Send Lette
Війна і правосуддя

Засудити Путіна: як велика війна змінила ставлення України до злочину агресії

“Початок кінця безкарності Росії за злочин агресії” так Андрій Костін, генпрокурор України, сказав про заснування Міжнародного центру з переслідування за злочин агресії проти України. Центр почав працювати в Гаазі 3 липня. У ньому прокурори з України те держав-партнерів розслідуватимуть злочин агресії. Водночас у самій Україні розслідування злочину агресії триває. З січня 2022 року по квітень 2023-го за статтею 437 ККУ планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни розпочали 74 кримінальні провадження.

МІПЛ дослідила, як у правоохоронців та судочинства змінилося ставлення до злочину агресії в Україні після 24 лютого 2022 року. І як ці розслідування співвідносяться з офіційною позицією України щодо створення міжнародного трибуналу для керівництва РФ.

Злочин агресії і Україна

У 2014 році Росія окупувала Крим. Це був перший прояв агресії Росії щодо України — її дії підпадали під відповідне визначення, зафіксоване в резолюції 3314 (XXIX) Генасамбреї ООН від 14 грудня 1974 року. Проявом агресії був і збройний конфлікт на сході України — для цього РФ створила та фінансувала групи “сепаратистів” і застосувала власні збройні сили. Андрій Яковлєв, керуючий партнер АО “Амбрелла” та експерт МІПЛ, зауважує, що в сучасному міжнародному праві використовують термін “міжнародний збройний конфлікт”, а не “війна”, яка починається лише після її офіційного оголошення.

Андрій Яковлєв, адвокат, експерт МІПЛ.  Фото JustTalk

У 2014 році в Україні не було чіткого розуміння, що таке злочин агресії, хоча в Кримінальному кодексі була стаття 437. Часто злочин агресії асоціювали загалом зі збройним конфліктом, називаючи агресією все, що якимось чином було пов’язане з війною.

“На початку збройний конфлікт називали АТО, потім — Операція об’єднаних сил. Це різнилося з тим, що ми говорили і як називали це в юридичній площині”, — говорить Яковлєв.

Учасникам бойових дій на боці так званих “Л/ДНР” інкримінували участь у терористичних організаціях, а росіянам — перехід українського кордону чи інші загальнокримінальні кваліфікації.

Та як би ми не називали агресію РФ проти України, існує відмінність між актом агресії та злочином агресії.

В українському Кримінальному кодексі стаття 437 звучить як “Планування, підготовка або розв’язування агресивної війни чи воєнного конфлікту, а також участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій. Ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій”.

Андрій Яковлєв каже, що це суперечить міжнародному критерію злочину агресії.

Згідно з ним, за злочин агресії можна судити лише тих, хто на найвищому рівні керує політичними чи військовими діями.

Тобто це вище керівництво РФ. Натомість у статті 437 ККУ цей критерій не визначений. Не вказано там і суб’єкту злочину.

Відтак, щонайменше до 2019 року українські суди виносили вироки за 437 статтею умовно “рядовим” учасникам війни. Наприклад, у 2016 році Слов’янський міськрайонний суд засудив місцевого жителя, який воював у складі “Першої слов’янської бригади“ так званої “ДНР”. Серед іншого суд постановив, що чоловік “вчиняв акти збройної сили при веденні представниками влади Російської Федерації агресивної війни проти України”.

Засуджували у той період і росіян у складі військ так званих “Л/ДНР”. У квітні 2016 року Голосіївський райсуд Києва визнав командира та сержанта розвідгрупи загону спецпризначення однієї з бригад Генштабу РФ винними за ч. 2 ст. 437 ККУ. У вироку суд вказав, що обвинувачені брали участь у бойових діях в складі терористичної організації — мовляв, це і є агресивні воєнні дії.

Ключова проблема, через яку практика була такою — Україна не ратифікувала Римський статут. Якби це було зроблено, то допомогло би повноцінно імплементувати в національне законодавство положення міжнародного кримінального і гуманітарного права щодо міжнародних злочинів (геноцид, злочин агресії, злочини проти людяності та воєнні злочини). При цьому Україна визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів.

Гармонізація українського законодавства з міжнародними нормами гуманітарного права значно посилила б позицію України у притягненні до відповідальності за злочини, вчинені під час воєнного конфлікту, забезпечила б юридичну чистоту ухвалених вироків та розв’язала би проблему помилкової кваліфікації правопорушень.

Андрій Яковлєв підсумовує: “Виходить так, що наша країна, яка воює, не привела своє законодавство до еталонних норм міжнародного права”. 

Римський статут — це квінтесенція всіх попередніх судових процесів і трибуналів, єдина правова система для всіх міжнародних злочинів. Але замість того, щоб його ратифікувати, Україна досі використовує радянський законодавчий підхід до класифікації міжнародних злочинів. Через це має проблеми.

Вичерпне визначення та критерії злочину агресії викладені у статті 8 bis Римського статуту. Ключовий момент — злочин агресії може вчиняти лише людина, яка спроможна фактично здійснювати контроль за політичними чи військовими діями держави або керувати ними. Саме таким визначенням мала би послуговуватися Україна.

Переосмислення після 24 лютого

Після повномасштабного вторгнення РФ підхід до розслідування злочину агресії змінився. Кримінальні провадження почали щодо вищого керівництва РФ, а не “елдеенерівців”. А в юридичних обґрунтуваннях слідчі й судді тепер частіше посилаються на визначення, закріплені в Римському статуті.

“Це доволі серйозно відрізняється від того, що було до повномасштабного вторгнення. Тоді не було розуміння, що таке злочин агресії. Наш Кримінальний кодекс не визначає, хто є суб’єктом цього злочину. Тож обвинуваченими були не тільки представники вищого керівництва”, — розповідає Юрій Бєлоусов, керівник Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту Офісу Генпрокурора.

Юрій Бєлоусов, керівник Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту Офісу Генпрокурора. Фото JustTalk

За словами Бєлоусова, з моменту відкритого вторгнення Офіс Генпрокурора орієнтується на міжнародні підходи, відповідно до яких агресія — так званий “елітарний злочин”. Тобто його вчиняють люди з реальними повноваженнями і можливістю впливати на організацію, планування і здійснення збройного вторгнення.

“Ми маємо умовне неписане правило “генерал +”: якщо йдеться про військових, порушуємо провадження щодо людей, які займають посаду на кшталт генерала. Тобто їм підпорядковані великі за розміром військові угруповання. І далі до вищого керівництва — міністр оборони РФ, керівники інших правоохоронних, розвідувальних органів РФ, політичні посадовці вищої ланки. Останні створили атмосферу або умови для вторгнення”, — пояснює Бєлоусов.

Він каже, що Генпрокуратура займається “магістральною справою щодо агресії”. Її фігурантами є генерали, керівники військових округів, начальник генерального штабу ЗС РФ. Юрій Бєлоусов додає:

“З нашої точки зору, треба змінювати практику і розглядати суб’єктом злочину агресії саме людей, які займають вищі керівні посади. У решті справ варто застосовувати інші кваліфікації — наприклад, воєнні злочини. Солдати, які зайшли в Україну в складі збройних сил РФ або збройних формувань, не можуть бути суб’єктом злочинної агресії. Вони — комбатанти, їх не можна притягати до відповідальності за порушення територіальної цілісності або за статтею 437 ККУ. Їх можна судити лише за воєнні злочини (якщо вони їх вчинили, — МІПЛ)”.

Російські підозрювальні в рамках магістральної справа щодо злочину агресії

У вироках 2015—2019 років обвинуваченими є учасники так званих “Л/ДНР”, чия роль у злочині агресії зводиться до участі в бойових діях. Нині ж суди наголошують на тому, що керуються виписаним у Римському статуті критерієм, згідно з яким обвинувачений має саме контролювати і керувати військово-політичною діяльністю держави на найвищому рівні.

Наприклад, у травні цього року за ведення агресивної війни Дніпровський райсуд Києва заочно засудив російського віцеадмірала Олександра Вітка, який у 2014 році очолював Чорноморський флот РФ. Його звинуватили в керівництві анексією Криму.

Олександр Вітко, у 2014 році він очолював Чорноморський флот РФ. Фото Новинарня

У вироку на понад 160 сторінок окремий розділ присвячений злочину агресії. Суд детально виписав поняття “ведення агресивної війни”, пославшись на міжнародні правові акти і Римський статут.

Суддівська колегія зазначила, що стаття 437 ККУ ніяк не обмежує, хто може бути суб’єктом злочину. Проте суд вважає: варто опиратися на те, що заборонені статтею 437 дії мають “міжнародно-правову генезу й на всіх етапах розвитку міжнародного кримінального права стосувалися вкрай обмеженого кола суб’єктів”.

Суд наголосив: згідно з розумінням статті 8 bis Римського статуту цей злочин вважається лідерським. Дії і посада екскомандувача Чорноморського флоту Вітка відповідають цьому критерію. Він був автором, організатором планів, одним із головних у питанні підготовки до війни, він же її реалізував.

Злочин агресії і трибунал

Україна відстоює створення спеціального трибуналу, який би судив вище керівництво РФ за злочин агресії. У Генпрокуратурі сподіваються: цей міжнародний судовий орган зможе слухати справи саме щодо президента РФ, а національна судова система впорається з провадженнями стосовно російських міністрів, депутатів чи командирів, причетних до розв’язання війни.

“Наразі є прогалини у механізмах притягнення до відповідальності вищого керівництва держави за злочин агресії. Немає жодного механізму притягти Путіна, Лаврова, Мішустіна до відповідальності. Міжнародний кримінальний суд, як і наші національні суди, не можуть їх судити, бо за посадами вони мають імунітет”, — говорить Юрій Бєлоусов.

Офіційно прокуратура відстоює саме міжнародний трибунал, а не гібридний, який був би на базі правоохоронно-судової системи України.

“По-перше, якщо це буде український суд із міжнародними елементами, то його рішення завжди можна поставити під сумнів. Чи може національний суд навіть із міжнародним елементом, скажімо, перебити персональний імунітет глави держави? Є великі сумніви, і Путін завжди зможе оскаржувати рішення цього трибуналу. Тому це має бути виключно міжнародний трибунал із міжнародними суддями”, — переконаний Юрій Бєлоусов.

Друга причина незгоди з гібридним форматом — ризик відтермінувати правосуддя на невизначений термін. Адже під час воєнного стану ніхто не змінюватиме Конституцію, щоб створити спеціальний суд.

Міжнародний центр із переслідування за злочин агресії проти України, який запрацював у Гаазі, за словами Бєлоусова, має напрацювати справу щодо злочину агресії, а потім, щойно створять трибунал, передати йому на розгляд зібрані матеріали й докази.

“Варто пам’ятати, що міжнародні трибунали — це додаткові механізми, вони обмежені в ресурсах. Вони не зможуть розглянути справи щодо багатьох людей. Але це може бути більше, ніж лише щодо Путіна, Лаврова, Патрушева. Ми розуміємо, що решта — це наша відповідальність. Будемо притягати їх до відповідальності на території України або у співпраці з іншими країнами в межах їхніх національних судових систем”, — підсумовує Юрій Бєлоусов.

Водночас є ризики в тому, як Україна притягатиме до відповідальності російське вище військово-політичне керівництво. Андрій Яковлєв наголошує: має бути державна стратегія, яка базується на нормах міжнародного гуманітарного права. Якщо в Україні судитимуть за злочин агресії “рядових” військових, а не “лідерів”, як зазначено в Римському статуті, вони зможуть скаржитися в міжнародні суди. Адже стаття 7 Європейської конвенції забороняє визнавати винними в злочинах за дії, які не є кримінальним порушенням згідно з міжнародним правом.

Андрій Яковлєв підкреслює, що для убезпечення українських вироків щодо російських високопосадовців, депутатів чи військових керівників Україна має привести власне законодавство у відповідність до міжнародних норм і коректно кваліфікувати міжнародні злочини. 

Такі спроби вже були. Зокрема, у 2021 році Верховна Рада ухвалила закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права” № 2689, проте досі його не підписав президент. Члени правозахисної коаліції “Україна. П’ята ранку”, які документують злочини російської армії в Україні, неодноразово закликали президента зробити це. 

Андрій Яковлєв наголошує, що Україна давно мала ратифікувати Римський статут. Говорить, що це наше “домашнє завдання”, поки немає міжнародного трибуналу: 

“Міжнародний трибунал створює Рада безпеки ООН, де Росія має право вето. Складно створити трибунал іншим шляхом так, щоб його легітимність не критикували. Експертне середовище не має спільної думки щодо створення трибуналу поза нормою розділу VII Статуту ООН. Дехто вважає, що результат може дати репрезентативне голосування Генасамблеї ООН. Проте чи може вона приймати обов’язкові до виконання рішення? І яка кількість голосів достатня, аби створити  легітимний орган?”

Юрист додає, що в рамках Міжнародного кримінального суду немає перешкод для того, щоб судити Путіна і керівництво РФ за злочини проти людяності. Це передбачає Римський статут.

“Напевно, нам треба подумати, чи варто витрачати такі ресурси на створення трибуналу, замість того, щоб ратифікувати Римський статут і продовжувати монотонно розслідувати воєнні злочини”, — підсумовує Андрій Яковлєв.

За інформацією Генпрокуратури, в рамках магістральної справи щодо злочину агресії про підозру повідомили 671 людині. Йдеться не лише про статтю 437 ККУ, а й суміжні кваліфікації — наприклад, посягання на територіальну цілісність України (стаття 110 ККУ).

Підозру, зокрема, оголосили: командиру 22-ї важкої бомбардувальної авіаційної дивізії ЗС РФ — за цілеспрямовані ракетні удари по енергетичних об’єктах України; командувачу центрального військового округу РФ, який керував спробою захоплення трьох областей України; командувачу Чорноморським флотом РФ, який наказував обстрілювати Україну крилатими ракетами; службовцям Центрального банку РФ за введення в обіг рубля замість гривні на окупованих територіях; командувачу Східного військового округу ЗС РФ, який керував невдалою операцією захоплення Києва.

Анастасія Зубова, журналістка МІПЛ

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
СБУ, чат-боти і TikTok: 53 справи щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

17 Травня 2024

Війна і правосуддя
Дві справи про захоплення цивільних на Чернігівщині: аналіз роботи адвокатів

Під окупацією Росії села Іванівка та Слобода Чернігівської області були з 5 по 30 березня 2022 року. Там в один день сталося два випадки, справи про які наразі слухає Чернігівський районний суд. Слідство встановило, що в Слободі російські військові Петро Базаров та Євгеній Басов затримали цивільного Віталія Карпенка, схопили його на вулиці, забрали телефон і в магазині били і погрожували вбити. А в Іванівці двоє інших росіян, Микола Будаєв і Файзибек Нематов, напали на подружжя Яцюків — Наталію та Олександра. Військові обшукали їхнє обійстя, погрожували вбивством, тримали жінку в підвалі. Цих чотирьох військових обвинувачують у порушенні законів і звичаїв війни. Справу Будаєва та Нематова суд слухає з травня, а Басова та Базарова — з листопада 2023 року. Обидві — заочно.

16 Травня 2024

Війна і правосуддя
Закликаємо Верховну Раду не приймати законопроєкт № 7033-д, який обмежує доступ до судових рішень

2 травня 2024 року Комітет з питань правової політики Верховної Ради України повторно розглянув та рекомендував проєкт закону № 7033-д до голосування у парламенті. Цей законопроєкт обмежує доступ до інформації та рішень судового реєстру, які становлять значний суспільний інтерес і є важливими для реалізації функцій громадського контролю за діяльністю органів правопорядку.

16 Травня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
СБУ, чат-боти і TikTok: 53 справи щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

17 Травня 2024

Війна і правосуддя
Дві справи про захоплення цивільних на Чернігівщині: аналіз роботи адвокатів

Під окупацією Росії села Іванівка та Слобода Чернігівської області були з 5 по 30 березня 2022 року. Там в один день сталося два випадки, справи про які наразі слухає Чернігівський районний суд. Слідство встановило, що в Слободі російські військові Петро Базаров та Євгеній Басов затримали цивільного Віталія Карпенка, схопили його на вулиці, забрали телефон і в магазині били і погрожували вбити. А в Іванівці двоє інших росіян, Микола Будаєв і Файзибек Нематов, напали на подружжя Яцюків — Наталію та Олександра. Військові обшукали їхнє обійстя, погрожували вбивством, тримали жінку в підвалі. Цих чотирьох військових обвинувачують у порушенні законів і звичаїв війни. Справу Будаєва та Нематова суд слухає з травня, а Басова та Базарова — з листопада 2023 року. Обидві — заочно.

16 Травня 2024

Війна і правосуддя
Закликаємо Верховну Раду не приймати законопроєкт № 7033-д, який обмежує доступ до судових рішень

2 травня 2024 року Комітет з питань правової політики Верховної Ради України повторно розглянув та рекомендував проєкт закону № 7033-д до голосування у парламенті. Цей законопроєкт обмежує доступ до інформації та рішень судового реєстру, які становлять значний суспільний інтерес і є важливими для реалізації функцій громадського контролю за діяльністю органів правопорядку.

16 Травня 2024

Більше публікацій