Send Lette
Інші воєнні злочини

Знайшли без тями на дорозі: староста Надеждівки пів року лікується після російського полону

“Прив’яжемо до БТРа і будемо тягати по всьому селу”, — залякували росіяни Олександра Івченка. В березні минулого року вони увірвалися в село Надеждівка, що на Херсонщині, і стали влаштовувати власні порядки.

Олександр Івченко — багаторічний староста Надеждівки, чоловік із проукраїнською позицією, який навіть під окупацією її не приховував. Залишався в селі і хоч уже й не мав прямих повноважень — допомагав односельцям. Внаслідок обстрілів у Надеждівці часто не було світла, траплялися прориви на водогонах — ремонтом і відновленням комунікацій займався Івченко разом із односельцями. А коли районне керівництво давало вказівку виїжджати, староста відповідав, що не може залишити своє село.

“У нас у селі був приліт, поранило одну дівчинку. Він із ще з одним чоловіком відвезли її в лікарню через всі російські блокпости”, — розповідає журналістам МІПЛ дружина пана Олександра Наталія. Зустрічаємось із нею в київській лікарні, де лікується Олександр.

Російські військові кілька разів приходили до старости, бажали поселитися в школі чи в дитячому садку. Олександр хотів зберегти майно, тому вмовив росіян не йти в навчальні заклади, а поселитися в приміщенні сільради, з якого завчасно виніс та сховав удома всі документи.

“Ці солдати постійно ходили по хатах, шукали зброю, питали, де атовці, хто проти Росії налаштований”, — розповідає Наталія.

Олександр виходив до росіян і говорив з ними. Просив не вибивати двері в хатах, не вриватися до самотніх та літніх людей. Та вони все одно йшли напролом — вривалися, вибивали, обшукували.

“Добрі” в лапках односельці розповідали, де живуть батьки атовця, чи батьки хлопців, які зараз служать, або ж де порожня хата, в якій можна поселитися, або ж з якої можна витягти щось цінне”, — розповідає Наталія.

Саме з односельцями вона пов’язує і те, що сталося 21 вересня. Тоді до двору Івченків під’їхав чорний бус із літерою Z на капоті та російськими солдатами всередині. Вони почали стукати у ворота. Коли Наталія вийшла, запитали: “Де живе голова?”

“Він тут не живе”, — відповіла Наталія, намагаючись уберегти чоловіка, оскільки цих росіян в селі вона ще не бачила і вони могли достовірно не знати адресу старости.

Та в цей момент із хати вийшов сам Олександр. Росіяни без зайвих розмов надягли йому шапку на голову, посадили в машину та сказали, що везуть у місто.

Цим містом могла бути як Білозерка, так і Херсон. Дев’ять днів Наталія шукала чоловіка і там, і там. У білозерській адміністрації один із чергових сказав жінці: “Так, був такий. На нього в селі поскаржилися, що він веде українську пропаганду”. Та де тримають Олександра, ніхто не говорив.

Лише на дев’ятий день Наталії зателефонували та сказали, що її чоловіка знайшли на вулиці між с Приощерним і Білощеркою — зв’язаного, побитого та без свідомості. Люди викликали “швидку” — чоловіка відвезли до лікарні.

Тоді у сільській лікарні вже майже не було лікарів. Залишилися лише молода лікарка-інтерн та хірург, який був на пенсії.

“Коли я приїхала до нього, я просто жахнулася. Він був на себе не схожий, дуже сильно побитий, у чужих речах, без телефона і паспорта, які йому сказали взяти з собою. Він не усвідомлював, де він і що сталося”, — розповідає Наталія.

Вона найняла приватну “швидку”, аби перевезти чоловіка до Херсона на лікування. Але там бракувало лікарів — хірургічне відділення було закрите, тому Олександра поклали в неврологію, а згодом, 24 жовтня, виписали. Хоча тоді його стан залишався тяжким.

“У лікарні ліків не було, ми діставали самі, — пригадує Наталія. — Вимушено лікували його російськими ліками, які везли з Криму. І в нього була така жахлива алергія… Лікар говорив, що українська душа не приймає російських ліків”.

Про те, що після цього Олександра таємно привезли додому, в селі ніхто не мав знати. “Ми боялися, що росіяни приїдуть і доб’ють його”, — каже Наталія.

Староста розповідав дружині, що його били електрошокером, дубинками, ногами та руками. Через це він мав багато переломів. У побитті брали участь до трьох окупантів, один із яких, за словами Олександра, українець. Чоловік навіть зміг його описати: “Молодий, із вусами, говорив, що з Запоріжжя, раніше був поліцейським”.

Та багато, каже Наталія, її чоловік говорити про тортури не може — від спогадів почувається ще гірше.

“Йому пропонували йти на співпрацю, змушували видати атовців, тих, хто передає дані про російських військових, хто це координує”, — розповідає пані Наталія.

До того ж, продовжує вона, дехто з місцевих жителів обурювалися, що Олександр Івченко як староста не видає людям російську гуманітарку. Це була принципова позиція чоловіка. “За це, — припускає Наталія, — на нього й нацькували росіян”.

Лікування вдома було для родини Івченків єдиним, але малоефективним виходом. Врятувати пана Олександра могла лише деокупація Херсона та правобережної частини області, що й сталося 10 листопада 2022 року. Олександра відразу відправили в лікарню до Миколаєва, звідти — у Вінницю, а згодом — до Києва.

У нього проблеми з пам’яттю та координацією. Від побиттів у Олександра Івченка тяжка травма голови, яка потребує довготривалого лікування та кількох хірургічних втручань. Родина намагається зробити все, аби поставити Олександра на ноги.

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Інші воєнні злочини
Ставка генерала Лапіна: окупація Чернігівщини очима місцевої жительки

Олена Ковальова завідує Будинком культури в Терехівці. Саме там в окупованому селі жив російський генерал-полковник Олександр Лапін, на той час — командувач військами Центрального військового округу РФ. МІПЛ відвідала Терехівку, аби дізнатися, що там сталося і задокументувати воєнні злочини армійців РФ.

29 Січня 2024

Інші воєнні злочини
Понад 130 українців: правозахисники назвали кількість постраждалих, яких окупанти катували у Куп’янському райвідділі поліції

За пів року окупації Куп’янська через катівню, яку росіяни облаштували в місцевому ІТТ, пройшли щонайменше 130 людей. Про це йдеться у новому звіті Центру прав людини ZMINA, який ґрунтується на опитуваннях 30 потерпілих і свідків.

18 Січня 2024

Інші воєнні злочини
280 днів у заручниках: як Ольга Черняк із Херсона пережила тортури, російський полон і не зламалась

До початку повномасштабної війни Ольга Черняк жила в Херсоні разом із чоловіком та дітьми. Одразу після окупації міста не виїхали — піклувалися про батьків хворих батьків. Та коли наважилася, то Ольгу, її чоловіка Ігоря і сина Степана викрали росіяни. В заручниках жінка пережила місяці російського пекла, але вистояла і тепер на волі.

31 Грудня 2023

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Справа Ягідного, Діана Панченко та “російська громада” Полтави: 29 справ щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

24 Лютого 2024

Тимчасовий пункт. Як українські полонені проходили через Шебекіно

На початку повномасштабного вторгнення РФ очікувала, що Шебекіно прийматиме українських біженців і біженок, проте очікуваних масштабів не було, тож росіяни швидко знайшли для міста іншу роль. МІПЛ продовжує документувати свідчення звільнених із полону — цього разу розповідаємо про табір у Шебекіно.

23 Лютого 2024

Аналітика
Загибель українських військових у російському полоні — МІПЛ презентувала аналітику

Мета аналітики — наголосити на неналежному утриманні українців у російському полоні та проблемах із забезпеченням їхніх прав і притягненням до відповідальності винних у тортурах.

22 Лютого 2024

Більше публікацій