Доказів жодних не потрібно, просто чотири літери — Азов: у Ростові засудили військовополонених
У Південному окружному військовому суді в Ростові-на-Дону оголосили вирок 24 діючим та колишнім азовцям. Вони отримали від 13 до 23 років ув’язнення, для всіх чоловіків — колонія суворого режиму. Одинадцятьох судили заочно, один помер у СІЗО.
На лаві підсудних за склом 12 чоловік різного віку. Наймолодшому — Артуру Грецькому — 22, найстаршому — Олегу Тишкулу — за два дні має виповниться 56 років. Усі вони затримані впродовж березня — квітня 2022 року під час боїв за Маріуполь чи спробі залишити місто.
Підготовка до гучного процесу
Те, що в РФ судитимуть азовців, було зрозуміло ще до масового потрапляння в полон захисників Азовсталі. З поступовим захопленням Маріуполя росіяни шукали тих, хто міг служити в “Азові”. Затримували багатьох: когось, як кінолога Ярослава Ждамарова та солдата Артема Гребешкова, під час виїзду з міста, за кимось, як за водієм Олександром Ірхою, прийшли додому.
— Ми жили біля металургійного комбінату Ілліча у Маріуполі. Після того які морпіхи здалися в полон 12 березня 2022 року, росіяни розпочали зачистку міста. Усіх чоловіків затримували на фільтрацію. Шукали тих, на кого вказували сусіди. Сусіди ж знали, хто і де служив. Батько був старший механік-водій танка. Майже одразу прийшли додому по батька через донос. Але його вдома не було, затримали мене та повезли у село Безіменне на фільтрацію. За кілька днів ми з батьком там зустрілися. Це було 17 — 19 квітня 2022 року, — говорить Андрій Ірха, син Олександра Ірхи.
Попри те що колись служив у поліції, Андрій фільтрацію пройшов. А Олександр — ні: росіяни дізналися, що він служив в “Азові”.
— Він не зміг видалити, почистити свої соцмережі — не пам’ятав паролі, а на сторінках постив інформацію про підрозділ за часи служби, — говорить Ірха-молодший.
Далі Олександра відвезли у так званий відділ боротьби з організованою злочинністю у Донецьк, після чого його слід загубився.
Дружина Ярослава Ждамарова Вікторія, після того як його затримали під час фільтрації наприкінці квітня 2022 року, також не могла знайти чоловіка:
— У Ярослава перевірили документи, запитали, чи служив він і де. Забрали паспорт, сказали відійти вбік, комусь телефонували, передавали телефоном його особисті дані. Після розмови сказали, що по обіді по нього прийдуть, заберуть на допит. Паспорт йому не віддали.
Зрештою Ждамаров, як й Ірха та ще два десятки “підозрюваних” опинилися у донецькому СІЗО. Поки їх там тримали в підвалі, на сцені напівзруйнованого маріупольського драмтеатру росіяни будували тюремні клітки — збирались організувати показовий процес над азовцями. Суд міг розпочатися в серпні 2022 року.
Ярослав Ждамаров у скляному боксі під час суду над ним. Фото: Медіазона
Приводом мав стати той факт, що другого серпня того року Верховний суд РФ за позовом генеральної прокуратури визнав “Азов” терористичною організацією та заборонив її діяльність на території РФ. Розгляд справи тривав місяць, частково в закритому режимі, “свідками” були так звані російські правозахисники, один із яких заявив, що “в полку практикується людожерство”.
Утім процес у Маріуполі не розпочався. Обвинувальний висновок на 855 сторінках був готовий восени — його підписав “старший слідчий” з особливо важливих справ “генеральної прокуратури” “ДНР” Вадим Косирєв та затвердив “заступник генпрокурора” “ДНР” Роман Білоус. У ньому йшлося, що в 2014 році українська влада створила “структуровану воєнізовану організовану групу батальйон особливого призначення “Азов”, учасники якого є прихильниками “ідеології неонацизму та націонал-соціалізму”, які “ненавиділи та вороже ставилися до жителів “ДНР” та РФ через російську національність та їхні політичні погляди”.
Затриманих азовців продовжували тримати в Донецьку, де так звані слідчі проводили допити та слідчі дії. У 2023-му документи передали в російський Ростов-на-Дону. А з ними й підозрюваних, яких звинуватили у насильницькому захопленні влади (ч. 4 ст. 35, ст. 278 КК РФ) та організації діяльності терористичної організації (ч. 1 ст. 205.5 КК РФ). Декого також звинуватили у проходженні навчання для терористичної діяльності (ст. 205.3 КК РФ).
Усіх об’єднав Азов
Перше засідання відбулось 14 червня 2023 року. Прокурор зачитав обвинувачення щодо 24 осіб. Але на лаві підсудних з’явилося тільки 22. У вересні 2022-го під час обміну військовополоненими в Україну повернувся лейтенант Давид Касаткін із позивним Хімік, а в травні 2023 року — старший солдат Дмитро Лабінський із позивним Одесит.
Лабінський потрапив у полон 31 березня 2022 року, коли гелікоптер, який прямував із Азовсталі з пораненими, збили російські військові. Тоді вижив Лабінський і ще один український військовий. Касаткін виходив із Азовсталі 20 травня 2022 року. Спочатку його тримали в Оленівці, потім перевели до Макіївки. Російські пропагандисти хотіли довести, що Касаткін писав пост із погрозами президенту Чечні Рамзану Кадирову. Касаткіна обміняли 21 вересня 2022 року.
З діючих військовослужбовців залишилися восьмеро жінок та п’ятеро чоловіків.
Жінок обміняли у вересні 2024 року. Тоді повернулися вісім кухарів: Олена Аврамова, Ніна Бондаренко, Олена Бондарчук, Владислава Майборода, Ірина Могітич, Лілія Павріанідіс, Лілія Руденко, Марина Текін. З ними віддали цивільну Наталю Гольфінер, колишню завідувачку продовольчого складу “Азова” в селі Урзуф.
МІПЛ зустрілась із кількома звільненими. Вони намагаються не згадувати про полон, а про судовий процес говорять уривчасто.
— Нас судили тільки за те, що ми були в “Азові”, не маючи жодних доказів злочинів, — говорить одна з них.
Серед 22 обвинувачених у тероризмі було вісім жінок, які у батальйоні “Азов” працювали кухарями. Їх обміняли у вересні 2024 року. Фото: EPA/UPG
Інша продовжує: “Я запитала, який злочин я скоїла, які у вас є докази?”. Мені відповіли коротко: “Ти була в “Азові”.
— Це дуже смішно — судити людину за те, що вона готувала їжу для військових. Прокурор зачитував наші свідчення і потім наводив відео з інтернету про “Азов”. І це був їх доказ проти нас. Як це може бути доказом, якщо відео 2014 року? Ми всі тоді навіть не служили. У нас є хлопець, якому було 11 років у 2014-му, а зараз йому 21. Як він міг бути причетний до того, що показували на відео? — додає колишня військовополонена.
— Мене постійно запитували, чи вмію я стріляти. Я не заперечувала, що служила в “Азові”, ніколи не стверджувала, що цивільна. Так, я служила, я була кухарем. Коли запитала, як саме я, кухарка, захоплювала владу, мені відповіли: “Це тебе не стосується, це для справи”, — продовжує звільнена.
— На першому суді 24 телеканали були присутні. І це було смішно, бо нас, азовців, показували як страшних монстрів, але ми ж були худющими, брудними, виснаженими, — розповідає представниця “Азову”.
В обвинувальних актах, які є в розпорядженні МІПЛ, зазначено, що жінки, вступивши до “полку спеціального призначення Азов”, нібито були ознайомлені з терористичними цілями та завданнями організації й “усвідомлюючи громадську небезпеку та протиправний характер своїх дій, реалізуючи наміри разом із іншими учасниками терористичної організації, спрямовані на досягнення цілей “Полку спеціального призначення “Азов”, вони готували та видавали їжу учасникам цієї терористичної організації”.
Військовослужбовці Олександр Мероченець, Олексій Смиков, Микита Тимонін, Артур Грецький, та господарник Азову Олег Жарков залишаються на лаві підсудних.
Ще один військовослужбовець в/ч 3057 — Олександр Іщенко — в липні 2024 року помер у ростовському СІЗО № 5. Чоловік страждав від серйозних проблем із серцем, один із інфарктів пережив вже в Ростові. Незважаючи на важкий стан, російська сторона відмовилась його звільняти. Це призвело, ймовірно, до третього інфаркту: зі слів свідків, одного дня Іщенку в камері стало зле, військовополонені, які були поряд, тривалий час не могли викликати лікаря. Що відбулося після приходу тюремних медиків, достеменно невідомо. Але відомо, що тіло Олександра Іщенка повернули в Україну зі зламаними ребрами та травмованою грудною кліткою. Як вказано у висновку судмедексперта, вони виникли внаслідок ударів тупим предметом.
Азовець Олександр Іщенко, який помер у російському полоні
Усі інші, як Ірха та Ждамаров, зараз вважаються цивільними, всі вони звільнилися з армії ще до початку повномасштабного вторгнення.
Невдала спроба захисту
— У Росії на правосуддя сподіватися марно. Коли я попросила про адвоката, то почула у відповідь: “У тебе є вища освіта — сама себе захистиш”, — говорить одна зі звільнених жінок.
У суді обвинувачені мали адвокатів, призначених російською державою. Лише деякі — за погодженням. Останні намагалися звертати увагу суду на порушення та нестиковки. Чи недаремно — не факт.
З основного: по-перше, сторона захисту впродовж процесу наполягала, що не бачить жодного зв’язку між “українським воєнізованим підрозділом “Азов”, про який йдеться у рішенні російського верховного суду, який і назвав його терористичною організацією, та 12-та бригадою спеціального призначення “Азов” Національної гвардії України Міністерства внутрішніх справ. А всі військовослужбовці — колишні та нинішні — підписували контракт з останньою (військовою частиною 3057). Залучені прокуратурою експерти цю розбіжність пояснити не змогли.
Судилище над військовослужбовцями бригади “Азов”. Фото: Медіазона
— Наполягаю, що в судовому засіданні не знайшло свого підтвердження, що полк спеціального призначення “Азов” НГУ МВС України був колись і будь-ким, зокрема судовими інстанціями РФ і “ДНР”, визнаний терористичною організацією. Не надано свідчень його правонаступництва добровольчого воєнізованого об’єднання полк “Азов”, — сказала під час виступу у суді захисниця одного з азовців. — Скелет обвинувального висновку, на який нанизані і коні, і люди, і кухарі, і військовослужбовці, по суті, має всі ознаки документа, іменованого в народі фількіною грамотою.
По-друге, як російський суд може розглядати події, які якщо й відбувалися у 2014 — 2015 роках, то на території іноземної держави — України.
— Сама РФ вважала всі території Донецької області територією України, то чому вона тоді вирішила, що може втручатися? — додала вона. — Гребешков із 2018 по 2021 роки служив в НГУ. Він мав би право служити і в 2022 році, але так склалися життєві обставини, що служив до 2021 року. Як можна його звинуватити в тому, що ми самі вважали на той період часу легітимним? І “ДНР” ми вважали Донецькою областю України, — продовжила вона.
Останнє слово у суді
— Я так зрозумів, тут доказів жодних не потрібно, просто чотири літери, назва того підрозділу — “Азов”, — під час проголошення останнього слова сказав колишній стрілець Олександр Мухін.
Оголошення останніх слів у справі “Азову” тривало два дні. 5 березня 2025 року виступали Ярослав Ждамаров, Олександр Мероченець, Олексій Смиков і Олег Мижгородський. 19 березня 2025 року — Олександр Мухін, Олег Жарков, Анатолій Грицак, Олександр Ірха, Артур Грецький, Олег Тишкул, Микита Тимонін, Артем Гребешков.
Олег Мижгородський. Фото: Медіазона
Якщо узагальнити, то всі говорили про безглуздість обвинувачень, відсутність доказів та не заперечували, що є або були військовослужбовцями “Азову”.
МІПЛ вдалося почути голоси підсудних. Чиясь промова, як Мероченця, тривала понад годину, хтось, як Ірха, сказав лише кілька слів, назвав звинувачення “маячнею”. Артур Грецький сказав, що “не визнає провину і не визнає права Російської Федерації судити мене”, а Олег Тишкул відмовився від останнього слова: “Я не визнаю цей суд і виступати теж не збираюся”.
— Я чинний військовослужбовець, якого було взято в полон, а згодом було затримано. Прокурором було сказано, що підсудні не мають статусу військовополоненого, хоча серед нас є діючі військовослужбовці. Я діючий військовослужбовець, а обов’язок військовослужбовця, коли нападають на країну — обороняти країну. Що я й робив. Я не переступив жодного сантиметра кордону своєї держави, я обороняв батьківщину, де жив, навчався, створював сім’ю, — сказав Олександр Мероченець.
Олександр Мероченець. Фото: Медіазона
— Я скажу коротко. Я захищав Батьківщину, виконував обов’язок перед Батьківщиною. Сподіваюся на справедливий суд, але якщо зважати на все пережите мною з моменту потрапляння в полон, абсурдні звинувачення мене в захопленні влади, тероризмі, то на справедливість суду залишається мало надії. І тільки виправдання мене в ситуації, що склалася, може бути справедливим і законним, — пояснив Олексій Смиков.
Олексій Смиков. Фото: Медіазона
— Є такий старий радянський фільм, що називається “Офіцери”. Він чорно-білий і там одну з головних ролей грав Василь Лановий. Він має фразу: “Так, брате, є така професія — Батьківщину захищати”. Серед нас тут сидять чотири особи, які захищали Батьківщину. Вони військовослужбовці, були віддані боргу, присязі, я їм за це вдячний. Завдяки їм і ще тисячам таких людей, які пішли захищати свою країну, моя дружина, з якою ми прожили 30 років, і моя дитина, якій виповнилося 12, матиме можливість повернутися додому, — сказав Олег Жарков. Та додав: “Тут же намагалися натягнути сову на глобус”.
Олег Жарков. Фото: Медіазона
— Я спочатку не хотів говорити взагалі. По-перше, я не хочу виправдовуватися. По-друге, знаєте, я кадровий військовий, я все життя віддав військовій службі. Я пройшов усі посади, починаючи від рядового солдата до командира частини, спецпідрозділу. 2008 року я пішов на пенсію за вислугою років, 32 роки я був уже пенсіонером — на той час рік за три йшло, ніде в країнах СНД у таких підрозділах не йшло рік за три. Специфікою підрозділу була миротворча діяльність. За свою діяльність моєї військової кар’єри в погонах я побував у 18 країнах. Брав участь у місіях у чотирьох — це Боснія, Кувейт, Косово… Неважливо. Знаєте, я зрозумів лише одне: я не можу говорити людям те, що я відчуваю, що я пройшов, як ваша країна вчинила з моєю, як вчинили з моїм домом. Як розстрілювали мою дружину на дорозі на очах. Як “визволителі” зайшли до мене до хати, забрали, вигребли повністю під нуль, як посадили мене на три роки… Вже четвертий рік, — додав підполковник Анатолій Грицик, служивший в “Азові” у 2015 — 2019 роках на штабних посадах.
Анатолій Грицик (праворуч). Фото: Медіазона
Вирок: найбільші терміни отримали діючі військові
Зранку 26 березня 2025 року всіх дванадцять чоловіків привезли з СІЗО до суду. Їх завели в акваріум у кандалах — їх добре видно на фото з зали. Те, що їх перевозять у ланцюгах, які причеплені до рук та до ніг, відомо, але аби заводили до зали суду — такого ще не було. Ймовірно, хочуть перед десятками камер показати “справжніх терористів”.
На цьому фото добре видно ланцюги, якими скуті азовці. Фото: Медіазона
Головуючий суддя В’ячеслав Корсаков оголосив рішення: визнати всіх 24 винними та призначити покарання у вигляді позбавлення свободи. 23 роки суворого режиму призначили Дмитру Лабінському, Давиду Касаткіну і Олексію Смикову, 22 роки — Олегу Тишкулі, Олександру Мухіну, Ярославу Ждамарову. Олександр Мероченець, Нікіта Тимонін та Артур Грецький отримали по 22 роки, 20 років призначили Артему Гребешкову і Олександру Ірсі, 17 років отримав Олег Міжгородський, на 13 років засудили Олега Жаркова.
Звільненим жінкам призначили 13 років у колонії загального режиму, 14 років — Лілії Руденко та Наталії Гольфінер.
— Росія засуджує не просто окремих осіб, а групи українського населення, яке чинить спротив агресії. Звинувачення будуються не на фактах терористичної діяльності, а на приналежності до визнаного незаконним угрупування. Тобто фактично за участь у бойових діях, що є прямим наслідком їхніх обов’язків як військових, — говорить Андрій Яковлєв, адвокат, керуючий партнер АО “Амбрела”, експерт із Міжнародного гуманітарного права.
Адвокат зауважує, що кваліфікація тероризму застосовується не за реальні обставини, які у всьому світі визначаються терористичною діяльністю — дії, спрямовані на залякування цивільного населення та досягнення політичних або інших цілей. РФ не зважає, що основна мета бойових дій для комбатантів — це досягнення військової переваги, що серед іншого обумовлюється атакою на військові цілі. Тому така участь військового у воєнних діях не може бути терористом за визначенням.
Російське обвинувачення спирається на рішення Верховного суду РФ від 2 серпня 2022 року, яке визнає полк “Азов” терористичною організацією.
— Російський суд визнав терористичною організацію, яка входить до складу Сил оборони України, — додає Яковлєв. — Але як можна розглядати терористичною організацію, яка воює в межах війни за своє виживання, здійснює опір агресії?
Відповідно до Женевської конвенції щодо поліпшення ситуації з військовополоненими (Третя Женевська конвенція), полонені не можуть бути переслідувані чи покарані за участь у бойових діях, якщо їхні дії не порушують закони та звичаї війни.
— Чи можемо ми побачити з цих кваліфікацій порушення законів та звичаїв війни? Обвинувачення не здійснює розрізнення між цивільними й військовими цілями, не визначає необхідності атаки чи її пропорційності. Суд зводиться до простого факту належності до “Азова”, — додає він.
Андрій Яковлєв звертає увагу: судовий процес проти азовців, колишніх та діючих, був ініційований восени 2022 в Донецькій області, де військовополонених намагалися засудити за статтями законодавства так званої “ДНР”.
— РФ від самого початку позбавила підсудних права на доступ до суду. Вона піддала суду військовополонених не за українським кримінальним законодавством, що підлягає обов’язковому застосуванню на підставі приписів ст. 64 Конвенції про захист цивільного населення під час війни (Четверта Женевська конвенція), а за впровадженим нею гібридним кримінальним законодавством, частину якого становить старе українське законодавство, від якого Україна відмовилася в минулому через його інквізиційний характер, а частину становить російське законодавство, — зазначає експерт.
Згодом процес перекваліфікували на основі кримінальних законів РФ та притаманних останній практиці ведення процесу.
Таким чином, так звана велика справа “Азова” — це демонстрація порушення основних принципів права на справедливий суд, закріплених у статті 75 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій.
По-перше, це стосується порушення права на захист. Обвинувачені підписували документи під примусом, не маючи можливості ні ознайомитися з їхнім змістом, ні заперечити, адже до них застосовувались інтенсивні тортури з метою подавити їхню волю та отримати потрібні слідству свідчення.
— Той факт, що в судових процесах беруть участь російські захисники, не виправляє становище, адже російські реалії політичного життя не дозволяють адвокатам належно виконувати свою роботу, — коментує Яковлєв, — В іншому випадку російські адвокати самі можуть підпасти під обвинувачення та бути залежними від політичної влади. У судових процесах над українськими полоненими не лише не викликаються свідки захисту, а й не допитуються свідки обвинувачення. Зібрані обвинуваченням докази захист не перевіряє або не може перевірити, — додає Яковлєв.
По-друге, серйозним порушенням є відсутність незалежності та неупередженості суду.
— Суди в Росії перебувають під прямим політичним контролем Кремля, що робить процеси упередженими. Це не судова влада, а фактично орган виконавчої влади, що виконує політично мотивовані завдання, — резюмує експерт.
По-третє, цей процес порушує основний принцип правосуддя — презумпцію невинуватості. Обвинувачених заздалегідь вважали винними лише через приналежність до “Азову”.
—Усі свідчення, отримані від обвинувачених на слідстві, отримані внаслідок погроз і катування. Тобто докази, які використовувались в судовому процесі, отримані з грубим порушенням прав людини, — говорить Яковлєв.
— Я побачив мішки на головах, дроти на різних кінцівках тіла, зламані ребра, відбиті нирки, люди, забиті до смерті, голод, більше року жодної медичної допомоги, люди гнили, ноги, руки, воші, ще й побиті, — говорив Микита Тимонін на суді.
Ця справа “Азову” — лише одна з великого ланцюга справ щодо бійців цього підрозділу. На початку березня 2025 року начальник Слідчого комітету РФ Олександр Бастрикін сказав, що вироки винесено вже 145 бійцям “Азова“. Десятки справ ще у судах.
