Send Lette
Насильницькі зникнення

Як росіяни окуповували Чернігівщину: імена командирів та ймовірних злочинців

“Ми прийшли вас звільняти”. Так відповідали російські окупанти мешканцям Чернігівщини в лютому-березні 2022 року. За цей час вони скоїли безліч злочинів проти цивільних. Аби задокументувати їх, МІПЛ поїхала в село Шестовиця, де в березні минулого року військові РФ розгорнули свій штаб.

Село Шестовиця розкинулося неподалік річки Десна за 20 км на північний захід від Чернігова. Через нього пролягає автомобільна дорога міжнародного значення М-01 Київ — Чернігів — Нові Яриловичі. Намагаючись сповільнити ворога, Сили оборони України підірвали Шестовицький міст через річку. Та 28 лютого близько 11 годин дня ворожа техніка все ж увійшла в село. Першими йшли розвідники, замасковані під українське військо.

“Я почула, що гурчить земля. Подивилася через паркан, а по вулиці Колективній їдуть штук п’ять танків. Дула всі на бік повернуті, а на танках стрічки пов’язані жовто-сині. Ніби наші були. Проїхали до закутка, а слідом знову земля гудить. І знову колона танків, але вже з червоними стрічками — і на танках буряти сидять. Дула теж на бік стояли, а доїхали до перехрестя, то повернули їх прямо. Далі так і їхали”, — розповідає місцева жителька Ірина. Бою, каже, не було.

Штаб росіян на фермі

Свідки розповідають, що ворожа техніка з позначками “О” і “Z” зайшла з боку села Михайло-Коцюбинського, пройшла в центр Шестовиці, а далі попрямувала до траси Чернігів — Київ. Там почалися обстріли, тож росіяни повернулися в село. Частина ворожої техніки розмістилася на західній околиці Шестовиці на території фермерського господарства “Лан”, яке належить родині Лугіних. Один із її членів — Олексій Лугіна — розповідає, що зранку 28 лютого відвозив до Якубівки українського військовослужбовця, який заблукав у Шестовиці. А вже за кілька годин у село зайшов російський танковий підрозділ і зайняв ферму. Чоловік згадує: “Мій брат Сергій тоді був у гаражі на фермі. Вони зайшли, наставили дуло автомата йому в живіт і наказали показати, що тут є. Знайшли дизельне пальне 40 кубів, підігнали свої бензовози, за годину-дві все собі перекачали і поїхали”.

Олексій Лугіна. Фото: Віктор Ковальчук

На території цієї ж ферми росіяни розмістили штаб. “Вони його в гаражі влаштували, — свідчить Олексій Лугіна.

— Покидали шафи і піддони, на яких спали. З другого боку в кутку в них санчастина була — лікували своїх поранених. Ми після їхнього відходу вигрібали звідти закривавлені тампони та інше сміття. В кімнаті поруч росіяни тримали двох полонених”.

Також на території ферми військові Росії встановили автівку радіорозвідки. Мешканцям села заборонили ходити по селу без потреби і спілкуватися телефонами. Запирати двері на засув дозволялося лише на ніч.

У село прибували й інші підрозділи окупантів. Точне число російських військових місцеві не знають. Кажуть, техніки було неміряно — не менше 500 одиниць. Її розставили по всьому селу майже біля кожної хати: танки, БТРи, САУ, БМП, ракетні комплекси тощо. Техніка стояла і в полях, і в лісі біля Шестовиці. Там же в лісі росіяни почали облаштовувати фортифікаційні укріплення.

Бліндаж. Фото: Віктор Ковальчук

Коржики з макаронів

Шестовинці відзначають, що серед російських військових, які заходили в село, більшість були з монголоїдними рисами обличчя — буряти і тувинці. Зі слов’янською зовнішністю також траплялися, але небагато. Відзнак на форменому одягу російські військові не мали. Проте носили червоні або георгіївські стрічки. Командував росіянами в Шестовиці генерал-лейтенант. Його ім’я невідомо, у розмовах із селянами він повідомив, що має українське коріння і що серед військових, які зайняли село, 30% були представниками так званих “ЛДНР”, прикомандированих до російських підрозділів. Були також представники з Кривого Рогу і Сумщини, які служили на боці Росії. Про це дізналися випадково. У Шестовиці жив чоловік родом із Криворіжжя. Коли до нього в двір прийшли з перевіркою, він впізнав земляка за характерним акцентом. І той підтвердив, що з Кривого Рогу, сказав, що підписав контракт на службу в РФ. Також російські військовослужбовці говорили, що до цього багато хто з них воював у Сирії.

“Вони, як зайшли в село, то, наче мурахи, зі всіх боків лізли у двір. Здебільшого буряти були — мордаті на обличчя, — згадує місцева жителька Ірина. — Були в селі й тувинці, але на обличчя худі. Ми пізніше почали їх розрізняти. Заходять вони з автоматами до мене в двір, всюди лізуть. Я запитую: “Ви заблукали? Хвіртка он там”. А інший бурят уже холодильник відчиняє в хаті. Я до нього: “Ти туди щось клав?” Він: “Ні”. — “Ну, тоді зачини, будь ласка”.

Вони казали, що прийшли нас звільняти від нацистів-бандерівців. Самі ж мали вигляд брудних обірванців, були голодні, різали в селі усю живність — свиней, гусей, курей. Заходять якось у двір: “Дайте яєць і курочку”. — “А дітей я чим годуватиму? Ви ж усіх курей постріляли!” За словами Ірини, росіяни їли навіть собак. Пізніше їм завезли солдатську кухню, яку поставили на фермі.

З моменту окупації села місцеві відчули дефіцит продуктів і води. Магазини не працювали.

Вони заїхали в понеділок, а у вівторок у нас зникло світло і водопостачання. Десь 3—4 березня 2022 року вимкнули газ. Було важко, але люди згуртувались, намагалися допомагати одне одному, — розповідає староста села Сергій Медведєв. — Перші дні селяни по вулицях майже не ходили, хіба тільки до колодязя води набрати. Росіянам вода теж була потрібна, вичерпували колодязь аж до піску”. Староста згадує, що в Шестовиці не було хліба, проте залишилася фура з макаронами — водій вчасно не проїхав село. Люди купували в нього макарони, замочували їх і виготовляли з цього коржики. Згодом, коли з центру села росіяни відійшли до лісу, деякі жінки велосипедами їздили в сусідню Киїнку по гуманітарну допомогу.

Сергій Медведєв, староста села Шестовиця. Фото: Віктор Ковальчук

У пошуках “нациків”

Ходячі селом, загарбники цікавилися, в якому місті вони перебувають. Не вірили, що це село. Свідки розповідають:

“Вони дивувалися: “У вас навіть асфальт є? Газ, вода і каналізація в будинках є? Так це місто, значить?” — “Ні, це село. Дєрєвня по-вашому”. На заклики місцевих їхати геть відповідали, що зворотного шляху не мають: або тюрма, або розстріл. Казали й про зневагу рідних.

Жителька села Ірина згадує, як росіяни шукали “нациків”: “У мене сусід військовий, служить. Його вдома немає. До нього зайшли, перерили будинок, знайшли форму. Приходять до мене, запитують про нього, кажуть, що нацистську форму знайшли. Я їм кажу: “То не нацистська, то наша”. Я тоді ще не знала, що вони нас усіх нациками вважають”. Ірина зазначає, що росіяни суворо наказали, аби члени її родини чоловічої статі сиділи в будинку і нікуди не ходили — навіть на власному подвір’ї. В разі потреби вийти на двір їх мала супроводжувати жінка. “А в мене онук-підліток, — каже Ірина. — То я до російського військового: “Він же дитя!” А той похмуро: “Все одно — нацик”.

За родиною пильно стежили. Одного разу ввечері побачили дрон, який світив їм у вікна. Іншого разу російські військові прийшли по телефон. “Ми свої телефони розібрали і сховали, а старий кнопковий я залишила, щоб рідним у Чернігів телефонувати, казати, що живі. Одного разу приходить молодий хлопець на вид строковик: “Тьотю, дайте зателефонувати, у мами день народження”. Кажу йому: “Немає в мене телефону”. А він: “Ми знаємо, що є, ми вас прослухали”. Ірина дала телефон, той повідомив матері, що “на навчаннях”.

Із перших днів окупації села російські військові займалися мародерством: забирали телефони, теплий одяг, взуття, генератори, інші цінні речі. Вони також вселялися у хати місцевих, поки господарі переховувалися в погребах, або виганяли їх із власних будинків.

Олексій Лугіна розповідає, що в їхню хату приходили кілька разів, зокрема ФСБ. Вперше вони лише оглянули хату. Коли прийшли вдруге, мати Олексія обурилася, мовляв, у підвалі сидить 24 людини, вісім із них — діти. “Їх було троє словʼянської зовнішності. Старший групи сказав, що піде подивитися сам і без автомату. Зайшов у підвал, познайомився з моєю дитиною, — згадує Олексій. — На нього це справило враження. Він вийшов і сказав: “Пацани, куди ми приїхали? Тут же стільки дітей”.

Після до родини Лугіних прийшли тувинці і буряти: “16 чоловік, перерили хату, забрали все більш-менш цінне. Викрали колекцію грошей ще з моїх дитячих років. Розібрали і розбили автівку — залишився лише корпус”.

Олексій Лугіна демонструє фото розтрощеного автомобіля. Фото: Віктор Ковальчук

Не гребували росіяни й спідньою білизною. “Вони тут замість омріяних трьох днів були місяць, нічого з собою не мали, тож одяг забирали в місцевих. Перевдягалися навіть у жіночу білизну, свої труси викидали. Я в себе під парканом потім знаходила”, — згадує Ірина.

Як пояснює Олексій Лугіна, російські солдати зі слов’янськими рисами попередили, що з тувинцями сваритися ризиковано, бо ті не розуміють російської мови і будь-яке невдоволення сприймають як образу, через що можуть одразу зарізати. Пані Ірина додає, що ті ходили по селу в камуфляжній зеленій або світло-коричневій формі. Одного разу військові попередили її, що коли заїдуть військові у чорно-червоній формі, то краще самій сховатися і сховати робочий інструмент і цінні речі. Зазначили, що такі стоять у сусідньому Михайло-Коцюбинському. Але в Шестовиці військових у такій формі не бачили.

Переправа через Десну і окупація інших сіл

Базувалися в Шестовиці різні підрозділи збройних сил РФ, зокрема підрозділи 41-ї загальновійськової армії Центрального воєнного округу, які, за інформацією Генштабу ЗСУ, намагалися встановити контроль над Черніговом біля його південних околиць.

Перебуваючи в Шестовиці, російські війська стріляли в бік Чернігова, Києва, Іванівки, Количівки. Кілька разів намагалися звести переправу через Десну, аби з півдня обійти Чернігів. Навести понтонну переправу ворогу вдалося на початку березня. Частина російських підрозділів, перетнувши річку, рушила в напрямку Золотинки і Ягідного, які окупували 3 березня 2022 року. За два дні вони захопили Іванівку.   

ЗСУ вибивали ворога поступово, наносячи удари по місцях дислокації. 8 березня 2022 року українські армійці знищили в Шестовиці колону російської техніки на вулиці Колективній.

Вірогідно, місце загибелі російського екіпажу протитанкового ракетного комплексу “Штурм”. Скриншот із відеосюжету Суспільного

“Страшно було, — згадує ті події жителька села Ірина.

— На цій вулиці було скупчення російської техніки. Тут розбили дві машини з боєприпасами, бензовози, солдатську кухню. Ударна хвиля велика потужна, ми ледве встигли сховатися. Уламки розліталися всюди.

По селу казали, що це хтось із місцевих нашим військам координати передавав. Потім стільки металу залишилося — неможливо було вулицею пройти”. За словами місцевих, ЗСУ тоді знищили близько 50 росіян. Від удару постраждали й будинки місцевих, які зараз відновлюють. Серед цивільних обійшлося без жертв. 

Вулиця Колективна. Фото: скриншот ґуґлмапи

Залишки техніки на території фермерського господарства “Лан”. Фото: Віктор Ковальчук

Зараз вулиця розчищена від російського металобрухту, проте досі тут відчувається запах гару.

Після влучного удару російські військові відійшли з села в ліс. “Уходили швидко. А тут неподалік від нас жили в одній порожній хаті, так після себе її підпалили”, — говорить місцева жителька Галина. Новий штаб росіяни організували на підприємстві з вирощування грибів, як говорять місцеві — “на грибах”.

Фото з місця дислокації російських військ у лісі біля с. Шестовиця

Тут досі залишаються сліди перебування російських військ. На фото — пляшка з-під води Аржаан “Сенек” із Улуг-Хемського району республіки Тува РФ.

Залишки російського сухпайку. Фото: Віктор Ковальчук

31 березня 2022 року Збройні сили України  звільнили Шестовицю. Росіяни виходили поспіхом, залишаючи замінованою техніку і боєприпаси. За підрахунками оперативного командування “Північ”, за місяць втрати ворога тут сягнули 40% техніки та особового складу. 

Злочини проти цивільних: імена причетних

Одним із підрозділів РФ, який брав участь в окупації Шестовиці, була 55-та мотострілецька гірська бригада РФ (в/ч 55115), яка дислокується в місті Кизил Республіки Тува. Це підтверджують і свідки, з якими спілкувалася МІПЛ. Командир бригади — Денис Барило, на той час полковник, у червні 2023 року отримав звання генерал-майора.

Барило Денис

Ще один встановлений підрозділ — 74-та окрема мотострілецька бригада РФ (в/ч 21005) з м. Юрга Кемеровської області під командуванням підполковника Павла Єршова. 

Павло Єршов

Ще в квітні 2021 року, як писали російські ЗМІ, ця частина з Юрги була перекинута у Воронезьку область — ближче до українського кордону. Офіційна версія російської влади — на навчання, під час яких мали відпрацьовувати “дії з перекидання і розгортання мобільних компонентів системи управління і здійснення маршів у зазначені райони”. 24 лютого 2022 року під час вторгнення під Черніговом у полон здався розвідувальний взвод 74 мотострілецької бригади. Старшина взводу Костянтин Буйнічев зізнався, що наказ про наступ на Україну вони отримали 23 лютого 2022 року. Це доводить, що вторгнення в Україну не було спонтанним, воно планувалося заздалегідь.

Одному з військовослужбовців 74-ї бригади — Езізу Акініязову, мешканцю Казані — висунуто звинувачення у незаконному затриманні і жорстокому поводженні з цивільними особами (ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК України).

Езіз Акініязов. Фото: Судовий репортер

Зокрема, з матеріалів слідства відомо, що кілька російських військових, серед яких був Акініязов, 6 березня 2022 року в селі Слобода Іванівської територіальної громади затримали місцевого жителя. Над чоловіком знущалися — ствол автомату приставляли до скроні і вставляли у рота, водили лезом ножа по обличчю, ображали і принижували. Руки чоловіку зв’язали дротом і привезли в Шестовицю, де тримали на території фермерського господарства за температури повітря нижче 0 градусів за Цельсієм. Зараз справа за звинуваченням Акініязова перебуває на розгляді суду. Потерпілого, за словами мешканців Шестовиці, росіяни випустили 7 березня.

Цей потерпілий  — не єдина жертва російських військових у Шестовиці. 15 березня 2022 року росіяни обстріляли три машини з цивільними, які евакуйовувалися з цього села. В результаті обстрілу вбили чоловіка, дівчина отримала важке поранення в живіт і за деякий час померла, кілька людей зазнали поранень. Ще одна жертва — чоловік — помер у лікарні від поранень, отриманих 28 лютого під час обстрілу росіянами колишнього Шестовицького аеродрому. Його син застрелився на нервовому ґрунті.

Перебуваючи в польової місії в Шестовиці МІПЛ також дізналася, що під час перевірки будинків російські військові кинули гранату в один із погребів, де перебувала родина. Господар зазнав тяжких травм. Ще одного місцевого жителя військові РФ застрелили, коли той виїжджав із села велосипедом — рідні змогли забрати і поховати тіло лише після деокупації села. Також після звільнення Шестовиці правоохоронці знайшли ще кілька трупів закатованих чоловіків: мешканця селі Мажугівки, двох братів із Деснянки та мешканця Корюківки. У жовтні 2023 року в лісі знайшли ще одне тіло закатованого чоловіка. За попередніми даними, це житель села Михайло-Коцюбинського. Також досі невідома доля викраденого росіянами мешканця Шестовиці Олександра Щербатого.

Матеріал підготовлено за участі Катерини Огієвської.

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Квазіправова система
Тероризм і спроба підпалити людину: що росіяни інкримінують Костянтину Зіновкіну з Мелітополя та де його утримують

Мелітополь росіяни окупували в перші дні повномасштабного вторгнення. Відразу ж захопили адмінбудівлі, почали викрадати місцевих жителів. Не оминули вони й Костянтина Зіновкіна, який залишився в Мелітополі, аби доглядати маму і бабусю.

12 Лютого 2024

Насильницькі зникнення
Окупація Новокаїрів: за що росіяни викрали місцевого жителя

Микола Гарбар — мешканець села Новокаїри. Це Бериславський район Херсонщини. Перед початком повномасштабного вторгнення Росії він жив у рідному селі, працював механізатором у фермерському господарстві. Чоловіка викрали росіяни. Можливо, за наводкою призначеного окупантами старости. З того часу рідні не мають про нього жодної звістки.

12 Січня 2024

Насильницькі зникнення
Останній дзвінок із окупації: куди зник Олександр Щербатий з села Шестовиця

Майже місяць тривала окупація села Шестовиця Чернігівської області. 31 березня 2022 року Збройні сили України звільнили населений пункт. Проте досі залишається невідомою доля його мешканця — 48-річного Олександра Щербатого.

9 Січня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Справа Ягідного, Діана Панченко та “російська громада” Полтави: 29 справ щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

24 Лютого 2024

Тимчасовий пункт. Як українські полонені проходили через Шебекіно

На початку повномасштабного вторгнення РФ очікувала, що Шебекіно прийматиме українських біженців і біженок, проте очікуваних масштабів не було, тож росіяни швидко знайшли для міста іншу роль. МІПЛ продовжує документувати свідчення звільнених із полону — цього разу розповідаємо про табір у Шебекіно.

23 Лютого 2024

Аналітика
Загибель українських військових у російському полоні — МІПЛ презентувала аналітику

Мета аналітики — наголосити на неналежному утриманні українців у російському полоні та проблемах із забезпеченням їхніх прав і притягненням до відповідальності винних у тортурах.

22 Лютого 2024

Більше публікацій