Масове вбивство азовців в Оленівці: бойовий медик розповів в ОБСЄ, як побратими вмирали на його руках
Півтора року минуло від дня масового вбивства українських військовополонених у колонії в Оленівці. Серія вибухів, яка сталася в бараці з азовцями, забрала життя 47 армійців, ще понад 120 отримали поранення. За цей час воєнний злочин досі не розкрито, винні не покарані, а полонених, які вижили після вибуху, не повернули в Україну.
Наразі загибель військових бригади “Азов” влітку 2022 року у Волноваській виправній колонії № 120 є наймасовішим випадком вбивства українських військових у російському полоні. Від початку повномасштабного вторгнення Медійна ініціатива за права людини поза цією трагедією ідентифікувала 21 армійця, який загинув у місцях несвободи на окупованих територіях України або в РФ. Як зазначається в аналітиці МІПЛ, до загибелі призводять, зокрема, систематичні катування, відсутність медичної допомоги та жахливі умови утримання у російських в’язницях і СІЗО.
Таке ставлення Росії до військовополонених порушує всі норми Міжнародного гуманітарного права та Женевських конвенцій. Щоб привернути увагу міжнародної спільноти до цієї проблеми, МІПЛ у співпраці з місіями України, США та ЄС провели спільний захід в ОБСЄ.
Відкриваючи засідання, американський посол Майкл Карпентер заявив:
— Те, що відбувається в Україні — це не просто війна. Йдеться не лише про абстрактні принципи міжнародного права, йдеться про варварську жорстокість, коли з людьми поводяться найгіршим чином. І це мають памʼятати ті, хто вважає, що міжнародне співтовариство втомилося від України.
На цьому ж наполягає пані посол Раса Остраускайте, постійна представниця ЄС при ОБСЄ. За її словами, шлях до правосуддя починається з кропіткого збору доказів. І кожне свідчення, кожна окрема фотографія певною мірою слугує променем надії для тих, хто її втратив:
— Вбивство в Оленівці — це щемливе нагадування про ціну війни. Ми не можемо бути байдужими до болю українців, бо це також і наш біль. Втрати України мають зміцнити нашу рішучість домогтися справедливості і відповідальності. Ми вшановуємо пам’ять тих, хто загинув, і зобов’язуємося шукати правду.
Марія Климик, журналістка-розслідувачка МІПЛ, нагадала, що вбивство азовців у Волноваської виправної колонії № 120, більш відомій як Оленівська, сталося в ніч із 28 на 29 липня 2022 року. Напередодні трагедії у барак, розташований на території промислової зони і який не був призначений для утримання людей, перевели 200 полонених. Згодом сімох звідти забрали. У нове приміщення наглядачі запускали людей за списком, у якому були виключно представники бригади “Азов”.
— Ця колонія не була підготовлена для великої кількості людей. Полоненим доводилося спати на підлозі, були проблеми з водою та їжею, у поранених військових забрали медикаменти, тому меддопомогу були змушені надавати такі ж полонені медики, — зазначила Климик, говорячи про умови утримання в Оленівці. — Перші звільнені свідки розповідали про катування у штрафному ізоляторі та смерть полонених у перші години після потрапляння в колонію.
Остап Швед, бойовий медик бригади “Азов”, був у бараці в ніч вибуху. Делегаціям країн-учасниць ОБСЄ він розповів, як отримав поранення, але продовжував надавати допомогу побратимам. Коли барак охопило полум’ям, хлопець зміг вибратися звідти, та швидко повернувся, аби витягти інших з палаючої будівлі — розраховуватися на допомогу охорони було марно.
— Усіх поранених ми тягнули ближче до виїзду з колонії, бо там було світло та охоронці. Ми почали кричати, щоб нам дали допомогу. На це охорона почала стріляти у повітря та кинула світлошумову гранату. Тієї ночі багато людей померло від крововтрат. Їх можна було врятувати, якби у нас були необхідні матеріали.
Рідний брат мого близького товариша помирав перед самим парканом. У нього були важкі поранення ніг, проникаюче поранення голови і грудної клітки. Я розумів, що нічим йому не допоможу, але хотів перевести його стабілізувати, щоб хоч трохи продовжити йому життя. У цей момент заступник начальника тюрми просто стояв, пив каву і курив, а коли побратим помер, він сказав: “А, етот уже здох”, — пригадує бойовий медик.
У цей час у колонії також сиділи медики з маріупольського госпіталю № 555. Однак на місце трагедії їх пустили тільки за п’ять годин після вибухів. До цього допомогу один одному надавали поранені азовці, зупиняючи кровотечі пов’язками з власного одягу. Лише після семи годин бездіяльності росіяни нарешті підігнали до колонії військові автомобілі, на яких важкопоранених відвезли до лікарні в Донецьку.
— Поранені вантажили важкопоранених у КАМАЗи. Місця було мало, але наглядачі сказали вантажити, бо більше КАМАЗів не буде. І ми вантажили людей просто як свинячі туші. Дорогою у донецьку лікарню померло ще декілька людей, вони просто задихнулися, — розповів Остап Швед.
Остап отримав дев’ять уламкових поранень, вісім у ногу та одне в руку. Він вважався легкопораненим, тож його лишили в колонії. Осколки з ноги витягли полонені медики, а замість лікарні чи надання медичної допомоги росіяни етапували його на територію РФ у Таганрог. Там військового тримали упродовж семи місяців, катували, весь час знущалися. Його катували струмом, аби змусити взяти на себе вбивство цивільного в Маріуполі. У Таганрозі Остап Швед також став свідком вбивства двох побратимів.
— Один вмер від закритого пневмотораксу. Йому проломили ребра. Ми не мали чим надати йому допомогу, аОле російські медики не встигли приїхати, тож він помер. Інший, “Чижик”, теж медик, у нього було важке поранення руки і грудної клітки. Його побили на допиті і відкрилася внутрішня кровотеча. Я підозрюю, що через удари в нього уламки пройшли далі по тілу і пошкодити артерії. Він також помер від кровотечі, — зазначив Остап Швед.
Зі 140 військових, які вижили в ту ніч в Оленівці, у полоні залишаються 120. Місця перебування багатьох із них невідомі. Так, майже другий рік у російському полоні перебуває Сергій Алєксєєвич, поранений з Азовсталі. Друге поранення він отримав після вибуху в Оленівці, його відправили у донецьку лікарню. Від одного зі звільнених військовополонених його дружина Марія Алєксєєвич дізналася, що після Донецька чоловіка знову повернули в Оленівку, а потім етапували в РФ. Куди саме — невідомо.
— Я постійно контактую з державними органами України, з Міжнародним комітетом Червоного Хреста, з ООН, але не отримую відповідей. Єдину відповідь, яку я маю, це те, що росіяни не відповідають на жодні запити і дізнатися бодай якусь інформацію неможливо.
Нам потрібна підтримка всього світу, щоб повернути військових додому. Цим людям, які вижили, досі загрожує смертельна небезпека в російському полоні, — наголосила Марія Алєксєєвич.
Вона також додала, що статус військовополоненого її чоловік отримав лише 31 серпня 2023 року, хоча Червоний Хрест мав бути присутнім при виході українських військових з Азовсталі та збирати їхні дані.
Тетяна Катриченко, виконавча директорка МІПЛ, під час заходу в ОБСЄ зауважила, що до вибухів в Оленівській виправній колонії представники МКЧХ відвідали цю тюрму лише один раз, однак віч-на-віч із військовополоненими вони не спілкувалися. Після трагедії, попри запити до Росії, відвідати поранених у лікарнях та перевірити місця, де тримають тіла загиблих, також не вдалося.
— Ми не знаємо, чому МКЧХ не допустили: лише тому, що Росія не захотіла, або МКЧХ навмисно ухиляється від здійснення контролю? — підкреслила Катриченко.
Вона також нагадала, що спеціальна місія ООН, яку сформували для розслідування вибухів, так і не отримала доступу до місця трагедії і за пʼять місяців була розформована.
— МІПЛ також розповідає про інші факти вбивства в полоні українських військовополонених. Всі ці злочини необхідно розслідувати. Однак на національному рівні Україна для цього має обмежені можливості. Наприклад, вона не може відвідати місця злочину, допитати всіх свідків. Про це багато разів говорили прокурори Офісу Генерального прокурора, які проводять розслідування, — наголосила Тетяна Катриченко.
Готуючись до заходу в ОБСЄ, Медійна ініціатива за права людини розробила рекомендації для українського уряду, Міжнародного комітету Червоного Хреста та міжнародних партнерів України.
Ми пропонуємо:
- Звертатися до МКЧХ із запитом про відвідування місць утримання українських військовополонених та перевірки умов їхнього утримання і поводження з ними.
- На дипломатичному рівні говорити, що РФ порушує норми міжнародного гуманітарного права. Вона не гарантує права українських військовополонених у російському полоні.
- Привертати увагу до порушень та вимагати притягнення винних до відповідальності.
- Сприяти звільненню важкопоранених українських військовополонених.
- Сприяти отриманню доступу до місця вибухів для подальшого розслідування подій у колонії в Оленівці.
Завдяки свідченням військовополонених, яких повернули до України в результаті обмінів, Медійна ініціатива за права людини детально реконструювала події масового вбивства азовців в Оленівській виправній колонії. Крім того, у своєму розслідуванні МІПЛ назвала ймовірних причетних до цієї трагедії, які мають понести відповідальність за воєнний злочин.
Софія Краснікова, журналістка МІПЛ
