Автори звіту “Право на правду. Висвітлення судових процесів, пов’язаних зі збройним конфліктом в Україні” зробили 5 важливих висновків про те, чому сотні судових справ про війну, які слухаються національними судами, практично не висвітлюються українськими медіа.
Власне ці висновки були озвучені на дискусії “Чому ми так мало знаємо про суди, пов’язані з війною?”, під час якої було презентовано звіт.
Написання звіту автори почали зі збору статистичних даних щодо проваджень, пов’язаних з конфліктом. Як виявилося, отримати таку інформацію не так і просто.
“Для публічності цих судових процесів є дуже важливим виокремлення тих проваджень, які стосуються збройного конфлікту, – говорить співавтор звіту Сергій Буров. – Ми надіслали запити до обласних прокуратур з дуже простим питанням: “Скажіть, будь ласка, скільки є проваджень по статтях ККУ, які стосуються злочинів, що можуть бути пов’язаними зі збройним конфліктом?” З відповідей прокуратури виявилося, що такі провадження спеціально не виокремлюються. А статистична звітність рахує правопорушення, а не провадження. На нашу думку, це є прогалиною з точки зору публічності і висвітлення, адже громадян будуть цікавити історії, долі, що ховаються за провадженням, а не кількість правопорушень”.
Проте, є й інші причини, чому журналісти не поспішають на такі суди, навіть знаючи про цікаві і важливі історії, що розглядатимуться у рамках провадження.
Співавторка звіту Дар’я Свиридова розповідає: “Ми говорили з редакторами, журналістами й інтернет-видань, і телевізійних каналів, які формують політику медіа. Мені здається, що кожен з них сказав, що основним демотивуючим фактором у висвітленні судів, пов’язаних з війною, є те, що це вимагає дуже багато ресурсів. Це дуже довготривалі судові процеси. Зробити один сюжет – іноді треба посилати журналіста на судовий процес протягом року щотижня. Жодне ЗМІ не може собі цього дозволити. Дуже часто судові засідання переносяться, а якщо ще й журналіст їхав на засідання з Києва в регіон, витрачав ресурс, а повертається без сюжету. Ще одна проблема в доступності і зрозумілості того, що говорить суд. Журналістам часто складно перекладати на людську мову ці юридичні терміни, за якими насправді камуфлюються важливі події”.
Одним із важливих висновків звіту є те, що “існує висока потреба у розвитку судової журналістики, програмах підготовки журналістів щодо висвітлення судових процесів та врахування специфіки справ, пов’язаних зі збройним конфліктом. Рівень підготовки суддів, адвокатів та прокурорів щодо розгляду справ у зв’язку зі збройним конфліктом, а також спроможністю будувати комунікацію щодо ходу та результатів розгляду такої категорії справ досі є недостатнім”.
“Моїм побажанням було б, щоб комунікацію по таких складних резонансних злочинах журналісти використовували і з просвітницькою метою. Мало сказати, що слухається така-то справа, хто підсудний, хто прокурор. Потрібно пояснювати, що відбувається, що, наприклад, обирається запобіжний захід, а запобіжний захід – це не вирок… Тобто журналістські матеріали мають піднімати розуміння широким загалом того, як здійснюється правосуддя”, – говорить Роман Романов, директор Програми “Права людини та правосуддя” Міжнародний фонд “Відродження”.
