«Мені пощастило вижити». Історія Олександра Тіхонова, який мало не загинув на трасі між Кремінною і Лиманом
Після того як МІПЛ опублікувала розслідування «Дорога смерті: розстріл цивільних на трасі Кремінна – Лиман», до нас звернулося кілька людей, які самі або їхні рідні опинилися у схожій ситуації. Один із них – Олександр Тіхонов.
Зранку 18 квітня, тобто того ж дня, коли під час спроби виїхати з Кремінної росіяни розстріляли автомобіль Олександра Дробота, Тіхонов їхав у Кремінну. Це була його друга спроба потрапити в місто, де до повномасштабного вторгнення Росії чоловік займався бізнесом.
«У мене була домовленість про релокацію, – розповідає Тіхонов. – Перший раз я спробував заїхати в Кремінну 17 квітня, але з Торського (останнє село перед Кремінною, якщо їхати з Лиману. – МІПЛ) мене не випустили. На блокопосту стояли перелякані хлопці з тероборони, їх постійно обстрілювали. Я сказав, що мені в Кремінну треба, але вони заборонили проїзд».
Олександр спробував проїхати іншою дорогою, через Ямпіль, утім на черговому блокппосту його теж не пропустили. Зрештою він повернувся в Лиман переночувати, звідки вранці 18 квітня знову рушив на Кремінну.
Фото Олександра Тіхонова
«Я мав виїхати о шостій ранку, але власниця квартири в Лимані, де я залишився на ніч, запізнилася, тому вирушив на 20 хвилин пізніше, тобто о 6:20, – згадує Олександр Тіхонов. – Пам’ятаю, що того дня була дуже гарна погода. На виїзді з Лиману мене без перешкод пропустили, а на вʼїзді до Зарічного (село перед Торським у бік Кремінної. – МІПЛ) просто спитали, хто я й куди. Я сказав, що їду в Кремінну. Вони пропустили».
Одразу після Зарічного розташоване село Торське, де напередодні чоловіка не пропустили українські військовослужбовці. Втім, цього разу на блокпосту нікого не було. «Він увесь розстріляний був, наш прапор ще висів, але роздертий. Я сповільнив рух, оскільки там завжди зупиняли, та цього разу було порожньо», – розповідає Олександр.
За словами чоловіка, земля довкола блокпосту нагадувала місячний ландшафт – усе було у вирвах від обстрілів. Попереду, в районі адміністративної межі Луганської і Донецької областей, він побачив густий чорний дим. Коли до межі областей лишалося 700-800 метрів, зрозумів, що горить українська БМП, прикопана в капонірі ліворуч дороги.
«Я почав сповільнювати хід, аби зрозуміти, що й до чого. І тут на мене з Луганської області їде автівка – щось схоже на «Форд», бусик білого кольору. Він мчав на повній швидкості, – згадує Тіхонов. – Раптом чи то ліворуч чи то праворуч перед ним з’явився стовп вогню – не знаю, з чого це був постріл. Я різко вдарив по гальмах, розвернувся, втопив газ у підлогу автомобіля і стрімголов звідти поїхав».
Олександр каже, що обстріл стався о 6:30-6:40 ранку. Нагадаємо, що автомобіль Олександра Дробота того ж дня і на тій же трасі розстріляли близько 9:10. Про долю автомобіля, який рухався назустріч із Луганської області, чоловік нічого не знає. Нових спроб потрапити в Кремінну, яку російські війська окупували 18 квітня, Олександр Тіхонов не робив. Його підприємство, яке займалося виробництвом комплектуючих для Укрзалізниці, розграбовано.
Фото Олександра Тіхонова
Фото Олександра Тіхонова
Відео з підприємства Олександра Тіхонова
_________
Матеріал підготовлено Медійною ініціативою за права людини у рамках проєкту «Hela Sverige Skramlar for Ukraina»
