У Росії до довічного увʼязнення засудили азовця Сергія Михайленка і відправили його у Сибір
Сергій Михайленко — боєць бригади “Азов”. Разом із побратимами вийшов із Азовсталі 20 травня 2022 року. Швидкого обміну, як обіцяли, не сталося, для понад тисячі українських захисників почався жах російського полону. Поруч із неналежними умовами утримання і тортурами, над військовополоненими розпочалися показові судилища. За злочини, яких ті не вчиняли. Так званий верховний суд “ДНР” засудив Михайленка до довічного ув’язнення у колонії суворого режиму. Відбувати незаконне покарання чоловіка відправили у Сибір.
Коли у 2014-му почалися перші бої за Маріуполь, Михайленку було 16 років. Хлопець запамʼятав страх, коли летіли ракети, а він нічого не міг вдіяти. Тож щойно став повнолітнім, почав готуватися до війська. У 2019-му він вступив до Азову.
— Одного зимового вечора він написав мені, що їде з Харкова, де навчався, у Маріуполь. Навчальний рік був у розпалі, тому я не розуміла, чому він це робить, — розповідає Тамара, дружина Сергія.
— Я перевівся на заочне, хочу в Азов, — почула у відповідь.
На той час жінка нічого не знала про цей підрозділ, а коли в інтернеті знайшла інформацію, то сильно здивувалася:
— Ти серйозно? На службу?
Сергій відповів, що готувався до цього два роки, тож Тамарі нічого не лишалося, як підтримати чоловіка.
— Сергій дуже цікава і освічена людина. А ще він дуже добрий, завжди намагається чимось допомогти людям, підтримати, якщо комусь зле, — з усмішкою говорить Тамара.
Сергій Михайленко разом з дружиною Тамарою. Фото: сімейний архів
Напередодні великої війни Сергій перебував на навчанні у Львівській області, Тамара ж чекала на нього у Маріуполі. У травні 2022-го пара мала зіграти весілля, та не судилося.
25 лютого 2022 року Сергій повернувся до рідного міста, де вже починалося пекло.
— Я переїхала до бабусі Сергія, її квартила була неподалік Азовсталі. Було страшно визирати у вікно. Ніч перетворилася на день, бої не вщухали, тривали постійні авіанальоти. Я після того ще рік боролася з панічними атаками, — пригадує Тамара. — Усі ці літаки летіли на Азовсталь і я розуміла, що десь там мій Сергій. Я бачила, як люди піднімалися на 16 поверх і стрибали звідти, бо не витримували. Люди божеволіли, бо не було що їсти. Найважче доводилося людям похилого віку та дітям.
16 березня 2022 року, коли Росія вдарила по Маріупольському драмтеатру, Тамара була поруч і дивом вціліла. Вона бачила закривавлених людей із відірваними кінцівками, але нічим не могла допомогти: медикаменти у місті закінчилася.
За два дні вона виїхала, а за кілька днів їй зателефонував Сергій. Розмова була емоційною. Вони плакали, просили пробачення одне в одного, зізнавалися у коханні. Сергій говорив, що скоро повернеться додому, просив, аби Тамара приготувала йому борщ, бо набридло їсти самі снікерси.
— Я була не надто вправна у приготуванні борщу, але заради Сергія записался на курси і тепер вмію готувати ідеальний борщ, — зізнається дівчина.
Під час бойового завдання у Маріуполі Сергій отримав поранення. Його та ще двох побратимів доправили до “залізяки” — так на Азовсталі називали медичний госпіталь, обладнаний в одному з бункерів. Одного хлопця врятувати не вдалося. Сергію уламками посікло ноги, чи витягнули їх, Тамара не знає.
Вихід із Азовсталі
16 травня 2022 року Михайленко зателефонував Тамарі останній раз. Розповів про наказ покинути Азовсталь. Хлопець запевнив дружину що все буде добре, він скоро повернеться додому, тож треба готуватися до весілля.
Сергій Михайленко (в центрі) під час виходу з Азовсталі
У липні 2022-го в Оленівській колонії, де утримували українських полонених, прогриміли вибухи, постраждав барак, куди напередодні переселили близько 200 полонених азовців. За місяць верховний суд Росії визнав Азов терористичною організацією. Стало зрозуміло, що так просто повертати азовців в Україну Росія не збирається.
Поки Сергій перебував в Оленівці, інформації про нього було обмаль. 21 вересня 2022 року відбувся обмін, у який потрапило чимало азовців. Тоді Тамара дізналася, що Сергія перевезли у Донецьке СІЗО. У травні 2023-го відбувся ще один обмін, звільнений побратим Сергія розповів, що того дуже часто водять на допити, намагаються звинуватити у злочинах проти мирного населення.
— У червні 2023 року мені написав побратим Сергія, запитував, чи я бачила відео. Я не одразу зрозуміла, про що мова, поки він не надіслав мені те відео. На ньому я ледь впізнала Сергія. Він сильно схуд, був дуже блідим. На відео він зізнавався у злочині, — розповідає Тамара. У те, що зізнання правдиве, жінка не вірить. Пояснює, що вчинити злочин Сергій не міг, оскільки перебував у шпиталі.
Попри це, Михайленка звинуватили у розстрілі цивільного автомобіля, внаслідок чого загинули двоє чоловіків, жінка і трирічна дитина. Окупаційний суд засудив азовця до довічного ув’язнення з відбування покарання у колонії суворого режиму.
Наразі його дружина Тамара шукає способи звільнення чоловіка. Дійшла навіть до Папи Римського: влітку 2024 року разом із родинами незаконно засуджених військовополонених була у нього на авдієнції, просила про допомогу, аби Святий Престол став посередником у цьому питанні.
Тамара та інші дружини засуджених військовополонених на авдієнції у Папи Римського
Колонія, звідки неможливо втекти
Роки перебування в полоні у неналежних умовах утримання, без достатнього харчування і медичної допомоги призводять до серйозних проблем зі здоров’ям військових. Ті, кого повернули під час останнього обміну у вересні 2024 року, розповідають про постійні катування. Тамара розповідає, що здоровʼя погіршилося і у її чоловіка:
— У нього почалися проблеми з серцем, частий біль у грудях, руки німіють. Також у нього був гастрит, але в полоні йому відмовляють у лікуванні, є проблеми з печінкою. Після поранення він майже не відчуває ніг.
Відбувати покарання Сергія Михайленка відправили у Сибір у колонію № 18 “Полярна сова”. Вона розташована у Ямало-Ненецькому автономному окрузі Тюменської області. Її вважають однією з найсуворіших вʼязниць на території колишнього Радянського Союзу. Цю колонію створили для утримання особливо небезпечних злочинців, засуджених до довічного ув’язнення. Говорять, що втекти звідти неможливо. Ще кількох засуджених українських військовополонених утримують у схожих місцях: “Чорний дельфін”, “Полярний вовк”.
Нещодавно Слідчий комітет РФ оприлюднив дані щодо справ проти українських військових і цивільних: “З 2014 року порушено понад 5300 справ стосовно представників військового та політичного керівництва київського режиму, членів радикальних націоналістичних об’єднань, а також представників силових структур. Завершено попереднє слідство 355 кримінальних справ стосовно 496 обвинувачених. За результатами розгляду кримінальних справ судом стосовно 412 осіб винесено обвинувальні вироки, 32 з них призначено довічне ув’язнення”.
Тамара, дружина Сергія Михайленка
Правозахисники наголошують, що судові справи, які Росія веде проти українських військових, є порушенням права на справедливий суд, про що йдеться у статті шість Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
