Send Lette
Військовополонені

“Барак почав горіти. Вихід був перекритий людськими тілами та ліжками”, – колишній військовополонений про масове вбивство азовців в Оленівці

30-річний бойовий медик “Азову” Остап Швед вижив після вибуху в колонії в Оленівці на окупованій Донеччині в ніч на 29 липня 2022 року та після подальших катувань у російському полоні упродовж року. Його обміняли 6 травня 2023 року. Усього Україні вдалося повернути 23 військових, які перебували у підірваному бараку. Близько 120 азовців, які вижили в ту ніч в Оленівці, досі утримуються росіянами. Про це пише Укрінформ

На нещодавньому заході у Відні, організованому Медійною ініціативою за права людини у співпраці з місіями України, США та ЄС при ОБСЄ, Остап Швед виступив зі свідченнями про обставини наймасовішого вбивства українських військових у російському полоні.

Масове вбивство азовців в Оленівці: бойовий медик розповів в ОБСЄ, як побратими вмирали на його руках  

Цей страшний воєнний злочин, внаслідок якого втратили життя близько 50 полонених воїнів (точну кількість досі не встановлено), а інші отримали поранення (у тому числі 74 – важкі), до сьогодні залишається нерозслідуваним. Тоді росіяни перевели 193 бійців “Азову” у віддалений барак на промзоні Волноваської виправної колонії №120 та підірвали його, при цьому звинувативши Україну у завданні удару ракетами HIMARS по тюрмі.

Міжнародний Комітет Червоного Хреста, який, згідно з Женевськими конвенціями, повинен мати негайний доступ до всіх військовополонених у всіх місцях їх утримання, за півтора року після трагедії так і не побував в Оленівці, як і не мав доступу на території РФ до українських бранців, які вижили після вибуху. Те ж стосується й спеціальної місії ООН, яка була сформована для розслідування трагедії, – вона так і не отримала доступу до колонії в Оленівці та за пʼять місяців була розформована.

Далі – свідчення Остапа Шведа у штаб-квартирі ОБСЄ, від першої особи.

“О, а етот уже сдох”. Після вибуху росіяни не надали медичної допомоги

– Мене звати Остап, я є кваліфікованим медиком, навчався на медика-фельдшера. З кінця 2014 року проходжу військову службу в полку “Азов”. Протягом усіх років служби я був медиком у підрозділі та надавав пораненим допомогу на полі бою. Брав участь в обороні Маріуполя, був двічі там поранений.

18 травня ми з товаришами вийшли з “Азовсталі” на виконання наказу та здалися в полон. 19-го потрапили на Оленівку, де нас поселили в бараки.

27 липня 193 людини вивели з бараків та поселили на промзоні у цех. Сам цех, у якому поставили близько 200 ліжок, був не придатний для того, щоб там проживали люди. У нас не було води, стояла лише одна бочка, куди привозила воду пожежна машина з найближчої водойми.

Там ми прожили до 28 липня.

28 липня приблизно в 11:00–11:20 вечора росіяни виставили ракетну систему залпового вогню “Град” у дуже близькій відстані від цього бараку. І що важливо – раніше вони ніколи у такій близькості до колонії не виставляли ні артилерійські системи, ні РСЗВ.

Схема Оленівської колонії. Схема: МІПЛ

Після того, як “Град” відпрацював, біля нашого бараку стався один вибух. Далі пройшло 30-40 секунд, й у самому бараку відбулося два вибухи.

Барак почав горіти. Ми почали вибиратися назовні, але вихід було перекрито людськими тілами та ліжками, на яких ми спали. Вогонь дуже сильно розповсюдився по всьому бараку. Ми почали витягувати наших поранених, але не могли дістати людей, які знаходилися в самому кінці.

Після виходу з барака ми розірвали загорожу навколо нього та почали просуватися ближче до головної території тюрми. Багато бійців були важкопораненими з проникаючими пораненнями голови, грудної клітини та черевної порожнини, з ампутацією рук та ніг.

Наблизившись до тюрми, я підійшов та попросив про можливість підтягнути важкопоранених на світло біля в’їзду – там були ліхтарі, й ми хотіли відтягнути туди важкопоранених, щоб бачити, як надавати медичну допомогу.

Росіяни, які знаходилися по інший бік паркана, почали стріляти вгору та кинули світло-шумові гранати. Я попросив, щоб вони надали хоч якісь матеріали, щоб можна було зупинити кровотечі та надавати першу невідкладну медичну допомогу. Один з росіян кинув мені два бинти та один турнікет. Важкопоранених у нас було 74 людини…

Після цього ми почали рвати на собі одежу, хто в чому був, і цими шматками зупиняти кровотечі та хоч якось надавати допомогу важкопораненим.

Там ми знаходилися десь з пів на 12-ту ночі й до 4-ї ранку. У цей час ми самі собі надавали першу невідкладну медичну допомогу. Росіяни дали нам лише кілька простирадл, які ми також порвали і цим перемотували наших поранених.

Багато людей померли від того, що просто не було надано вчасну та якісну медичну допомогу. Вони просто стекли кров’ю…

Десь о 4.00–4.30 ранку до нас пустили наших військовополонених медиків, але у них не було достатньо матеріалів, щоб надати всім якісну допомогу. Ми почали сортувати людей по категоріях – важко-, середньо- та легкопоранені, й надавати допомогу лише найбільш важким.

Алея біля адміністрації колонії, де полонені медики надавали допомогу пораненим азовцям

Росіяни не пустили до нас своїх медиків й більше не надали нам ніяких медичних матеріалів.

Близько 8-ї ранку приїхали два військові “КамАЗи”. До того часу вже декілька людей померли.

Найбільш важко поранені знаходилися максимально близько до огорожі. Заступник начальника колонії в цей час стояв біля неї, пив каву та курив. Коли я підійшов подивитися на свого товариша, то він уже був мертвий – у нього було поранення голови, обох ніг та грудної клітини. І він (заступник начальника колонії, – ред.) тут каже: “О, а етот уже сдох”.

(Протягом розмови Остапові періодично дуже важко говорити, у нього починається тремор, на очі майже накочуються сльози. Зокрема, й у цьому моменті). 

Важкопоранених вантажили у КАМАЗи – один на одного

– Після того, як приїхали “КамАЗи”, ми почали, будучи самі пораненими, вантажити на них наших важкопоранених. Дехто мав дуже важкі опіки, третього ступеню – повністю всього тіла. Дехто мав ампутацію ніг, кровотечі, які ми зупинили порваним одягом.

Усі не поміщалися, але росіяни сказали, щоб ми вантажили їх один на одного, бо машин більше не буде. Так ми завантажили у два “КамАЗи” 74 важкопоранених людини. Вантажили людей просто як свинячі туші. Дорогою у донецьку лікарню померло ще декілька людей, вони просто задихнулися.

“КамАЗи” поїхали в лікарню, а ми залишилися на дорозі – 76 середньо- та легкопоранених. Тіла важкопоранених побратимів, які стекли кров’ю та загинули, лишилися з нами. І ще декілька тіл, яких ми витягли з бараку, що горів.

Близько 8-ї ранку всіх нас, з легкими та середніми пораненнями, завели на територію тюрми та повели в дисциплінарний ізолятор. У мене особисто було 9 осколкових поранень – вісім в ногу та одне, практично на виліт, в руку (перед цим, ще під час оборони Маріуполя, Остапові відірвало мізинець на лівій руці, – ред.).

Остап Швед, бойовий медик бригади “Азов”, розповідає свою історію журналістам у Відні. Фото: МІПЛ

Нас закрили у двох камерах і протягом чотирьох днів не надавали жодної допомоги. Наша камера була дуже маленька, розрахована на шість осіб, а нас там сиділо 35 людей.

На четвертий день до нас у камери допустили двох наших військовополонених медиків-жінок. Але оскільки у них була обмежена кількість медичних засобів, то вони не змогли нам надати повну допомогу, і в багатьох людей лишилися осколки всередині та різні травми.

У СІЗО Таганрога били двічі на день та катували 

– У цьому дисциплінарному ізоляторі ми просиділи десь місяць, після чого нас відправили в Таганрог у СІЗО.

Деякі рани у людей позаживали, але деякі загноїлися, бо навіть у Таганрозі росіяни не надавали нам ніякої медичної допомоги.

Там також знаходилися хлопці з барака з Оленівки, яких відвезли до донецької лікарні. Вони були з ампутованими нижніми кінцівками та численними осколковими пораненнями.

У Таганрозі я просидів 7 місяців, до 6 травня, після чого мене поміняли. Навіть перед самим звільненням мене катували.

Загалом умови утримання були дуже тяжкі. Нас у камері сиділо семеро. Два рази на день приходив спецназ на перевірку, нас виганяли, били та заганяли назад. Вони били просто у задоволення. Також нас тягали на допити, де застосовували катування із застосуванням різних пристроїв та вибивали зізнання у “вбивстві” цивільних людей у Маріуполі.

Протягом семи місяців мого перебування в Тагаронзі я точно знаю, що один “азовець” та один морпіх були забиті до смерті.

Один помер від закритого пневмотораксу. Йому проломили ребра. Ми не мали чим надати йому допомогу, але російські медики не встигли приїхати, тож він помер. Інший, “Чижик”, теж медик, у нього було важке поранення руки і грудної клітки. Його побили на допиті, і відкрилася внутрішня кровотеча. Я підозрюю, що через удари в нього уламки пройшли далі по тілу і пошкодили артерії. Він також помер від кровотечі.

Представників Червоного Хреста до нас у СІЗО Таганрога не допускали.

Яку зброю застосовували росіяни?

– Думаю, що це було заздалегідь сплановане мінування всередині самого ангару. Росіяни розказують, що це нібито наші вистрілили по нам. Але я вже давно військовий і багато разів бачив розриви артилерійських снарядів, і ці два вибухи, які сталися в бараку, не нагадували результат артилерійського розриву.

Коли я забігав разом із товаришами витягувати наших важкопоранених, то я ніде не бачив уламків ракет чи снарядів чи уламкових уражень стін та даху.

І що було дивно – відбулася дуже велика пожежа. Таку пожежу не спричиняють артилерійські снаряди. Все більше нагадувало заряд якогось напалму, тому що їдка речовина була розкидана на дві третини всього бараку.

Вигляд бараку, де сиділи азовці, за декілька днів після серії вибухів

Усі осколкові поранення, які я особисто отримав, – це були поранення вторинними продуктами, тобто склом, металочерепицею, кусками стін тощо. Оскільки я з 2014 року надаю допомогу пораненим на полі бою та безпосередньо їх евакуюю звідти, то маю велику практику і можу відрізнити поранення, які викликані артилерійськими снарядами, та поранення, які викликані вторинними продуктами від вибуху.

І ще одне, що дуже важливо – жодна ракета чи снаряд не можуть потрапити з інтервалом у дві секунди в одне й те ж саме місце. Також важливо й те, що 28 липня в обід прийшли представники колонії та вигнали нас усіх з барака. Вони півтори-дві години знаходилися там, а ми стояли, загнані у кінець двору.

Тут ще треба зазначити, що 27 липня, коли нас туди поселили, військовополонені копали для охоронців окоп біля цього барака. Хоча раніше по всій території тюрми не було окопів і вони не рили таких фортифікаційних споруд.

Примітним є й те, що 27 липня росіяни також виставили прожектори, які освічували наш барак. А 28 липня вони їх забрали, і світили лише кілька чергових ліхтарів.

Щодо установки “Град”, то вона була вперше так близько розташована за весь час нашого перебування у колонії. Я думаю, що це було спеціально зроблено, щоб потім говорити, що прилетіла наша “отвєтка”.

Як могли сховати напал у бараку?

– Це було дуже легко зробити, оскільки нас розмістили у токарному цеху, і в ньому знаходилася трансформаторна будка, а над будкою – кран-балка. Детонація сталася саме в цьому місці.

Я підозрюю, що перша детонація сталася у самій трансформаторній будці, а друга – на кран-балці, після чого все почало горіти. Адже після того, як сталася друга детонація – а там інтервал був десь у дві секунди, – ця горюча рідина дуже швидко розповсюдилася по більшій частині приміщення.

І що дуже важливо – і це бачив я і мої товариші – після детонації покрівля була провалена не вниз, а назовні. І в ній не було дірок від осколків, як переважно буває після прильоту якогось артилерійського снаряда.

І стіни всередині цеху також не були побиті осколками від снарядів. Це можна також помітити і на їхніх відео (відео російських пропагандистів з місця теракту в Оленівці, – ред.). Як людина, яка багато разів бачила вибухи у приміщенні, коли нам на “Азовсталі” авіабомби пробивали бункери, я на це відразу звернув увагу.

Схема бараку, території навколо і шляхи евакуації поранених. Схема: МІПЛ

Я заходив у барак, коли він повністю вигорів, і я не бачив ніяких уламків – ні осколкових, ні ракетних, нічого. Я лише бачив тіла згорілих побратимів, максимально зсунуті ліжка та дах, що обвалився.

Як пояснювали переведення у барак і чому вчинили вбивство азовців 

– В Оленівці було три бараки з “азовцями”. О 9-й ранку прийшли представники колонії, нас пошикували, зачитали прізвища і сказали, що у нас є кілька хвилин, щоб зібратися. З кожного барака почали виводити за територію тюрми в оцю промзону, в цей спеціально підготовлений для нас барак.

Протягом дня туди йшли люди. Десь ближче до вечора прийшов чи то керівник колонії, чи його заступник, нас вишикували, і він розказував, що це для того, щоб розвантажити переповнені бараки. А потім він казав, що це для того, щоб у подальшому йти на етап чи на обмін. Він не говорив конкретно. Казав, що нас сюди привели, щоб у подальшому або кудись відправити, або для того, щоб розвантажити інші бараки.

Хоча були приміщення на території самої тюрми, куди нас можна було б поселити, наприклад, де базувалися наші медики з Маріуполя. Там було, якщо не помиляюся, двоповерхове приміщення, таке ж саме, як наш барак, і там базувалися медики з 555-го шпиталю. Їх там перебувало 20 осіб, і це приміщення могло вмістити спокійно 200 людей, адже вони нас 333 людини засунули перед цим у ще менше приміщення.

Чому саме ми? Чому саме “Азов” підірвали? Я думаю, що ми їм як кістка в горлі. Ми – ідейні, і ми боремося за свою країну до кінця, ми самонавчаємося, ми саморозвиваємося.

Ми будемо за нашу країну боротися до кінця. Ворог це чудово усвідомлює і хоче нас максимально зламати – ментально та фізично.

Джерело: Укрінформ

Автор: Василь Короткий

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Військовополонені
Проти України на боці Росії воюють громадяни Ірану, Єгипту, Бразилії, Сомалі, Куби та Шрі-Ланки – Усов

В українському полоні перебувають громадяни дев’яти незахідних країн, які воювали на боці Російської Федерації, і держава-агресорка не зверталася до України, щоб їх повернути. Про це 21 листопада заявив Дмитро Усов, секретар українського Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, під час однієї з панелей конференції Crimea Global 2024.

22 Листопада 2024

Військовополонені
Бій, про який мовчать: як у Павлівці зникли безвісти більше ста військовослужбовців

Марину, Яну, Наталю та Світлану об'єднує спільна історія: два роки тому вони востаннє розмовляли зі своїми рідними — військовослужбовцями, які зникли безвісти у боях за Павлівку Донецької області. Це сталося наприкінці жовтня — початку листопада. Така ж доля у тому місці спіткала понад сотню українських армійців. Об'єднавшись у спільноту, їхні родини шукають рідних, виходять на акції підтримки зниклих безвісти і полонених, зустрічаються з цього приводу з владою.

12 Листопада 2024

Військовополонені
Змусити Росію відпустити поранених полонених може країна-покровителька – правозахисниця

Щоб активізувати повернення важкохворих та важкопоранених військовополонених, Україна має шукати третю країну, яка б вплинула на Росію у питанні створення змішаних медичних комісій, регламентованих Женевськими конвенціями. Про це заявляє Олена Бєлячкова, координаторка груп родин полонених та зниклих безвісти МІПЛ.

5 Листопада 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Військовополонені
Проти України на боці Росії воюють громадяни Ірану, Єгипту, Бразилії, Сомалі, Куби та Шрі-Ланки – Усов

В українському полоні перебувають громадяни дев’яти незахідних країн, які воювали на боці Російської Федерації, і держава-агресорка не зверталася до України, щоб їх повернути. Про це 21 листопада заявив Дмитро Усов, секретар українського Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, під час однієї з панелей конференції Crimea Global 2024.

22 Листопада 2024

Адвокація
Чи можуть незахідні країни сприяти відновленню ефективності міжнародних організацій: результати панельної дискусії Crimea Global 2024

У межах Другої міжнародної конференції “Crimea Global. Understanding Ukraine through the South” відбулася друга панельна дискусія “Подолання кризи: роль країн Азії, Африки та Латинської Америки у відновленні ефективності міжнародних організацій та їхньої гуманітарної місії”.

22 Листопада 2024

Війна і правосуддя
Проведення окупантів на ТЕС, вербування матроса та заклик до геноциду: 77 справ щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує стежити за найрезонанснішими справами війни, які розглядають українські суди. Мова йде про воєнні злочини, колабораціонізм, державну зраду, несанкціоноване поширення інформації про ЗСУ та глорифікацію Росії.

22 Листопада 2024

Більше публікацій