Квазіправова система

Не потрапили під «амністію»: як у Полтаві судять солдатів «ДНР», які «здалися» в полон 

Російська окупаційна армія суттєво поповнюється примусово мобілізованими жителями окупованої Луганщини та Донеччини. Чоловіки, які бояться отримати «15 років тюрми за дезертирство», йдуть воювати проти України чи то під примусом, чи то від незнання способів, як цього уникнути. 

Для такої категорії військових окупаційної армії українська влада оголошувала можливість здатися в полон без наслідків — тобто без кримінальної відповідальності. Для цього потрібно було здатися в полон за першої ж можливості, не беручи участі в бойових діях. Ініціатива видавалася цілком логічною. 

Але в українських судах десятками з’являються справи щодо примусово мобілізованих жителів Донбасу. Правозахисники коаліції «5 ранку. Україна» навіть зверталися до Офісу генпрокурора з проханням переглянути підхід до справ цієї категорії людей. Оскільки завдання України — знекровити російську армію усіма можливими способами, зокрема, створенням умов для масової здачі в полон мобілізованих.

Журналіст МІПЛ поїхав до Полтави, аби подивитися, як судять солдатів так званої «ДНР», затриманих на Сумщині, та з’ясувати, чи були вони примусово мобілізованими, як здавалися в полон і чому не потрапили під «амністію». 

Схема проста: повістка — навчання — полон 


Цей тиждень в Октябрському райсуді Полтави був присвячений «119 полку народної міліції “ДНР”». Відразу вісьмох “вояк” з окупованої частини Донецької області судили за державну зраду. Фабула одна й та ж: люди отримали повістки до військкомату, «добросовісно» з’явилися за викликом, їх мобілізували. Потім відправили на коротке навчання до Росії, яке тривало близько двох тижнів, а згодом перекинули в Україну. 

Усі восьмеро обвинувачених — рядові. Переважна більшість — стрілки, лише один — кулеметник. На відео з їхніми першими допитами після затримання вони розповідали, що завданням було чергувати на блокпостах. Згодом потрапили в полон. Як саме — нам і належить дізнатися. 

Один із обвинувачених — Олександр Назаров із Авдіївки. Йому 32 роки. Він рядовий, мав посаду «стрілок». Перед засіданням прокурор вручає йому клопотання про продовження арешту та результат експертизи його відеодопиту.

Олександр Назаров під час допиту в полоні

— Нарікань немає? Все нормально у вас?, — цікавиться прокурор у обвинуваченого.

— Так, — коротко відповідає Назаров.

Далі коротка конфіденційна розмова адвокатки з її підзахисним. Поговоривши, він починає вивчати документи, які йому дали. Адвокатка уточнює ще раз: ви все зрозуміли? Обвинувачений відповідає ствердно. 

Колегія суддів суттєво затримується на засідання — паралельно тривають різні процеси, зокрема по інших «деенерівцях».

Військовому РФ Шишимаріну пом’якшили вирок до 15 років тюрми: чому це логічніше за пожиттєве

Прокурор першим отримує слово, він лаконічний. Просить призначити обвинувальний акт до розгляду. А слухати справу просить у закритому режимі. Мовляв, це потрібно для безпеки учасників процесу. 

Захист погоджується, як і сам обвинувачений. Колегія суддів іде до нарадчої кімнати, звідки повертається за п’ять хвилин, призначає підготовче засідання та закриває процес від сторонніх за аналогією з кількома попередніми справами щодо так званих солдатів «ДНР». 

Пішов оформлювати бронь, а отримав «мобілізацію»


Юрій Кальянов — ще один обвинувачений. Він — єдиний кулеметник серед усіх, кого судять у Полтаві цього тижня. Його справу відклали через зайнятість суддів. 

Кальянов на окупованій території мав землю, займався фермерством. До військкомату пішов ще до повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Він знав, що фермери нібито мають так звану «бронь» від призову до «армії “ДНР”». Саме цю бронь він і хотів отримати.

У військкоматі йому сказали донести певні документи. А коли їх приніс, вручили повістку, зазначивши, що бронь уже не діє. 

Юрій Кальянов під час допиту в полоні

Про це журналістам МІПЛ розповідає державний захисник Павло Горбенко, який захищає Кальянова в суді. Горбенко, до слова, доброволець полтавської територіальної оборони. Як говорить він сам, за справу військового з окупованої території взявся, аби підтвердити, що Україна — правова держава, а тому кожен, хто потрапляє під суд, повинен отримати захист. 

«Він (Кальянов — МІПЛ) складає враження звичайного трудяги, якому сказали йти, він і пішов. Це його не виправдовує, звісно, але ідейним прихильником окупаційної влади він не є. З військкомату він приїхав до дружини і каже: “Треба йти, бо за дезертирство дають 15 років тюрми”. Зібрав речі і пішов», — розповідає Павло Горбенко.

Так Кальянов потрапив до «119 полку». Його, як і інших мобілізованих, відправили спочатку в Росію на стрільбища, а потім вони в’їхали на територію України. Це він зрозумів за прикордонними стовпчиками, розфарбованими у синьо-жовті кольори.  

Деякий час Кальянов стояв на блокпості — перевіряв автомобілі. А коли ЗСУ пішли в наступ, всі розбіглися та сховалися в лісі. Втікаючи від українських військових, стверджує Горбенко, його підзахисний разом зі своїми однополчанами вийшли на український блокпост, після чого здалися в полон. 

«Тому говорити, що він здався добровільно, скоріш за все, не можна. Але і факт примусу ми довести не можемо. Коли я його питаю, чи було таке, що вас били чи погрожували фізичною розправою, якщо ви не підете в армію, він каже: “Ні”. Але розповідає, що тих, хто відмовлявся виконувати задачі, “кудись вивозили”.  Він з іншими солдатами хотіли влаштувати бунт і сказати керівництву, що не хочуть воювати, але до цього не дійшло», — розповідає захисник Кальянова. 

Павло Горбенко біля Октябрського суду в Полтаві

Ще один важливий момент у цій історії — результат експертизи, яка встановила, що з автомата обвинуваченого стріляли незадовго до того, як його взяли в полон. Чи здійснювалися ці постріли на полігоні під час навчання, чи в Україні під час бою, достеменно ніхто сказати не може.

«Зі свого досвіду: ми регулярно їздимо на стрільби, — каже Павло Горбенко. — І після кожної стрільби ми завжди чистимо автомат».

При цьому усі рожки, які були в Кальянова, повні. 

Як стало відомо МІПЛ, кількох обвинувачених «деенерівців» возили на Сумщину для проведення слідчого експерименту. Кальянова серед них не було, але за фотографіями ніхто з місцевих мешканців його нібито не впізнав. 

Це, як вважає його захисник, підтверджує, що Кальянов не взаємодіяв з місцевими, не вдирався до їхніх будинків і, відповідно, не вчиняв воєнних злочинів.   

Павло Горбенко каже, що проситиме для свого підзахисного мінімальний термін ув’язнення. Бо той зізнався у скоєному та розкаявся. Але, визнає адвокат, це не дозволяє йому уникнути кримінальної відповідальності. 

Раніше той-таки Октябрський райсуд Полтави уже ухвалив вирок ще одному солдату «119 полку народної міліції ДНР» Віталію Єлєусізову. Його засудили до 15 років увʼязнення за державну зраду. 

Чи була примусова мобілізація?


«Якщо ми говоримо про примусову мобілізацію, то це неминуче значить, що обвинувачений входить до складу військового підрозділу РФ, що здійснює агресію проти України, а значить, він є членом її збройних сил і, відповідно, комбатант (особи, що входять до збройних сил ворога)», — розмірковує експерт МІПЛ, керуючий партнер АО «Амбрелла» Андрій Яковлєв.

І тут, каже він, одразу натикаємося на проблематику бойового імунітету комбатанта. Іншими словами, на те, що військового будь-якої сторони не можна судити за участь у війні. 

«На мій погляд, бойовий імунітет комбатанта не може дозволяти жертві примусової мобілізації, покликаючись на останній, ухилятися від виконання конституційного обов’язку і щонайменше бути лояльним до своєї держави в період збройного конфлікту», — говорить Яковлєв.

Однак, якби в Україні був внутрішній конфлікт, наприклад, громадянська війна, а не вторгнення іншої держави, тоді завданням правоохоронних органів було би покарати всіх, хто причетний до угрупування, яке несе небезпеку державі. 

А в умовах війни з ворогом, який переважає в живій силі та техніці, завдання інше. 

«У такому разі пріоритетніше послаблення ворога, ніж кримінальне переслідування за вчинення злочинів проти суверенітету держави», — говорить Андрій Яковлєв. 

Власне тому, додає він, Україна і закликає новобранців з окупованих територій здаватися в український полон. Але правоохоронна система працює за старими правилами.

Судити чи не судити


«Правоохоронна система працює і має працювати за законами і способами, визначеними в законах, тим самим виконуючи конституційні приписи, — аналізує Андрій Яковлєв. — Якщо державні посадовці будуть на власний погляд змінювати правозастосовчу практику, ми легко можемо опинитись у неправовому середовищі, де керує політична доцільність, а не закон та законодавчі процедури. Як, наприклад, у квазіреспубліках». 

Тому дивимося на рішення законодавчого органу, тобто Верховної Ради, та знаходимо там нещодавно ухвалений закон, який частково розв’язує проблему полонених.

Він доповнює Кримінальний кодекс України положенням нової статті 84-1, яка дозволяє звільнити від покарання засудженого, якого уповноважений орган вирішив віддати на обмін.

Але в цьому законі є прогалина. Його автори не передбачили звільнення від кримінальної відповідальності у випадку примусової мобілізації, якщо людина здалася в полон.

«Повертаючись до Кальянова і подібних кейсів, важко знайти аргументи на користь того, що у таких новобранців зберігається статус жертви примусової мобілізації, особливо якщо є розумні підстави допускати їхню участь у діяльності збройних формувань ворога, участі в бойових чи підготовчих діях, забезпеченні тилів ворога чи наданні іншої допомоги ворогу. Проте щонайменше такі новобранці в якості комбатантів є військовополоненими, яких Україна має право утримувати в таборі військовополонених до завершення війни», — говорить Андрій Яковлєв.  

Однак і в цьому випадку залишається питання, що з такими військовополоненими робити після завершення війни.

Артур Пріхно, журналіст МІПЛ

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Актуальні публікації
Більше публікацій
Інші воєнні злочини
Етнічні шведи, німці та бойки Зміївки: від радянських репресій до російської окупації

Була субота, 30 квітня. Того дня Микола Курівчак, староста села Зміївка, що на Херсонщині, збирався їхати до […]

7 Лютого 2023

Інші воєнні злочини
Херсон — Лефортово: росіяни вивезли цивільних заручників до московського СІЗО

Цивільних заручників із Херсона перемістили в СІЗО Лефортово у Москві. Їх утримання там не підтверджено Міжнародним комітетом Червоного Хреста, правозахисники не мають можливості перевірити їх стан та умови утримання.

3 Лютого 2023

Війна і правосуддя
МІПЛ і герої розслідувань організації на заході ОБСЄ у Відні: про злочини росіян на Херсонщині та механізми вирішення гуманітарних питань

Делегації ОБСЄ від України, ЄС та США спільно з Медійною ініціативою за права людини 1 лютого провели захід у Відні, присвячений воєнним злочинам РФ під час окупації Херсонщини. На заході виступили мешканці регіону, які постраждали від дій російських окупантів

2 Лютого 2023

Більше публікацій