Зниклі на Кінбурнській косі: російські військові викрадали чоловіків, їх досі шукають

Кінбурнська коса – це піщана ділянка, розташована у Миколаївській області за сім кілометрів від міста Очаків. Коса пролягає між Чорним морем та Дніпрово-Бузьким лиманом. Там розташований національний природний парк «Білобережжя Святослава». На початку повномасштабного вторгнення російські війська захопили цю територію і почали використовувати її для обстрілів Очакова, а місцевих жителів залякували і викрадали.

«Кінбурнська коса – стратегічно важлива для росіян. Туди з села Геройське Херсонської області заїжджає російська військова техніка, відстрілюється по Очакову і далі зникає в лісах, – говорить Євген Полтавчук, місцевий житель і капітан катера. – Але постійно вони там не розташовуються, їм не вдається зарити техніку та облаштувати бліндажі, ґрунтові води цьому заважають». 

У березні Євген здійснював рейси маршрутом Очаків – Кінбурнська коса, щоб допомогти місцевим. З міста віз гуманітарну допомогу, а на зворотному шляху вивозив людей з окупації. Дізнавшись про діяльність Євгена, росіяни спалили ХПП, яке належало чоловікові, знищили його будинок, а собаку застрелили. Самого Євгена також шукали, але йому вдалося уникнути затримання. Під час своїх ресів чоловік намагався дізнатись більше інформації про викрадення людей, опитував з цього приводу місцевих.

Євген розповідає МІПЛ, що 19 березня російські військові захопили в полон трьох цивільних: Сергія Лейбака, Анатолія Ізбаша та Олександра Боровця.

На початку березня він переправляв цих чоловіків своїм катером з Очакова на Кінбурнську косу. Там вони мали допомагати місцевим, транспортуючи їх територією коси. Весь час перебування на косі Сергій, Анатолій та Олександр залишались на зв’язку з Євгеном. За день до викрадення просили забрати їх катером до Очакова, але воєнна обстава на той час не дозволила здійснити рейс. Вже після їх зникнення Євгену вдалося зібрати інформацію, що сталося, спілкуючись із місцевими під час евакуаційних рейсів.

«Останнє, що я про них чув, так це те, що вони їхали по косі трьома пікапами. Одна з цих автівок належала колишньому депутату Миколаївської міської ради Анатолію Дюміну. Нею керував Олександр Боровець, який працював трактористом та охоронцем на фермерському господарстві депутата на Кінбурнській косі», – розповідає Євген Полтавчук.

Олександр Боровець, фото надали родичі зниклого

МІПЛ вдалося відшукати родичку Боровця Євдокію. Вона стверджує, що 24 лютого роботодавець забрав Олександра Боровця з села Доброкам’янка, в якому він проживав, і відвіз на Кінбурнську косу охороняти своє господарство.  Зв’язок із ним обірвався 3 березня. Згодом його телефон знайшли в Миколаєві, але новий власник не захотів віддати його родині.

«Дядько в молодості служив танкістом, але з того часу до війська справи не мав. Він – просто добряк, любить свою країну. Можливо, коли зустрів росіян, наговорив зайвого», – вважає Євдокія.

Вона також думає, що Олександра, як і інших чоловіків у регіоні, могли затримати для риття окопів для російських військових. «Але перед війною дядько зламав руку і погано нею працював, тож копати навряд чи міг», – розмірковує жінка.

Другий викрадений на Кінбурнській косі – тридцятип’ятирічний мешканець села Покровські Хутори Сергій Лейбак.

Сергій Лейбак

Він – учасник АТО. У грудні 2021 в нього закінчився контракт із ЗСУ, тож чоловік влаштувався на роботу до національного природного парку «Білобережжя Святослава» на Кінбурнському півострові.

МІПЛ розшукали його дружину Христину. Вона вважає, що росіяни слідкували за чоловіками, знали, яким маршрутом вони прямуватимуть, тож вичікували на них у лісосмузі, щоб відібрати автівки, зручні для пересування в цій місцевості та захопити чоловіків у полон.

Як це сталося, Христина не знає. Через постійні обстріли вона з дітьми переховувалась у підвалі, де мобільного зв’язку не було. 

Третім затриманим став сорокап’ятирічний Анатолій Ізбаш. Раніше він теж працював у національному природному парку «Білобережжя Святослава». Проте перед повномасштабним вторгненням був звільнений.

Анатолій Ізбаш

«Я зателефонувала Анатолію 19 березня о пів на другу вдень, – розповідає його дружина Людмила. – Він підняв слухавку і сказав, що їдуть росіяни. Згодом люди бачили, як Толік був за кермом машини, а позаду їхала важка військова техніка РФ. Мабуть, вони пустили його автівку попереду, щоб він показав дорогу».

Жителі Кінбурнської коси свідчать, що в той самий період зник ще один мешканець – Михайло Приладишев. Чоловік спустився до моря в час, коли повз проїжджала російська військова техніка. Відтоді його доля невідома.

Родини затриманих припускають, що викрадених чоловіків можуть утримувати на території РФ.

Дружина Лейбака написала заяву до Міжнародного комітету Червоного Хреста та отримала телефонний дзвінок від представника організації у відповідь: «Ваш чоловік у тюрмі. Почуває себе дуже добре». Жодних пояснень про те, де розташована ця в’язниця, не було. «Потім я впізнала його на одному з фото полонених, яке знайшла в інтернеті. Вигляд він має поганий», – додає вона.

Анастасія Пантелєєва, МІПЛ