«Звірі вони, а не я»: чи знають українські військові норми МГП
Під час опитування звільнених з російського полону українських військових МІПЛ отримує інформацію про нелюдське поводження як цивільними, так і військовими у місцях їх утримання в росії та на окупованих нею територіях. Росіяни тримають їх в однакових умовах, як заручників у СІЗО, допитують та катують. Медичну допомогу пораненим надають інколи через тиждень після травмування. Родичам полонених не повідомляють, де їх утримують і про їхній статус та не допускають до полонених адвокатів. Ба більше, після виключення з Ради Європи росія, яка й раніше не надто зважала на рішення Європейського суду з прав людини, ввела режим політичного ігнорування: тиша у відповідь на будь-які заяви з міжнародних відомств про звільнення полонених або надання їм допомоги.
Українська сторона теж бере у полон противників. Але на відміну від росіян випадки негуманного поводження — це виключення. МІПЛ поговорила з українським офіцером про його мотивацію дотримуватися норм міжнародного права у поводженні з полоненими росіянами. А також юристом, який пояснив, який алгоритм дій мають застосовувати до полоненого.
Яка мотивація?
«Якщо хтось з росіян потрапить до мене в полон, я буду поводитися з ними, як цього потребує Женевська Конвенція», – ствердно говорить український військовий з позивним «Койот». З 2014 року він служить у Збройних силах України. На деякий час він пішов зі служби, але з початком повномасштабного вторгнення 24 лютого вирішив повернутися. Зараз керує підрозділом зведеної мобільної групи на базі однієї з механізованих бригад.
«У 2015 році у мене був полонений. Ми випадково порізали йому руку, коли притримували, щоб він не дістав гранату. Потім надали йому медичну допомогу, воду та їжу. Ми хотіли його обміняти на розвідника з сусідньої бригади. Але його і так обміняли, тому полоненого судили. На допиті він наговорив на років 16 ув’язнення. Він розказав все добровільно перед камерою, ніхто його не катував», – згадує свій досвід Койот.
Від 24 лютого подібних випадків у його підрозділі не було, але і спеціально у полон українські військові брати не будуть, каже Койот.
«Якщо я затримав російського військового на полі бою, я буду орієнтуватися на характер бою, – пояснює алгоритм дій з полоненими Койот. – Якщо бій продовжується, то ним ніхто займатися не буде. Єдине, бійці мають упевнитися, що він безпечний, тобто немає зброї, гранати і ще чогось. Як тільки бій закінчується, полоненому нададуть першу медичну допомогу, якщо він поранений. Далі його евакуюють до госпіталю, але тільки тоді, коли це буде безпечно для підрозділу. Якщо полонений живий та здоровий, його передадуть у СБУ або військову прокуратуру».
Як поводитися з полоненими, Койот вивчав самостійно, каже, читав Міжнародне гуманітарне право, але спеціальних курсів не проходив. Мотивація дотримуватися гуманного поводження з російськими військовими у Койота проста: «звірі вони, а не я».
«Я не маю поваги до росіян, але я маю повагу до себе. Я знаю, якщо ти переступив межу, – говорить Койот про катування, – ти цю межу не зможеш поставити у цивільному житті. Саме тому я постійно привчав своїх бійців, що ворог він тільки тоді, коли зі зброєю».
Якщо хтось вдається до нелюдського поводження, треба з’ясовувати причину такої поведінки, каже військовий. Можливо, припускає Койот, війна зачепила його родину і людина зажадала помсти. З таким бійцем має працювати психолог, аби допомогти знайти нову ціль у житті, пояснює він.
Чи «святі» українські військові?
Таке питання МІПЛ часто ставлять міжнародні експерти та іноземні журналісти. На жаль, ексцеси з негуманною поведінкою українських військових щодо полонених росіян трапляються.
Наприклад, у квітні на телеграм-каналі Оперативний ЗСУ показали, як українські бійці тероборони затримали російського коригувальника. Він лежав на землі лише у спідній білизні із зав’язаними руками, ногами та очима. Це поводження, яке принижує гідність, каже юрист з міжнародного права Тарас Лешкович.
«Складно описати практичну необхідність роздягнути людину. Наприклад, якщо одяг облитий бензином і є ймовірність загоряння, то можна роздягнути і дати сухий одяг. Але це абстрактний приклад. У цьому випадку, практичної потреби у роздяганні не було. Тобто відео знімали для цікавості публіки, а це заборонено третьою Женевською конвенцією. У деяких моментах відео можна обґрунтувати, як засіб донести інформацію до родичів. Але є моменти, коли ЗСУ знімають момент затримання обличчям в землю – це вже ближче до цікавості публіки. Такі відео можуть розцінити як порушення міжнародного гуманітарного права», – пояснив порушення у цьому інциденті юрист.
До того ж бійці територіальної оборони є комбатантами, то на них розповсюджують статті Женевської конвенції. Проте зазначимо, що війська територіальної оборони формувалися вже після початку широкомасштабного вторгнення і відповідне навчання з норм МГП вони не встигли пройти. Хоча, звісно, це не є виправданням негуманної поведінки.
Учасники Коаліції «Україна. 5 ранку» активно моніторять інформаційний простір на предмет появи подібних відео, а також висловлювань українських посадовців та публічних осіб, які можна трактувати, як заклики до порушення МГП та Женевських конвенцій. Неодноразово Коаліція реагувала на такі випадки, що змушувало порушників змінити риторику. Серйозніші ж випадки задокументовані членами коаліції.
Які правила поводження з військовополоненими диктує МГП
Норми поводження з полоненими записані у третій Женевській конвенції. Відповідно статус полонених мають тільки учасники міжнародних конфліктів, пояснює Тарас Лешкович. Але військовополонених не можна притягувати до відповідальності за участь у війні – тільки за воєнні злочині, які вони скоїли. Гуманне поводження, продовжує юрист, передбачає заборону катування, нелюдського поводження і поводження, яке принижує людську гідність. Далі він наводить короткий перелік заборон згідно з Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими, ратифікованою Україною:
1) Військовополоненого не можна утримувати у загальних тюрмах, їх не можна утримувати як злочинців. Треба тримати у спеціальних таборах окремо від особового складу;
2) Офіцери мають утримуватися окремо від рядових;
3) Військовополонених не можна залучати до примусової праці;
4) Не можна застосовувати фізичні покарання;
5) Відбирати особисті речі (але зброю можна);
6) Якщо військовополонені поранені – вчасно надавати медичну допомогу;
7) Забезпечувати харчування та давати певний час на прогулянки;
8) Женевська конвенція рекомендує після закінчення збройного конфлікту обмін усіма полоненими;
9) Не можна вбивати і страчувати. Офіційна влада та командири підрозділів зобов’язані за цим стежити;
10) Полонених треба допитувати щодо злочинів, які вони могли вчинити, але інформацію мають надати добровільно.
Дотримуватися цих правил треба, каже юрист, щоб розірвати коло насильства та тим самим вберегти українських полонених.
«Є така тенденція, що збільшення кількості порушення однією стороною може призвести до порушення з іншої сторони. І це буде коло насильства, яке буде тільки розкручуватися», — додає ще один аргумент до мотивації Тарас Лешкович.
Публічні інциденти порушення правил з української сторони проросійські політики можуть використовувати, щоб впливати на всесвітню політику. А ще це може вплинути на кількість допомоги із Заходу.
Попри це кількість вчинених з української сторони злочинів ніяк не буде впливати на те, що росія почала цю агресію, говорить юрист. «Якби не було агресії росії, то не було б війни», — доповнює він.
Яке навчання з МГП проходять українські військові
Від 2017 року українським військовим проводили навчання з міжнародного гуманітарного права двічі на рік, після виданого наказу №164 від Міністерства оборони про імплементацію норм МГП. Додаткові тренінги проводили Міжнародне товариство Червоного Хреста та Українська Гельсінська спілка з прав людини. Ці організації розповідали, швидше, про норми поводження з категоріями цивільного населення, а також працювали з суддями, говорить Тарас Лешкович.
У 2020 році в Україні почала місію швейцарська організація «Женевський заклик», яка спеціалізувалася на викладанні норм МГП саме для військовослужбовців. До роботи місії залучити Тараса Лешковича. Організація одразу отримала запит від ЗСУ на навчання для українських бійців і з того часу почали проводити тренінги для військових морської піхоти, повітряних сил, а також прикордонної служби та Нацгвардії. За рік тренінги проходили близько 15 бригад, каже Тарас Лешкович. Проте навчали лише керівників: командирів рот, заступників командирів батальйонів, командирів взводів. Свої знання вони мали передати підлеглим.
Дар’я Потапова, МІПЛ
_______________
Медійна ініціатива за права людини у коаліції з іншими правозахисними організаціями документує воєнні злочини та злочини проти людяності, що вчиняються на території України у зв’язку зі збройною агресією російської федерації.
Відомі вам факти надсилайте на адресу warcrimeSOS.UA@gmail.com.
