Фільтрація на Херсонщині і в Криму: куди зникають українці
У звʼязку з активізацією бойових дій на херсонському напрямку все більше місцевих жителів, які перебувають під окупацією Росії, хочуть звідти виїхати. Наразі мешканці Херсонщини мають лише два напрацьованих варіанти: прямувати в бік підконтрольної Україні території через Василівку Запорізької області або ж їхати в бік окупованого Криму, звідти — в Росію, а потім — у третю країну.
До початку українського контрнаступу на півдні чимало людей обирали дорогу через Крим, оскільки та вважалася відносно безпечною. Не в останню чергу через те, що там легше пропускали чоловіків. Однак ситуація кардинально змінилася. Тепер ризик затримання на блокпостах перед Кримом і на адміністративному кордоні окупованої автономної республіки різко зріс. Це повʼязано з пошуком росіянами диверсантів, шпигунів і зрадників, який активізувався після того, як Збройні сили України почали вражати військові обʼєкти ворога в Криму.
«До українців вони ставляться, мов до сміття»
З Херсонської області в бік півострова йде дві дороги — через Чонгар і Армянськ. Саме тут росіяни облаштували фільтраційні пункти.
Як це відбувається в Чонгарі, Медійній ініціативі за права людини розповідає Максим, який разом із батьками пройшов фільтрацію кілька днів тому.
«На виїзді через Крим перевіряють татуювання, телефони і документи, — розповідає чоловік. — Я виїжджав через КПП “Чонгар”. Перевірка зайняла пів години, її здійснювали російські військовослужбовці. Наступний блокпост був у самому Криму — та сама процедура. На третьому блокпості в Криму стояли військові РФ, ФСБ і кадирівці. До українців вони ставляться, мов до сміття. Я маю татуювання на тілі. Вся моя права рука забита, але малюнки схожі на зоопарк, дитячі. Вони розпитували мене, що означають ці татуювання. На лівому та правому колінах також маю тату — дати народження моїх батьків. Військові спитали, чи знаю я, що цифри на колінах під час Другої світової війни били нацистам, то ж я — ніби як нацист».
За словами Максима, за кілька тижнів до цього через Крим виїжджала його подруга разом із батьком, і тоді фільтраційних блокпостів на території півострова не було. Утім під час перевірки на КПП «Чонгар» їх протримали 8 годин. Причина — татуювання батька часів СРСР: серп і молот на руці та ще одне, яке вказувало на те, що він — моряк. Подібні символи викликають у військових РФ підозри, оскільки вони вважають, що люди бʼють їх спеціально, для того щоб їх пропустили. Максим розповідає, що одна з жінок, яка стояла з ними в черзі на виїзд через Крим, сказала, що напередодні на блокпосту забрали чоловіка за те, що він був атошником. Саме цій категорії громадян, як і волонтерам, жити на території окупованої Херсонщини та виїжджати звідти найнебезпечніше.
«Далі росіяни почали оглядати мої речі. У наплічнику я мав пляшку віскі, її поклав мій батько. Військовий запитав: “Ви що, пиячити збираєтесь?” Потім до моїх батьків: “Може, його забрати на перевиховання?” Взялися перевіряти телефон. Я його почистив заздалегідь. Історії, фотографії — все видалив. Але не помітив відео, на якому знято, як летить російський гвинтокрил, — згадує Максим. — Почали питати, чи працюю я на ЗСУ? Сказав, що засняв відео для себе. Також цікавилися, чи маємо квадрокоптери. Іншої техніки, крім телефонів, у нас не було. Тоді вони забрали мій паспорт і телефон, пішли кудись».
На блокпосту їх тримали 6 годин, після чого сказали, що можна їхати, попередивши, щоб більше нічого такого не знімали. Відео із гвинтокрилом видалили.
Родина Максима попрямувала в бік Грузії, де на кордоні стояли ефесбешники і російські військові. За пропуск вони вимагали 200 доларів. Коли ж батько відмовився, пригрозили, що заберуть машину і дітей, тому гроші довелося віддати. Їх пропустили.
«Російські військові звинуватили мене в підтримці нацистів»
Через Армянськ здебільшого їдуть мешканці Херсону і навколишніх населених пунктів. Журналісти МІПЛ поспілкувалися з кількома українцями, які намагалися тут проїхати. Всі вони зазначають, що фільтрація в Армянську дуже ретельна.
Ірина — мешканка окупованого Херсону, через Крим їхала 15 липня, тобто до активного контрнаступу ЗСУ. «Наш автобус дуже довго стояв під палючим сонцем на митниці. Потім пасажири проходили паспортний контроль, — розповідає вона. — З автобусу викликали всіх чоловіків і мене. Жінка дуже довго дивилась мій паспорт, порівнювала фото зі мною. Мені 18 років, її цікавило, чому я виїжджаю без батьків. Вона перевірила мій телефон: контакти, смс, фотографії. Мене завели в тісну кабінку, далі за нею — ще одна, теж невелика. Допит проводили чотири військових РФ. Вони були молоді, мали набагато кращий вид, ніж ті страшні, смердючі й бородаті солдати, що перебували на окупованій Херсонщині. Почали перевіряти “Вайбер”. Підозрілим їм здався старий меседж, щось типу: “В село заїхали орки”. Військові обурились: “То ти вважаєш, що ми орки?!” Почали ґуґлити слово “орк”, питати в мене, чи схожі вони на фото орка».
Ірина розповідає, що росіяни тиснули на неї, намагаючись дізнатися, скільки грошей вона переказала ЗСУ. Через переляк вона відповіла, що пожертвувала всього пару гривень, та й те — з бонусної картки, адже студентка і грошей не має. Після цього військові звинуватили її «в підтримці нацистів». Питали, як живеться на окупованій території, а коли Ірина відповіла, що тяжко, бо люди не мають найнеобхіднішого, почали казати, що українці тупі, якщо погоджуються з тим, що Херсонщина окупована.
«Згодом мене перевели до довшої кабінки, де тривав допит якогось чоловіка. Йому ставили аналогічні питання. Коли їм не сподобалась його відповідь, сказали: “Як не доходить через голову, то зараз дійде через ноги, коли вийде дівчина”. Більше я цього чоловіка не бачила, — згадує Ірина. — Особливо прискіпливо допитувались про зв’язки з військовими ЗСУ. У Херсонській області на блокпостах в чоловіків перевіряють татуювання. В мого хрещеного набитий меч, йому сказали видалити, оскільки це нібито нацистський знак. Те саме сказали моєму другові, який набив кілька блискавок на шиї. Але під час фільтрації в Криму татуювання у нас не перевіряли. За деякий час військові віддали мені паспорт і відпустили зі словами, що я тупа, мала і геть нічого не розумію».
Чоловікам під час перетину адмінмежі з Кримом щастить значно менше. Так, під час виїзду в напрямку Криму росіяни затримали Олексія Трояна, вчителя інформатики Долинської сільської школи Каховського району. Це сталося 29 липня, коли чоловік разом із дружиною Світланою і двома дітьми їхав через КПП «Чаплинка».
Як і на блокпостах у Криму, російські військові тут поводились зухвало. У випадку з Трояном їх роздратувало слово «коханий» в телефоні Світлани, яким жінка позначила в контактах свого чоловіка. Після цього його затримали і повели на допит, який тривав 5 годин. Весь цей час Світлана з грудною дитиною чекала на вулиці. З приміщення, куди повели Олексія, вона чула характерні звуки ударів тіла об стіну або стіл. Зрештою чоловіка відправили на фільтрацію до ФСБ прикордонної зони Армянська в Криму. Наступного дня, як повідомляє UA South, туди ж приїхала Світлана, але зустрітися з чоловіком їй не дозволили. Не пояснили і причину його затримання. Олексію дозволили лише зателефонувати їй. Під час розмови він повідомив, що його не били, наказавши дружині їхати без нього. За даними журналіста Османа Пашаєва, який відслідковує долю Олексія Трояна, українського вчителя відпустили лише за місяць — 2 вересня. Подробиць того, що з ним росіяни робили у вʼязниці, наразі немає.
«Його поставили перед ямою, в якій була купа трупів»
Під час фільтрації в Армянську затримали ще одного мешканця Херсонщини — Владислава (імʼя змінено з міркувань безпеки). Його історію журналістам МІПЛ розповіла тітка Вікторія. Каже, що племінника затримали під час перевірки документів — його імʼя було в списках активістів, на яких полюють росіяни. Водночас Владислав, за її словами, багато років не веде жодної публічної діяльності, не є активістом, а росіяни, швидше за все, користуються застарілими даними. Після затримання на голову чоловіку одягнули пакет і повезли в невідомому напрямку. Згодом стане зрозуміло, що в район Скадовська, де на території однієї з баз відпочинку окупанти облаштували вʼязницю.
Три дні Владислав пролежав у якійсь тісній будівлі, зв’язаний і з мішком на голові. Після цього його кинули в авто, возили пів години, аж поки не зупинились. «Коли вивели з машини і зняли з голови мішок, то він опинився перед великою ямою, в якій була купа трупів, — переказує слова племінника Вікторія. — Вони сказали: “Хочеш туди?” Він відповів: “Звісно, ні”. Тоді вони почали стріляти в повітря. Племінник каже, що сильно злякався, а вони реготали. Потому натягнули йому на голову мішок і знову кинули в якусь будівлю. Допитів весь цей час не проводили».
Зустріч зі слідчими ФСБ сталася лише на четверту добу затримання. Вони відновили всі повідомлення чоловіка, які той видалив із Телеграму. Почали залякувати і схиляти до співпраці. Допити відбувались щоранку, а вночі в камеру заходив кат і бив Владислава. Робив це професійно — так, аби майже не залишилося слідів. «Били руками і ногами. Племінник каже, що там ціла група катів, всі — молоді росіяни. У нього склалося враження, що на цю роль понабирали відморозків, яким прям подобається катувати, — переповідає Вікторія. — Він казав, що бачив і чув, як інших значно гірше катували. Його ж найперше обробляли психологічно, а били вже для того, аби закріпити психологічні тортури».
Відпустили чоловіка за два тижні лише після того, як він погодився співпрацювати з росіянами. Наразі Владислав перебуває на окупованій частині Херсонщини і поки не наважується на нову спробу виїхати. Водночас тітці він розповів не тільки про себе, але й про інших увʼязнених росіянами українців. Серед них чимало жінок, з якими окупанти не церемоняться — Владислав весь час чув їхні крики. Бачив також, як одного чоловіка привʼязали до дерева. Кілька діб йому не давали ні води, ні їжі, а після зняли й відтягнули в бік. Чи живого — він не знає.
Чотири катівні Херсону
В обласному центрі так звана фільтрація теж триває. Росіяни шукають диверсантів. Приходять навіть до тих, кого впродовж останніх шести місяців не чіпали. «У Херсоні залишається чимало ветеранів-атошників, тих, хто був в Іловайську. Вони переховуються. В останні дні на них дуже сильно полюють, — розповідає МІПЛ Людмила, яка наразі перебуває в безпеці. — Раніше їх якось не надто шукали, а от букально два тижні тому дуже активізувалися. До батьків одного з хлопців, якого я знаю, прийшли, а це стара адреса, де він колись жив. Херсон же взяли чи здали в перші дні. Тому виїхати встигли небагато активістів».
За словами жінки, викрадають не лише активістів чи колишніх військових, але і їхніх родичів. Каже, що так сталося з матірʼю і тіткою Олександра Шумкова, колишнього політвʼязня Кремля і особистого охоронця Дмитра Яроша з «Правого сектора», який три роки просидів у вʼязниці в Росії. Вони переховувалися в Херсоні в чужій квартирі, але їх вистежили, викрали і тепер їхня доля невідома.
Одним із перших, хто публічно розповів про звірства росіян у Херсоні, став Сергій Чудинович, священик Православної церкви України, якого окупанти викрали 30 березня за відкриту позицію на підтримку України.
Того ж дня його почали катувати: били, душили, замість води поїли горілкою, роздягнули, поставили на коліна і намагалися згвалтувати гумовим кийком. Чудинович згадує, що почав прощатися з життям, але якоїсь миті кати запитали, чи буде він з ними співпрацювати. Священик погодився. Його відпустили, а за декілька днів чоловік виїхав на підконтрольну Україні території. Публічно розповісти про те, що з ним зробили росіяни, Чудинович наважився лише 23 квітня.
Священик ПЦУ Сергій Чудинович розповідає про те, як російські окупанти катували його в Херсоні
Затримань на вулицях Херсона відбувається безліч. Одне з улюблених місць роботи ефесбешників — ринки. Про те, як це відбувається, МІПЛ розповідає Костянтин Риженко — відомий у місті журналіст-розслідувач, власник популярного телеграм-каналу про Херсон, який лише декілька днів тому виїхав з міста: «Ви можете отак сидіти в Херсоні, спілкуватися. І тут підходять люди в цивільному. Кажуть, мовляв, ходімо поговоримо. Та є важливий нюанс: після цих розмов на волю повертається відсотків 30 людей, доля решти невідома».
За словами Риженка, в Херсоні є чотири основні місця, де росіяни утримують, зокрема, для так званої перевірки і катують вʼязнів. Перше — це СІЗО на вул. Електроенергетиків, 3. Друге — управління СБУ (вул. Лютеранська, 1). Третє — СІЗО на вул. Перекопській, 10. Четверте — будівля Головного управління Нацполіції в Херсонській області на вул. Лютеранській, 4. Журналіст разом із однодумцями створив інтерактивну карту, на яку нанесено місця блокпостів, а також постійної і тимчасової дислокації російських військових у Херсоні.
Інтерактивна карта Херсону, де показані місця дислокації російських окупаційних військ
Самому Риженку виїхати з-під окупації вдалося в рамках спецоперації, яку він разом із українськими розвідниками готував заздалегідь. Для цього довелося не лише виготовити документи на чуже імʼя, але й створити під них нову цифрову особу з історією в соціальних мережах. «Я виїздив автобусом в бік України на свій страх і ризик. Був серед нас хлопець, який чомусь весь час викликав питання у росіян, хоча в нього окуляри, дреди, тобто вид типового растамана, — говорить Костянтин. — А шукають росіяни татуювання, мозолі на плечах. Під підозрою чоловіки з сухощавою чи спортивною тілобудовою — не прям такою, немов у качка, а просто видно, що людина звикла до фізичних навантажень. Їх бентежать татуювання рун, коловрати. У мена зірка на ребрах, то я її замазував тілесним кремом, щоб не було видно. Тому що не поясниш притомно, що це означає, а я її набив дуже давно, коли мій знайомий вчився робити татуювання. Однак питань могло бути багато, бо я якось почитав, що ті зірки означають, і мало не посивів».
Коментуючи ситуацію з дотриманням норм міжнародного гуманітарного права в Херсоні, Риженко, за голову якого окупанти оголосили винагороду 200 тис. рублів, відповідає: «Боюся, що коли деокупують Херсон і відкриється картина злочинів росіян, то це буде гірше за Бучу. Тому що ті, хто пройшов катування, розповідають про гори трупів, серед яких їх тримали в підвалах».
Журналіст радить усім, хто має можливість, якнайшвидше виїжджати з Херсону: «Так, я би порадив виїжджати. Бо одного разу кожен потрапить під якісь репресії, якщо це проукраїнська людина».
Станіслав Мірошниченко, Анастасія Пантелєєва, МІПЛ
—————
Матеріал підготовлено Медійною ініціативою за права людини за підтримки у рамках проєкту «Hela Sverige Skramlar for Ukraina»