах і не надавали належного лікування.
Колишню військовополонену Лілію Прутян, військовослужбовицю 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар” Сухопутних військ ЗСУ, Росія незаконно звинуватила в тероризмі. Понад рік її утримували у підвалі СІЗО в Донецьку, перш ніж етапували до так званого суду в Ростові, де російська влада розпочала проти неї незаконний судовий процес. Її свідчення — показовий приклад того, як Росія фабрикує кримінальні справи: через тортури, тиск і залякування.
У березні 2022-го, коли Лілію захопили в полон, усіх чоловіків з її групи стратили. Вижили лише кілька медиків, серед яких була і вона. З полоненими поводилися жорстоко і нелюдсько:
— З першого дня полону до мене ставилися дуже жорстоко. Три дні мене утримували в машині без їжі та води, — згадує Лілія. — Пізніше мене перевезли в Оленівську колонію. Я чула, як поряд катують інших українців. Це завдавало величезних психічних страждань.
Лілія Прутян (друга ліворуч), військовослужбовиця 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар” Сухопутних військ ЗСУ
Згодом під час допитів Лілію змушували підписати зізнання в тероризмі:
— Мене відвезли до слідчого і вперше прямо сказали зізнатися, що я — терористка. Я відмовилася. Написала щось, але не те, чого вони вимагали. Тоді мені наділи мішок на голову, відвезли до Донецького СІЗО і змусили повзти вниз по сходах, б’ючи при цьому кийками. Біль був нестерпний. Наступного разу мене знову привезли до слідчого, замкнули в маленькому приміщенні з ґратами та змушували підписати якісь папери. Одна рука була в кайданках, а поряд шаленів величезний собака, який люто гавкав і намагався дістати мене. У таких умовах неможливо не підписати те, що вони хочуть.
У вересні 2024 року Лілію Прутян звільнили під час обміну полоненими. Попри вдячність за повернення, вона наголошує, що її побратими й досі залишаються в полоні, їх судять за те, що вони просто захищали свій дім.
Олександр Кузьменко, сержант бригади “Азов” Національної гвардії України, провів у полоні два з половиною роки і був засуджений так званим російським судом до 25 років позбавлення волі. Олександр — одним із захисників Маріуполя, коли його взяли в полон, мав важке поранення.
— Півтора року я провів у госпіталі так званої “ДНР”. Спочатку нас лікували, потім били. Усе “лікування” супроводжувалося тортурами з боку працівників ФСБ та Слідчого комітету РФ. Мене катували три дні поспіль, змушуючи взяти на себе вбивство цивільного. Очевидно, що я цього не робив, але щоб вижити, мені довелося буквально вигадувати злочин, аби мене не катували далі, — розповідає Олександр.
Судовий процес над військовополоненим був відвертим фарсом. Відбулося лише одне засідання, яке завершилося оголошенням вироку: 25 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Стан його здоров’я не врахували, жодних доказів чи свідків не було. Призначений Росією “адвокат” під час слухання грав у гру на телефоні.
Олександр Кузьменко (праворуч), сержант бригади “Азов” Національної гвардії України
Після оголошення вироку Кузьменко провів шість місяців у колонії суворого режиму, перш ніж у жовтні 2024-го його звільнили під час обміну полоненими. Цей день він називає найщасливішим у своєму житті. Кузьменко наголошує на важливості боротьби за інших:
— Зараз у застінках тюрем в Росії та на окупованих територіях залишаються сотні українських військовополонених, яких засудили за вигаданими, абсурдними обвинуваченнями. Жоден із цих злочинів не був скоєний. Саме ця категорія полонених перебуває у найтяжчих умовах. Я дуже сподіваюся, що адвокація їхнього звільнення звучатиме гучніше на міжнародному рівні.
На полях конференції міністр закордонних справ України Андрій Сибіга зустрівся з українськими військовослужбовцями та подякував їм за службу особисто.
— Їхня сила, гідність та непохитний дух перед обличчям такої жорстокості справді надихають. Я радий, що їхні переконливі свідчення були почуті на конференції Гельсінкі+50, нагадуючи міжнародній спільноті про людську ціну російської агресії та нагальну потребу в справедливості та відповідальності, — зазначив очільник МЗС.
Андрій Сибіга (у центрі), міністр закордонних справ України
Під час конференції МІПЛ провела низку двосторонніх зустрічей із місіями ОБСЄ, закликавши делегітимізувати політично мотивовані вироки Росії, не допустити їх виконання у третіх країнах, забезпечити допуск міжнародних спостерігачів до судів і викривати спроби Росії представити себе жертвою, прикриваючи агресію інструментами “судочинства”.
Поїздка відбулась за фінансової підтримки чеської організації People in Need у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією.
