Зниклі безвісти 16 моряків: куди поділися військові з затонулих катерів “Словʼянськ” і “Станіслав”

Лідія Тараш

• 9 Березня 2023

1

10950

9 хвилин читання

Навесні минулого року в боях із російськими окупантами в Чорному морі загинули два українські військові катери — “Словʼянськ” і “Станіслав”. Обидва — в результаті ракетних ударів. З кожного судна врятували лише частину екіпажу. Доля 16 моряків залишається невідомою. Їхні рідні вважають, що вони живі, і для цього мають підстави.

Історія патрульного катера “Слов’янськ” почалася в 1988 році. Це був один із 49 американських катерів типу Island, призначених для патрулювання та пошуково-рятувальних операцій у прибережних водах. Перша його назва — Cushing.

8 березня 2017 року катер вивели зі складу Берегової охорони США, проте життя його продовжилося. У вересні 2018-го на базі в Балтиморі відбулася урочиста церемонія передачі катера Україні, який після дообладнання отримав назву “Слов’янськ” — на честь загиблих морських піхотинців Романа Напрягла і Сергія Майбороди (один народився в Слов’янську, другий — неподалік цього міста).

13 листопада 2019 року катер урочисто ввели до складу ВМС України. Його командиром призначили старшого лейтенанта Дамира Ауліна, якому на той час виповнилося 24 роки. За пʼять років до того, коли Росія окупувала Крим, він був курсантом Академії Військово-морських Сил ім. П. С. Нахімова в Севастополі і одним із тих, хто відмовився переходити на бік окупантів. Під час заміни українських прапорів на російські Аулін разом із декількома іншими курсантами продемонстрував позицію, заспівавши гімн України. Навчання завершив уже в Одесі.

Командир катера “Слов’янськ” Дамир Аулін. Фото RFE/RL

Честі очолити “Словʼянська” військовий удостоївся за високий професійний рівень. Екіпаж катера складався з 19 моряків. Наймолодшому — Нікіті Шерішоріну — на початок повномасштабного вторгнення Росії виповнилося лише 19. Він прийшов служити на катер строковиком у вересні 2021 року, а вже у жовтні підписав контракт.

Оскар, Гірька, Жужа і тарантул

Дружина командира “Словʼянська” Олеся Ауліна розповідає МІПЛ, що її чоловік високо цінував і пишався своєю командою. Відрадою був звіринець, який хлопці створили на катері. Першим зʼявився собака, якого привів Дамир Аулін.

“Ми його з притулку взяли, але згодом сталася трагедія, собака загинув під колесами машини. Потім нам подарували добермана Оскара, який став членом їхньої команди. Він весь час намагався поцупити в них їжу. Якщо хлопці не догледіли — все, не поїли”, — усміхається Олеся.

Згодом екіпаж поповнився іншими членами. До команди моряків приєдналися чихуахуа Гірька, кішка Жужа і тарантул, якого приніс Анатолій Ситник. “Хлопці любили тварин, вони для них були емоційною розрядкою. Але коли в море йшли надовго чи за поганої погоди, то тварин із собою не брали. Не хотіли, аби ті страждали”, — розповідає Олеся Ауліна.

Дамир Аулін із доберманом Оскаром на катері “Словʼянськ”. Фото Олесі Ауліної

Ввечері 23 лютого 2022-го Дамир Аулін несподівано привіз добермана додому. Дружину, яка на той момент перебувала на другому місяці вагітності, це насторожило. Але Дамир її заспокоїв, вигадавши версію про те, що на катер їде перевірка. Того ж дня інших тварин теж вивезли з катера. То був останній вечір, коли Дамир Аулін був удома.

Моряки стали очима і вухами для командування

24 лютого 2022 року з перших годин повномасштабного вторгнення РФ в Україну під масовані ракетні обстріли потрапили населені пункти Причорномор’я, зокрема Одеса і Очаків. Катери, в тому числі “Слов’янськ”, вивели в море. Моряки чергували цілодобово. 3 березня 2022 року о 2-й годині ночі катер “Слов’янськ” вийшов у район Кінбурнської коси на розвідку і охорону портів Одеса, Чорноморськ і Південний.

“На той час Росія сильно пошкодила навігаційну систему в Очаківському порту. Завдяки навігаційному комплексу, який мав катер, наші моряки стали очима і вухами для командування, доповідали про обстановку навколо, — пояснює Олеся Ауліна. — Вранці 3 березня ми поспілкувалися телефоном із чоловіком. У них на катері все було добре і спокійно”.

Близько 12.30 у правий борт “Слов’янська” в район машинного відділення влучила протикорабельна ракета класу “повітря-земля”, випущена російським літаком. В результаті удару катер затонув, з 19 членів екіпажу врятовано лише вісім. Про те, що сталося, Олеся дізналася майже одразу. Їй зателефонували товариші по службі чоловіка і повідомили, що моряки по рації кликали на допомогу.

“Я телефоную чоловікові — зв’язку немає. Тоді я пишу йому: “По вас вийшла допомога, дочекайтесь”. Але зв’язку вже не було”, — згадує вона.

Тривогу напередодні трагедії відчула Юлія, сестра 24-річного матроса Івана Калапіщака. У батьківському будинку у Львові Іван не був з 2020 року. У жовтні 2019-го він демобілізувався після строкової служби. Приїхав додому, а вже в березні поїхав до Одеси. Там у жовтні 2021 року підписав контракт на службу у Військово-морських силах ЗСУ. Місцем служби став катер “Слов’янськ”.

“Я завжди називала його “малим”, — згадує Юлія. — Відтоді, як він поїхав до Одеси, ми не бачилися два роки, лише телефонували одне одному. 24 лютого з братом спілкувалася мама, він написав: “Все добре. Я вас дуже люблю і цьомаю”. Я тоді теж подумала, що треба зателефонувати, але щось відволікло, завадило. Раптом телефонує мені знайома і каже: “Юлю, я маму посадила в таксі, дала їй заспокійливе”. Відчуваючи щось недобре, запитую: “Що сталося?” Знайома повідомила, що мама від невістки дізналася, що малий зник безвісти. Я одразу зібралася, поїхала до батьків. Але пішла не до їхнього будинку, а до церкви, що стоїть неподалік. Захожу, а там вже, стоячи на колінах, моляться мама з татом”.

Матрос Іван Калапіщак

Катер “Слов’янськ”: перша морська бойова втрата

Отримавши трагічну звістку, рідні почали пошук. “Ми до дрібниць знаємо, що, де і як відбулося. Але всі ці відомості маємо лише завдяки нашій наполегливості. Ані командування наших моряків, ані інші держоргани не дають нам чіткої інформації, яка б підтвердила факт загибелі наших рідних. Проте ми маємо достатньо неофіційної інформації, яка дає підстави принаймні на 90% вважати, що наші рідні живі і перебувають у полоні”, — говорить Тетяна Шерішоріна, мати наймолодшого моряка Нікіти Шерішоріна.

Матрос Нікіта Шерішорін

Провівши власне розслідування, жінки дізналися, що трагедія сталася в районі між Кінбурнською і Тендрівською косами приблизно на відстані 2 км від берега. Після влучення ракети катер почав швидко тонути, ставши спочатку вертикально. Від удару моряків відкинуло. Оговтавшись, вони розпочали екстрену евакуацію: надягли рятувальні жилети, скинули на море рятувальні плоти. Температура води була 4-5 градусів тепла. Плотів дісталися лише вісім моряків. Доля 11 членів екіпажу залишається невідомою.

Катер пішов на дно менш ніж за 10 хвилин. Моряки, яким вдалося евакуюватися, перебували у верхній частині катера. Під водою опинилися каюти капітана, його помічника і камбуз, де могли перебувати моряки. Утім глибина тут не дуже велика,  над рівнем моря ще височіла щогла. Зі слів врятованих моряків, потрапити вниз до інших членів екіпажу було неможливо, адже від ракетного удару прохід вниз завалило, місце, де розташовані каюти капітана і його помічника, сплюснуло. Коли моряки допливли до спущених на воду плотів, то курсували навколо катера на відстані кількасот метрів упродовж двох годин, поки по них не прийшла допомога. За цей час  інших членів екіпажу або фрагментів їхніх тіл вони не бачили.

Пошуково-рятувальна операція відповіді на питання, що сталося з 11 моряками, не дала.

“Операція відбулася вночі і дуже швидко, адже водолази весь час перебували під прицілом ворожих кораблів і літаків, які чергували в акваторії. Керівник водолазів повідомив нам, що вони обстежили все, крім приміщень командира і помічника. Жодних тіл чи останків не виявили. Каюти, які не оглянули, маленькі за розміром. Тож дуже сумнівно, що там могли б опинитися 11 дорослих чоловіків”, — говорить Тетяна Шерішоріна.

До того ж, за словами водолазів, під час затоплення катера через невелику глибину моря в герметичних приміщеннях могла утворитися “повітряна подушка”, завдяки якій моряки, що опинилися всередині, мали б змогу дихати.

На фото — старшина І статті Анатолій Ситник. Фото Віктора Ковальчука

Також жінкам стало відомо, що командування моряків за фактом трагедії провело службове розслідування. І хоча його результати не розголошують, рідним відомо, що в акті зазначено не про загибель моряків, а про зникнення безвісти. Саме про зникнення безвісти моряків йдеться і у сповіщеннях, які родинам надіслали військкомати.

У квітні 2022 року президент Володимир Зеленський десятьох зниклих членів екіпажу (окрім капітана) нагородив орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно). Зниклий безвісти капітан катера Дамир Аулін нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня ще до трагедії — 28 лютого 2022 року.

Катер “Слов’янськ” став першою бойовою втратою Військово-морських сил ЗСУ під час широкомасштабного вторгнення РФ в Україну.

Катер “Станіслав”: за 20 секунд затонув біля острова Зміїний

7 травня сталася друга втрата: в результаті ракетного удару затонув броньований десантно-штурмовий катер “Станіслав”. Це вітчизняний проєкт 58503 під назвою “Кентавр-ЛК” розробки Дослідно-проєктного центру кораблебудування у Миколаєві. Будували катер у Києві на заводі “Кузня на Рибальському”. Будівництво тривало два роки і завершилося давньою морською традицією — урочистим спуском на воду і розбиттям об ніс катера пляшки шампанського.

Свою назву катер отримав за рік. Його назвали на честь загиблого у 2017-му році морського піхотинця — молодшого сержанта Сергія Сонька зі Станіслава Херсонської області. Командиром став старший лейтенант Олександр Сухоруков. Іншим лідером був капітан-лейтенант Сергій Тукмачов. Саме він був присутній на церемонії спуску катера на воду і переганяв його з Києва в Одесу, де катер випробовували і добудовували.

Напередодні повномасштабного вторгнення РФ в Україну Тукмачова включили у команду екіпажу, оскільки він досконало знав катер. З 24 лютого 2022 року екіпаж “Станіслава” так само, як і екіпаж “Слов’янська”, жив на катері. У день вторгнення російські військові окупували прикордонний острів Зміїний. Тоді світова громадськість стала свідком відваги українських воїнів, які на вимогу окупантів здатися відповіли: “Русский военный корабль, иди нах*й!”

Саме біля острова Зміїний розгорнуться трагічні події для катера “Станіслав” і його екіпажу. “З 24 лютого ми бачились із сином лише один раз — 1 травня, коли він заїхав до мене на дві години. На прощання я його міцно обіймала, цілувала і ніяк не могла відпустити. Кажу йому: “Що це я тебе обіймаю, немов останній раз?” Відштовхнула його від себе і сказала: “Ми з тобою ще побачимося, поплачемо, поцілуємося!” — зі сльозами розповідає Тетяна Тукмачова, мати Сергія Тукмачова.

Капітан-лейтенант Сергій Тукмачов

Якось вночі додому ненадовго забіг і командир екіпажу Олександр Сухоруков. Бути моряком він мріяв з дитинства. Проте своєю професією ніколи не хвалився. Тієї ночі його мати Інна Сухорукова відчула зміни і гордість за сина. Вона згадує: “Син прийшов додому вночі. Я дуже здивувалася, запитала, як же він пройшов, адже в місті повно патрульних, тероборона. А він відповів: “Самооборона охороняє Одесу, а ми — всю Україну!” І я заплакала”.

Старший лейтенант Олександр Сухоруков, командир катера “Станіслав”

7 травня 2022 року екіпаж “Станіслава” у складі восьми моряків вирушив на бойове завдання до острова Зміїний. Близько 10.30 ранку за 20 метрів від острова катер атакував російський літак. Ракета класу “повітря-земля” влучила в машинне відділення, після чого впродовж 20 секунд катер пішов на дно глибиною близько 20 метрів. На поверхню води випливли лише три моряки, яких врятували катери, що прийшли на допомогу. Через небезпеку водолази й досі не обстежили цю місцевість.

Тіл не виявили. Є вірогідність, що моряки живі

Уже понад рік немає чітких даних про моряків із катера “Слов’янськ” і десять місяців — із катера “Станіслав”. За цей час два родинних “екіпажі” — Ауліних і Ляшків — поповнилися синами. А матері, дружини і сестри моряків створили свій “екіпаж” — громадську організацію “Об’єднані морем”.

Зустріч рідних моряків з командою МІПЛ. Фото Віктора Ковальчука

“Наші хлопці любили море, жили морем, зникли в морі. Море і ці трагедії нас об’єднали. Тому ми й обрали таку назву, — пояснює Олеся Ауліна, голова ГО “Об’єднані морем”. — До цього кожна з нас самостійно займалася пошуком свого рідного. Та наші катери належать 30 дивізіону надводних кораблів, які базувалися в Одесі, поступово ми познайомилися на зустрічах у різних державних органах, почали разом організовувати поїздки. Зрозуміли, що разом діяти простіше і ефективніше, тож об’єднали зусилля і створили громадську організацію”.

“У військкоматах нам пропонують оформити документи про смерть наших моряків. Це дасть змогу отримати від держави гроші. Але ми не погоджуємося, бо відчуваємо, що наші хлопці живі! Жодні гроші не змусять нас відмовитися від пошуку наших рідних”, — говорить Тетяна Тукмачова.

Тетяна Тукмачова, мати капітан-лейтенанта Сергія Тукмачова. Фото Віктора Ковальчука

Надія на те, що моряки живі, не безпідставні. Світлана Ляшко, дружина зниклого безвісти Володимира Ляшка, згадує, як вдень 7 травня телефонувала своєму чоловікові, зв’язку не було. Але о 19 годині, тобто за кілька годин потому, як катер “Станіслав” пішов на дно, прийшло повідомлення, що чоловік на зв’язку: “Саме з цього факту і почалися наші пошуки”.

Старшина ІІ статті Володимир Ляшко

“Нам відомо, що того ж дня наші військові здійснили радіоперехоплення з російського літака, пілот якого казав, що бачить плот і моряків — “ненаших”. Потім було перехоплення 9 травня, коли пілот сказав, що бачить три порожніх плоти, що позавчора тут уже відпрацювали і що “чужих більше немає”, — додає Тетяна Тукмачова.

Ці, а також інші обставини, про які рідні поки що не готові говорити публічно, дають їм підстави вважати, що зниклі безвісти моряки зі “Станіслава” і “Слов’янська” живі і перебувають у російському полоні. Тому перше завдання новоствореної громадської організації “Обʼєднані морем” — добитися зміни статусу 16 моряків з безвісти зниклих на полонених. Для їхніх рідних це вже стане перемогою.

Список безвісти зниклих моряків катера “Слов’янськ”:

Безвісти зниклі моряки з катера “Слов’янськ”

1. Аулін Дамир Васильович, 06.02.1994 р. н., капітан-лейтенант;
2. Калапіщак Іван Володимирович, 17.01.1998 р. н., матрос;
3. Католіченко Володимир Сергійович, 15.12.2000 р. н., матрос;
4. Лебідь Владислав Вадимович, 22.05.1998 р. н., старший матрос;
5. Махлін Дмитро Леонідович , 14.05.1983 р. н., старшина І статті;
6. Ситник Анатолій Ігорович, 03.04.1992 р. н., старшина І статті;
7. Соломко Денис Віталійович, 06.09.2001 р. н., матрос;
8. Танасійчук Ярослав Іванович, 22.12.1999 р. н., старший матрос;
9. Тимченко Юрій Миколайович, 07.06.1986 р. н., штаб-старшина;
10. Толкачов Дмитро Євгенович, 06.03.2002 р. н., матрос;
11. Шерішорін Нікіта Павлович, 18.10.2002 р. н., матрос.

Список безвісти зниклих моряків катера “Станіслав”:

Безвісти зниклі моряки з катера “Станіслав”

1. Сухоруков Олександр Юрійович, 26.06.1998 р. н., старший лейтенант;
2. Тукмачов Сергій Іванович, 08.11.1989 р.н., капітан-лейтенант;
3. Ляшко Володимир Андрійович, 24.12.1997 р. н., старшина ІІ статті;
4. Костюк Владислав Сергійович, 09.07.2002 р. н., матрос;
5. Сітявін Андрій Сергійович, 14.12.1998 р. н., матрос.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” у межах проекту “Українці в полоні: експертна підтримка держави та родин полонених”. Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду “Відродження”.