Send Lette
Військовополонені

Група Вагнера. Поза відповідальністю

Катування та позасудові страти українських військовополонених, напади на цивільних та утримання важливих інфраструктурних об’єктів на території України. МІПЛ зібрала факти діяльності Групи Вагнера після повномасштабного вторгнення РФ.

Група Вагнера — військове формування, у складі якого довгий час діяли переважно колишні спецпризначенці. Упродовж останніх десяти років група бере участь у військових конфліктах, задіяна для охорони специфічних об’єктів, які мають значення для РФ або її окремих представників. Зазвичай вагнерівці підтримують воюючі групи та авторитарні режими в обмін на природні багатства, в тому числі видобуток золота та алмазів з метою вивезення їх до РФ.

Вагнерівці діють у країнах Глобального Півдня: у Судані, де підтримують парамілітарні Сили швидкої підтримки, Буркіна-Фасо, куди зайшли після виведення французьких військ, Мозамбіку, воюючи за місцевий уряд проти представників радикальних течій ісламу. Їх запрошував у Нігер генерал президентської гвардії Омар Тчіані, який влітку 2023 року захопив у країні владу. Присутність вагнерівців зафіксована на золотих копальнях у Центрально-Африканській Республіці (ЦАР) та Малі, нафтових вишках у Лівії.

В якій би країні Група Вагнера не перебувала, завжди йдеться про жорстокість та численні злочини — пограбування, зґвалтування, катування, вбивства, зокрема цивільних. Так, у Сирії в 2017 році на території газового родовища Аш-Шаєр вагнерівці записали відео, на якому продемонстрували відрізану голову місцевого жителя, якого перед тим катували. Представників Групи Вагнера підозрюють у вбивстві дев’яти осіб на золотій копальні, що належить Китаю в ЦАР. За свідченнями місцевих, вагнерівці вчинили цей злочин з метою залякування. Також у ЦАР у 2018 році були вбиті російські журналісти, які розслідували діяльність Групи Вагнера. Російська влада заявила, що напад стався з метою пограбування, неофіційна версія — злочин могли вчинити саме вагнерівці, присутні в країні.

Група Вагнера. Фото: російські ЗМІ

У часи, про які йдеться, чисельність Групи Вагнера не перевищувала 6-8 тисяч осіб. Проте повномасштабне вторгнення Росії в Україну змінило ситуацію, кількість вагнерівців різко збільшилася. У звіті військової розвідки Великобританії, опублікованому 20 січня 2023 року, зазначено, що на той момент особовий склад Групи Вагнера, задіяний у бойових діях на території України, сягав 50 тисяч осіб. Переважна більшість із них — з числа тих, хто відбував покарання за злочини в пенітенціарних установах РФ. В обмін на згоду брати участь у бойових діях проти України їм обіцяли грошову винагороду, а головне — амністію.

Нині про діяльність вагнерівців на українській території говорять у контексті захоплення стратегічних об’єктів, виконання диверсійних задач, нападів на цивільне населення, а також широкомасштабних бойових дій на окремих ділянках фронту, зокрема поблизу міст Попасна Луганської області та Бахмута на Донеччині.

В Україні вагнерівці воюють із 2014 року. Повномасштабне вторгнення РФ змусило її найвище військово-політичне керівництво визнати, що Група Вагнера — не автономна приватна військова компанія, не найманці, як їх звикли називати, а де-факто підрозділ Збройних сил Росії, який фінансується з федерального бюджету і виконує накази російських спецслужб для ведення військових кампаній за межами РФ.

Із початку повномасштабного вторгнення Росії МІПЛ ретельно досліджує діяльність Групи Вагнера в Україні. Наразі в організації є опосередковані свідчення про причетність вагнерівців до масових злочинів проти цивільного населення, однак поки що їх неможливо перевірити через відсутність доступу до окупованих Росією територій України. Водночас МІПЛ зібрала достатньо фактів про катування, позасудові страти і утримання в нелюдських умовах українських військовополонених, захоплених вагнерівцями. Ці факти мають чіткі ознаки воєнних злочинів і потребують всебічного розслідування, в тому числі на міжнародному рівні. Частину задокументованих нами фактів ми представляємо у цьому матеріалі. Всі вони ґрунтуються на прямих свідченнях потерпілих, які перебували в полоні у Групи Вагнера.

Бойове зіткнення: безкінечні ресурси Вагнера

Колишній командир взводу 130 окремого батальйону ТрО Ярослав Малик розповідає МІПЛ, як у грудні 2022 року підрозділ Київської ТрО стояв у районі населених пунктів Білогорівка і Верхньокам’янське на Бахмутському напрямку Донецької області. Ще у вересні ці території були звільнені від російської окупації, але ворог не полишав спроби повернутися назад. Для цього залучили Групу Вагнера та спецпідрозділ Росгвардії “Ахмат”.

“Розрізнити їх можна було за “кричалками”. Бійці “Ахмату” кричали: “Аллах Акбар” і “Ахмат — сила”, з характерним акцентом. А вагнерівці розмовляли суто російською,  укомплектовані вони абсолютно різними людьми. Проти нас воював саме “Вагнер”. Це було підтверджено розвідувальною інформацією. Тоді на тому напрямку регулярних підрозділів Збройних сил РФ не було — вони були трошки зміщені, — говорить Ярослав Малик. — Наші бійці вступили в близький бій із вагнерівцями. Відстань до ворога була 15—20 метрів. Перед цим ворог обстріляв наші війська артилерією і танками”.

Військовослужбовець зазначає, що Група Вагнера була добре укомплектована:

“Відчувалося, що їх командири були добре підготовленими військовими. Не можна сказати, що це були лише “зеки” чи “чмобіки”. Натомість їхні піхотинці бігали туди-сюди, їх можна було знищувати без особливих труднощів. Нас було близько десяти, а вагнерівців — взвод. Здавалося, що ми їх майже знищили, однак одиниці, які там залишалися, поверталися, бо вони мали схрони — дозаряджалися і знову йшли у бій.

У нас же боєкомплект закінчився, довелося відходити. Над нами літав їхній безпілотник у вигляді крила, він увесь час супроводжував усі наші маневри. Накривали прицільно кулеметами, мінометами, з артилерії і танка. Обстріл вівся здебільшого з напрямку  Золотарівки”.

Бій тривав близько п’яти годин. Групі вдалось відійти. Тоді загинув один військовослужбовець.

Захоплення у полон: масовані наступи вагнерівців

Іван Довгань, військовослужбовець 58 окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського, також воював на бахмутському напрямку. Він описує потужний наступ і щільний обстріл з боку Групи Вагнера. Це сталося між населеними пунктами Опитне та Зайцеве в середині вересня 2022 року. Тоді Довгань потрапив у полон: “Артилерійського вогню не було. Здебільшого гранатометний, стрілкотня з кулеметів”. Згодом чоловік побачив людей у піксельних кітелях без розпізнавальних знаків. Єдине, що впало у вічі — кольорові браслети: червоні або рожеві, жовті або білі. А ще пов’язки. “У них на ногах були пов’язки білого кольору”, — додає він.

Потім дізнався, що кольоровими браслетами у вагнерівців позначають тих, хто має хронічні захворювання. Червоні — для ВІЛ-інфікованих, білі — для носіїв гепатиту С.

Олександр Коваль, також військовослужбовець 58 бригади, потрапив у полон на початку листопада 2022 року. Це сталося в районі населеного пункту Зайцеве. У той день противник масовано пішов у наступ. Як і у випадку з групою Довганя, атака почалась із обстрілу. Коваль отримав поранення, його намагалися евакуювати, він знепритомнів. Коли прийшов до тями, то над ним стояли люди у військовій формі. “Вони були без розпізнавальних знаків. Я навіть подумав, що все-таки потрапив на евакуацію, але помітив націлену в мій бік зброю. Я вже чекав, що мене доб’ють, але, схоже, у той день їм дуже були потрібні полонені”, — говорить він.

Самостійно пересуватися Коваль не міг, частину шляху його тягли, далі посадили у вантажівку і повезли у найближчий штаб, місце розташування якого він вказати не може, там кинули у підвал.

Під Бахмутом у полон до вагнерівців 29 грудня 2022 року потрапив і Володимир Бацько з 17 танкової бригади. Він став свідком масової страти військовополонених українців і був одним із трьох, кого в той день вагнерівці залишили в живих. “На позиції нас було 20, підмоги не було, боєприпаси закінчувалися, нас оточили. Мене тримали окремо десь за 5—10 метрів від решти, яку поклали докупи. У цей момент я почув автоматну чергу.

Обертаюсь і бачу, що стоять четверо і розстрілюють наших хлопців, з яких починає рікою текти кров. “Обнулили”, як вони висловилися. Не знаю, за яким принципом обрали нас трьох”, — пояснює Бацько.

Пізніше чоловік зрозумів, що його не стратили, бо був зв’язківцем — вагнерівці думали, що від нього можна отримати інформацію. Також не стратили водіїв, бо вони “мали знати місцевість”.

15 лютого 2023 року до полону вагнерівців потрапив Віктор із Чернівецької ТрО [імʼя змінено на прохання потерпілого]. Напередодні його разом із побратимами перекинули на позицію в населеному пункті Красна Гора Донецької області. Військовослужбовець також зазначає, що почався масований наступ, він та його побратим отримали поранення. Останній загинув, а Віктор ще тиждень переховувався у захопленому вагнерівцями місті. Згодом намагався пройти на свої позиції, але їх захопив ворог. “Я був уже в цивільному одязі, росіяни не одразу зрозуміли, хто я, але помітили телефон, за ним зрозуміли, що військовий. Про мене доповіли, їм сказали доправити мене живого. Повезли в Соледар, який на той момент був під росіянами, точніше під Вагнером.

Я погано говорив російською, мене били за кожне українське слово. Дорогою розповідали, що вони колишні зеки, що їх завербували в тюрмах. Це були не штурмовики, їх ставили охороняти зайняті позиції”, — згадує чоловік.

Із початку серпня 2022 року Група Вагнера намагалася взяти під контроль місто Бахмут, аби, як припускали військові експерти, відкрити простір для подальшого наступу Збройних сил РФ на Краматорськ і Слов’янськ Донецької області.

Допити та вбивства полонених: з особливою жорстокістю

Олександр Коваль згадує початок допиту в штабі Вагнера.

“Мені показали свіжі відрізані голови наших хлопців, насаджені на арматуру. Один каже: “Це Едик, а це — Валера. Вони хотіли, щоб все було за Женевськими конвенціями. Ти теж хочеш за конвенціями? Місце для третього є”, — говорить він.

Це не єдиний відомий випадок, коли вагнерівці демонструють відрізані голови українських військовослужбовців.

З відкритих джерел у квітні 2023 року стало відомо про жорстоку страту українського військовополоненого з відрізанням голови. Пізніше екскомандир Вагнера Андрій Медведєв, який втік з РФ та запросив політичний притулок у Норвегії, дав інтерв’ю, сказав, що цей злочин вчинили вагнерівці. Підтвердити цей факт українські правоохоронні органи не можуть — Медведєв відмовився з ними співпрацювати. Але його публічні висловлювання належно зафіксовані.

Ярослав Малик, говорячи про свого вбитого побратима, розповідає, що одразу забрати його тіло не вдалося, лише за два дні.

“Побачене приголомшило. Тіло було роздягнуте, на ньому залишилася лише білизна, решта одягу, бронежилет, каска були відсутні. Крім того, над тілом познущалися: відрізали голову, яку ще й розбили”, — додає він.

Допити, які згадують українські військові, були жорстокими.

Івана Довганя допитувала людина з позивним “Дикий”. “Я так розумію, серед тих, у кого я опинився на позиціях, він був головний. Узяв биту. Мені перебив ліву ногу та праве коліно. “Дикий” був схожий на чеченця. Вони там всі в цьому підвалі кальян курили”, — говорить боєць 58 бригади.

Частина українських військових, які воювали поруч із Іваном, загинули в бою, вагнерівці забрали їхні документи. У деяких було зазначено, що в минулому вони служили за кордоном, наприклад, у країнах колишньої Югославії.

“Тож нас почали вважати представниками іноземного легіону. Тоді почався зовсім інший допит. Били так, що я синій був. Ні ногами, ні руками ворушити не міг. Запитували одне й те саме: де іноземні легіони і HIMARS? Кажу, що не знаю. Зуби повибивали шокером.

Важко згадувати про це. Вибачте, в мене починають руки трястися”, — говорить Довгань.

“Після того, як мені пообіцяли місце на арматурі, почали застосовувати те, що вони називають “євродоставка”, — продовжує військовий з 58 бригади Олександр Коваль. — Тебе замотують широким скотчем, важливо, щоб руки були по швах, скотч дістає аж до колін. Ти опиняєшся, наче в коконі. І починають бити. Спочатку відчуваєш дикий біль, потім все німіє. Я думав, що залишуся без рук”. Цілі отримати якісь свідчення від полоненого у вагнерівців не було, вони, як говорить Олександр, розважалися. Потім завантажили в автівку і повезли далі. Дорогою весь час били.

Володимира Бацька також допитували на позиціях за кілька кілометрів від місця, де його полонили вагнерівці. Про цей період згадує так: “Намагались із автомату розстрілювати. Холостими. Молотком допитували. Били по руках. А ще паском душили. Заради інтересу”.

Деяких опитаних українських полонених вагнерівці після підвалів поблизу бойових позицій везли в Соледар, де в підвалі двоповерхової будівлі неподалік в’їзду в місто був їхній штаб. Віктор розповідає, що там було багато комп’ютерів і карт, за допомогою яких вагнерівці стежили за українськими позиціями.

Ватажок Групи Вагнера Євген Пригожин та представники військової компанії. Фото: скриншот з відео.

“Вони від нас нічого навіть не намагалися приховати, — додає Іван Довгань. — На моніторах весь Бахмут був, мов на долоні. Дрони скрізь висіли, я їх також бачив. Радіостанції потужні якісь стояли, тому що було чути, їх там запитували: “Що робити?” І вони корегували. Дуже були задоволені, що вони — “найкращий підрозділ у Росії”. Ті слова постійно звучали. Вони собою 

Український військовий Андрій 17 квітня 2023 року також потрапив у полон до вагнерівців під Бахмутом. Його повели на допит:

“Там стояли шестеро: з пістолоетом, дубинкою, битою, плоскогубцями, ножицями.

Мені очі розв’язали — скотч зняли, кажуть: “Покажи позиції”. Показав ту, що вже розбита повністю. Один відповів: “Ти нам мало інформації даєш, ти нам такий не треба, ми тебе зараз застрелимо”.

А потім запитав, звідки родом. Я сказав, що з села Зоря Рівненської області. “О, в мене жінка з тієї сторони, — відповів. — Тобі сьогодні пощастило. Поки житимеш”.

Згодом Андрія знову почали допитувати, на цей раз вагнерівці застосовували тортури. “Спочатку били битами, автоматами. Запитували, чи я щось згадав? Потім до мене підійшов “Кореєць” (чи то його позивний, чи він справді кореєць, бо в нього вузький розріз очей) і ножем чи ножицями відрізав мені ліве вухо. Почала сильно йти кров, старший каже: “Викинь його звідси, бо він зараз мені тут усе кровʼю заллє”. Викинули мене в коридор, почали знову бити”, — згадує колишній військовополонений.

Вагнерівці хотіли, аби чоловік визнав, що він кулеметник. “Якщо не скажеш, то будемо ґвалтувати тебе, коліна перевіряти, чашечки, чи вони міцні чи ні”, — кричали. Хотіли нігті рвати, та вони мені сильно руки перемотали, ті набрякли, тому не змогли зачепити нігті. А потім підійшов той, хто говорив, що в нього дружина з Рівненщини. Запитав: “Це хто такий?” Йому сказали, що привезли, допитують. А він підійшов до мене і каже: “О, Андрюха, ти? А що з тобою таке роблять?” Завдяки йому тортури припинились. Хтось із них сказав: “О, Андрюха! Молодець, не збрехав нам. Отже, житимеш, відвеземо до твоїх”, — додає Андрій.

Іншого опитаного МІПЛ військовослужбовця вагнерівці після допиту підпалили живцем. Перед цим чоловіка зв’язали і облили бензином.

“Горіли нога, рука, фліска на тілі, під нею був гольф, який не загорівся, тому там сильних опіків немає. Коли вогонь почав діставати мого обличчя, підборіддя і почало обгоряти вухо, я впав на землю, намагаючись загасити вогонь.

Тоді вони накинули на мене якусь тканину, почали лити воду”, — розповідає колишній полонений, який просить не називати його імʼя.

Після цього чоловіка в шоковому стані перевезли до іншого місця, де було вище командування вагнерівців. Там його поставили на коліна і продовжили допит. Після його знову кудись повезли.

В’язниця вагерівців: взуттєва фабрика в Первомайську

Одне з основних місць, куди Група Вагнера звозила військовополонених українців, розташоване в місті Первомайськ Луганської області на території колишньої взуттєвої фабрики. Це за 70 км від Бахмута.

“У підвалі, де нас тримали, ми бачили заготовки для взуття. Хлопці, які там сиділи довше за мене, сказали, що це взуттєва фабрика”, — розповідає колишній полонений Андрій.

Кілька приміщень цієї фабрики вагнерівці переобладнали на камери, переважно в напівпідвальному приміщенні. У кожній із них одночасно перебували від 20 до 60 осіб. Камери — це сирі приміщення, подекуди без освітлення, ліжок і стільців. Полонені переважно спали на дерев’яних піддонах, накривалися шматками тканини. Туалетом слугували порожні пляшки з-під води, можливості помитися не було. Годували полонених один раз на день російськими сухпайками, даючи один на 2—3 полонених.

“Нас утримували в підвальному приміщенні, там були кімнати площею три на два метри. У моїй кімнаті було триповерхове ліжко. Вікно забите фанерою, в одному місці вирізана невеличка дірочка, щоб свіже повітря заходило. Те віконечко було на рівні землі, з дірки було видно нижні частини стовбурів дерев. Спочатку нас було семеро, потім трьох забрали.

Охороняли нас вагнерівці. Молоді хлопці по 20—22 роки. На них жодних розпізнавальних знаків не було, просто ця їхня форма, кепки і маски. Один із наших щось сказав про права військовополонених, то його вивели, били не знаю скільки часу, привели і кинули”, — говорить колишній полонений.

В одній із камер облаштували умовний медпункт. Свідок, якого опитала МІПЛ, розповідає, що там був місцевий лікар — хірург. У багатьох полонених після катувань молотком гноїлися пальці на руках, але їх не лікували, давали тільки йод і бинт. Тож коли вже нічого не допомагало, пальці ампутували. “Був медик, він постійно питав російською: “У кого и что болит?” На скарги відповідав: “Скажи спасибо, что живой”. І йшов геть”, — додає Іван Довгань.

Лише деякі полонені могли виходити на вулицю для виконання робіт. Решта не знала — день чи ніч, оскільки сиділи часто у цілковитій темряві.

“Вони заходили в камеру та викликали, приміром, десять людей. Треба було розвантажувати гуманітарку, — згадує Володимир Бацько. — Добровільно чи ні?

Там 80% нічого не могли робити, бо були важкопоранені. Один, постарше, помер при мені. Вагнерівці йому відрізали праве вухо, він мав сильні забої. Прийшов хірург, вставив йому трубку в легені. Три дні так лежав.

А потім отямився і каже: “Хочу чаю, зробіть, будь ласка”. Поки хлопці на сухому спирті розігріли воду, зробили чай, то в нього вже не було пульсу. Покликали охоронця. А той прийшов і каже: “Що, знову?” Він навіть не здивувався. Кинув чорний мішок. Того чоловіка кудись винесли”.

Серед полонених українців був лікар. Його вагнерівці також залучали для надання медичної допомоги українським бранцям. “Важко було, медикаменти закінчуються, а тобі треба розподіляти. Я вибирав, хто більш тяжкий, тим давав антибіотики, це обов’язково. В одній кімнаті у мене було 32 поранених”, — свідчить він.

Скільки загалом військовополонених вагнерівці утримували в Первомайську, достеменно не відомо. Окрім як на взуттєвій фабриці, свідки говорять, що під вартою українці були і в сусідніх будівлях.

Обмін: під особистим контролем Пригожина

Опитані МІПЛ військовослужбовці наголошують, що вагнерівці тримали всіх полонених під жорстким контролем. Також винятково представники цієї групи вели допити своїх полонених та складали списки на обмін. Окрім того, вагнерівці працювали після проведення обміну з тими, кого Україна передавала їм в обмін на військовослужбовців Збройних сил України.

“Я бачив два обміни. Тих, кого вагнерівці забирали, а серед них були і військові з регулярної армії, вони не віддавали одразу Росії. Вони проходили певну фільтрацію. Перший час ті сиділи в камерах біля нас, їх допитували. Їх також фотографували, також не годували певний час. Я чув, як говорили: “У хохлів у полоні годували в сто разів краще і спали на ліжках”.

З вересня 2022 року по червень 2023-го, за підрахунками МІПЛ, відбулося щонайменше 11 обмінів з вагнерівцями. Здебільшого у районі Бахмута. Група Вагнера віддавала тих, кого утримувала в полоні, натомість отримувала не тільки вагнерівців, а й представників регулярної армії РФ, що додатково свідчить про сталий міцний зв’язок Групи Вагнера зі ЗС Росії.

Останній обмін за участю українських військових, яких утримував Вагнер, відбувся 11 червні 2023 року — тобто за кілька тижнів після анонсованого виходу вагнерівців із району Бахмута. 16 квітня та 25 травня були два наймасовіших обміна. Тоді Україні вдалося повернути 130 та 106 своїх військовослужбовців відповідно, переважна більшість із них перебувала в полоні у Вагнера.

Напередодні травневого обміну військовополонені згадують, що всіх зібрали та привезли у невідоме приміщення. Свідки припускають, що це були приміщення соляної шахти. Там вишикували. Прийшов близький на той час соратник президента РФ Володимира Путіна Євген Пригожин. Його представили очільником Групи Вагнера.

“Говорить: “Бачите, які ми добрі. Не били вас, не різали, ні пальців, ні вух не відрізали”, — згадує колишній військовополонений. — А половина в приміщенні покалічених вагнерівцями, але що ти йому скажеш?

І він тоді: “Оце вам було попередження. Якщо другий раз ви попадаєте до мене, вже такого не буде. Відразу розстрілюватиму”.

Після цієї зустрічі військових завантажили у машини. “По рації вийшли на наших, сказали, що підїжджаємо. За Бахмутом у полі ми пересіли в наші машини, вони — у свої. І розʼїхалися”, — додає свідок.

Наразі залишається недослідженим питання, чи всіх полонених українських військових вагнерівці повернули. МІПЛ точно відомо, що частину з тих, хто був залучений як обслуга на території взуттєвої фабрики в Первомайську — готували їжу, розносили її, прибирали — вагнерівці забрали з собою. “Медиків, як я розумію, теж не віддають, але мене передали з пораненими в останньому обміні”, — каже колишній полонений медик. МІПЛ припускає, що тих, кого не обміняли, вагнерівці передали в умовний загальний обмінний фонд, декого зараз утримують у СІЗО Донецька.

“Еволюція” Вагнера після вторгнення в Україну

Група Вагнера бере участь у війні проти України з 2014 року. Активно — в 2014—2015 роках, зокрема в боях під Дебальцевим.

До 24 лютого 2022 року та повномасштабного вторгнення окремі представники Групи Вагнер стали фігурантами кримінальних проваджень, розпочатих Україною, зокрема їх підозрюють у воєнних злочинах. Пізніше ватажкам підрозділу — засновнику групи Вагнера Дмитро Уткіну, офіцер спецназу ГРУ з позивним “Вагнер”, та Євгену Пригожину — були оголошені підозри. Зокрема, у посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України (ч. 3 ст. 110 Кримінального кодексу України) та у веденні агресивної війни проти України (ч. 2 ст. 437 КК України).

Євген Пригожин, ватажок Групи Вагнера

Від початку повномасштабного вторгнення Група Вагнера активізувався на території України. На початку вона діяла окремими групами на окремих напрямах, зокрема влітку 2022 року на Харківщині та в Луганській області. Окремі представники — військові з досвідом, які складали основу Групи Вагнер і які брали участь у військових операціях у країнах Африки та Азії (Сирії, ЦАР, Судані, Лівії) — залучались до таких операцій. Зазвичай вони йшли після регулярних підрозділів російської армії. За їх участі росіяни змогли захопити місто Попасна на Луганщині. Вагнерівців також застосовували як штурмові групи. При чому ресурси цієї групи вдавалося швидко відновити.

Окрім того, представники Групи Вагнера могли брати участь у бойових діях в окремих населених пунктах та в захопленні інфраструктурних об’єктів. Так, у Головному управлінні розвідки МО України стверджують, що вагнерівці займаються мінуванням атомних блоків Запорізької АЕС в окупованому Енергодарі. Також українська військова розвідка влітку 2022 року заявила, що саме Група Вагнера за погодження з керівництвом МО РФ причетна до організації та здійснення вибуху 28 липня 2022 року на території колишньої виправної колонії № 120 в місті Оленівка Донецької області, під час якого загинули майже шість десятків полонених військовослужбовців полку “Азов”. Наразі підтверджень цієї інформації МІПЛ не має.

У липні 2022 року почали з’являтися перші повідомлення про те, що в Групу Вагнера вербують засуджених із російських тюрем. Схема вербування однакова: представники Групи Вагнера приїжджали до випраних колоній на території РФ, йдеться про кілька десятків установ, та пропонували вступати до лав Вагнера. Засудженим обіцяли грошову винагороду, забезпечення одягом, харчуванням, кому потрібно, лікуванням, а головне — гарантували подальшу амністію. Тоді ж перші засуджені, які зголосилися воювати проти України, як десантники полетіли до кордону з Україною в Ростовську область. Далі їх перекидали в район Бахмута Донецької області. Найвище політичне та військове керівництво РФ поставило їм мету захопити всю територію Донецької області. У серпні-вересні 2022 року до вербовки зеків у колоніях доєднався особисто Пригожин. Зокрема, це зафіксовано на відео — ватажок вагнерівців з’явився у виправній колонії № 6 республіки Марій Ел Приволзького федерального округу РФ. Всю осінь — початок зими 2022 року вербовка у Групу Вагнера в Росії йшла промисловими масштабами. І все, як висловився Пригожин, “для підвищення обороноздатності Росії”. Для цього влада РФ дозволила вести рекламу і рекрутинг у 42 містах, зокрема в Москві. За різними даними, тоді вдалося набрати близько 20 тисяч бійців, ще до 7 тисяч було рекрутовано колишніх бійців спеціальних підрозділів різних силових відомств країни.

Тоді ж у розпорядженні Вагнера з’явилася важка техніка, якої під час операцій в Україні, а також країнах Глобального Півдня, вони не мали. Застосовували її на бахмутському напрямку.

Злочини проти цивільних: складнощі розслідування в Україні

Офіс Генерального прокурора зафіксував кілька фактів щодо нападів вагнерівців на цивільних на території України. Так, у травні 2022 року було оголошено підозру (заочно) у жорстокому поводженні з цивільним населенням (ч. 1, ч. 2 ст. 438 КК України) п’яти військовослужбовцям 37 окремої мотострілецької бригади 36 загальновійськової армії ЗС РФ і трьом членам приватної військової компанії “Вагнер”, які діяли на Київському напрямку. Серед вагнерівців згадуються три прізвища. Йдеться про викрадення, катування і вбивство старости села Мотижин Макарівської ОТГ Ольги Сухенко, її чоловіка і сина. А також про смертельне поранення мешканки села Мотижин Ярослави Литвиненко і захоплення у полон її батька Михайла.

Прокурори стверджували, що жителі населеного пункта припустили, що бачили саме вагнерівців, оскільки ті вони були у формі без розпізнавальних знаків, добре озброєні.

Водночас МІПЛ вдалося поспілкувалася з Михайлом Литвиненком, який перебував у заручниках росіян дев’ять днів після вбивства його доньки. З того часу минуло півтора року, нині чоловік говорить:

“Це були не вагнерівці. Інформацію про те, що це були вагнерівці, розповсюдила Генпрокуратура. У вагнерівців є свої нашивки, емблеми. А у тих військових, із ким я спілкувався, таких емблем не було.

Форма у них відрізнялася від тієї, що була в рядових російських солдатів, чимось на нашу схожа. У них були гарні автомати з глушниками, з оптичним прицілом, пістолети з глушниками. Я думаю, що це був взвод чи відділення розвідки. Але не можу сказати, що то були вагнерівці”. Розслідування цього епізоду триває.

У квітні та вересні 2023 року в мережі з’явилося кілька відео, у яких вагнерівці розповіли про те, що вбивали українських дітей, підлітків і дорослих цивільних у Соледарі та Бахмуті Донецької області. Їх розмістила в YouTube російська організація Gulagu.net. Спочатку два вагнерівці говорять, що вони на початку лютого 2023 року отримали наказ “без слів розстрілювати” всіх, кому від 15 років і більше, тому вони  відкрили вогонь, коли мирні жителі хотіли перейти на окуповану територію. Один із них згадав, як зачистив підвал дев’ятиповерхівки з 300—400 цивільними, із них приблизно 40 були діти. Пізніше два інші вагнерівці також згадували про наказ на зачистку населених пунктів поблизу Соледара та вбивство десятків цивільних наприкінці листопада та початку грудня 2022 року. Всі вони також згадували, що їм наказували закидувати помешкання, де перебували цивільні, гранатами.

МІПЛ намагалась знайти підтвердження або спростування слів вагнерівців про вбивства цивільного населення. Для цього ми опитали кількох жителів Соледара, які залишили місто в різний час та мали свої джерела інформації на цій території.

“У Соледарі в січні цього року залишалося 559 осіб, ще в сусідній Парасковіївці  — 140. Після захоплення міста росіянами ці особи були вивезені у Первомайськ Луганської області та Шахтарськ Донецької області. Це два населених пункти, в які звозили місцеве населення із захоплених міст, в тому числі з Бахмуту, для проведення “фільтрації”.

На сьогодні знаю, що розшукують близько п’яти мешканців Соледару, які зникли безвісти. Але про розстріли цивільних інформації у мене немає”, — зазначив у розмові з МІПЛ Сергій Гошко, начальник Соледарської міської військової адміністрації.

Місцева жителька Соледару Наталія Тищук, яка виїхала на початку повномасштабного вторгнення, підтверджує, що тих, хто залишився в місті, росіяни вивезли на непідконтрольну Україні територію. “Справді, під час обстрілів люди ховалися у підвалах, звідти їх росіяни виводили і вивозили, — пояснює вона. — Також знаю, що кілька осіб розшукують рідні, бо вони зникли. Знайомі кажуть, що і підвал, де люди ховалися, горів, і що вагнерівці розстрілювали хлопців, які там були. Начебто через те, що вони допомагали українським військовим. Але це на рівні чуток, точної інформації ніхто не знає”.

В Офісі Генерального прокурора МІПЛ повідомили, що згадані факти також зафіксовані — слова колишніх вагнервців стали приводом для внесення Офісом Генерального прокурора відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст. 438 КК України — порушення законів та звичаїв війни, проте перевірити цю інформацію наразі неможливо через окупацію Соледара та навколишніх населених пунктів. Крім того, вагнерівці, які потрапили в полон до українських сил, не розповідали про це. Інформацію можна буде перевірити після деокупації цих територій, подібні приклади вже були в історії після повномасштабного вторгнення — про масові вбивства в Бучі Київської області та Ізюмі Харківської області стало відомо тільки після того, як українські сили оборони зайшли в них.

Пригожин та представники Групи Вагнера. Фото: російські ЗМІ

Проте можна припустити, що подібні злочини представники Групи Вагнера все ж могли вчиняти на території України, оскільки подібні приклади катувань та вбивств ними цивільних відомі в країнах Африки та Азії. У нещодавній доповіді ACLED йдеться про те, що вагнерівці можуть бути причетними до викрадень, зґвалтувань та вбивства двох тисяч цивільних у ЦАР та Малі. Всі вони проживали поблизу місць видобутку корисних копалин — руйнують цілі села та підпалюють будинки, у яких закриті жінки та діти.

Загроза безкарності

27 червня 2023 року президент РФ Володимир Путін зізнався, що російська влада з державного бюджету повністю фінансує діяльність Групи Вагнера. “Тільки з травня 2022 року по травень 2023-го на грошове утримання і стимулюючі виплати держава заплатила компанії “Вагнер” 86 млрд 262 млн рублів [приблизно 860 млн доларів США, — МІПЛ]. Ми завжди ставилися до бійців і командирів цієї групи з великою повагою”, — заявив Путін.

Натомість приховування довгий час Росією факту справжнього підпорядкування Групи Вагнера Збройним силам РФ цілком відповідає політиці Кремля щодо створення ілюзії на міжнародній арені про непричетність Росії до конфліктів та відмежування від воєнних злочинів, вчинених вагнерівцями, зокрема під час війни в Україні. Незважаючи на те, що Група Вагнера перебуває під ефективним контролем РФ, у Москві продовжують заплющувати очі навіть на найжорстокіші та найжахливіші злочини вагнерівців — усі вони залишаються поза увагою російських правоохоронних органів. У 2021 році брат жорстоко вбитого на камеру сирійця намагався спонукати росіян розслідувати злочин, проте Слідчий комітет РФ відмовив у відкритті провадження. А згодом російські суди двох інстанцій підтвердили “законність” рішення правоохоронців. 

Разом із тим, станом на жовтень 2023 року, МІПЛ невідомо про жодні результати розслідувань злочинів Групи Вагнера в Україні та проти українських військовополонених ані на національному, ані на міжнародному рівнях. 

Безкарність учасників Групи Вагнера сприяє абсолютній зневазі з їхнього боку до мінімальних стандартів прав людини, поводження з цивільним населенням та військовополоненими.

Наразі МІПЛ оприлюднила лише частину фактів вчинення вагнерівцями воєнних злочинів та, не виключено, злочинів проти людяності на території України. Переконані, що відсутність ефективного правосуддя щодо Групи Вагнера та інших гібридних мілітарних формувань, що перебувають під ефективним контролем РФ, масштабуватиме їхні злочини, сприятиме порушенню ними методів ведення війни і загрожуватиме миру та безпеці в усьому світі.

0 Коментарів

Наразі коментарі закриті.

Схожі публікації
Військовополонені
Правозахисники надіслали МКС повідомлення із закликом розслідувати вбивство українських полонених в Оленівці

Регіональний центр прав людини разом із партнерами — Медійною ініціативою за права людини, Українською Гельсінською спілкою з прав людини, Yahad-In Unum, OSINT FOR UKRAINE та Спільнотою Оленівки — надіслали повідомлення до Міжнародного кримінального суду із закликом розслідувати масове вбивство та катування українських військовополонених в Оленівці.

11 Грудня 2024

Військовополонені
На Львівщині родини зниклих безвісти та військовополонених зустрілися із ТЦК і Коордштабом

В Україні офіційно зниклими безвісти вважаються 55 тисяч людей. За кожною з цих цифр — трагедія родини. Й не всі вони знають алгоритм, як шукати рідних. Аби допомагати одне одному, родини  безвісти зниклих і полонених почали об'єднуватися. Одна з таких спільнот є у Сокалі. Її створила Соломія Луковецька. Жінка вже півтора року чекає на свого чоловіка, бійця 93-ої бригади Холодний Яр. Він зник у травні 2023 року поблизу Бахмуту.

9 Грудня 2024

Військовополонені
З Росії повернули тіло морпіха з 501 батальйону: чоловіка закатували в полоні

Іван Макаров не єдиний морський піхотинець із 501 батальйону, тіло якого повернули з російського полону. МІПЛ відомо про ще трьох убитих у полоні військових із цього батальйону. Усіх їх утримували у виправній колонії № 1 міста Донське Тульської області. З отриманих нами свідчень відомо, що до них системно застосовували тортури, кілька днів підряд не дозволяли спати, змушували виконувати виснажливі фізичні вправи та відмовляли у їжі. Ймовірно, Макаров також міг бути у Донському.

4 Грудня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Свідчення під катуваннями: як у Таганрозі вибивають зізнання у тероризмі

У Ростові-на-Дону закінчився суд над Олександром Максимчуком, військовополоненим азовцем. Чоловіку дали 20 років ув'язнення за “участь у терористичній організації”, але фактично — за захист України у складі сил безпеки й оборони. Максимчук — ледь не єдиний український полонений, який, перебуваючи за ґратами, публічно заявляє про катування.

21 Грудня 2024

Війна і правосуддя
В Україні почався суд над російським десантником Чаловим, якого звинувачують у розстрілі дітей і дорослих у Бучі

Микита Чалов — оператор бойової машини 104-го десантно-штурмового полку 76-ї десантно-штурмової дивізії, який у 2022 році окупував Бучу. Слідство заявляє, що Чалов розстріляв два цивільних авто, вбивши двох дорослих і двох дітей. Ще троє людей отримали важкі поранення. Чалова обвинувачують у воєнному злочині. Справу почали слухати в Ірпінському міськсуді.

20 Грудня 2024

Адвокація
Правозахисники закликають народних депутатів не ухвалювати законопроєкти № 11538 та № 11539

Представники правозахисних організацій, які тривалий час працюють задля забезпечення відповідальності за міжнародні злочини, вчинені в умовах збройної агресії проти України, вважають, що прийняття законопроєктів № 11538 та № 11539 не тільки не сприяє майбутнім розслідуванням, але й ставить під сумнів перспективу існуючих справ.

20 Грудня 2024

Більше публікацій