В Україні вперше з 2022 року виправдали звинувачену у держзраді — великий репортаж МІПЛ про справу
МІПЛ понад рік відстежувала судовий процес над Світланою Оголь з Миколаївщини. Її обвинувачували в державній зраді за те, що вона нібито здала росіянам ветерана АТО, якого вони закатували разом зі ще одним чоловіком. Також прокуратура стверджувала, що вона розповідала окупантам про односельців, які могли чинити опір, і мала за це гроші, їжу та привілеї.
Зрештою суд визнав, що нічого з переліченого Оголь не робила. Її виправдали та відразу ж звільнили. Оголь провела в СІЗО понад два роки.
За даними МІПЛ, це перше виправдання в справі щодо державної зради з 2022 року. Як це було і що це означає для правосуддя — у великому репортажі.
Вирок
Шостого листопада, наступного дня після дебатів, суд оголошує вирок.
Конвой привіз Світлану Оголь — крім неї, конвою, журналістів і секретаря засідання у залі нікого. Прокурор підключився онлайн, адвокатка не приїхала, бо бере участь в іншому процесі.
Жінка сідає на лаву прозорої камери в повній тиші, не знімаючи теплої куртки. За понад два роки під вартою її коротке волосся помітно відросло, і вона, навіть в СІЗО, причепурилася — накрутила локони.
Оголь помітно хвилюється.
За 15 хвилин до зали заходить суддівська трійка. Головуючий Дмитро Губницький, не зволікаючи, оголошує резолютивну частину вироку:
— Визнати Світлану Оголь невинуватою і виправдати через недоведення провини. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою скасувати, а її негайно звільнити у залі суду.
Суддя завершує читати вирок та звертається до Оголь:
— Вам усе зрозуміло, Світлано Мирославівно?
Переглянути цей допис в Instagram
Дебати
Напередодні, 5 листопада, відбулося останнє засідання, що могло якось вплинути на рішення суду — провели дебати сторін. Вони завершували півтора роки процесу.
Я спостерігала за дебатами через онлайн-трансляцію.
Валентина Миронівна, мама Оголь, приїхала на дебати із села, що за сорок кілометрів від Миколаєва. Гроші на дорогу їй дає син Світлани, який служить у ЗСУ.
— За вчинення державної зради передбачене покарання від 15 років позбавлення волі до довічного ув’язнення, — почав прокурор Володимир Лещенко із Кіровоградської обласної прокуратури. — Ситуація з Оголь дійсно не проста. Водночас обвинувачення виключає епізод, що її дії призвели до загибелі Сергія Кучерешка та його побратима.
Напередодні він змінив обвинувальний акт. Спершу прокуратура наполягала, що Оголь могла “здати” росіянам ветерана АТО з сусіднього села, але тепер цей епізод виключили. Лишили обвинувачення у тому, що Оголь розповідала окупантам про односельців, які могли чинити спротив, і мала за це привілеї.
Лещенко попросив суд застосувати статтю 69 КК України, що передбачає призначення більш м’якого покарання, ніж те, що визначає закон. Мовляв, зменшився обсяг обвинувачення, відсутні обтяжуючі обставини, збитки й потерпілі, а Оголь має гарні характеристики і не має судимостей.
Прокурор додав:
— Оголь перебуває в СІЗО два роки, сім місяців і 15 днів. На моє переконання, цей строк її вже певним чином виправив. Подальше виправлення можливе без ув’язнення.
Він клопотав, аби суд визнав Оголь винною за частиною 2 статті 111 КК України та призначив уже відбуте покарання.
Відтак суд надав останнє слово Оголь.
Вона почала зі звернення до прокурора:
— Збройні сили (України, — МІПЛ) увійшли до села 15 числа. Розкажіть мені, де я була потім і як мене допитували?
Жінка мала на увазі, що до складання офіційного протоколу її утримували ще чотири дні без жодних на те документів. Та суддя Миколай Коновець її перебив:
— Оголь, ви зараз виступаєте перед судом. До прокурора не звертаєтеся. Яка ваша позиція щодо доказів?
— Така ж, як і до свідків, — відказала вона.
Головуючий суддя Губницький ще раз спробував повернути її до конструктиву:
— Світлано Мирославівно, фактично ви повинні поставити словами крапку у цій справі. Якщо вам є щось додати, говоріть.
Та Оголь далі намагалася пояснити, що думає про покази свідків:
— Жоден свідок не підтвердив, що я випивала з російськими військовими, ніхто цього не бачив.
Доводила, що односельці, які вказували, що вона перетиналася з росіянами, насправді самі так чи інакше контактували з ними. Одні давали харчі, інші — алкоголь. А тоді знову звернулася до прокурора, вже підвищивши голос:
— Хотіли мені навішати Кучерешка, щоб “зірочки” собі отримати!
Суддя знову її заспокоїв та перепитав, чи визнає вона провину.
— Ну де тут державна зрада, я не розумію! — сказала вона, і повернулася до теми затримання. — І знову ж, де мене тримали п’ять днів? Ні адвоката не було, ні родичі не знали, де я. Знайшли мене лише тоді, коли викинули інформацію в інтернет. Я сказала Каті [Бабачок, яка свідчила у суді], що мені дали 500 гривень. А вона переповіла дітям, так і пішло селом.
Жінка нагадала, що Тетяна Кучерешко, сестра загиблого, ще на початку розслідування заперечувала її провину, але слідчі не залучили її як свідка. Це вже під час судового розгляду зробила адвокатка Оголь. Світлана також сказала, що не могла вільно ходити селом, як те стверджував прокурор. Свідки підтвердили: виходити на вулицю можна було з білою пов’язкою на руці.
— Шановний суд, прошу мене виправдати, — врешті сказала Оголь. — Ніякої державної зради я не вчиняла. Нікому ніякої інформації не надавала. Атовців я ніяких не називала, у мене навіть про це ніколи не запитували.
Далі слово взяла Валентина Мілюченко, адвокатка підсудної, яка працює за дорученням від Центру правової допомоги. Вона теж просила суд виправдати Оголь через те, що її провину не довели:
— Прокуратура посилається, що у підсудної вдома вилучили російські пайки. Проте свідки казали, що росіяни давали їх усім та залишали на вулиці.
Захисниця поставила під сумнів свідчення Вагіфа Пашаєва. Він розповідав на суді, що двоє дагестанців, які попросили у нього їжу, нібито з вдячності попередили його не говорити нічого поганого про окупантів при Оголь, бо вона ходить до військових та здає інформацію про селян.
Адвокатка наголосила, що ці свідчення недопустимі, оскільки переказані з чужих слів. Вона просила взяти до уваги покази сусіда підсудної. Він розповідав, що 8 березня росіяни перевіряли в місцевих документи. При цьому Оголь з ними не спілкувалася, нічого про місцевих чи атовців не говорила.
— Жодного доказу якогось підривного діяння немає. Обвинувачення не може базуватися на плітках. Прошу виправдати мою підзахисну, — підсумувала адвокатка.
Суддя Губницький запитав, чи має Оголь ще якісь пояснення. Вона знову взяла слово:
— У війну мій дід воював, а баба захищала село. Так само і я себе поставила, коли почалося вторгнення. Чоловіка забрали на війну, брат теж воює. Я намагалася сама себе захищати. Усі боялися. А я себе так налаштувала, аби вони бачили, що українські баби не бояться якихось кацапів. Прошу мене виправдати, я вже скільки перетерпіла.
На завершення суддя Губницький оголосив, що про дату оголошення вироку повідомить ближчим часом.
Як змінювалася версія обвинувачення
Протягом десяти днів у березні 2022 року село Кашперо-Миколаївка було в окупації. У день звільнення, 15 березня, деякі місцеві розповіли українським солдатам, що їхня односельчанка Світлана Оголь контактувала з росіянами. Оскільки у сусідньому селі Новофонтанка окупанти закатували ветерана АТО Сергія Кучерешка, Оголь запідозрили у його здачі. Військові затримали жінку й передали СБУ. Перед тим, за словами підсудної та мешканців Кашперо-Миколаївки, українські військові змушували її копати собі яму, а одна місцева навіть вдарила.
Затриману доправили до Кропивницького, адже миколаївські правоохоронці були в евакуації. Тож слідство вели слідчі управління СБУ в Кіровоградській області.
Пресслужба відомства одразу заявила, що правоохоронці викрили місцеву жительку, яка за пайки, алкоголь і можливість вільно ходити селом видавала росіянам інформацію про атовців та активістів з Миколаївської й Кіровоградської областей, які могли би чинити опір. Жінці інкримінували держзраду. В умовах воєнного стану ця стаття передбачає 15 років за ґратами або довічне ув’язнення.
Ленінський райсуд Миколаєва слухав цю справу з серпня 2023 року. Обвинувачення представляла прокуратура Кіровоградської області.
На суді обвинувачення заявило, що Оголь причетна до загибелі Сергія Кучерешка та Валентина Сєдініна, який буцімто перебував у ветерана. Після деокупації тіла обох знайшли в одній могилі неподалік села.
Втім з’ясувалося, що Валентин Сєдінін не був товаришем чи знайомим Кучерешка — він добирався додому в Херсон. Росіяни затримали його на миколаївській трасі неподалік Новофонтанки та вбили 8 березня, в той же день, що й Кучерешка. Про це на суді розповіла Тетяна, сестра закатованого ветерана. Вона дізналася історію зі слів чоловіка, який підвозив Сєдініна і також потрапив у полон. Йому вдалося втекти від окупантів. Він був очевидцем вбивства обох затриманих, але слідство не розшукало його і не залучило як свідка.
Односельці Світлани Оголь, які свідчили у суді, також запевнили, що Валентин Сєдінін не місцевий. Тож підсудна не може бути причетною до його вбивства.
У коментарі МІПЛ це підтвердила й дружина Сєдініна, а Тетяна Кучерешко сказала, що розповідала про це правоохоронцям під час розслідування.
За рік судових слухань прокуратура виключила причетність Оголь до вбивства Сергія Кучерешка та, відповідно, Сєдініна. Як зауважив на суді прокурор Лещенко, свідки з Кашперо-Миколаївки та сестра ветерана не підтвердили, що підсудна видала загиблого.
Навіть якщо Оголь і контактувала з росіянами, це відбулося вже після того, як вони закатували Сергія Кучерешка. Так, за свідчення Тетяни Кучерешко, росіяни забрали її брата з дому 7 березня й наступного дня вбили. Натомість Оголь вперше бачила військових 8 березня, коли ті перевіряли в селян документи. Її сусід підтвердив на суді, що в момент перевірки вона нічого не говорила про автовця. Не чули свідки, щоб підсудна щось згадувала про ветерана й 9 березня. Того вечора жінка з іншими мешканцями села переховувалася від обстрілів у підвалі будинку односелиці Тетяни Ващенко. Декілька російських військових тоді увірвалися в помешкання й перевіряли, хто в домі.
Утім, прокурор продовжив наполягати, що у діях Оголь є ознаки державної зради. Він посилався на покази трьох свідків, які говорили, що вона контактувала з росіянами, та її власні слова, що одного разу окупант дав їй 500 гривень. Вона пояснювала, російський військовий запитував, що можна купити на ті гроші. Почувши у відповідь, що нічого, адже магазини розграбовані, він поклав купюру Оголь до кишені.
Також прокурор назвав доказом вини Світлани Оголь знайдені у неї вдома російські пайки. На думку обвинувачення, вона спілкувалася з росіянами і за їжу, алкоголь і гроші видавала їм інформацію про місцевих — а отже, вчинила держзраду. Однак прокурор не надав доказів, про яку саме інформацію йдеться та кому вона зашкодила.
Вирок
Світлану Оголь щойно виправдали. Вона розгублено дивиться на суддів і починає плакати. Конвоїр клацає замком камери та відчиняє двері прозорого боксу.
— Виходьте, все уже, — каже він.
Оголь підписує судові документи й наче боязко виходить з камери.
— У вас є родичі? — запитує суддя.
Оголь уже в коридорі розгублено каже:
— Зараз подзвоню мамкі, вона приїде.
Її мати Валентина Миронівна приїздила майже на всі засідання. Була й на двох засіданнях цього тижня: коли суд продовжував доньці запобіжний захід і на дебатах. Оскільки не було достеменно відомо, коли оголошуватимуть вирок, сьогодні вона, схоже, не встигла.
Тим часом секретарка судового засідання дає Оголь мобільний телефон. Та помітно дезорієнтована й не може вирішити, де зустрітися з матір’ю: біля СІЗО чи в суді.
— Речі з СІЗО треба забрати, — каже вона розгублено.
Секретарка посміхається і махає рукою:
— Речі — то не головне.
Конвоїр, який проходить повз, кидає їм:
— Погана прикмета — забирати речі.
Мама Оголь саме бере трубку. Донька схвильовано їй каже:
— Ма, визивай машину. Все уже, мене виправдали.
Коли розмова завершується, я підходжу до Оголь і питаю, чи вона очікувала такого рішення.
— Сподівалася, — каже вона. — Дай боже здоров’я суддям, що виправдали.
Суд зобов’язав її не виїжджати за межі області до рішення апеляції, якщо прокуратура оскаржуватиме вирок. На моє питання прокурор сказав, що вирішить, чи подавати апеляцію, коли ознайомиться з повним текстом вироку.
Після засідання я зателефонувала матері Світлани. Валентина Миронівна теж була помітно розгублена.
— Свєта вже тут біля мене буде. Хочу, щоб вона після мене тут була хазяйкою. Вже дивитимуся за нею і надіюсь, вона зробила висновки у своєму житті, — сказала Валентина Миронівна.
Схоже, попри радість за доньку її бентежило, хто ж винен у загибелі Сергія Кучерешка — вона була його вчителькою у школі, а її син ходив із ним до одного класу.
За даними Миколаївської обласної прокуратури, на території обох селищ базувалися підрозділи 34 та 205 окремих мотострілецьких бригад 49-ї армії Південного військового округу. Станом на кінець 2024 року миколаївські правоохоронці не повідомляли про ідентифікацію росіян, які причетні до страти Сергія Кучерешка.
Обґрунтування суду
“Суд може постановити обвинувальний вирок лише тоді, коли вина доведена поза розумним сумнівом. Обвинувачення має довести, що досліджені в суді обставини вказують на єдину версію винуватості підсудного”, — йдеться у вироку.
Оголь ставили у провину навмисне налагодження зв’язків з росіянами та передачу їм за гроші інформації про людей, які могли би чинити спротив. Проте досліджені докази це не підтвердили.
У показах свідків Вагіфа Пашаєва та Галини Чудак ішлося, що від російських солдатів вони чули, нібито Оголь може “здати”, бо спілкується з росіянами. Суд вказав, що ці свідчення не можуть бути доказами, адже переказують чужі слова.
Свідчення Катерини Бабачок суд не прийняв до розгляду. Вона чула від сусідів, що Оголь випивала в її будинку, який зайняли росіяни. Натомість Світлана пояснювала, що була в оселі лише раз, коли на прохання Бабачок приходила з її сином по речі. Суд зауважив, що покази Бабчок не утворюють фактичні обставини обвинувачення — передачу інформації про людей, які можуть чинити спротив.
Світлана Оголь підтвердила на суді, як отримала 500 гривень від росіянина. Проте, зауважив суд, у цьому немає державної зради — це не “допомога у проведенні підривної діяльності проти України”.
Суд також вважає: прокуратура не довела, що Оголь мала привілей вільно пересуватися селом. Адже покази свідків у цій частині суперечливі. Один свідок говорив, що діяв жорсткий комендантський режим. Натомість двоє інших вказували, що можна було пересуватися селом у білих пов’язках.
У підсумку суд наголосив, що згідно зі статтею 62 Конституції України всі сумніви щодо доведеності вини тлумачать на користь підсудного — і виправдав Світлану Оголь через недоведення її провини.
Що означає це рішення
Анна Рассамахіна, експертка МІПЛ з міжнародного гуманітарного права, керівниця департаменту “Війна і правосуддя”, аналізуючи справу і вирок, наголошує:
— Це перемога українського правосуддя. Бо попри те, що суспільство чекає обвинувальних вироків і тисне цим на учасників процесу, суд неупереджено підійшов до розгляду справи і оцінки доказів.
Рассамахіна вважає, що у справах щодо злочинів проти національної безпеки українське судочинство демонструє обвинувальний ухил. Утім, це стосується всіх категорій кримінальних справ — частка виправдувальних вироків в Україні вкрай мала. За даними експертки, з початку повномасштабного вторгнення це перший виправдувальний вирок у справі щодо державної зради.
— Сподіваємось, це стане звичною моделлю поведінки для суду у справах про державну зраду і колабораціонізм, — наголошує Анна Рассамахіна. — Тобто суди ретельно та неупереджено встановлюватимуть всі обставини. Зокрема наявність умислу, примусу чи добровільності в діях обвинуваченого, належність та допустимість доказів, їхню достатність для доведення вини. В цій справі досудове слідство не зібрало достатніх доказів по справі. В такій ситуації людину мають виправдати.
Також на прикладі цієї справи видно системну проблему — розмите формулювання складу злочину державної зради. Рассамахіна каже, що під формулювання потрапляють і дії, що істотно шкодять Україні, і неформальні контакти з рядовими російськими військовими, які ні на що не впливають та нічого не означають.
— Тобто як державну зраду можна кваліфікувати дуже широкий перелік дій, і це певним чином нівелює сенс правосуддя.
Розслідувати вчинені в окупації злочини складно, погоджується Рассамахіна, але додає:
— Відповіддю на цю проблему не може бути те, що ми беремо всіх, до кого дотягнулися з якою-небудь доказовою базою і відправляємо справу в суд, де просто всіх визнають винними, бо таке складно розслідувати. В цих складних обставинах нема іншого шляху, окрім як дотримуватися гарантій справедливого судового розгляду.