Можливим вбивцям азовців в Оленівці оголосили підозри: хто вони і що зі слідством
28 липня 2024 року — друга річниця масового вбивства в полоні українських військових бригади “Азов” в Оленівці. Раніше МІПЛ мало не похвилинно відтворила хронологію цього злочину. Нині ж говоримо про те, як просувається слідство і кому прокуратура оголосила підозри у вбивстві.
Липень 2022 року. Кілька тисяч захисників Маріуполя перебувають у полоні у місці, про яке незабаром говоритиме весь світ. Волноваська виправна колонія № 120, відома як Оленівська, стала для українських військових місцем болю і смерті. Саме сюди з березня 2022 року привозили полонених військових і цивільних заручників. Саме тут, усупереч Женевським конвенціям, багатьох допитували, застосовуючи тортури. Трагедія в Оленівці засвідчила, що Росія свідомо і без застережень страчує беззбройних людей, яких узяла в полон.
Того липневого пізнього вечора в окремому приміщенні на території промислової зони в Оленівці, де росіяни зібрали 193 азовців, прогриміли кілька вибухів. У результаті понад пів сотні бійців загинули, ще понад сто зазнали поранень. Жоден представник адміністрації колонії не постраждав.
Воєнний злочин в Оленівці: реконструкція подій масового вбивства полонених азовців
Спочатку інформації про вибухи було обмаль — її здебільшого повідомляли російські ЗМІ та пропагандистські телеграм-канали. Окупаційна влада офіційно нічого не підтверджувала. Ані міжнародних, ані українських експертів-криміналістів на місце злочину не допустили. Доступу також не отримали Міжнародний комітет Червоного Хреста і спеціально створена 3 серпня 2022 року місія зі встановлення фактів обстрілу СІЗО в Оленівці.
Зрештою росіяни повідомили: Україна застосувала американську реактивну артилерійську систему HIMARS, щоб “вбити захисників Маріуполя, які у полоні почали давати свідчення про злочини України проти цивільного населення Маріуполя”.
Цю версію українські та міжнародні експерти одразу відкинули, посилаючись на невідповідність руйнувань, зафіксованих і оприлюднених самою ж Росією на відео і фото з місця вбивства.
Перші свідки вибухів повернулись на підконтрольну Україні територію 21 вересня 2022 року. Тоді відбувся великий обмін, у якому серед 205 захисників були 16 азовців із бараку в Оленівці. З того часу минуло майже два роки. Опитано десятки свідків і постраждалих, проведено слідчі експерименти, експертизи, оголошено перші підозри. Проте у справі досі залишається багато невідомого. Перш за все — хто конкретно стоїть за цим злочином.
Причетні: відповідальність РФ можна довести
Справу про вибух в Оленівці розслідує Служба безпеки України під процесуальним наглядом Офісу Генерального прокурора. Там говорять: дізналися про те, що сталося, з медіа, були шоковані звірством росіян.
Оленівська колонія залишається закритою для українських слідчих, єдині методи фіксації злочину, якими вони володіють — це розвіддані та аналіз відкритих джерел інформації.
За тим, що відбувається в Оленівці, слідчі стежать із того моменту, як туди привезли перших затриманих. З кожним обміном з’являються нові деталі того, що відбувалося за стінами колонії. Більшість із тих, хто повернувся в Україну, називають її катівнею.
Незважаючи на інформацію про неналежні умови утримання, тортури і вбивства полонених, довгий час працівникам колонії правоохоронці не оголошували підозр. Пояснювали це тим, що не хочуть наражати на зайву небезпеку полонених, які там лишилися.
Перші підозри Офіс Генерального прокурора оголосив лише в липні минулого року. Тоді СБУ зібрала доказову базу на Сергія Євсюкова — колишнього керівника окупаційної Волноваської виправної колонії № 120. Йому закидають причетність до масових знущань над українськими військовополоненими. Євсюкову повідомили про підозру у порушенні законів та звичаїв війни (ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України). Підозрюють і його підлеглого — “молодшого інспектора відділу нагляду” в’язниці Кирила Шакурова, який, як стверджують слідчі, безпосередньо катував військовополонених Збройних сил України.
Однак у тих підозрах про причетність до вибуху в Оленівській колонії не йшлося. Як і не йшлося про причетність РФ, хоча саме ФСБ, Слідчий комітет РФ та ФСІН контролюють колонію.
Попри те, що слідство поки не називає імен конкретних винуватців за сам обстріл, інші злочини, вчинені адміністрацією колонії у цей день, очевидні. На цьому наголошує Андрій Яковлєв, адвокат з міжнародного гуманітарного права, експерт МІПЛ:
— Вибух в Оленівській колонії я би розділив на три етапи. Перший — сам напад. Другий — перші години після вибухів. Третій — поводження з військовополоненими в цілому.
За словами Яковлєва, найскладніше розслідувати і довести саме першу частину, адже ані національне слідство, ані міжнародні організації так і не отримали доступу до Оленівки. До того ж невідомо, що з місцем злочину зробили слідчі органи РФ і які докази вони зібрали, адже жодних матеріалів міжнародним експертам не надано.
— А ось другий етап — дії адміністрації колонії після вибуху, а точніше їхня бездіяльність, яка призвела до смерті людей — довести значно простіше. Тут в українського слідства є і докази, і свідки, — продовжує Андрій Яковлєв.
Зазначимо, що держава, яка тримає в полоні, зобов’язана зберігати здоров’я та життя військовополонених. Згідно зі ст. 13 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими (ЖК ІІІ), військовополонені мають перебувати під постійним захистом. Барак, де стався вибух, і місце, де після цього гуртувалися поранені азовці — зона відповідальності адміністрації колонії, яка безпосередньо підпорядковується вищому керівництву РФ. За свідченнями звільнених з полону вцілілих азовців, начальник колонії Сергій Євсюков та перший заступник начальника Дмитро Нейолов безпосередньо перебували біля місця, де помирали поранені полонені, однак не намагалися допомогти.
— Вони стояли, сміялися, розмовляли про щось своє, поки хлопці самостійно надавали своїм побратимам медичну допомогу, — розповідає МІПЛ Іван Демків, колишній полонений. Демків — військовий хірург, очолював групу полонених медиків, які прийшли на допомогу пораненим азовцям.
Андрій Яковлєв говорить: те, що адміністрація колонії не забезпечила надання своєчасної професійної медичної допомоги, не допустила рятувальників до палаючого бараку, є серйозним порушенням Міжнародного гуманітарного права, зокрема Женевської конвенції про поводження з військовополоненими. Натомість до рятувальної операції залучили захоплений у Маріуполі медичний персонал.
— Утримання медиків у полоні — це ще одне порушення Міжнародного гуманітарного права. А тут цих полонених медиків ще й залучають до надання медичної допомоги таким же полоненим, як і вони. При цьому їх не забезпечили ані знеболювальними препаратами, ані жодними засобами для проведення реанімаційних заходів, — пояснює він.
Як наслідок, через бездіяльність адміністрації загинуло щонайменше п’ятеро азовців, а через неналежне транспортування до медичних закладів окупованого Донецька померли ще троє.
— Швидких не було. Для такої кількості поранених потрібно було задіяти дуже багато карет швидкої допомоги, бо в одну поміститься максимум один лежачий і двоє сидячих, ну, хай чотири сидячих, але це не змінить ситуацію, коли поранених більше сотні. Фактично мали б задіяти усі швидкі в тому регіоні, запросити спеціально обладнані медичні вантажні автомобілі, — розповідає свідок. — Натомість нам підігнали військові “Камази”. Важкопоранених спливаючих кров’ю азовців ми вантажили один на одного.
27 липня 2024 року, напередодні другої річниці теракту в Оленівці, Офіс Генерального прокурора повідомив про нові підозри за злочином в Оленівці — начальнику колонії Сергію Євсюкову та його першому заступнику Дмитру Нейолову. Їх вважають відповідальними за ненадання медичної допомоги пораненим. Через їхню бездіяльність уже після вибуху померло щонайменше дев’ять азовців. Особи п’ятьох встановлені. Йдеться про Миколу Карася, Станіслава Артеменка, Ярослава Отрока, Віталія Литвина, Владислава Сололонського. Імена ще чотирьох з’ясовуються.
Що стосується третього епізоду, то, за словами адвоката Андрія Яковлєва, Росія тотально ігнорує всі міжнародні закони: українських полонених піддають фізичному та психологічному насиллю, не забезпечують можливістю комунікувати з зовнішнім світом, позбавляють права на справедливий суд.
Версії: кілька основних, але жодної пріоритетної
Хто і як саме вчинив злочин в Оленівці, точно не встановлено.
29 липня 2022 року у Головному управлінні розвідки України заявили що відповідальними за цей злочин вважають ПВК “Вагнер”.
— Наголошуємо, що вибухи в Оленівці, що призвели до загибелі українських захисників — свідома провокація та беззаперечний акт тероризму з боку збройних сил окупанта. За наявною інформацією, він здійснений руками найманців зі складу ПВК “Вагнера” за особистою командою номінального власника вказаного ПВК — Євгена Пригожина. Організація та здійснення теракту не були узгоджені з керівництвом міністерства оборони РФ, — йшлося у повідомленні.
В Офісі Генерального прокурора цю інформацію перевіряють. На причетність до злочину перевіряють також інші підрозділи, які в той час перебували неподалік колонії і мали на озброєнні певні види зброї.
Прокуратура опрацювала і російську версію застосування Україною HIMARS. Провівши аналіз уламків боєприпасу, які у своїх відео росіяни демонструють як доказ, правоохоронці з’ясували, що ці уламки російські пропагандисти використовували багато разів у різних відеороликах про різні обстріли. МІПЛ також отримала підтвердження того, як уламки боєприпасу HIMARS з’явилися у бараку.
— Їх туди принесли напередодні приїзду журналістів. Нам сказали йти на обід, а я трохи затримався і на власні очі побачив, як охорона виймала з мішків уламки від снарядів, — розповідає журналістам МІПЛ азовець із позивним “Равлик”. Його, як і кількох полонених із морської піхоти, змусили розбирати завали і виносити тіла з підірваного бараку.
Утім головним доказом у спростуванні версії про обстріл HIMARS є характер пошкодження приміщення — керований реактивний снаряд калібру 227 мм GMLRS, який використовується в цій системі, мав би залишити масштабні руйнування.
— Був би то HIMARS, нас би на молекули рознесло, — говорить досвідчений артилерист із позивним “Смерч”, який вижив в Оленівці.
Свідки та експерти схиляються до того, що для обстрілу колонії використали зброю, яка стріляє боєприпасами значно меншого калібру, ніж HIMARS.
Проаналізувавши сукупність фактів, українське слідство заявляє, що обстріл з боку Збройних сил України був неможливий. Того ж висновку дійшли в ООН. У жовтні 2023 року Управління Верховного комісара ООН з прав людини опублікувало звіт, у якому зазначено: “Картина структурних пошкоджень виглядає узгодженою з наведеним боєприпасом, який рухався траєкторією зі сходу на захід”. Тобто з території, яка була під контролем РФ.
З’ясувати точний вид зброї, з якої обстріляли колонію, досі не вдалося. У середині серпня 2022 року Офіс Генерального прокурора заявив про ймовірне використання термобаричної зброї: “Йдеться про капсулу з горючою сумішшю термобаричного вибуху вогнеметів типу ШМЕЛЬ, ШМЕЛЬ-М, РИСЬ”. Такого висновку слідство дійшло за підсумками аналізу наявних у вільному доступі відеозаписів. До аналізу залучили фахівців з питань застосування частин та підрозділів військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту, ідентифікації боєприпасів та застосування інженерних частин і підрозділів.
Підтвердження того, що Росія застосовує в Україні термобаричну зброю, з’явилося ще навесні 2022 року. Міжнародних законів, які прямо забороняють її використовувати, немає. Однак якщо таке озброєння застосовують для ураження цивільного населення або медичних закладів, то відповідальну за це країну можуть засудити за воєнний злочин відповідно до Гаазьких конвенцій 1899 та 1907 років.
Принцип дії боєприпасу термобаричної зброї відрізняється від звичайних боєприпасів. Термобаричний заряд складається із контейнера, що містить горючу речовину та вибухову суміш. Коли він досягає цілі, то розпилює паливо у повітря навколо себе. Детонація не відбувається миттєво, кисень вступає у реакцію з горючою речовиною і тоді починається детонація, температура в епіцентрі досягає 2500°С. Термобаричні снаряди дуже ефективні, коли позиції противника розташовані у забудовах чи укриттях. Арсенал армії РФ налічує кілька видів такої зброї. У війні проти українських захисників РФ застосовує весь арсенал — від ручних гранатометів та вогнеметів із термобаричним зарядом до великих авіаційних бомб.
— Є декілька даних, які свідчать про те, що, можливо, цей боєприпас був випущений не з того термобаричного гранатомета, про який думали спочатку. Тобто це [нові дані] вже стосувалось і вирви, яка була в приміщенні, і пошкоджень, про які стало відомо згодом. Та все ж пошкодження даху, ліжок, стан тіл свідчило про застосування термобаричного боєприпасу, — кажуть в Офісі Генерального прокурора.
Слідство також пропрацьовує версії з застосуванням іншого виду зброї чи навіть закладеної всередині бараку вибухівки. Ці версії висувають і деякі азовці, котрі вижили в бараку і повернулися в Україну в рамках обмінів. Однак наразі немає жодних доказів, які б підтвердили чи спростували будь-які припущення.
У жовтні 2022 року в Україну повернули перші тіла загиблих після теракту в Оленівській колонії. Була надія, що в них знайдуть уламки використаної зброї, однак судово-медичні експертизи виявили лише вторинні уламки — шматки металевих конструкцій і стін. Тобто слідів зброї не було.
Обмінів тілами, під час яких повертали загиблих у полоні азовців, було кілька. Загалом повернуто 59 тіл азовців. Із них 48 тих, хто загинув в Оленівці в ніч із 28 на 29 липня 2022 року, особу ще одного загиблого під час вибуху в колонії встановлюють.
Для судово-медичної експертизи робота з тілами, повернутими Росією — складний процес. РФ зберігає тіла загиблих українських військових у неналежних умовах, ймовірно для того, щоб приховати свої злочини та унеможливити встановлення реальної причини смерті, якщо особа померла, перебуваючи в полоні.
Місія ООН: у доступі відмовлено
Рідні загиблих та поранених азовців, а також українські правоохоронці сподівалися здобути більше фактів завдяки спеціально створеній місії ООН з розслідування масового вбивства українських військовополонених. Очікувалося, що досвідченні фахівці, оглянувши місце події, встановлять факти, зберуть докази для притягнення винних до відповідальності.
Головою місії призначили Карлоса Альберто де Сантос Круса, бразильського генерал-лейтенанта у відставці. У Круса за плечима 45-річний досвід військової служби та роботи у сфері національної і міжнародної безпеки. Членом делегації призначили також ісландку Інгіб’єрг Сольрун Гісладоттир, з 2021 до 2022 року вона працювала заступником представника генсека ООН в Іраку, а до цього обіймала високі посади в ОБСЄ. Ще один член місії — нігерієць Ісуф Якуба, з 2016 по 2021 рік очолював поліцію ООН у Малі, брав участь у операції ООН у Бурунді.
Очікувалося, що у вересні 2022 року представників місії відвідають Оленівську колонію, однак цього не сталося. За п’ять місяців після створення місію розформували через те, що Росія не гарантувала безпеку представникам ООН і відмовилася їх допустити на місце злочину.
— Отже, що нам робити з усією цією інформацією? Якщо говорити про причетних до вибуху та виконавців, то у міжнародних спостерігачів можуть виникати певні питання як до Росії, так і до України. Якщо ж говорити про решту, то тут очевидно — відповідальність виключно на Російській Федерації, — підкреслює експерт МІПЛ Андрій Яковлєв.
У результаті вибухів в Оленівській колонії понад сто азовціву отримали важкі поранення. Чимало з них мають ампутації кінцівок, численні уламкові ураження великих ділянок тіла, травми голови, черевної порожнини. І вони досі перебувають у російських тюрмах, де їм не надають належної медичної допомоги.
Всі ці люди — важливі свідки. Наразі в Україну повернулися лише 22 вцілілих після вибухів азовців. Без свідчень решти відновити повну картину подій того дня, встановити імена всіх 193 постраждалих вкрай важко. Медійна ініціатива за права людини встановлює ці імена з дня трагедії, за два роки роботи над справою Оленівки значну частину цього списку ми відновили, зібрали також чимало доказів.
З 6 травня 2023 року з полону не повернули жодного військовослужбовця бригади “Азов”. Російська Федерація приховує їхнє місце утримання, ізолює їх від зовнішнього світу. Більшість родин востаннє бачили своїх рідних на російських фото і відео з донецьких лікарень, оприлюднених у серпні-вересні 2022 року.