Катування цивільних і військовополонених, свідчення тих, хто вижив: підсумки зустрічі в ОБСЄ
Медійна ініціатива за права людини, Центр прав людини “ZMINA”, Всесвітня організація проти тортур (OMCT) та Фундація Будинків прав людини 24 квітня провели сайд-івент у рамках ІІ Додаткової зустрічі ОБСЄ з питань людського виміру. Тема заходу — “Катування на окупованих територіях України як злочини проти людяності і воєнні злочини: аналіз та свідчення тих, хто вижив”.
За даними, які представила МІПЛ, російські збройні формування систематично застосовують тортури та нелюдське поводження щодо українських цивільних і військовополонених.
Представник Медійної ініціативи за права людини Станіслав Мірошниченко підкреслив, що з початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну кількість отриманих МІПЛ свідчень про катування зростає в геометричній прогресії. Ґрунтуючись на опитуваннях звільнених із полону військових, МІПЛ дійшла висновку, що майже кожен полонений, незалежно від статі, піддається катуванню в російському полоні.
“Нещодавно ми створили інтерактивну мапу місць утримання українців. Лише тих, які нам вдалося ідентифікувати, наразі більше 100 місць утримання. Однак їх, переконані, значно більше. Найжорстокіше місце утримання полонених — це СІЗО № 2 в Таганрозі, де ми завдяки свідченням фіксуємо регулярні випадки смертей наших військових через катування і ненадання їм медичної допомоги. Одним із видів катувань у цьому ж СІЗО є випадки, коли чоловіків викликають у кімнату для допитів, запитують, чи є діти? Якщо військовий говорить, що ні, його бʼють по геніталіях зі словами: “Щоб не було продовження роду”. І це, можливо, має ознаки геноциду.
У нас є свідчення про спроби самогубства через тортури, про те, як чоловік, якого зґвалтували в Донецькому СІЗО, покінчив життя самогубством. Ми маємо свідчення про згвалтування жінок-військовополонених. Особливим видом психологічних тортур щодо жінок є ситуація, коли їм голять волосся. Жінки приймають душ у присутності чоловіків-конвоїрів. У нас також є свідчення, коли військовополонених, яких утримували в Донецькому СІЗО, жінок і чоловіків, роздягнули догола, наділи їм на голову мішки і голими вели вулицями Донецька в лазню.
Жорстокістю також відзначається Воронезьке СІЗО, де на військовополонених натравлюють собак, які виривають з людей шматки їхньої плоті”, — розповів Станіслав Мірошниченко.
Єлизавета Сокуренко з Центру прав людини “ZMINA” зазначила, що грунтуючись на даних глибинних інтерв’ю з жертвами та свідками тортур, виходить, що росіяни здебільшого діють за чітким сценарієм.
“Жертв незаконно утримували від кількох днів до кількох місяців. 83% тих, хто вижив, повідомили, що піддавалися найжорстокішим тортурам під час допитів. Тортури мали на меті отримати інформацію про українську армію чи інших нелояльних до окупантів цивільних осіб чи примусити співпрацювати з російською армією. Методи катувань, обставини катувань та свідомо нелюдські умови тримання поширені в різних регіонах та місцях несвободи. 63% постраждалих повідомили про катування електричним струмом, 81% повідомили про “професійне” побиття, а 70% повідомили про катування голодом”, — розповіла Єлизавета Сокуренко.
Євгенія Андреюк із Всесвітньої організації проти катувань (OMCT) підкреслила, що в діях Росії маємо справу не лише з воєнними злочинами, а й зі злочинами проти людяності. За її словами, OMCT підготувала кілька рекомендацій.
“По перше, необхідний список усіх утримуваних осіб, особливо цивільних, адже багато родичів досі не знають, де перебувають їхні рідні, досі немає інформації про дуже багатьох людей. Тому ми просимо всі держави-учасниці ОБСЄ максимально тиснути, задіяти дипломатичні канали, щоб поширити інформацію про утримуваних осіб.
І, по друге, це доступ. Ми просимо всіх добиватися доступу до утримуваних осіб та військовополонених в Росії. Адже бачимо, що в Україні є хороший доступ до всіх утримуваних осіб”, — заявила Євгенія Андреюк.
Під час заходу в ОБСЄ колишні заручники розповіли про те, які злочини проти них вчинили росіяни. Так, проукраїнську активістку та мешканку тимчасово окупованого Бердянська Запорізької області Оксану Заярину окупанти забрали з власного дому та привезли до так званої “комендатури”, де катували електричним струмом:
“В кімнату зайшли пʼять військових, один морально тиснув, кричав, щоб я у всьому зізналася, бо я нібито голова терористичної організації, пов’язана з нашими військовими, нібито завербована СБУ і ГУР. Коли я сказала, що я не маю зв’язків з нашими військовими, то вони почали погрожувати, що я зізнаюся, коли вони почнуть бити мого чоловіка.
Росіянин сказав, що якщо я не зізнаюся, мене відвезуть в так звану “ДНР”, де мене засудять до 20 років. Тоді вони принесли прилад, спитали, чи знаю я, що це таке. Я сказала, що так, здогадуюся. Вони прив’язали до ніг дроти і почали вмикати струм. Допит тривав десь дві годин. Після цього вони дали мені добу, щоб я згадала все, що знаю. Ми перебували в цій “комендатурі” сім днів. Це страшне місце, бо там 24 години на добу катують людей”.
Сергій Погорєлов, постраждалий з Київщини, розповідає, що ним та іншими заручниками росіяни прикривалися під час боїв з українськими військовими.
“Ми приїхали в ліс, нас вивели з бронетехніки і сказали йти по замінованій дорозі, щоб перевірити, чи справді вона замінована. Російські військові йшли за нами — 50 метрів позаду. Мін, слава богу, не виявилося, тоді нас посадили на дах бронемашини, ми рушили в напрямку логістичного центру, в напрямку Макарова. Це все відбувалося на трасі Київ-Житомир, так званій, “трасі смерті”. З другого боку траси розташовувався блокпост українських військових, які охороняли цю територію. Полковник російської армії наказав своїм підлеглим, а це був снайпер, гранатометник та кулеметник, відкрити вогонь по наших військових. Почалася перестрілка, вибухи, кулі рикошетили від асфальту, від сусідніх будівель, це тривало 10-15 хвилин. Але наші військові героїчно відбили їхній наступ. Російські військові нам подякували, що ми виступили їхнім живим щитом під час штурму позицій ЗСУ”, — пригадує Сергій Погорєлов.
Український військовий Максим Колесніков потрапив у полон у березні 2022 року, де перебував понад десять 10 місяців, впродовж яких пережив тортури від рук росіян:
“У перші пʼять місяців полону мене і моїх товаришів по увʼязненню щоденно били та знущалися над нами. Нас били руками, ногами, гумовими дубинками, пластиковими трубами, металевими лінійками по долонях, мотузками з вузлами. Били струмом різними типами електрошокерів. Нас били вдягненими та голими, нас били в камері, в коридорі, в душі, на прогулочному дворику. На змушували робити по 200-300 присідань, а потім 100 віджимань. А хто не витримував, того били шокером, щоб, як вони казали, “підзарядити”. Декого з нас травили собаками, декому під час допитів стріляли в руки з пістолету. Декого забивали до смерті — в нашій тюрмі в Новозибкові, маленькому містечку в Брянській області Росії, регулярно ховали полонених.
Били перед допитами та після допитів. Особливо важко було офіцерам, знущання над ними були постійними, а тортури були перед кожним допитом, навіть коли вже пройшли місяці в полоні. Дуже сильно били мінометника, якого змушували зізнатися в тому, що він нібито обстрілював житлові будинки з мирними мешканцями. Побиття стали рідшими ближче до середини літа, коли нас визнали військовополоненими”, — поділився Максим Колесніков.
За словами Станіслава Мірошниченка, серед ключових проблем, пов’язаних із полоненими, є контроль місць і умов їхнього утримання. Офіційно підтвердити статус полонених може лише Міжнародний комітет Червоного Хреста. Але від звільнених із полону військових МІПЛ отримує інформацію, що вони не бачили в ув’язненні ані представників МКЧХ, ані представників ООН. Наразі МІПЛ завершує підготовку списку військових, які перебувають у полоні і мають тяжкі поранення і хвороби, здебільшого це ті, кому ампутували кінцівки. Найближчим часом ми передамо цей список МКЧХ з вимогою відвідати цих військовополонених, підтвердити їхнє місце утримання та домагатися звільнення цих людей.
Також в Росії зараз масово починають судити українських полонених, тож Мірошниченко закликав ОБСЄ відвідувати такі засідання, щоб отримати доступ до наших військових і фіксувати їхні свідчення про тортури і нелюдське поводження.
