Send Lette
Насильницькі зникнення

Зниклі на Київщині. Історії трьох чоловіків, яких вважають зниклими безвісти

За офіційними даними влади, внаслідок російського вторгнення лише у Київській області 283 особи вважаються зниклими безвісти. Ірина Прянішнікова, речниця поліції Київщини, заявляє, що станом на 17 березня 2023 року поліція оглянула тіла 1374 людей, знайдені в області, більшість з яких були вбиті військовими Росії. “З початку повномасштабного вторгнення ми ідентифікували понад 1000 осіб. Наразі у нас залишається десь 200 неідентифікованих тіл. Ще 283 особи залишаються зниклими безвісти”, – говорить Прянішнікова.

Утім навіть за рік по звільненню Київщині від окупантів тут продовжують знаходити могили з убитими українцями. Через це точної кількості жертв воєнних злочинів російської армії немає. Як немає і даних, чи утримують зниклих безвісти на території РФ. МІПЛ поспілкувалася з близькими трьох чоловіків із Київської області, аби дізнатися про обставини їх зникнення.


“Планував їхати ремонтувати колесо на автомобілі і зник. Машину теж не знайшли”

Сорокадворічний мешканець села Литвинівка Вишгородського району Київської області Юрій Лях зник наприкінці лютого 2022 року. Щоправда, його мама Лідія Лях сумнівається, якого саме числа це сталося. “Взагалі всюди в документах фіксується 28 лютого, хоча ми вважаємо, що насправді це було 27-го”, – каже Лідія Михайлівна. Вона розповідає, що її син Юрій постійно мешкав у Литвинівці, неподалік її будинку, на тій же вулиці, а працював на меблевому виробництві в Києві. У цьому ж селі мешкає його колишня дружина з двома доньками. “Їздив він постійно на робочому автомобілі, великий помаранчевий “Мерседес-Бенц”, – каже пані Лідія.

Юрій Лях зник у Вишгородському районі в лютому 2022 року

За її словами, в село колона російських танків увійшла 25 лютого, почалися обстріли, в небі відпрацьовувала російська авіація, а родина Лідії Михайлівни з першого дня війни впродовж 11 діб переховувалась у погребі. “Світла не було. Спочатку була вода, але недовго, потім уже ні води, ні газу”, – каже Лідія Лях.

Лідія Лях, мати зниклого Юрія Ляха

Ввечері напередодні зникнення Юрія Ляха його мама говорила з ним телефоном. Він сказав, що йому прострелили колесо, тому зранку доведеться їхати до знайомого лагодити авто. В день, коли Юрій нібито поїхав до автомайстра, він і зник. Його номер був недоступний, родина не мала жодних відомостей про місце перебування Юрія.

“Ми 8 березня виїхали, волонтери довезли нас до мосту в Демидові, який ми пішки перейшли. Далі поїхали в Київ, а тоді – у Львів. Уже у Львові я зателефонувала на гарячу лінію Національного інформаційного бюро з питань військовополонених за номером 1648, син Ігор теж туди подав заявку, вони її прийняли. Пізніше і в поліцію заяву написали. Потім я була в Координаційному штабі, в СБУ зверталась, до Червоного Хреста, але ніякої інформації про нього досі не повідомили, а в поліції видали довідку, що Юра вважається зниклим безвісти”, – розповідає мама Юрія Ляха.

Певну надію на те, що Юрій живий і в полоні, його мамі надала інформація, яку вона отримала минулого року на зустрічі з французькими журналістами. “На тій зустрічі були списки полонених, яких тримали на “Вікналенді” в Димері. І серед них був Юра. Волонтерка Юля Кацімон, яка також утримувалась на “Вікналенді”, сказала, що прізвище Лях там чула”, – каже Лідія Михайлівна. І додає, що оскільки з “Вікналенду” багато чоловіків вивезли до російських колоній, то, можливо, і Юрій теж перебуває в російській в’язниці. Утім даних про це впродовж року не надходило ані від Національного інформаційного бюро, ані від звільнених через обміни полонених.

Автомобіль, на якому Юрій Лях виїхав, теж не знайшли. “Приїжджали керівники підприємства, разом із СБУ шукали машину, намагались за маячком її відслідкувати. Маячок нібито показав, що машина біля старого кладовища в Димері, але її там не знайшли, як не знайшли взагалі ніде”, – пояснює мама зниклого Юрія Ляха.

Автомобіль, на якому їздив Юрій, теж не знайшли

Вона каже, що листа від сина Юрія минулої осені не отримувала, тоді як багато хто з рідних, чиї близькі перебувають у російських в’язницях, такі листи отримали. “Я хвилююсь, що він міг забути свою адресу, взагалі все забути. Адже у нього раніше травма була серйозна, після якої у нього був постійний головний біль. А в російському полоні через стрес він взагалі міг втратити пам’ять”, – вважає Лідія Лях.

Довідка від поліції, що видана мамі зниклого Юрія Ляха

Щодо комунікації з державними органами, то мати зниклого каже, що її не було: “Я зверталась, я телефонувала, я питала, а у відповідь – ми вам повідомимо, якщо щось дізнаємось. Але ніхто мені не телефонував. Так, поліція порушила справу щодо зникнення – це все, більше нічого”. За її словами, впродовж року до неї не звертались слідчі для отримання додаткової інформації чи для проведення опитування з метою деталізації даних у межах кримінального провадження. Та й взагалі, чи є у прокуратури таке провадження, Лідії Лях невідомо. “Я, певно, поїду до прокуратури, треба дізнатися про справу, чи є вона взагалі, а далі – не знаю, як і бути”, – каже мама зниклого Юрія Ляха.

Мама зниклого Юрія Ляха сподівається віднайти бодай якісь дані про нього

“Пішов на роботу забрати речі та не повернувся, а з його номера відповів росіянин”

Мешканець села Козаровичі (Вишгородський район Київської області), сорокашестирічний Євген Мельников, під час російського вторгнення перебував удома, в приватному будинку неподалік кладовища, де жив разом із дружиною Катериною Федотовою. “Ми вже років 15 тут живемо, а рідні Євгена – у сусідньому Димері, там його мама та сестри, а також його син від першого шлюбу”, – розповідає Катерина. Євген працював на деревообробному підприємстві, власником та керівником якого є місцевий підприємець Дмитро Очеретянко.

Євген Мельников пішов на роботу і не повернувся

24 лютого Євген ще ходив на роботу на пилорамі, 25-го лютого пішов, але швидко повернувся, бо сказали, що десь у наш бік пішли танки. 25-го лютого його начальник з дружиною (Дмитро та Наталія Очеретянки) прийшли до нас переночували, а зранку 26-го лютого вони втрьох – Дмитро, Євген та Наталія – пішли на пилораму, де щось ніби треба було звідти забрати. Вони пішли, а за 10 хвилин пішла по селу колона танків. Я йому зателефонувала, кажу: “Ідіть звідти швидше, бо танки”. Він сказав, що вони вже не можуть вийти, що вони там гарно сховались. Це було десь після обід 26 лютого”, – розповідає дружина зниклого Мельникова.

Каже, що після цього дзвінка не могла більше додзвонитися до чоловіка, зв’язку не було, але вийшло додзвонитися 28 лютого. Він сказав, що все нормально, але повернутися з пилорами неможливо… “А потім зв’язку не було. 5 березня мені вдалося зателефонувати на його номер, але слухавку взяв не мій чоловік. Я кажу: «Женя?». А той чоловік російською сказав: “Ні”. І вимкнув телефон”, – згадує Катерина Федотова. Після цього ніякого зв’язку вже не було. Також зниклими безвісти вважається подружжя Очеретянків – Дмитро і Наталія, які на той час теж перебували на підприємстві в Козаровичах.

Євген Мельников останній раз виходив на зв’язок 28 лютого

8 березня дружина зниклого Мельникова разом із сусідами евакуювалася з села, де точилися бої. “5 березня приходили російські військові, все в будинку перевернули, нам наказали всім вийти з погреба, і сина сусідів – Олександра – забрали, він просидів тиждень на заводі “Вікналенд”, а потім його відпустили”, – каже Катерина.

Перше звернення до поліції Катерина написала в середині березня. Там жінці повідомили, що нічого зробити не в змозі, адже село окуповане. В квітні Катерина звернулась за номерами гарячої лінії СБУ, подала заяву про зникнення у Національне інформаційне бюро, надала дані про чоловіка і в МКЧХ.

Впродовж минулого року двічі Катерина розповідала поліції про обставини зникнення Євгена Мельникова. Перший раз – у Димері, другий – у Козаровичах. “У серпні поліція приїхала до нас додому, фотографували будинок, дуже були незадоволені, що ми раніше не подали заяву, я тоді окремо заву писала щодо зникнення Євгена”, – каже Катерина Федотова. За її словами, у поліції зараз порушена справа щодо зникнення чоловіка. Його пошуки тривають, хоча моніторинг соціальних мережах ні до чого не призвів. Лише один раз начебто з’явився свідок, та і той не захотів відкривати свою особу та надавати свідчення. “І я, і син Очеретянків Микита шукаємо їх, моніторимо канали в телеграмі, Фейсбуку. Один раз минулої весни в соцмережах була інформація, що Євген та Дмитро Очеретянко перебувають у полоні в Брянському СІЗО № 2, але людина ця не захотіла називатися”, – розповідає Катерина.

Дмитро Очеретянко та його дружина Наталія теж зникли в Козаровичах

Каже, що після деокупації села вона та син Дмитра Очеретянка активно шукали бодай якісь сліди Євгена, Дмитра і Наталії. Але все марно…

“Ходили по інформацією до тієї людини, де вони спочатку переховувались, товариша Дмитра Очеретянка – Ігоря. Той сказав, що просив їх не йти на пилораму, бо небезпечно, але вони все одно пішли, а він згодом пішов по них, там його схопили, протримали чотири доби в полоні, потім відпустили”, – каже Катерина. І додає: за словами Ігоря, на підприємстві Дмитра Очеретянка росіяни влаштували пункт утримання полонених. “Він, Ігор, був із зав’язаними скотчем очима, не бачив там нікого, але чув, що росіяни спілкувались між собою, і фразу “Їх куди? До цих бандерівців?” А інший відповів: “Ні, далі”. Можливо, цими “бандерівцями” були захоплені в заручники Євген Мельников та подружжя Очеретянків”, – розмірковує дружина Мельникова Катерина.


“Затримали росіяни на блокпосту, посадили на танк і повезли”

З 12 березня 2022 року до 30 грудня 2022 року зниклим безвісти вважався Іван Фіцнер, уродженець Миргородського району Полтавщини, який мешкав у Києві. Проте в рамках слідчих дій було з’ясовано, що 28-річного Івана Фіцнера російські військові розстріляли.

28-річного Івана Фіцнера було знайдено 30 грудня 2022 року застреленим неподалік села Дмитрівка

Подруга та колега Івана Дарина розповідає МІПЛ про обставини його затримання російськими військовослужбовцями.

“Ми з Бучі. 24 лютого я, моя мама та чотирирічний син поїхали в село Мироцьке до куми, адже були обстріли, було важко, літаки та гелікоптери над нашим будинком, на той момент вважали, що краще поїхати в Мироцьке, а звідти в Київ вибиратись. Але вибратись не змогли – мости були підірвані, а росіяни окупували Мироцьке та усі села поруч. До 12 березня ми перебували у моєї куми в Мироцькому”, – говорить Дарина. За її словами, Іван зателефонував їй 12 березня та сказав, що він із товаришем їдуть машиною, щоб вивезти її сім’ю з окупації.

“Іван постійно жив у Києві. Вони з другом доїхали до нас швидко. 12 березня – це був останній день “зеленого коридору”, коли була домовленість, що цивільні можуть виїхати. Ми про це не знали, бо у нас не було зв’язку. Інтернет взагалі не працював, а телефон лише зрідка ловив мобільний сигнал. Ми евакуювалися з іншою родиною, нас вісім людей у машині було”, – розповідає подруга Івана Дарина.

Вона додає, що одночасно на Київ рухалась колона автобусів з цивільними, що вони сподівались пройти всі російські блокпости разом із колоною. Проте вже на першому блокпосту біля Забуччя стало зрозуміло, що автівка випередила колону. Росіяни перевірили у чоловіків у машині документи, їх одразу зацікавив Іван. “Вони вивели Івана, почали допитуватись, чому у нього німецьке прізвище, завели його на територію приватного будинку, де була їхня база, примусили роздягнутись – така перевірка. А тоді він повернувся в авто, ми рушили далі”, – каже Дарина.

Наступний російський блокпост був на розвилці Дмитрівка – Буча – Михайлівка-Рубежівка, поруч із АЗС “КЛО”. “Вони нас зупинили і цілеспрямовано пішли до Івана, який був на пасажирському сидінні біля водія. Вони взяли його телефон, документи, щось там їм не сподобалось, щось допитувалися, мовялв, навіщо завантажив Телеграм 24 лютого? Викликали інших військових, я вийшла з машини, звернулась до них, сказала, що ми звичайні цивільні, ми їдемо в Київ, питала, навіщо ви його затримали?” – розповідає Дарина. За її словами, російські військові навіть передали Дарині воду та пару своїх сухпайків, які вона вирішила викинути, як дістанеться Києва. “Тоді вони на блокпосту сказали кілька фраз. Коли дізнався один, що ми – в Київ, то сказав: “Я б на вашому місці там не затримувався. Україна – шахматна дошка у війні Росії та Америки”, – розповідає подруга Івана Фіцнера.

Київщина, на розвилці в районі села Забуччя росіяни затримали Івана Фіцнера та потім повезли на танку в лісополосу

Вона каже, що до блокпосту приїхав танк, на який посадили Івана, і він рушив у бік села Дмитрівка. “Ми чекали годину, а тоді вони підійшли і кажуть: “Їдьте, у нас до нього кілька питань, ми його попуткою відправимо”. Здається, вони на першому блокпосту як дізналися прізвище, то повідомили другий блокпост, щоб вони його ретельно перевірили. Це була регулярна армія РФ, не мобіки чи добровольці, ні, добре обізнані у військовій справі люди, один із них сказав, що він із Улан-Уде”, – згадує Дарина.

З 14 березня вона та друзі Івана розпочали його пошуки. Спочатку розмістили інформацію у соцмережах, також залишили заявки на гарячих лініях СБУ та Націнформбюро, писали в МКЧХ, до посольства, консульства України в Білорусі. Друзі Івана намагалися шукати всюди, але, на жаль, не було жодної інформації. “Влітку з Нацбюро телефонували та перепитували, чи маю я якусь інформацію… Іван тоді був зафіксований, як зниклий безвісти. У соцмережах свідків його долі не знайшлося”, – каже Дарина.

Рідні Івана живуть у Білорусі – його батько та сестри. Від Дарини вони дізналися, що Івана 12 березня затримали російські солдати. Заяви в поліцію подавали дві. Одну – Дарина в Києві. Другу – друзі Івана в Миргороді.

“Ми до останнього сподівались, що він у полоні, і це був шок, коли нам 2 січня 2023 року повідомили, що його знайшли (знайшли 30 грудня 2022 року). Ми думали, що він у полоні, але його просто не зафіксували, можливо, він просто приховав прізвище, щоб не знущалися… Я шукала в різних тг-каналах, навіть тих, де знайдені тіла публікували, ніде жодної інформації”, – розповідає Дарина. За її словами, особу наразі встановлено за знайденими документами – майже повністю знищений паспорт та водійське посвідчення, що вціліло завдяки ламінуванню. “Потрібна звірка ДНК. Сестри Івана в Білорусі зробили тест ДНК, фото висновків надіслали мені, а я передала в СБУ. Тепер вони повинні провести ідентифікацію”, – веде розповідь Дарина.

28-річного Івана Фіцнера було знайдено 30 грудня 2022 року застреленим неподалік села Дмитрівка

Прокуратурою порушено кримінальне провадження щодо вбивства Івана Фіцнера. У слідства є й свідок – військовополонений росіянин повідомив про обставини злочину. Власне, завдяки його свідченням слідчим і вдалося знайти місце в лісі, де Івана розстріляли і кинули. Робота над справою триває. Нещодавно Дарина та усі, хто був в автомобілі 12 березня, давали свідчення представникам СБУ. Існує висока ймовірність, що за фактом цього злочину відбудеться судовий розгляд, а винні у жорстокому злочині будуть покарані.

Звіт підготовлено Медійною ініціативою за права людини за підтримки й у рамках проєкту “Hela Sverige Skramlar for Ukraina”

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Насильницькі зникнення
Чонгар, Крим, колаборанти, суд і підкуп: як із російської вʼязниці врятували родину херсонців

Рік родина Барчуків із Херсону провела у російському полоні. Першим окупанти затримали Сергія Барчука, 35-річного заступника керівника Головного управління Пенсійного фонду в Херсонській області. Після початку повномасштабного вторгнення Росії він, виконуючи рекомендації згори, почав ховати державне майно, але згодом росіяни влаштували на нього засідку. Після того, як чоловік зник, його родина, взялася ховати те, що Сергій вже встиг винести. Але вони також опинилися за гратами.

29 Квітня 2024

Насильницькі зникнення
Рік російського полону. Як родина херсонців, що хотіла зберегти державне майно, опинилася під “арештом”, але вирвалась на свободу

МІПЛ розповідає історію викрадення росіянами Сергія Барчука, 35-річного заступника керівника Головного управління Пенсійного фонду в Херсонській області, та його рідних, які намагалися захистити державну офісну техніку від російських мародерів, а натомість провели понад рік в окупаційних СІЗО, витримали тортури, знущання і все ж дочекалися свого звільнення. 

22 Квітня 2024

Насильницькі зникнення
Звільніть наших рідних! У Києві вимагають повернути цивільних з полону

У столиці рідні цивільних заручників, колишні бранці РФ, представники правозахисних організацій та Омбудсмена провели акцію на підтримку незаконно утримуваних Росією громадян України. Її організувала ГО “Цивільні в полоні”, яка об’єднує рідних близько 280 цивільних заручників.

10 Квітня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
СБУ, чат-боти і TikTok: 53 справи щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

17 Травня 2024

Війна і правосуддя
Дві справи про захоплення цивільних на Чернігівщині: аналіз роботи адвокатів

Під окупацією Росії села Іванівка та Слобода Чернігівської області були з 5 по 30 березня 2022 року. Там в один день сталося два випадки, справи про які наразі слухає Чернігівський районний суд. Слідство встановило, що в Слободі російські військові Петро Базаров та Євгеній Басов затримали цивільного Віталія Карпенка, схопили його на вулиці, забрали телефон і в магазині били і погрожували вбити. А в Іванівці двоє інших росіян, Микола Будаєв і Файзибек Нематов, напали на подружжя Яцюків — Наталію та Олександра. Військові обшукали їхнє обійстя, погрожували вбивством, тримали жінку в підвалі. Цих чотирьох військових обвинувачують у порушенні законів і звичаїв війни. Справу Будаєва та Нематова суд слухає з травня, а Басова та Базарова — з листопада 2023 року. Обидві — заочно.

16 Травня 2024

Війна і правосуддя
Закликаємо Верховну Раду не приймати законопроєкт № 7033-д, який обмежує доступ до судових рішень

2 травня 2024 року Комітет з питань правової політики Верховної Ради України повторно розглянув та рекомендував проєкт закону № 7033-д до голосування у парламенті. Цей законопроєкт обмежує доступ до інформації та рішень судового реєстру, які становлять значний суспільний інтерес і є важливими для реалізації функцій громадського контролю за діяльністю органів правопорядку.

16 Травня 2024

Більше публікацій