За що росіян судили восени: штаб у селі, катування, викрадення авто та пошук коригувальників
Останнім часом вироків у справах щодо воєнних злочинів виносять менше, ніж у перше півріччя та в 2023-му. У них все ще помітні ті самі негативні тенденції, про які ми писали раніше. Проте є й позитивні зрушення. Про це розповідаємо в аналізі чотирьох вироків жовтня та листопада.
Штаб у будинку селян. Сумщина
Справа № 950/3703/23
Лебединський районний суд Сумської області 18 листопада засудив за жорстоке поводження з цивільними Євгєнія Сухобокова, Ігоря Лабутіна, Маадира Ондара, Умедджона Гульмірзоєва — військових 2-ї гаубичної артилерійської батареї гаубичного артилерійського дивізіону. Підрозділ входить до 1-го танкового полку 2-ї мотострілецької дивізії 1-ї танкової армії Західного військового округу збройних сил РФ. З 7 по 10 березня 2022 року село Ворожба на Сумщині було в російській окупації. Там стояв артилерійський дивізіон 1-го танкового полку. Як з’ясувало слідство, 7 березня заступник командира взводу Євгеній Сухобоков разом із підлеглими Лабутіним, Ондаром, Гульмірзоєвим та іншими невстановленими військовими вдерлися на подвір’я місцевої, щоб пограбувати її.
Заочно засуджений російський військовий Євгеній Сухобоков. Фото: russian-torturers
Сухобоков наставив на господиню автомат. Тим часом Маадир Ондар обстріляв дві автівки, що стояли на подвір’ї. Двоє інших військових вдерлися до гаража й будинку та викрали техніку, речі і гроші на понад 120 тисяч гривень. Також росіяни перетворили будинок на свій штаб.
Слідство надало суду протокол огляду будинку. Після деокупації там знайшли гільзи, документ про особовий склад 2-ї гаубичної артилерійської батареї та список з 49 російських військових. Там стояли прізвища і підписи обвинувачених.
За дорученням прокурора, СБУ знайшла паспортні дані, сторінки у соцмережах, адреси обвинувачених. Потерпіла впізнала нападників на фото, а на слідчому експерименті переповіла, як усе було.
Також слідство надало суду підтвердження від Головного управління розвідки, що на початку березня 2022 року у районі села Ворожба дислокувалися підрозділи пункту управління 1-го танкового полку. Станом на лютий 2022 року до складу полку входили Ондар та Лабутін. ГУР розшукало їхні фото і номери телефонів, а також військовий квиток Лабутіна.
За даними від оператора мобільного зв’язку, номер, що міг належати Лабутіну, у березні 2022 року фіксували на території Сумської області.
Заочно засуджений російський військовий Ігор Лабутін. Фото: russian-torturers
Потерпіла розповіла в суді, що 7 березня була з матір’ю і сином вдома. Коли почула постріли, попросила рідних сховатися у підвалі. Мати послухалася й пішла до погреба, а син лишився в будинку. Все ж вона вмовила його сховатися та пішла на вулицю. Там побачила російських військових. Один із них розірвав паркан та відчинив хвіртку для інших. Перший військовий обернув її обличчям до стіни й притиснув до спини автомат. Інший обстріляв дві автівки, що були у дворі. Решта нишпорили в домі й виносили речі й техніку.
Усі військові не ховали обличчя, тож потерпіла їх запам’ятала. Вказала, що троє мали “неслов’янську зовнішність”, а одного називали на ім’я, схоже на слово “ондатра”.
Заочно засуджений російський військовий Ондар Маадир. Фото: russian-torturers
Потім за наказом росіянина, який тримав її біля стіни, вона пішла до матері у підвал. Згодом військовий повернувся і сказав, що вони відпустили її сина. Він наказав йти з дому, адже тут буде штаб. Жінка з матір’ю пішла слідами сина, які вели через город до сусідів.
Сусідка потерпілої підтвердила на суді, що того дня чула гул військової техніки й постріли. Згодом до неї прибігли злякана сусідка з матір’ю. Вони розповіли, що їхній будинок зайняли російські військові. Спершу всі разом ховалися в підвалі. Коли ж росіяни розмістили установку “Град” у них на городі, пішли до односельців.
Інша жителька села розповіла, що того дня через військову техніку сховалася з чоловіком у підвалі. Згодом вони почули постріли та глухий звук, ніби від падіння. Чоловік вийшов з підвалу й побачив, що до них городом йде поранений сусід. Поки він був при тямі, сказав, що троє чеченців та один росіянин зайшли до нього у двір і наказали тікати. Медики не змогли дістатися до окупованого села і чоловік загинув.
Втім, це вбивство обвинуваченим не інкримінували. Також із тексту вироку не зрозуміло, ким був загиблий: сином потерпілої чи іншим місцевим жителем.
Обвинувачених представляли адвокати, призначені за дорученням від Центру безоплатної правової допомоги. Захисники просили виправдати їхніх клієнтів через недоведення провини. Вказували, що не змогли поспілкуватися з підзахисними й дізнатися їхню позицію щодо звинувачення, і клопотали визнати протоколи впізнання недопустимим — мовляв, їх склали ще до початку впізнання, а фотографії обвинувачених потерпілій показали для формальності. Також адвокати ставили під сумнів, що вона змогла впізнати підсудних з азійською зовнішністю, оскільки від моменту подій минуло багато часу.
Заочно засуджений російський військовий Умедджон Гульмірзоєв. Фото: russian-torturers
Проте суд наголосив, що цього замало, щоб визнати доказ недопустимим. Суд пояснив, що правоохоронці часто використовують заздалегідь підготовлені бланки протоколів і це не є порушенням КПК.
Дослідивши всі матеріали справи, суд зазначив, що згідно з Женевською конвенцією від 12 серпня 1949 року щодо захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, цивільні перебувають під захистом Міжнародного гуманітарного права. Їхнє майно не можна використовувати для ведення бойових дій і вилучати, коли це не виправдано військовою необхідністю.
В підсумку дії підсудних кваліфікували за частиною 2 статті 28, частиною 1 статті 438 КК України як інше порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами і яке вчинене за попередньою змовою. Суд призначив усім обвинуваченим по десять років позбавлення волі. Вони відбуватимуть покарання після затримання, оскільки судовий процес був заочний. Станом на кінець листопада немає інформації про оскарження вироку.
Катування старости. Дніпропетровщина
Справа № 185/12535/23
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області 11 листопада визнав винним у викраденні та катуванні цивільних Олхазара Юсупова, військового спеціального загону швидкого реагування “Ахмат”, що входить до складу нацгвардії РФ.
Згідно з матеріалами справи, на початку квітня у село Макіївка Луганської області, яке на той момент вже захопила “народна міліція ЛНР”, зайшов загін “Ахмат”. Під керівництвом Юсупова з позивним “Лобзик” 12 квітня ахматівці вдерлися до будинку Галини Глобчастої, старости сіл Макіївка і Греківка Луганської області.
Раніше МІПЛ писала, що жінка пережила в окупації і як вибралась. Під час окупації росіяни приходили до Галини кілька разів. Вперше її відвели на розмову до російського командира Дениса Іванова із позивним “Ташкент”, але тоді швидко відпустили. ЗСУ вбили його на Луганщині в липні 2023 року.
Вдруге до Галини увірвалась група військових під керівництвом Олхазура Юсупова. Під час обшуку вони знайшли старі фото її сина часів служби в армії. У комп’ютері виявили лист до міністра інфраструктури України щодо ремонту дороги — через це Галину звинуватили у співпраці з владою. Також знайшли фотографії батальйону “Айдар” — з 2014 року жінка займалася волонтерством. Юсупов побив Галину і наказав відвезти до школи, що слугувала штабом. Згодом туди доправили і чоловіка пані Галини.
Галину допитували, били металопластиковою трубою і струмом. Юсупов вимагав розповісти про зброю, яку в неї нібито заховали українські військові. Жінка казала, що не має ніякої зброї, але її продовжували катувати. Юсупов погрожував відрізати вухо.
В телефоні Галининого сусіда окупанти знайшли повідомлення від неї. На початку березня жінка на прохання колеги переслала кільком односельцям оголошення від СБУ про розшук двох російських військових, які відстали від підрозділу. Окупанти привезли чоловіка в школу, дали в руки пістолет і змусили стріляти в старосту, щоб довести, що він із нею не співпрацює. Сусід не вистрілив, тож окупанти продовжили бити обох. Потім привели чоловіка пані Галини. Хтось із місцевих зізнався, що староста зібрала й сховала українську символіку. Тож її змусили сказати чоловіку, де українські прапори й вже разом із ним окупанти відшукали сховок. На жінку психологічно тиснули: говорили їй прощатися з чоловіком, адже зараз її вб’ють. Галину протримали в школі ще кілька годин і відпустили. Разом із чоловіком вона втекла з окупованого села.
На суді потерпіла розповіла про тортури. Зазначила, що інші військові називали підсудного командиром і саме він віддавав накази. Староста наголосила, що виконувала посадові обов’язки, з українськими військовими не взаємодіяла. Її чоловік дав аналогічні свідчення.
Селянин, в телефоні якого знайшли повідомлення від Галини, розповів, що росіяни викрали його з дому й привезли до школи. Там він побачив старосту, яку били трубою, жінка була в дуже поганому стані. Додав, що Юсупов поводився як командир.
Обвинувачення надало суду паспортні дані й фото Юсупова, відео з ним у Telegram та YouTube. Потерпілі засвідчили, що на кадрах саме їхній нападник.
У справі провели портретну експертизу. Вона підтвердила, що чоловік із відео — та сама людина, що й на фотографії у паспорті, який розшукали слідчі. Під час слідчого експерименту потерпіла підтвердила надані під час розслідування покази, уточила механіку ударів, показала на карті свій будинок та сільську гімназію.
Під час судових дебатів прокурор наголошував, що немає підстав для мінімального покарання, адже Юсупов вчинив злочин із особливою жорстокістю і винятковим цинізмом.
Захисник, залучений за дорученням від Центру безоплатної правової допомоги, зауважив, що не міг поспілкуватися з клієнтом, аби з’ясувати його позицію. І попросив суд ухвалити законне рішення з огляду на досліджені докази.
Потерпіла розповіла, що зазнала фізичної й моральної шкоди, була змушена покинути хвору матір і своє житло.
Ухвалюючи рішення, суд вказав, що у змові з іншими військовими Юсупов нелегально ув’язнив, побив, катував, вилучив особисте майно без військової необхідності.
Суд наголосив, що відповідно до частини 2 статті 44 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, комбатанти зобов’язані дотримуватися норм міжнародного права.
Дії підсудного суд кваліфікував за частиною 2 статті 28 частини 1 статті 438 КК України. Тобто як вчинене за попередньою змовою групою людей жорстоке поводження з цивільними та інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами.
Олхазара Юсупова засудили до 11 років позбавлення волі. Він відбуватиме покарання після затримання, процес був заочний. Вирок можна оскаржити протягом 30 днів.
Позашляховик для начальника окупаційної поліції. Харківщина
Справа № 646/4862/23
Червонозаводський районний суд Харкова 16 жовтня визнав Євгена Лісняка винним у жорстокому поводженні з цивільними та викраденні авто. Лісняк — уродженець Харкова, до 2014 року працював у міліції. Після Революції Гідності перебрався до окупованого Луганська, де влаштувався до “МВС ЛНР”.
Після повномасштабного вторгнення Лісняк приїхав в окупований Куп’янськ. У червні 2022 року став начальником управління внутрішніх справ при окупаційній адміністрації.
Згідно з матеріалами справи, 27 липня разом із двома озброєними військовими він приїхав до місцевої жительки. Коли вона разом із батьками вийшла на подвір’я, Лісняк наказав віддати йому позашляховик. Погрожував розстрілом і казав, що забере потерпілу. Тому жінка сказала батькові віддати ключі від Toyota Land Cruiser. На цьому авто Лісняк їздив до місцевих кафе й магазинів.
На суді потерпілі розповіли, що троє озброєних чоловіків у зеленій формі зайшли на їхнє подвір’я та наказали віддати авто. Ніхто з військових не ховав обличчя, тож потерпілі їх запам’ятали. Згодом власниця авто побачила інформацію про Лісняка в Telegram. Знайомі, що живуть у Росії, сказали їй, що бачили її машину біля відділку поліції Бєлгорода.
Серед доказів від слідства були протоколи впізнання обвинуваченого, рапорт слідчого про те, що Лісняк керує окупаційною поліцією, товарознавча експертиза про вартість авто.
Ухвалюючи рішення, суд вказав, що обвинувачений усвідомлював, що перед ним цивільні,захищені міжнародним гуманітарним правом. Втім, користуючись вразливістю людей, він їх залякував, здійснював психологічне насильство й погрожував. Суд наголосив: авто, яке відібрали в потерпілої, не допомагало досягнути воєнної мети. Так підсудний порушив закони й звичаї війни.
Суд визнав Євгена Лісняка винним за частиною 2 статті 28 частиною 1 статті 438 КК України. Тобто у жорстокому поводженні з цивільними та інших порушеннях законів та звичаїв війни, вчинених групою за попередньою змовою. Йому призначили 12 років позбавлення волі. Він відбуватиме покарання у разі затримання. Наразі вирок не оскаржили. Потерпіла не заявляла цивільний позов.
Пошук коригувальників. Харківщина
Справа № 638/1305/24
Дзержинський районний суд Харкова 11 жовтня засудив за жорстоке поводження з цивільними Максима Янголенка, командира взводу 252-го гвардійського полку. Підрозділ входить до 90-ї гвардійської танкової дивізії Центрального військового округу РФ.
З кінця лютого 2022 року російські війська окупували Ізюмський район Харківщини. За даними обвинувачення, там Янголенко затримував, обшукував і катував місцевих. Зокрема, 2 травня близько 22:00 пʼяний Янголенко разом з іншими військовими вдерся на подвір’я місцевої родини. Він побив господаря прикладом від автомата, стріляв біля його голови, обшукував гараж. Заявляв, що шукає коригувальників.
Наступного дня Янголенко з підлеглими знову прийшов до чоловіка і побив його прикладом пістолета. Сказав, що цього разу шукає власників італійських та старовинних рушниць. Не знайшовши зброї, нападники пішли.
На суді потерпілий розповів, що росіяни знову приходили, коли він відвозив батька до Куп’янська. Не заставши господаря вдома, вони побили його дружину і сусідів.
Зрештою чоловік поскаржився на Янголенка до військової комендатури. Там йому лише порадили переїхати.
Потерпілий розповів, що лікувався після побиття. Його дружина та подружжя сусідів також засвідчили, що обвинувачений їм погрожував та бив їх. Всі потерпілі впізнали Янголенка на наданих слідчими фото.
Після деокупації слідчі знайшли у приміщенні комендатури пояснення потерпілого, його сусіда та росіян. Ці папери дослідили у суді. У скарзі потерпілий розказав, чого зазнала його родина від росіян. Сусід написав, що односельчанка попросилася до нього переночувати, бо її чоловік поїхав до Куп’янська. Вночі до його будинку увірвалися російські військові, побили його автоматом по спині. Кричали, що шукають сусіда, називали коригувальником. Потерпілий описав нападників.
Ще двоє очевидців (схоже, російські військові) написали, що Янголенко постійно напивався та шукав диверсантів, нацистів, підозрював усіх місцевих. Підтвердили, що він стріляв із автомата по воротах потерпілого. Також у відділенні знайшли пояснення самого Янголенка. Він стверджував, що через нещодавній обстріл перевіряв, чи є в селі коригувальники. Заперечував, що когось бив.
Ухвалюючи рішення, суд вказав, що Янголенко жорстоко поводився з цивільними через національну нетерпимість, пошук нелояльних до окупації людей і придушення спротиву. Янголенко порушив низку статей Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до неї.
Суд визнав доведеною провину Максима Янголенка за частиною 2 статті 28 частини 1 статті 438 КК України. Тобто у жорстокому поводженні з цивільними та інших порушеннях законів та звичаїв війни, вчиненими за попередньою змовою.
Суд призначив обвинуваченому десять років позбавлення волі та за цивільним позовом потерпілого ухвалив стягнути з нього мільйон гривень. Янголенко відбуватиме покарання після затримання. Наразі його захисник, залучений за дорученням від Центру безоплатної правової допомоги, подав апеляційну скаргу.
Правовий аналіз вироків
Разом із Анною Рассамахіною, адвокаткою та юристкою-аналітикинею МІПЛ, ми проаналізували вироки, щоб виокремити позитивні тенденції та характерні проблеми.
МІПЛ аналізує вироки за воєнні злочини вже понад два роки. Ми помітили, що за останній рік вони стали менш зосередженими на контексті збройного конфлікту та його передумовах. Тепер їх легше читати та сприймати.
Також вироки підтверджують загальну картину терору проти цивільних із боку російських військових. Це корисна тенденція, пояснює Анна Рассамахіна:
— У вироках вказано ці патерни, тобто повторювані моделі поведінки: російські військові на окупованих територіях повсюдно приходять до цивільних, б’ють їх, погрожують їм, шукають коригувальників і тих, хто співпрацює із ЗСУ. Потроху вимальовується загальна картина масштабного нападу на цивільних. І це вже підтверджують вироки, а не лише звіти правозахисних організацій.
Водночас слідчі переважно працюють лише з поодинокими епізодами фільтрації або незаконних перевірок, а не намагаються встановити загальну картину того, що сталося під час окупації, наприклад, у певному селі.
Також все ще є проблема в тому, як підозрюваних повідомляють про судовий розгляд щодо них. За українським законодавством, якщо процес ведуть in absentia, підозрюваного достатньо сповістити через оголошення на сайті Генпрокуратури і в газеті “Урядовий кур’єр”. МІПЛ неодноразово вказувала у своїх звітах, що така формальна процедура може стати підставою для оскарження вироків у цих справах.
— Ані суди, ані прокурори, ані слідство не знаходять ефективного способу повідомити підсудних, — говорить Рассамахіна. — Можна хоча б надіслати електронний лист у військову частину, де служить людина — ці контакти є у відкритому доступі. Або надсилати повістки на електронну пошту Міністерства оборони РФ. Так підсудні можуть справді дізнатися про справу, на відміну від публікації оголошення в газеті “Урядовий кур’єр”.
До того ж, під час розслідування слідчі знаходять контакти й адреси підсудних, тож можна було би направляти запрошення у суд в месенджери за цими номерами. Це додало би легітимності вирокам.
— Якщо так продовжиться, цей масив вироків in absentia так і залишаться ніби під ударом. У будь-який момент обвинувачений може оскаржити їх, бо він не знав про судовий процес, — пояснює Анна Рассамахіна.
Також наразі більшість вироків стосуються рядових виконавців злочинів. Слідство не намагається застосовувати норму про командну відповідальність, яка передбачена Женевськими конвенціями.
— Наприклад, у харківські справі, де група російських військових із одного підрозділу тероризувала цивільних, встановили лише кількох обвинувачених. Чому б не докласти зусиль і не вибудувати обвинувачення так, щоби притягнути до відповідальності й командира підрозділу, який перебувава у цьому селі впродовж окупації? — наголошує Рассамахіна. — Очевидно, командири не запобігли злочинам, а отже мають нести відповідальність.
В українському законодавстві норма по командну відповідальність з’явилася нещодавно, але це вже дає надію, що в Україні судитимуть хоча б командирів середньої ланки.
Поряд із тим, що судові вироки засвідчують системність нападів на цивільних, розслідування все ще стосуються епізодичних випадків.
