Як росіяни катують в полоні: історія конюха Віктора Кукуюка, якого викрали в Гостомелі
До повномасштабного вторгнення Росії Гостомель на Київщині був відомий тим, що там зберігали найбільший у світі транспортний літак — Ан-225 “Мрія”. Утім 24 лютого 2022-го цей населений пункт став ще й місцем запеклих боїв між українськими і російськими військовими. Після окупації міста ворожі армійці облаштували тут катівні. Одним із постраждалих став Віктор Кукуюк. На початку великої війни чоловік був на роботі на стайнях поблизу гостомельського аеродрому. Звідти його разом із напарником викрали росіяни.
Цей злочин бере свій початок з 3 березня 2022 року. Чоловіки вже збиралися спати, аж раптом почули постріли. Тим часом у вікно вдарили зброєю. Виявилося, що на стайню вдерлися російські військові. На рукавах у них були георгіївські стрічки. Внаслідок обстрілів стайня зайнялася. Води, щоб загасити полумʼя, бракувало — 13 коней згоріли живцем.
— Я просив росіян, благав випустити тварин. Та вони нічого не дозволили зробити, — пригадує Віктор Кукуюк.
Наслідки пожежі в стайні
Згодом ворожі армійці привезли на стайню ще двох цивільних з місцевої пилорами. Віктора почали допитувати.
— Вони приставили мені до лоба пістолет: “Зізнавайся, де міномет, де розрахунки?!” Я пояснював, що цивільний, що ми просто працюємо у конюшні. Та вони у це не вірили. Влупили мені в обличчя пістолетом. Та так сильно, що аж пломби повипадали з передніх зубів.
Уранці росіяни повантажили чоловіків на танки, зав’язали їм очі та руки і повезли на гостомельський аеродром, де разом із іншими цивільними та військовополоненими закрили у холодильних камерах. Час від час їх забирали на допити.
“За друзів, ОМОН, Майдан і наших братів!”
Шостого березня 2022 року бранців через Білорусь вивезли у Глушкове Курської області Росії. Спершу їх утримували у наметовому містечку по 14 людей у наметі. Всередині працювала лише одна пічка, було дуже холодно. Полоненим доводилося самотужки рубати дрова, щоб хоч якось зігрітися. Годували їх двічі на добу, на прийом їжі давали менше трьох хвилин.
— Ти маєш зігнутися, тримаючи руки в замку і завівши їх максимально високо за спину, біжиш туди, де дають їжу. Зрештою не встигаєш нічого зʼїсти, а росіяни уже кричать: “Хвилина лишилась!”
За тиждень ворожі армійці перевезли Кукуюка та інших бранців у СІЗО № 1 у Курську. Там їх били кийками, катували електричним струмом і майже не годували. Удень лежати на ліжках українцям забороняли, тому від ранку до вечора цивільним і військовополоненим доводилося сидіти на підлозі. Щоранку росіяни змушували їх співати гімн РФ. Також у них брали зразки ДНК.
СІЗО № 1 в Курську розраховане на утримання 907 осіб
Одного разу до бранців у Курське СІЗО № 1 приїхав цивільний прокурор, який запитував про умови утримання. Віктору Кукуюку довелося сказати, що росіяни їх не б’ють і добре годують, адже наглядачі попередили: про тортури — ні слова. Водночас він згадує, як одного разу з сусідньої камери російські наглядачі винесли тіло, загорнуте у біле простирадло. Припускає, що людина померла внаслідок жорстоких знущань.
Кукуюк і кілька інших бранців у Курському СІЗО № 1 були близько місяця. Після їх перевели у жіночу виправну колонію № 11 у Малій Локні Курської області. Там, каже Віктор, їх почали катували від самої “прийомки”.
— Мене відразу взяли за руки і вдарили головою об паркан. Почали бити. Потім поставили на коліна, руки завели назад, одягнули мішок на голову і почали кричати: “Це вам за друзів, за ОМОН, за Майдан, за наших братів!”
Після Віктора Кукуюка знову вдарили обличчям об металеві ґрати, пошкодивши також лікті та зв’язки на руці. Іншому полоненому під час “прийомки” зламали ребра. Коли росіяни заводили Віктора в камеру, один із наглядачів ударив його тактичною рукавичкою, а інший розбив йому носа ногою.
У Малій Локні Кукуюк теж пробув близько місяця, а тоді його і ще кількох українців росіяни перевезли в окупований Крим. Спершу бранці переночували на гауптвахті у Сімферополі, а наступного дня їх транспортували на територію військової частини у Севастополі, де утримували в казармах. Там цивільні перебували разом із військовополоненими — морпіхами та захисниками Зміїного. У Севастополі, каже Кукуюк, їм уперше дозволили повноцінно помитися, в інших місцях утримання росіяни майже не давали часу на душ. Однак, як і в інших місцях незаконного утримання, тут росіяни жодного разу не водили Кукуюка та решту українців на прогулянки.
Віктор Кукуюк
“Вітю, це ж наші!”: довгоочікуваний обмін
На 109-й день полону, 18 червня 2022 року, окупанти розбудили Віктора й інших бранців, хто сидів із ним, зв’язали їм руки та, нічого не пояснюючи, вивезли з військової частини. Чоловіки думали, що їх вкотре переводять, аж раптом один із полонених побачив українських військових і вигукнув: “Вітю, це ж наші!” Лише тоді вони зрозуміли, що вже вдома. Нині Віктор Кукуюк відновлює здоров’я після катувань.
Підтримано грантом від Open Society Foundations
