“Жіноче обличчя заручників Донбасу”: міжнародний контекст (відео)
“Я справді пишаюся тим, що німецьке посольство підтримує підготовку звіту “Жіноче обличчя заручників Донбасу”. Вважаю, що він є дуже корисним для висвітлення особливих потреб не лише жінок-в’язнів ОРДЛО, а й їхніх сімей”, – сказала посол Федеративної Республіки Німеччина в Україні пані Анка Фельдгузен 14 грудня під час zoom-презентації. Звіт “Жіноче обличчя заручників Донбасу” було підготовлено Медійною ініціативою за права людини у рамках проєкту, що реалізується за підтримки Посольство Німеччини в Києві / Deutsche Botschaft Kiew. Онлайн-захід із синхронним англомовним перекладом був організований спеціально для міжнародних організацій та представників посольств.
“У доповіді підкреслюється простий, але іноді ігнорований факт, що жінки стикаються з абсолютно іншими проблемами, ніж чоловіки, особливо в таких контекстах, як ув’язнення та війна. Це фундаментальне розуміння жіночого миру та безпеки на порядку денному”, – додала пані посол. Вона зазначила, що мала можливість особисто поспілкуватися з деякими з постраждалих жінок, про яких йдеться в звіті: “Вони вразили мене важкою боротьбою за своїх рідних і друзів, і за себе. Тоді я фактично пообіцяла обговорити це питання з українськими та міжнародними колегами. І я рада вам повідомити, що мала розмови з Уповноваженим з прав людини, з Міністром реінтеграції та з координатором гуманітарної робочої групи в ТКГ. Я сподіваюся, що це й надалі сприятиме підвищенню обізнаності щодо цієї проблеми”.
Пані посол додає: “Я вітаю той факт, що українська сторона зробила нову спробу домовитися про умови звільнення деяких політв’язнів у ТКГ. Серед них також є жінки, про яких ми говорили. Сподіваюся, що особиста відданість цьому питанню президента Зеленського зрушить справу з глухого кута, свідками якого ми були з квітня 2020 року. Гуманітарний імператив для обох сторін, я думаю, сприятиме прогресу у цій справі. Кожен день, який політв’язні можуть не провести в ув’язненні, – це те, заради чого варто працювати”.
“Те, що ви зробили, підкреслює людське обличчя, жіноче обличчя страждань на Донбасі в результаті наступу Москви. Це дуже важливо оприлюднити, аби люди точно зрозуміли, що там відбувається протягом майже восьми років, – зауважив під час презентації посол Джон Гербст, директор Євразійського центру у відомому американському аналітичному центрі Atlantic Council, який підключився до заходу із Вашингтону. Він також сказав кілька слів про загрозу нової хвилі збройної агресії з боку РФ. “Адміністрація Байдена робить хорошу роботу в цьому напрямку. Відмінна також координація з Німеччиною, Францією, Великобританією, з ЄС в цілому і, звичайно, з Україною. Ми готуємо пакет справді жорстких санкцій, якщо Путін почне наступ через кордон. Байден також дав зрозуміти, що НАТО введе додаткові сили в східні країни НАТО, якщо Москва піде на Україну зі збройними силами у великій кількості. І є серйозна військова підтримка України, якщо це станеться”, – додав він.
Одна з заручниць, яка досі утримується представниками незаконних збройних формувань у Донецьку – 59-річна Людмила Гусейнова (Пархоменко), жителька окупованого Новоазовська. Її викрали 9 жовтня 2019 року. Причиною затримання стала волонтерська діяльність – Людмила Гусейнова після 2014-го року опікувалася дітьми-сиротами, які жили фактично на лінії фронту (в селі Приморському Донецької області). За словами племінниці Тетяни Галянт, протягом двох років заручництва жінка піддавалась жорстким катуванням і зараз має дуже серйозні проблеми зі здоров’ям.
“Після затримання вона знаходилась в “Ізоляції” і там піддавалася страшним катуванням, потім її перемістили в донецьке СІЗО №5, де вона утримується і досі”. За словами племінниці, у жінки після перенесеної хвороби на ковід, дуже загострились хронічні захворювання. “Також після катувань в “Ізоляції”, нанесених опіків, вона втратила 70% зору”. За ці два роки, що Людмила Гусейнова перебуває у заручниках, їй не винесли ніякого “вироку” , і єдина можливість звільнення – обмін.
Людмила Гусейнова – одна з 30 жінок, які нині перебувають у заручниках. Вона та інші, зокрема, вже звільнені заручниці стали героїнями проєкту МІПЛ.
Авторка звіту “Жіноче обличчя заручників Донбасу” та координаторка МІПЛ Тетяна Катриченко пояснює, аби актуалізувати тему заручників на Донбасі, МІПЛ вирішила реалізувати його – показати явище заручництва через проблему незаконного утримання жінок. “Ми переконані, увага до цієї теми допоможе колишнім заручникам пережити цей досвід. Окремо важливо говорити і про тему життя або існування родин заручників. Вперше в рамках подібних досліджень, ми згадали проблему жінок – родичів заручників та заручниць. Вони залишаються часто у тіні. Хоча називають себе також заручницями обставин – після затримання рідної людини їхнє життя зазнає змін, адже їм доводиться терпіти погрози й обшуки, пережити переїзд, облаштувати своє життя і життя своїх родин на новому місці”, – говорить Тетяна.
Катерина Бусол, юристка, що спеціалізується на збройних конфліктах та гендерних питаннях, консультувала та допомагала у написанні звіту. Зокрема, Катерина надала свої рекомендації для українських правоохоронців в контексті розслідування злочинів, пов’язаних зі збройним конфліктом. За словами експертки, громадянське суспільство й правозахисники мають надалі більше враховувати саме гендерний аспект.
“Після звільнення держава має надавати психологічну підтримку не лише колишнім затриманим, тим, хто пережив жорстокі злочини в окупації, але й родинам заручників – чоловікам, жінкам, дітям”, – говорить Бусол.
“Треба розуміти, що злочини, які відбуваються на тимчасово окупованих територіях, українській державі дуже складно розслідувати. Через відсутність доступу до тих територій, де був здійснений злочин, через відсутність безпосереднього доступу до доказів, дуже складно притягнути винних до відповідальності. В контексті розслідування сексуальних злочинів українські слідчі та прокурори часто вимагають саме криміналістичної експертизи, а її здійснити неможливо. Важко розслідувати, якщо сексуальне насильство було скоєне декілька місяців тому. Саме тому потрібно, щоб українські слідчі й прокурори розширили свій підхід у пошуках доказів у злочинах, пов’язаних зі збройним конфліктом. Їм потрібно звернути увагу на практику міжнародних судів, і покази свідків мають бути основними доказами у таких справах. Інакше довести справу без криміналістичної експертизи буде неможливо. Ви навіть не уявляєте, скільки потерпілих відмовляються говорити про злочин, бо неможливо зібрати докази. Це руйнує всі сподівання на справедливість”, – пояснює Катерина.
