Send Lette
Інші воєнні злочини

Знайшли без тями на дорозі: староста Надеждівки пів року лікується після російського полону

“Прив’яжемо до БТРа і будемо тягати по всьому селу”, — залякували росіяни Олександра Івченка. В березні минулого року вони увірвалися в село Надеждівка, що на Херсонщині, і стали влаштовувати власні порядки.

Олександр Івченко — багаторічний староста Надеждівки, чоловік із проукраїнською позицією, який навіть під окупацією її не приховував. Залишався в селі і хоч уже й не мав прямих повноважень — допомагав односельцям. Внаслідок обстрілів у Надеждівці часто не було світла, траплялися прориви на водогонах — ремонтом і відновленням комунікацій займався Івченко разом із односельцями. А коли районне керівництво давало вказівку виїжджати, староста відповідав, що не може залишити своє село.

“У нас у селі був приліт, поранило одну дівчинку. Він із ще з одним чоловіком відвезли її в лікарню через всі російські блокпости”, — розповідає журналістам МІПЛ дружина пана Олександра Наталія. Зустрічаємось із нею в київській лікарні, де лікується Олександр.

Російські військові кілька разів приходили до старости, бажали поселитися в школі чи в дитячому садку. Олександр хотів зберегти майно, тому вмовив росіян не йти в навчальні заклади, а поселитися в приміщенні сільради, з якого завчасно виніс та сховав удома всі документи.

“Ці солдати постійно ходили по хатах, шукали зброю, питали, де атовці, хто проти Росії налаштований”, — розповідає Наталія.

Олександр виходив до росіян і говорив з ними. Просив не вибивати двері в хатах, не вриватися до самотніх та літніх людей. Та вони все одно йшли напролом — вривалися, вибивали, обшукували.

“Добрі” в лапках односельці розповідали, де живуть батьки атовця, чи батьки хлопців, які зараз служать, або ж де порожня хата, в якій можна поселитися, або ж з якої можна витягти щось цінне”, — розповідає Наталія.

Саме з односельцями вона пов’язує і те, що сталося 21 вересня. Тоді до двору Івченків під’їхав чорний бус із літерою Z на капоті та російськими солдатами всередині. Вони почали стукати у ворота. Коли Наталія вийшла, запитали: “Де живе голова?”

“Він тут не живе”, — відповіла Наталія, намагаючись уберегти чоловіка, оскільки цих росіян в селі вона ще не бачила і вони могли достовірно не знати адресу старости.

Та в цей момент із хати вийшов сам Олександр. Росіяни без зайвих розмов надягли йому шапку на голову, посадили в машину та сказали, що везуть у місто.

Цим містом могла бути як Білозерка, так і Херсон. Дев’ять днів Наталія шукала чоловіка і там, і там. У білозерській адміністрації один із чергових сказав жінці: “Так, був такий. На нього в селі поскаржилися, що він веде українську пропаганду”. Та де тримають Олександра, ніхто не говорив.

Лише на дев’ятий день Наталії зателефонували та сказали, що її чоловіка знайшли на вулиці між с Приощерним і Білощеркою — зв’язаного, побитого та без свідомості. Люди викликали “швидку” — чоловіка відвезли до лікарні.

Тоді у сільській лікарні вже майже не було лікарів. Залишилися лише молода лікарка-інтерн та хірург, який був на пенсії.

“Коли я приїхала до нього, я просто жахнулася. Він був на себе не схожий, дуже сильно побитий, у чужих речах, без телефона і паспорта, які йому сказали взяти з собою. Він не усвідомлював, де він і що сталося”, — розповідає Наталія.

Вона найняла приватну “швидку”, аби перевезти чоловіка до Херсона на лікування. Але там бракувало лікарів — хірургічне відділення було закрите, тому Олександра поклали в неврологію, а згодом, 24 жовтня, виписали. Хоча тоді його стан залишався тяжким.

“У лікарні ліків не було, ми діставали самі, — пригадує Наталія. — Вимушено лікували його російськими ліками, які везли з Криму. І в нього була така жахлива алергія… Лікар говорив, що українська душа не приймає російських ліків”.

Про те, що після цього Олександра таємно привезли додому, в селі ніхто не мав знати. “Ми боялися, що росіяни приїдуть і доб’ють його”, — каже Наталія.

Староста розповідав дружині, що його били електрошокером, дубинками, ногами та руками. Через це він мав багато переломів. У побитті брали участь до трьох окупантів, один із яких, за словами Олександра, українець. Чоловік навіть зміг його описати: “Молодий, із вусами, говорив, що з Запоріжжя, раніше був поліцейським”.

Та багато, каже Наталія, її чоловік говорити про тортури не може — від спогадів почувається ще гірше.

“Йому пропонували йти на співпрацю, змушували видати атовців, тих, хто передає дані про російських військових, хто це координує”, — розповідає пані Наталія.

До того ж, продовжує вона, дехто з місцевих жителів обурювалися, що Олександр Івченко як староста не видає людям російську гуманітарку. Це була принципова позиція чоловіка. “За це, — припускає Наталія, — на нього й нацькували росіян”.

Лікування вдома було для родини Івченків єдиним, але малоефективним виходом. Врятувати пана Олександра могла лише деокупація Херсона та правобережної частини області, що й сталося 10 листопада 2022 року. Олександра відразу відправили в лікарню до Миколаєва, звідти — у Вінницю, а згодом — до Києва.

У нього проблеми з пам’яттю та координацією. Від побиттів у Олександра Івченка тяжка травма голови, яка потребує довготривалого лікування та кількох хірургічних втручань. Родина намагається зробити все, аби поставити Олександра на ноги.

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Інші воєнні злочини
“Охматдит був спланованою ціллю. Росіяни чекали зручного моменту для атаки”, — Ольга Решетилова на конференції United for Justice

Атаки росіян на систему охорони здоров’я та критичну інфраструктуру України мають системний характер і використовуються вищим військовим командуванням РФ у міжнародних конфліктах не вперше. Про це заявила Ольга Решетилова, голова Медійної ініціативи за права людини, під час конференції United for Justice у Києві. 

12 Вересня 2024

Інші воєнні злочини
Мобілізація цивільних, які були у полоні: колишні бранці вимагають справедливості

В оновленому законі про мобілізацію, який діє з 18 травня 2024 року, зазначено, що військові, які були у полоні, мають право звільнитися з військової служби і не бути мобілізованими. Водночас цивільних українців, які також були у російському незаконному увʼязненні, продовжують мобілізовувати. Цивільні, які пережили полон, вважають, що це несправедливо.

5 Вересня 2024

Інші воєнні злочини
У справах про катування цивільних втрачаються докази, оскільки процесуально опитати свідків, які перебувають за кордоном, неможливо — Анна Рассамахіна 

Якщо справа порушена в Україні, а свідки перебувають за кордоном (і таких випадків зараз багато), то слідчий не може дистанційно допитати і долучити матеріали цього допиту як докази.

30 Серпня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Військовополонені
Бій, про який мовчать: як у Павлівці зникли безвісти більше ста військовослужбовців

Марину, Яну, Наталю та Світлану об'єднує спільна історія: два роки тому вони востаннє розмовляли зі своїми рідними — військовослужбовцями, які зникли безвісти у боях за Павлівку Донецької області. Це сталося наприкінці жовтня — початку листопада. Така ж доля у тому місці спіткала понад сотню українських армійців. Об'єднавшись у спільноту, їхні родини шукають рідних, виходять на акції підтримки зниклих безвісти і полонених, зустрічаються з цього приводу з владою.

12 Листопада 2024

Cards
Олександр Моголенець

Олександр Моголенець Дата зникнення: 19 березня 2022 року Місце зникнення: с. Мезенівка, Сумська область   Олександр Моголенець […]

11 Листопада 2024

Війна і правосуддя
Розголошення державної таємниці, Оксана Марченко та воєнні злочини: 90 справ щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує стежити за найрезонанснішими справами війни, які розглядають українські суди. Мова йде про воєнні злочини, колабораціонізм, державну зраду, несанкціоноване поширення інформації про ЗСУ та глорифікацію Росії.

10 Листопада 2024

Більше публікацій