Send Lette
Аналітика

Бойові медики в ЗСУ: як врятувати ще більше військових

Ключова фігура, на яку покладено обовʼязок рятувати життя пораненого на полі бою — це бойовий медик. В українському війську така спеціальність зʼявилася в 2017 році, однак правовий статус бойових медиків до цих пір дискусійний. Міжнародне гуманітарне право визначає їх як медичний персонал, тоді як для більшості командирів вони, в першу чергу, комбатанти. Така правова невизначеність заважає поверненню бойових медиків із полону, адже вони є захищеною категорією відповідно до Женевських конвенцій. У цій аналітиці ми спробуємо розібратися, чому так відбувається, і дамо рекомендації, що з цим робити.

Згідно з міжнародним гуманітарним правом (МГП), особи, призначені виключно для медичних цілей, тобто для розшуку, підбирання, транспортування, встановлення діагнозу чи лікування (в тому числі надання першої допомоги) поранених, хворих тощо вважаються медичним персоналом, незалежно від того, відносяться вони до особового складу збройних сил чи ні (ст. 24, 28 Женевської конвенції про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях, 12.08.1949, ст. 8, 43 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 08.06.1977).

Такі особи не визнаються комбатантами, не можуть піддаватися атакам і утримуватись як військовополонені (за виключенням необхідності надання допомоги пораненим полоненим).

Норми про захист і повагу до медичного персоналу під час війни є універсальним правом, яке визнане всіма країнами світу і якого вони зобов’язані дотримуватися в усіх збройних конфліктах. Порушення цих норм, зокрема цілеспрямований напад на медичний персонал, евакуаційний транспорт, медичні установи, перешкоджання роботі медичного персоналу становить серйозне порушення законів і звичаїв війни і є воєнним злочином (ч. 2 ст. 85, ч. 2 ст. 43, ст. 8 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 08.06.1977).

З другого боку, для того аби медичний персонал мав захист відповідно до МГП, він зобовʼязаний утримуватися від безпосереднього ведення бойових дій (крім випадків самозахисту і захисту поранених) і повинен дотримуватися медичної етики і принципу нейтральності. Такому персоналу дозволено мати лише легку зброю, яку він може застосовувати для самозахисту і захисту поранених.

Медичний персонал vs комбатант

Орієнтуючись на стандарти НАТО, в 2017 році в Збройних силах України зʼявилися дві нові посади: бойовий медик взводу та старший бойовий медик (роти, батареї та їм рівних)

В актуальній редакції переліку посад ЗСУ ці позиції віднесені до військово-облікової спеціальності (ВОС) 878, яка означає “молодший медичний персонал” і зазначена в розділі 9.4. Переліку ВОС — “Медичні спеціальності”.

Нові посади запроваджено одночасно зі створенням у Збройних силах України навчального центру тактичної медицини. Ось, що про нього говорить начальник центру, підполковник Олег Вознюк: “У нашому центрі проводимо курс бойового медика. Військовослужбовець, який закінчив його, стає бойовим медиком взводу. І відповідатиме в підрозділі за надання невідкладної допомоги, евакуацію поранених, навчатиме особовий склад, який проходить із ним службу”.

Для курсантів навчального центру затверджено освітньо-кваліфікаційні характеристики бойового медика та старшого бойового медика, згідно з якими ці фахівці відносяться до молодшого медичного персоналу без медичної освіти та мають володіти знаннями і навичками, серед яких присутні суто медичні компоненти.

Водночас наказ Міністерства оборони України, яким запроваджено  посади бойового і старшого бойового медика, не містить жодного викладення доктрини використання цих фахівців у війську.

Згідно з нормами Міжнародного гуманітарного права, бойові медики відносяться до медичного персоналу

Так само їхній статус, права і обовʼязки не визначені жодним нормативним документом, чинність якого розповсюджувалась би на всі Збройні сили України.

На практиці їх іноді визначають наказами на рівні бригад, батальйонів тощо, але не завжди. Часом бойовим медикам доводять обовʼязки, що визначені для інших споріднених посад: санітарних інструкторів або інструкторів із тактичної медицини, передбачені Статутом внутрішньої служби ЗСУ. Але й у такому випадку перелік цих обовʼязків складається виключно з медичних функцій: своєчасне виявлення хворих, надання домедичної допомоги військовослужбовцям у разі їх поранення (травмування, отруєння), проведення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів у роті (батареї) тощо.

Втім у більшості випадків права та обовʼязки бойовим медикам не доводяться взагалі і вони несуть службу, керуючись ситуативними наказами командирів. Так само у бойових медиків немає відповідних посвідчень представників медичного персоналу. 

Все це призводить до неоднозначного сприйняття цих фахівців у війську, найперше — командуванням. Ключова дискусія точиться довкола того, чи використовувати бойових медиків як комбатантів із певними медичними навичками чи вони мають виконувати виключно медичну місію на полі бою з усіма привілеями і обмеженнями такого статусу.

Перші хвилини після поранення: час, який не можна згаяти

В умовах сучасної війни пункти хірургічної допомоги неможливо розташувати поблизу передових позицій військ. За найсприятливіших умов евакуація і доставка пораненого до місця, де йому нададуть хірургічну допомогу, триває від десятків хвилин до годин, а в окремих випадках — дні і навіть тижні.

У тактичній медицині перспективи виживання та одужання військового зазвичай визначають перші хвилини після поранення

У такій ситуації навіть за умови збереження життя бійця шанси на його цілковите відновлення і повернення в стрій різко падають. Наприклад, візьмемо серйозне поранення кінцівки, на яку накладено кровоспинний турнікет. У разі, якщо турнікет використовується більш ніж шість годин, вірогідність ампутації кінцівки майже стовідсоткова. Після цього військовослужбовця, швидше за все, комісують, українське військо втратить армійця, а держава зобовʼязана буде довічно його утримувати.

Інша справа, коли пораненому вчасно і професійно надано допомогу. Тоді він із високою ймовірністю одужає і повернеться в стрій. Щоправда для цього має бути той, хто надасть таку допомогу. І це — бойовий медик.

У тактичній медицині перспективи виживання та одужання військового зазвичай визначають перші хвилини після поранення.

Якщо в цей час допомога надана кваліфіковано і якісно, вірогідність виживання зростає, а тривалість пов’язаної з пораненням втрати працездатності скорочується.

Для надання такого рівня допомоги загальновійськової підготовки з тактичної медицини недостатньо, оскільки вона, наприклад, не передбачає навичок із переміщення або заміни турнікета на безпечніші засоби контролю кровотечі. Натомість такі навички мають бойові медики. І якщо на полі бою їх використовувати саме за медичним призначенням, це прямо впливатиме на кількість врятованих життів.

Бойовий чи польовий медик

МГП передбачає високий рівень захисту медичного персоналу, апелюючи до його ключової функції — пошуку, порятунку та евакуації поранених. Водночас маємо ситуацію, коли в опублікованих статутах та керівних документах ЗСУ статус бойового медика не визначено.

Через це таких фахівців часто використовують неефективно, покладаючи на них обовʼязки комбатантів, нівелюючи тим самим витрачений на їхню підготовку як медичного персоналу ресурс і потенціал рятувати життя і здоров’я солдатів. Та найголовніша проблема — це те, що використання командирами бойових медиків у ролі комбатантів позбавляє їх захисту відповідно до МГП.

Не виключаємо, що одна з причин такого підходу криється в самій назві спеціальності бойовий медик. Можливо, для командирів на передовій, які в першу чергу керуються завданням утримати або зайняти позиції, визначальним у словосполученні бойовий медик є перше слово — бойовий. У такому випадку заміна його на, скажімо, “польовий” дозволила б позбутися для таких військовослужбовців формальної ознаки комбатанта.

Визначити правовий статус бойового медика важливо ще з однієї причини. В умовах збройного конфлікту час фахової підготовки військовослужбовців скорочено до 1 місяця. Цього достатньо для забезпечення якісної фахової підготовки, втім закріплення знань потребує практики і постійного вдосконалення навичок з тактичної медицини. Тому перед бойовим медиком постає питання пріоритетів: поглибити фахову медичну підготовку чи бойову. Якщо така людина діятиме в статусі комбатанта, тобто не матиме спеціального захисту відповідно до МГП, а командир використовуватиме її на рівні з іншими комбатантами, пріоритетом для неї, швидше за все, буде відточування бойових навичок, а не здобуття поглиблених медичних знань і досвіду. Як результат — якість догоспітальної допомоги може погіршуватись, через що зростатиме кількість загиблих і тих, хто після поранення вже не повернеться в стрій.

Захист від полону і покарання за злочини проти медичного персоналу

Унормований статус бойового (польового) медика як представника медичного персоналу навряд чи врятує такого військового від ворожої атаки під час бою. Натомість у ситуації, коли він потрапляє під контроль ворога і в нього є встановлене Женевською конвенцією посвідчення особи медичного персоналу, на нього автоматично розповсюджується особливий захист. Утримувати в полоні таких військовослужбовців заборонено міжнародним правом.

Наразі Росія і її збройні сили не дотримуються МГП, атакують український медичний персонал і утримують його в полоні. Однак документування і розслідування воєнних злочинів триває і настане час, коли воєнні злочинці постануть перед судом, зокрема за злочини проти медичного персоналу. І тоді відсутність в Україні нормативної регламентації статусу бойового медика ускладнить або й унеможливить притягнення злочинців до відповідальності, адже виконання медиком функцій комбатанта дозволяє супротивній стороні утримувати такого медика в полоні і аж до завершення бойових дій.

Крім того, вже зараз у полоні ворога перебувають бойові медики, які, цілком імовірно, на полі бою виконували суто медичні функції. Успішність використання міжнародних правових механізмів для звільнення цих людей, зокрема через робочі органи ООН, не в останню чергу залежить від того, як Україна визначає функціональне призначення і статус бойових медиків.

Висновки і рекомендації

  • Мусимо визнати, що концепція використання бойових медиків у Збройних силах України не формалізована. Втім de facto існує усталена практика не відділяти функціонально бойових медиків від комбатантів.
  • На нашу думку, практика використання бойових медиків в якості комбатантів не відповідає духу МГП та інтересам держави, які полягають не лише у збереженні боєздатності військовослужбовців, але й у поверненні поранених до повноцінного цивільного життя.
  • Це може призводити до того, що військовослужбовець, перед яким поставлено характерні для комбатантів завдання, усвідомлюючи відсутність особливого правового захисту, не буде зацікавлений у здобутті високого рівня кваліфікації бойового медика. Пріоритетом для нього може стати загальна військова підготовка, оперування озброєнням і боєприпасами, а не пошук, допомога і евакуація поранених. Тобто медична функція бойового медика відсуватиметься на другий план.
  • Вважаємо, що суттєвого підвищення боєздатності війська за рахунок залучення бойових медиків в якості додаткових “штиків” не відбувається. Натомість використання бойових медиків як комбатантів стримує тенденцію покращення якості догоспітальної допомоги пораненим.
  • Переконані, що з точки зору МГП і стратегічних інтересів держави місце бойового медика серед медичного персоналу. Така людина має зосередитися на тактичній медицині, отримати якісну фахову підготовку, уміти використовувати медичні препарати, складне обладнання, необхідне для порятунку військових, і бути націленою на повернення в стрій якомога більшої кількості поранених.
  • Для цього Міністерство оборони України і командування ЗСУ, на нашу думку, мають сформулювати і впровадити концептуальні положення щодо функцій бойових медиків у війську, закріпити їхні права, обов’язки, видати їм посвідчення медичного персоналу відповідно до МГП і якнайкраще дбати про підвищення рівня кваліфікації бойових медиків.  

Владислав Руденко, партнер адвокатського обʼєднання “Амбрела”, інструктор навчального центру тактичної медицини, ЗСУ

Андрій Яковлєв, керуючий партнер адвокатського обʼєднання “Амбрела”, експерт МІПЛ

Станіслав Мірошниченко, керівник інформаційного напряму МІПЛ

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Аналітика
Загибель українських військових у російському полоні — МІПЛ презентувала аналітику

Мета аналітики — наголосити на неналежному утриманні українців у російському полоні та проблемах із забезпеченням їхніх прав і притягненням до відповідальності винних у тортурах.

22 Лютого 2024

Аналітика
Місія врятувати: що відбувається у російському полоні і як запобігти загибелі в ньому українських військових

Упродовж щонайменше п’яти останніх років Медійна ініціатива за права людини документує свідчення військових про російський полон. Ми фіксуємо випадки не лише знущань, але й загибелі військовополонених через побиття, тортури, тяжкі хвороби і ненадання їм медичної допомоги у місцях утримання. Ці дані стали базою для нової аналітики.

21 Лютого 2024

Аналітика
Російські війська цілеспрямовано використовують систему охорони здоров’я для контролю над цивільним населенням на окупованих територіях України — нове дослідження

Дані свідчать про те, що російська влада систематично намагається атакувати систему охорони здоров'я України, щоб зміцнити свій контроль над цивільним населенням на тимчасово окупованих територіях України,

12 Грудня 2023

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Справа Ягідного, Діана Панченко та “російська громада” Полтави: 29 справ щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

24 Лютого 2024

Тимчасовий пункт. Як українські полонені проходили через Шебекіно

На початку повномасштабного вторгнення РФ очікувала, що Шебекіно прийматиме українських біженців і біженок, проте очікуваних масштабів не було, тож росіяни швидко знайшли для міста іншу роль. МІПЛ продовжує документувати свідчення звільнених із полону — цього разу розповідаємо про табір у Шебекіно.

23 Лютого 2024

Аналітика
Загибель українських військових у російському полоні — МІПЛ презентувала аналітику

Мета аналітики — наголосити на неналежному утриманні українців у російському полоні та проблемах із забезпеченням їхніх прав і притягненням до відповідальності винних у тортурах.

22 Лютого 2024

Більше публікацій