Засуджені за зраду і ті, хто воював за “ДНР”: кого Україна передала Росії під час обміну
За даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, 14 серпня з російської неволі повернулися 33 військових і 51 цивільний. Україна також передала Росії 84 людини. Серед них — російські військовополонені й українці, переважно учасники бойових дій проти України. Вони воювали за “ДНР”, “ЛНР” та інші російські підрозділи. Чимало з обміняних — мешканці Криму.
МІПЛ проаналізувала судові ухвали, які перед обміном винесли українські суди, і зібрала історії тих, кого 14 серпня передали Росії.
Єдиний з “Хочу к своим”
У базі проєкту “Хочу к своим” — засуджені, які виявили бажання обміну до Росії. Єдиний такий на обміні 14 серпня — Микола Федорян, колишній заступник міністра Внутрішніх справ Криму.
У 2024-му Голосіївський районний суд Києва засудив Федоряна до 12 років ув’язнення з конфіскацією майна. А 11 серпня цьогоріч Шевченківський районний суд Києва задовольнив клопотання прокурора Київської міської прокуратури про його звільнення від відбування покарання через рішення про його передачу на обмін.
Микола Федорян у скляному боксі під час суду над ним. Фото: Суспільне Крим
Після окупації Криму Федорян продовжив працювати на держпідприємстві “Чорноморнафтогаз”, яке росіяни підпорядкували собі. З 2019 року став начальником управління транспорту. Слідство довело, що він забезпечував співробітників ФСБ транспортом для проведення обшуків і затримань на півострові.
За наказом Федоряна ФСБ понад десять разів отримували автобуси й мікроавтобуси підприємства та неодноразово переслідували на них кримських татар і проукраїнських активістів. Затриманих доставляли до управління ФСБ у Сімферополі та місцевого СІЗО.
У мобільному Федоряна були записи розмов і переписки з офіцерами ФСБ, що вказували на обізнаність і контроль за наданням машин. Якось після подяки він відповів: “Служим России!”.
Федорян вини не визнав. Твердив, що не займався транспортом і не вважає роботу на окупованій території злочином. Під час дебатів вказував на нібито незаконність свого затримання на КПП “Каланчак” у 2020 році й вилучення телефону.
Микола Федорян. Фото проєкту “Хочу найти”
У вироку суд зауважив, що Федорян свідомо діяв в інтересах Росії, сприяв ФСБ у політичних репресіях проти кримських татар та інших українських громадян. Вирок підтвердила апеляційна інстанція. Проте у червні 2025 року Верховний Суд частково задовольнив клопотання адвоката й направив справу на повторний апеляційний розгляд. Та в липні Федорян відмовився від апеляційної скарги.
Воювали за “ДНР”
Серед обміняних опинився й Денис Резніков із Макіївки Донецької області. У травні 2024 року Дружківський міський суд засудив його до 15 років ув’язнення з конфіскацією майна за державну зраду та колабораціонізм, а саме — участь у збройних формуваннях держави-агресора.
Слідство встановило, що в листопаді 2022 року він вступив до лав “ДНР” через макіївський військкомат. Його зарахували гранатометником до 100-ї мотострілецької бригади, яку згодом включили до збройних сил Росії. Резніков у 2022–2024 роках служив у російських підрозділах. У березні 2024 року українські військові взяли його в полон у Покровському районі Донеччини.
На суді Резніков пояснював, що не міг відмовитися від служби. Після мобілізації його відправили на навчання, а пізніше він боявся нашкодити дружині й доньці в окупації. Резніков визнав провину, розкаявся й запевнив, що більше не братиме зброї до рук.
Після вироку його утримували в таборі для військовополонених “Захід 1”. Миколаївський райсуд Львівської області 12 серпня ухвалив звільнити Резнікова від покарання для передачі на обмін.
Резніков став “героєм” російської пропаганди. Торік кремлівські медіа поширювали фейк, нібито Європейський суд з прав людини відкрив справу проти України через “катування” Резнікова. Насправді цього не було: 17 травня 2024 року адвокати Резнікова подали клопотання із заявою про загрозу його життю, але вже 22 травня суддя відхилив його як безпідставне.
Фейк пропагандистів про Резнікова. Скриншот з Укрінформу
Через вигадки про катування росіяни намагалися також схилити до співпраці доньку Резнікова. Вона живе в окупації та входить до проросійського руху “Молода гвардія”.
На обмін також віддали Абляміта Абібулаєва з селища Гранітне Донецької області. Миколаївський райсуд Львівської області 7 серпня звільнив його від відбування покарання за участь у терористичній організації. Саме рішення засекречене.
Соборний райсуд Дніпра (тоді ще Жовтневий) у липні 2023 року засудив Абібулаєва до дев’яти років ув’язнення. У суді довели, що ще у 2014 році він добровільно приєднався до бойовиків “ДНР”. Спочатку служив стрільцем у “Першому слов’янському гарнізоні”, згодом перейшов до 5-ї мотострілецької бригади “Оплот”, де став механіком-водієм. Там отримав камуфляж із символікою “ДНР”, зброю та боєприпаси, облаштовував оборонні позиції.
Абляміт Абібулаєв. Ілюстрація зі сторінки проєкту “Хочу найти”
За даними “Миротворця”, під час служби в “Оплоті” Абібулаєв входив до батальйону “Смерть” і мав позивний “Пушкін”. У травні 2023 року його взяли в полон, коли він воював у складі 114-ї мотострілецької бригади російської армії.
Інформацію про Абібулаєва також публікував державний проєкт “Хочу найти”, що розповідає про військових, яких Росія не хоче обмінювати.
Абляміт Абібулаєв. Скриншот з відео
“Кримці”
Шевченківський районний суд Львова 6 серпня ухвалив звільнити від відбування покарання за держзраду та колабораціонізм задля обміну Микиту Столярова з села Ростуче в Криму. Він перебував у таборі для військовополонених “Захід 4”.
У вересні 2024 року Дружківський міський суд засудив Столярова до 15 років ув’язнення з конфіскацією майна та заборонив обіймати посади у владі на такий самий строк.
Слідство довело, що у липні 2024 року він, перебуваючи в колонії у Керчі, підписав контракт із російським Міноборони. Його зарахували стрільцем до 7-ї окремої мотострілецької бригади “народної міліції” 2-го армійського корпусу “ЛНР”.
На окупованій Луганщині Столяров проходив підготовку, будував оборонні споруди, штурмував українські позиції. У серпні 2024 року його взяли в полон українські військові.
Також Шевченківський районний суд Львова 6 серпня звільнив для обміну Андрія Шестакова з села Стрепетове в Криму, засудженого за державну зраду. Він перебував у таборі для військовополонених “Захід 4”.
Галицький районний суд Львова у жовтні 2023 року призначив йому 15 років ув’язнення з конфіскацією майна. Слідство встановило, що в липні 2023 року Шестаков у Сімферополі отримав повістку, пройшов медкомісію й підписав контракт на службу в армії Росії. Його зарахували стрільцем до мотострілецького полку тактичного формування сухопутних військ Росії.
У липні-серпні 2023 року він служив на російських позиціях на окупованій Луганщині та Донеччині. У суді Шестаков визнав провину, підтвердив обставини обвинувачення, заявив, що розкаявся і просив не карати його суворо.
Миколаївський районний суд Львівської області 6 серпня звільнив від відбування покарання за держзраду задля обміну і Віталія Карпенка з Севастополя. На момент винесення ухвали він перебував у таборі для військовополонених “Захід 1”.
У грудні 2024 року Хортицький районний суд Запоріжжя засудив його до 15 років ув’язнення з конфіскацією. У суді довели, що у квітні 2023 Карпенко підписав у Сімферополі контракт із 810-ю бригадою морської піхоти Чорноморського флоту Росії.
У травні Карпенко як гранатометник вже воював на окупованій Херсонщині, а згодом у Запорізькій області. У серпні 2023 року під час зіткнення біля Роботиного Карпенко разом із групою російських військових потрапив під обстріл. Українські захисники взяли його в полон.
У суді Карпенко визнав провину. Пояснив, що “пішов служити, аби захищати Крим, коли почали прилітати безпілотники”. Зазначив, що більше не воюватиме, оскільки має поранення.
Також незадовго до серпневого обміну Миколаївський районний суд Львівської області звільнив Валерія Земшу з Севастополя і Петра Пріму з селища Рощино з Криму. Вони потрапили у полон до ЗСУ, воюючи в Україні як окупанти. Земша підписав контракт з російською армією, аби вийти з колонії. Пріма уклав контракт з ідеологічних мотивів. Заявляв, що він громадянин Росії й пішов “захищати Крим”, коли “почали долітати безпілотники”. Доводив, що півострів не окупований, а Росія знаходиться там законно. Торік їх засудили до 15 років ув’язнення з конфіскацією за держзраду. Проєкт “Хочу найти” публікував картку про Валерія Замшу.
Валерій Земша. Ілюстрація зі сторінки проєкту “Хочу найти”
Шевченківський районний суд Львова 13 серпня звільнив від відбування покарання за держзраду Андрія Ткачова з Керчі. Він перебував у таборі для військовополонених “Захід 4”.
Зарічний районний суд Сум у травні цього року засудив Ткачова до 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Суд встановив, що він у серпні 2023 року добровільно підписав контракт із міноборони Росії та вступив до бригади морської піхоти. Його призначили гранатометником, видали зброю й російську військову форму.
З жовтня 2023-го Ткачов воював на окупованих територіях України, а влітку 2024 року його підрозділ передислокували до Курської області, де він також брав участь у боях проти ЗСУ. У серпні 2024 року під час українського наступу біля села Ольговка Ткачов потрапив у полон. У суді він визнав провину, заявив, що розкаявся, і пояснив, що підписав контракт заради грошей.
Новобаварський районний суд Харкова 7 серпня звільнив від відбування покарання за державну зраду та колабораціонізм для передачі на обмін Сергія Злобіна з Севастополя.
У квітні цього року Самарський районний суд Дніпра засудив його до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна та на 10 років заборонив обіймати владні посади.
Слідство встановило, що в листопаді 2024 року Злобін, перебуваючи в Сімферопольському СІЗО, підписав контракт із міноборони Росії, щоб вийти на свободу. Його зарахували до штурмової роти “Шторм V” 72-ї бригади армії Росії. Там він отримав позивний “Пенсія”, зброю та спорядження. Після тритижневої підготовки його відправили на війну в Україну.
У лютому 2025-го під час висунення підрозділу до Курдюмівки на Донеччині Злобін отримав поранення. Блукаючи в пошуках своїх, він випадково натрапив на український бліндаж і здався в полон.
У суді Злобін визнав провину. Сказав, що уклав контракт лише для того, щоб вирватися з ізолятора, і запевняв, що у боях участі не брав, виконував лише підсобні роботи.
Шевченківський районний суд Львова 6 серпня “відпустив” на обмін Артема Мустафаєва, уродженця села Кіровське, що у Криму. Його засудили за держзраду та колабораціонізм. На момент винесення ухвали він перебував у таборі для військовополонених “Захід 4”.
Артем Мустафаєв. Скриншот з відео
У травні 2025 року Солом’янський районний суд Києва засудив його до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна та на стільки ж заборонив обіймати владні й керівні посади.
У суді довели, що у жовтні 2023 року Мустафаєв підписав у Сімферополі контракт на службу в російській армії. Його як окупанта взяли у полон українські військові у листопаді 2024 року на Харківщині. Відтак Мустафаєв дав інтерв’ю проєкту “Наш вихід” і розповів, що до війни працював водієм у Москві. Там його спіймали за кермом під наркотиками, він втратив роботу й повернувся у Крим, де мало не сів за ґрати, бо без дозволу взяв машину вітчима. Родичі переконали його замість тюрми підписати контракт із Міноборони Росії. У жовтні 2023 року його відправили на фронт під Роботине.
Мустафаєв дає інтерв’ю
Мустафаєва двічі поранили, осколки розтрощили йому обличчя. Він кілька разів намагався втекти з армії, але мати й теща щоразу повертали його назад. Зрештою Мустафаєв опинився у “штрафбаті”. Під час одного з боїв загинула майже вся його група. Сам він вижив і разом із кількома пораненими здався українським військовим. Сказав, що більше не хоче повертатися на війну.
Чим особливий цей обмін
Українське законодавство дозволяє притягати до відповідальності громадян, які добровільно вступили до лав окупаційної армії.
Водночас примусова мобілізація до російських збройних формувань — це воєнний злочин, і тоді мобілізованих не карають. Але для такої кваліфікації потрібні переконливі докази примусу. Судячи з вироків, у нинішньому обміні більшість фігурантів справ пішли воювати добровільно. Лише один із них заявив у суді, що не мав вибору і боявся за безпеку своєї родини в окупації — проте його теж передали до Росії.
МІПЛ звернулася до Координаційного штабу з питань поводження із військовополоненими за розʼясненням стосовно особливостей цього обміну — чому саме цього разу обміняли значну кількість тих, хто воював в окупаційних формуваннях і уродженців Криму. Відповіді ми наразі не отримали, але опублікуємо її, коли вона надійде.
розстрілювати їх потрібно як зрадників