“Зразково-показова”. Українських військовополонених масово звозять у російську колонію в Каменськ-Шахтинський
Каменськ-Шахтинський – місто в Ростовській області Російської Федерації, розташоване на правому березі річки Сіверський Донець. Тут розташована чоловіча виправна колонія загального режиму № 12 (вул. Морська, 94). Вона є однією з найближчих до кордону з Україною. Впродовж останніх кількох місяців саме сюди привозять українських військовополонених.
МІПЛ розпочинає серію публікацій про місця утримання військовополонених на окупованих територіях України та у РФ.
Усіх ув’язнених вивезли на початку весни
На початку березня у місцевих російський виданнях з’явилася інформація, що ув’язнених, яких утримують у виправній колонії № 12, перевозять в інші виправні установи. Представник ГУФСВП в Ростовській області пояснив це ремонтом, який начебто планували розпочати в колонії.
Скріншот із місцевого інтернет-видання
Згодом російські анонімні телеграм-канали повідомляли, що деякі колонії Ростовської області звільняють для потреб військових. Але місцева влада цю інформацію спростувала.
Скріншот із російського телеграм-каналу
Журналісти МІПЛ отримали свідчення звільнених із полону військовослужбовців, які розповідають про перебування у ВК № 12 міста Каменськ-Шахтинський. Називають її показовою.
“Карантин”: на першому поверсі мали весь час стояти
20 вересня кількох військовослужбовців Збройних сил України, які перебували в полоні, вивезли з СІЗО міста Таганрог.
“Ми думали, на обмін. Перевіряли, чи є синці. Кому потрібні синці на обміні? Коли нас довели до місця, де ми мали переодягнутися, нас били менше. На нас дуже обережно одягнули мішки, не було ні наручників, ні стяжок, посадили в автозаки”, – розповідає колишній полонений військовий чиє імʼя ми не розкриваємо з міркувань безпеки. Думками він уже був десь дорогою на Запоріжжя, тобто на волю.
Везли близько трьох із половиною годин. Коли зняли мішки з голови – побачили нове місце утримання.
Шлях від Таганрогу до Каменск-Шахтинского
Новоприбулим полоненим довелося пройти улюблений ритуал російських тюрем – так звану прийомку: охоронці вишикувалися в ряд, кожен, хто проходив повз них, отримав дубинкою по спині.
“Наявність синців вже нікого не цікавила”, – говорить свідок.
Після цього чоловіків поселили у двоповерхове приміщення, яке називали “карантином”. На другому поверсі була облаштована зона відпочинку, де полонені лише спали, тоді як удень потрібно було перебувати на першому поверсі.
“Зранку прокинулися, спустилися на перший поверх. Там ми весь час мали стояти. Про сніданок забули. Обід з’явився десь о третій. Нам туди їжу привезли. Організували імпровізовані столи – до них ми мали бігти, швидко сідати, їсти”, – каже він.
Їдальня у виправній колонії №12. Фото з Інтернету
Перед відбоєм усіх полонених знову вишикували.
“Стоїмо, чекаємо, коли дозволять підніматися нагору. Вперше. Навпроти нас вишикувалися спецпризначенці і представники виправної колонії – всі з дубинками. І раптом почалось. Перший побіг – вони почали нас лупцювати. Перший падає, його знову піднімають і продовжують бити. І так ми потім щоразу піднімалися на другий поверх “для відпочинку”, – говорить звільнений полонений.
Він показує шрам на голові – каже, що той залишився після побоїв.
“Один із охоронців навмисне штовхнув мене, я налетів на металеві двері”, – пояснює чоловік.
Медичну допомогу надавав інший полонений – водою і бинтом.
“Отряд”: їсти треба було швидко – гаряче, постійно ходили з обпеченим ротом
Далі всіх новеньких перевели до “отряду”. Так називали триповерховий будинок, схожий на барак в Оленівці Донецької області, але з кращими умовами.
“Є вікна, не дме, вода і вбиральня. Більш-менш нормальні ліжка. Матраци – це, звісно, знущання. Матрацами їх назвати не можна, якісь ганчірки, але все одно краще, ніж в Оленівці”, – описує нове місце утримання колишній військовополонений, який до цього був і в Оленівській виправній колонії.
Виправна колонія №12
В “отряді” день починався з перевірки о 6 ранку. О 6.20 всіх виганяли на руханку на вулицю.
“Вже було холодно, мерзли. Якщо до того в Таганрозі нам видали черевики, то тут були у сандалях”, – говорить військовий.
Годували в їдальні.
“Серед наших полонених відбирали кухарів – вони готували. Трохи краще за місцевих. Хліб нормальний давали. Але їсти треба було за 2 хвилини – тільки сідав, час закінчувати. А воно ж все гаряче. Тому постійно ходили з обпеченим ротом”, – згадує він.
За кілька днів у колонію завезли книги – російську класику. “Один мав читати, інші – слухати. Стоячи. Згодам дали стільці – дозволяли сідати. Але “репертуар” не змінили”, – додає колишній полонений.
У ШІЗО: виводили в коридор на “прогулянку” і били
Інший колишній військовополонений, чиє імʼя ми також не розкриваємо з міркувань безпеки, потрапив до Каменськ-Шахтинского 25 вересня. Три дні чоловік провів на карантині, після чого його перевели не в будинки, а у штрафний ізолятор – ШІЗО. Там полонених утримували в камерах.
“Я потрапив у двомісну камеру. В нас було два ліжка, стіл, крісло і лавка. Камера була завдовжки 6 м і завширшки 2 м. Місця, де можна було стояти чи рухатися, на двох було пів метра на два метри”, – говорить він.
У камерах сідати полоненим було заборонено, якщо хтось порушував заборону – його виводили в коридор і били.
День у ШІЗО розпочинався з гімну Росії також о 6 ранку, закінчувався о 10 вечора. Якщо полонених на поселеннях виводили на вулицю, то у штрафному ізоляторі вивести могли лише в коридор.
“Щодо камери, то краще там і залишатися, краще, аби тебе з неї не виводили. Тому що кожного разу, як виводять із камери, ти знаєш, що тебе битимуть. Нас ще в лазню виводили. Але ти встигав тільки забігти, намочитися і треба вже повертатися в камеру, при цьому тебе ще й б’ють”, – розповідає чоловік.
Вхід до виправної колонії № 12. Фото з інтернету
Колишній військовополонений розповідає, що в ШІЗО їх було близько ста осіб, більшість перевезли з Криму. Чоловік говорить, що умови там намагалися облаштувати хороші. “І папір туалетний могли дати, і зубну щітку з пастою”, – уточнює він. – Спочатку годували погано. Потім приходив якийсь полковник, сказав, що вони намагатимуться робити табір військовополонених, що нас і годувати краще будуть, і бити не будуть. Але додав: “Ви ж розумієте, я скажу, щоб вас не били, але зміни бувають різні, люди різні бувають, не думайте, що вас бити не будуть”. У результаті нічого не змінилося, як били, так і продовжували”.
У медпункті били – хотіли провчити, аби не пили з крану
Про медичну допомогу у виправній колонії № 12 обидва військовослужбовці говорять так: “Краще вже без неї”.
“На початку жовтня усі почали хворіти на дизентерію, вони не знали, що робити з цим. Спершу нам приносили таблетки, потім почали викликати в лазарет. Ти туди заходиш, на тебе чекає молодий хлопець із дубинкою, ти береш цю пігулку, отримуєш 3-4 удари по спині, потім – по руках.Так вони намагалися нас провчити, аби ми не пили воду з-під крану. Ось так нас лікували”, – говорить військовий.
Навпроти камери іншого військового було невелике приміщення – “приймальня” лікаря.
“У нас був цивільний, йому десь за 50. Мав операцію на серці, йому потрібні були таблетки, які розріджують кров. Прийшов цей лікар, його покликали, і цей лікар його дуже сильно побив дубинкою. Ми чули, як лікар сказав йому: “Ну що, я тобі розрідив кров? Іди”, – каже хлопець.
4 жовтня 54 полонених вивезли з колонії у Каменськ-Шахтинському. Усі були або поранені, або старші за 50 років.
“Цю колонію вирішили зробити показовою. Як нам сказали, поранені, інваліди і старі їм там не потрібні”, – розповідає експолонений, який потрапив у список, але на обмін його не відправили, повезли в іншу в’язницю на території РФ. Лише потім його обміняли.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” у межах проекту “Українці в полоні: експертна підтримка держави та родин полонених”. Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду “Відродження”.
Був в цьому закладу 14 днів,після Таганрогу це Ітк краще ,але їсти треба бистро,ходити строем,постійно пісні співати,зранку перевірки ,стоїш годинами,з опущеною головою,багато хто втрачав свідомість,постійні крики,мат.Я був один з 54 кого етапували 4 жовтня,премістили в Курське Сізо,там тоже ,прийомка,кожний день бьють,перевірки,допити ,їжа гірша ніж в Таганрозі,після 14 днів прибування там ,перевезли в Джанкой на літаку АН 12,такий собі літаючий воронок,потім була воля,Василівка 331 кілометр …Ніколи не забуду ,перші хвилини СВОБОДИ…
Читаю про наших героїв і плачу. Я рідна сестра викладеного екс мера Херсона ÷ Миколаєнко Володимира, який, за не перевіреними даними перебуває у полоні на території Ростовської області. Можливо хтось із звільнених наших бійців бачив його? Чи володіє будь-якою інформацією будемо дуже вдячні! Слава Україні та її героям!