Родини безвісти зниклих людей часто не знають, куди звертатися по допомогу та які державні гарантії можна мати — правозахисники
Держава не має єдиного органу чи інституту, який би повноцінно опікувався правами людей, зниклих безвісти в умовах війни, та їхніми сім’ями. Правозахисники кажуть, що родинам безвісти зниклих важко зрозуміти, до якого саме органу звертатися, адже їх багато і вони мають різні функції. Крім того, постраждалі родини часто не знають, на які гарантії від держави можна розраховувати.
Про це стало відомо 16 липня під час презентації звіту “Як Україна розшукує зниклих безвісти внаслідок агресії Росії та підтримує членів їхніх сімей”, який підготували Центр прав людини ZMINA та Медійна ініціатива за права людини. В основу аналітики, зокрема, лягли інтерв’ю з родичами безвісти зниклих.
Через розгалужену систему органів, які займаються зниклими безвісти, родичі вимушені звертатися до кожного з них, повідомляючи одну й ту саму інформацію. Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, так і не став “єдиним вікном”, куди можуть звернутися такі сімʼї. До того ж, родичі безвісти зниклих скаржаться на відсутність належної координації між держструктурами, залученими до пошуку зниклої людини, що значно сповільняє цей процес.
Як заявила адвокаційна директорка ZMINA Альона Луньова, з потребою шукати безвісти зниклих людей Україна стикнулася ще у 2014 році, коли Росія розпочала війну проти України. Та закон “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин” ухвалили лише у 2018 році. Довгий час він був неефективним, повноцінно не працює і зараз. Лише у травні 2022 року з’явився Реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, який враховує військових та цивільних.
Дмитро Богатюк, начальник відділу Управління з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин МВС України, повідомив, що наразі у Реєстр внесено дані про понад 51 тисячу людей. З них — близько 42 тисячі людей, чиє місце перебування невідоме, та близько семи тисяч, інформація про яких встановлена. Близько чотирьох тисяч тіл ідентифіковано — переважно полеглих військових.
Серед проблем, які виявили правозахисники, — родини цивільних, які зникли безвісти, не розуміють, куди їм звертатися, адже система орієнтована на зниклих безвісти військових. Ба більше, родинам безвісти зниклих цивільних держава надає менше гарантій, ніж родинам, де зник військовий. Зокрема, родини цивільних осіб не можуть нічого отримати, крім пенсії по втраті годувальника. Водночас більшість опитаних правозахисниками родичів безвісти зниклих казали, що не знають про можливість отримати таку пенсію. Наразі лише трохи більше трьох тисяч родичів отримують цю пільгу.
Інша проблема — сім’ї не мають права на відстрочку від мобілізації, якщо їхній зниклий родич чи родичка є цивільним.
Олена Бєлячкова, координаторка груп сімей полонених та зниклих безвісти Медійної ініціативи за права людини, нагадала, що родини безвісти зниклих військових мають право на відстрочку від мобілізації відповідно до закону про мобілізацію. Проте постанова КМУ № 560 вказує, що військовозобов’язані родичі зниклих безвісти повинні надати судове рішення про визнання рідної людини зниклою безвісти за особливих обставин.
“Більшість родин не мають таких судових рішень, оскільки воно є підставою для виключення зниклого безвісти військового з обліку і припинення виплати грошового забезпечення”, — зазначила Бєлячкова.
“Ця вимога про судове рішення суперечить закону “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин”, який визначає, що статус зниклого підтверджується внесенням до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин”, — каже експертка та додає, що постанову КМУ № 560 варто змінити.
Родини болісно сприймають ці вимоги, тому що вже мають невизначену втрату в родині і дуже бояться знову втратити інших родичів, зауважує Олена Бєлячкова.
Любов Ткаченко, мати зниклого безвісти військовослужбовця військової частини А7376 Романа Ткаченка, шукає сина 16 місяців. Вона розповіла, що лише сама родина безвісти зниклої людини має рухати свою справу. За словами жінки, вона разом із іншими батьками безвісти зниклих їхніх синів-військових зверталася до всіх органів, але їм доводилося шукати інформацію про синів самостійно.
“Важливо оцінювати ефективність закону (закон “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин” — ред.) через людей, на яких він орієнтований. І найбільша проблема зараз — комунікація держави із родинами безвісти зниклих про те, яку підтримку цю люди можуть отримувати”, — зауважила Альона Луньова.
Ознайомитися з аналітичним звітом українською можна тут. Дивіться відео із заходу за посиланням.
Ця подія відбулася за підтримки Фонду “Партнерство за сильну Україну”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.