Двоє військових пілотів України, засуджених у Росії, планують оголосити голодування
Я — Морозов Олександр Григорович, українець та громадянин України, військовослужбовець, офіцер радянської армії, пілот, начальник аеродрому, винахідник, чоловік, батько та дід. Чи міг я коли-небудь припустити, що до кінця життя опинюся у статусі терориста? Чи міг я припустити, що моя країна про мене забуде майже на два роки, і я побачу російську в’язницю і цей суд? Чи міг хтось припустити, що світ опиниться на краю прірви?
Враховуючи мій вік і термін покарання, запрошений державним обвинувачем, словосполучення “останнє слово” набуває для мене цілком очевидного сенсу.
Звинувачення мене в участі в терористичній спільноті та вчиненні терористичного акту надумане і не підтверджується жодними доказами. Дія, яка кваліфікована як терористичний акт, була з мого боку виконанням наказу щодо знищення законної цілі супротивника у воєнний час.
Спільнота, в яку я входив і входжу зараз, це — Збройні сили України.
З цих слів почав виголошувати останнє слово 69-річний українець Олександр Морозов. 3 березня 2025 року суддя Другого західного окружного військового суду в Москві Ігор Какадєєв засудив українця до 22 років ув’язнення. Інший фігурант справи двох пілотів — Дмитро Шиманський — отримав 26 років позбавлення волі.
У небі над РФ
Олександр Морозов — колишній військовослужбовець, пенсіонер, який любить літати. У 2014 році він разом із однодумцями почав патрулювати прикордоння Харківщині на легкомоторних літаках, говорить його дружина Інна. “У 2016-му приєднався до громадської організації “Цивільний повітряний патруль”, поставивши власний літак на службу санавіації. Так пілоти-волонтери виконували роль швидкої медичної допомоги. Та 24 лютого 2022 року всі польоти припинились”, — згадує вона.
Волонтери проєкту “Цивільний повітряний патруль” на Харківщині. Фото: kharkivoda.gov.ua
У той день РФ розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, війська РФ частково окупували Харківську область.
“Чоловік не міг знайти собі місця, хотів бути корисним. І ось наприкінці 2022 року його запросили на роботу до Києва. Мені він сказав, що, як і раніше, як волонтер патрулюватиме прикордоння. До столиці поїхав наприкінці лютого 2023-го. З того часу ми спілкувались по телефону”, — говорить Інна Морозова.
Останній раз — 4 квітня 2023 року. Наступного дня з російських новин Інна дізналась, що її чоловіка затримала Росгвардія у районі населеного пункту Бутовськ Клинцівського району Брянської області РФ. Там зазнав аварії український легкомоторний літак Аеропракт А-22. Згодом росіяни опублікували фото затримання і відео першого допиту.
Спочатку Морозова звинуватили у незаконному перетині державного кордону РФ, переміщенні зброї та боєприпасів через кордон. За рішенням Совєтського районного суду Брянська його помістили до місцевого слідчого ізолятора. У липні 2023 року чоловіка перевели до Лефортовського СІЗО № 2 Москви.
Українського пілота Олександра Морозова тримають у СІЗО Лефортово. Його справу засекретили
Разом із ним у Лефортово опинився й інший пілот Дмитро Шиманський, затриманий на подібному літаку, але в Тульській області.
Морозова обвинуватили за сімома статтями, Шиманського — за десятьма. До попередніх додали організацію терористичного співтовариства (205.4 КК РФ) та вчинення теракту (205 КК РФ).
У Москві справу одразу ж засекретили. Назагал було відомо, що слідство вважає, що влітку 2023 року два українських легкомоторних літаки на низькій висоті мали атакувати резервуари нафтопереробного заводу “Слава” та нафтопроводу “Дружба” у Брянській області. Але один із літаків упав на Брянщині, інший долетів до Тули.
Інна Морозова говорить, що довгий час нічого не знала про чоловіка. Новини з’явилися лише за кілька місяців — коли до нього допустили російського адвоката, який вийшов на зв’язок із рідними. Перед ним Морозов постав худим і знесиленим через погані умови утримання та побиття.
28 грудня 2024 року відбулося перше судове засідання. До зали суду журналістів пустили лише на кілька хвилин. Усе, що відбувалось далі — за зачиненими дверима.
Під грифом “цілком таємно”
3 березня 2025 року, у день оголошення вироку, до залу суду знову пустили журналістів. І знову лише на кілька хвилин, аби зробити фото. Поки суддя не прийшов, адвокати та їх підзахисні розглядали принесені до суду матеріали з російських медіа про справу українських пілотів, у яких, на їх думку, багато неточностей і фантазій. Зокрема, російські журналісти неодноразово згадували “свідчення” нібито про плани української влади застосувати “брудну бомбу” на території РФ. Втім у справі таких обвинувачень не було.
Засуджені українські пілоти у скляному боксі під час судово засідання над ними в РФ. Дмитро Шиманський — ліворуч, Олександр Морозов — праворуч
Як пізніше стало відомо, адвокати кілька разів заявляли клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні, зокрема й для того, аби дозволити журналістам послухати першоджерела та не посилатися на неперевірені. Проте суддя відмовив.
Морозов та Шиманський озвучували свої останні слова без свідків. Напередодні прокуратура просила для обох по 30 років ув’язнення. Зрештою суддя зменшив терміни.
Захист планує подати апеляцію. На це у адвокатів є лише 15 діб, незалежно від того, отримають вони текст вироку чи ні. У судовій залі суддя Какадєєв зачитав лише вступну та резолютивну частини вироку. Але й з них зрозуміло: суд не вважає Морозова та Шиманського військовослужбовцями Збройних сил України, через що судив їх за кримінальним кодексом РФ.
Суддя Антон Какадєєв
Адвокати заперечували, адже Дмитро Шиманський і Олександр Морозов наполягали: вони діяли у складі Збройних сил України, виконували бойовий наказ на ураження законної цілі в умовах війни. У такій ситуації їхні дії не можуть кваліфікуватися за кримінальним законодавством. Ба більше, згідно з Женевськими конвенціями, Брянська область вважається вразливою територією, а об’єкти, куди, ймовірно, цілилися пілоти, є законними цілями, зокрема комбінат “Слава”, розташований за 80 кілометрів від кордону РФ і України. На його території є резервуари з дизельним паливом, яке армія РФ використовує для нападу на Україну. При цьому мирні громадяни не постраждали.
Морозов попросив свого адвоката озвучити журналістам текст свого останнього слова:
“Треба визнати, що суд не справив на мене враження змагального процесу під керівництвом незалежного судді, який вирішує юридичне завдання та намагається розібратися в обставинах. Тепер я розумію обурення свого захисника з приводу формального дослідження доказів та суду за зачиненими дверима.
Не дивно, що суд у багнети сприйняв наші заяви про застосування фізичної сили після затримання. Незважаючи на те що в мене досі болять ребра (мабуть, зрослися неправильно), я навіть не дуже хотів говорити про це, бо мені відомо, що всіх українців, які тут потрапили в полон, б’ють і катують. Це нормальна практика у Росії. І я розумію, що ніхто ніколи не буде розслідувати те, що відбувалося з нами одразу після затримання до вступу до “Лефортова”, скільки скарг не написав би адвокат.
Упевнений, що бюрократична процедура оформлення обвинувального акту вже завершена, вплинути на це не можуть ні полум’яні промови адвокатів, ні докази, ні моє останнє слово”.
Конвоїри ведуть Олександра Морозова до зали суду
Тюрма на півночі
Суд у справі Морозова та Шиманського відбувся дуже швидко. Всі матеріали секретної справи розглянули за два місяці. На коли призначать апеляційний розгляд, сказати важко, але зважаючи на те, як справу слухали в першій інстанції, з апеляцією навряд чи тягтимуть.
Після цього Морозова та Шиманського відправлять у вʼязницю, де вони мають провести перші чотири і п’ять років відповідно. Російські тюрми — це пенітенціарні заклади суворого режиму, де засудженим дозволяють лише раз на рік отримувати передачу, а отримати дозвіл на зустріч із адвокатом надзвичайно складно. Здебільшого ці тюрми розташовані дуже далеко на півночі Росії — в Мінусінську чи Красноярську. Також є славнозвісний Володимирський централ, де вже утримують цивільних і військовополонених українців.
Що очікує на пілотів, вони знають. І аби привернути до себе увагу, готові піти на крайню міру — оголосити голодування.
РФ криміналізує захист України
“Обвинувачення у тероризмі дозволяє дійти висновку, що російський суд не визнав Олександра Морозова та Дмитра Шиманського українськими комбатантами, які належать до Сил оборони України, до яких, крім регулярних військових формувань, також входять інші структури, що забезпечують захист держави”, — говорить Андрій Яковлєв, адвокат, експерт із Міжнародного гуманітарного права, який в Україні представляє інтереси дружини Олександра Морозова Інни.
“В Україні Морозов також не визнається приналежним до регулярних військових формувань Сил оборони України. Про нього чомусь говорять як про цивільного, навідміну від Шиманського, який є військовослужбовцем. Чому так сталося, лишається загадкою, — додає Яковлєв. — Але факти свідчать про те, що обвинувачення Морозова та Шиманського стосується атаки саме на військову ціль. Про це говорять і самі обвинувачені. Вони наголошують, що виконували наказ знищити законну ціль супротивника в умовах міжнародного збройного конфлікту”.
Міжнародне гуманітарне право, зокрема положення ст. 43 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій, надає широке визначення терміну “збройні сили” (комбатанти). До них відносяться всі організовані збройні сили, групи і підрозділи, що перебувають під командуванням відповідальної особи. Однак наразі відсутня релевантна інформація про обставини затримання Морозова та Шиманського і чи могла супротивна сторона віднести пілотів до комбатантів.
“Попри всі юридичні складнощі, російський суд не міг ігнорувати той факт, що Морозов та Шиманський діяли в інтересах української сторони. У такій ситуації перед судом постало завдання, як кваліфікувати дії українських пілотів. Російський суд пішов шляхом заперечення приналежності пілотів до збройних сил у широкому визначенні цього терміну та класифікував їхні дії як терористичну діяльність, — додає Андрій Яковлєв. — Хоча злочин тероризму не має універсального визначення, все ж не можна не погодитися з тим, що тероризм передбачає залякування як інструмент досягнення цілі та вибіркову атаку. Ціль для атаки має значення не сама по собі, а як засіб впливу терористичної атаки на суспільство. Адресатом атаки є суспільство, на яке терорист планує вплинути. Однак пілоти Морозов та Шиманський, судячи з промови Олександра, мали наказ атакувати військову ціль як засіб досягнення військової переваги. Ці обставини російський суд не врахував. Тобто Морозова та Шиманського фактично засудили за спротив окупації”.
Після вироку російського суду Інна Морозова говорить, що хвилюється за долю чоловіка ще більше. Йому майже сімдесят років, скільки ще витримає за ґратами, вона не знає. “Чоловіку важливо, аби Україна просила його на обмін та якнайшвидше повернула. Йому ж там у Москві слідчі та прокурори постійно говорять, що Батьківщина не запитує”, — додає дружина.
Підтримано грантом від Open Society Foundations.
