Нелегітимно для світу, але потрібно Росії: навіщо в “ЛДНР” судять українських полонених
Десятого березня стало відомо про “вироки” трьом українським військовополоненим, винесені квазісудами на окупованих Росією територіях Донецької і Луганської областей.
Ці “судові процеси” — далеко не перші, таку практику в ОРДЛО Росія застосовує з 2014 року. Про це Медійна ініціатива за права людини розповіла на брифінгу, організованому Коаліцією “Україна. П’ята ранку” в Медіацентрі Україна — Укрінформ.
Нижче — головне з виступів координаторки МІПЛ Ольги Решетилової, юриста і експерта МІПЛ Андрія Яковлєва, а також Богдана Пантюшенка, колишнього військовополоненого, який пʼять років провів у полоні так званої “ДНР”, де його засудили до 18 років увʼязнення, але згодом обміняли.
Навіщо Росія це робить?
Ольга Решетилова:
— Ще до повномасштабного вторгнення руками квазіутворень росіяни робили те, що їм самим не дуже “красиво” робити у себе в Москві.
Ці судилища відбуваються для того, щоб чинити тиск на українське суспільство. Можливо, це ще й намагання Росії підвищити цінність наших військовополонених, посилити свою позицію в переговорному процесі стосовно майбутніх обмінів.
Чому цього разу Буткевич і азовці? Тому що стосовно звільнення Буткевича триває масштабна всесвітня кампанія. А ім’я полку “Азов” росіяни втоптують у бруд давно.
Андрій Яковлєв:
— Військовополонених держава-супротивник може утримувати до завершення збройного конфлікту. Однак якщо людина вчинила воєнний злочин, її можна тримати довше. Таким чином Росія посилює свою спроможність легально тримати українських військовополонених і після завершення війни.
Як реагувати на такі “вироки”?
Ольга Решетилова:
— Ці “вироки” є нікчемними і нічого не означають для подальшої долі військовослужбовців. Хіба що їх нарешті перестануть тягати на так звані допити і шоу під назвою “суди”. “Вироки” також не впливають на процес звільнення. Україна і весь цивілізований світ не надають їм жодного значення.
Богдан Пантюшенко:
— “В “Ізоляції” [вʼязниця у Донецьку] дуже вправно катують. Ти підпишеш і скажеш все, що вони захочуть, — там вибору немає. В СІЗО або в так званій прокуратурі можна спробувати себе захистити, посперечатися, але це не дасть результату. Я не визнав свою вину, і це нічого не змінило — мене засудили до 18 років. “Слідчий” написав справу на багато сторінок. Як письменник — що хотів, те і писав”.
Андрій Яковлєв:
— Ці так звані “вироки” є воєнним злочином або навіть злочином проти людяності. Женевська Конвенція передбачає механізм доступу спостерігачів до військовополонених у міжнародному конфлікті. Він називається “держава-покровителька”. Але оскільки це застаріле поняття, то ці повноваження може виконувати Міжнародний комітет Червоного Хреста. Проте жодна організація, яка могла б підтвердити, що відбувалося під час “судів”, там не була присутня.
Також зверніть увагу: всі, кого засуджують у “ДНР”, чомусь визнають свою вину. Квазісуди не мають жодних ознак справедливості. Порушення права на справедливий суд є воєнним злочином. А широкомасштабне застосування таких процедур є вже злочином проти людяності.
Ольга Решетилова:
— Ми маємо вимагати від Міжнародного комітету Червоного Хреста активнішої позиції, в тому числі стосовно доступу до українських військовополонених. Ніхто не знає, в яких умовах їх утримують. Багато з них не мають зв’язку навіть із рідними. Деякі листи полонених, передані через Червоний Хрест, до родин доходили за пів року. І листи — це гучно сказано. Фактично, це одна-дві фрази”.
Більше про так зване правосуддя на підконтрольних Росії частинах Донецької і Луганської областей — в аналітичному звіті МІПЛ “Квазіправова система на окупованих територіях: впровадження та розповсюдження практик”.
