Нікчемні вироки. Підконтрольні Росії “суди” Донецька і Луганська засудили трьох українських військових

Тетяна Катриченко

• 10 Березня 2023

5

1100

5 хвилин читання

Так звані суди в окупованому Донецьку та Луганську засудили до ув’язнення Максима Буткевича, Віктора Похозея і Владислава Шеля. Стверджують, що ті скоїли воєні злочини у Маріуполі та Сєвєродонецьку.

Від 8,5 до 18,5 років колонії

10 березня 2022 року стало відомо, що українського журналіста, правозахисника та військового Максима Буткевича в окупованому Луганську “засудили” до 13 років колонії суворого режиму. “Вирок” оголосив так званий верховний суд, а повідомив про нього Слідчий комітет РФ (СК РФ). Окрім того, стало відомо про вироки у Донецьку двом іншим українцям – Віктору Похозею та Владиславу Шелю. Вони отримали покарання 8,5 та 18,5 років колонії відповідно. 

За повідомленням слідчого комітету, Буткевича визнали винним у нібито “жорстокому поводженні з цивільним населенням та застосуванні у збройному конфлікті заборонених методів”. Також “суд” вважає Буткевича причетним у “замаху на вбивство двох осіб загальнонебезпечним способом та умисному пошкодженні чужого майна загальнонебезпечним способом”.

Що стосується інших двох, то в повідомленні йдеться, що Віктор Похозей, командир полку “Азов”, 23 березня 2022-го нібито бив ногами та прикладом автомата місцеву мешканку Маріуполя, а Владислав Шель, військовослужбовець “Азова”, у березні нібито “п’ять разів вистрілив із автомата АК-47 у літнього чоловіка з Маріуполя” – той “встиг пригнутися та лягти на підлогу”.

Скріншот з відео, опублікованому росіянами, на якому видно Буткевича

На відео, яке оприлюднили росіяни, зафіксовані всі три особи. Людина, яка називає себе Віктором Похозеєм, говорить (насправді помітно, що читає), що він – старший оператор протитанкового відділення взводу вогневої підтримки роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення “Азов” (в/ч 3057 НГУ).

Максим Буткевич свідчить, що він командир взводу окремого батальйону “Берлінго”. Людина, яка називає себе Владиславом Шелем, підрозділ не називає. Вони говорять про “обставини вчинення злочинів”, а також визнають свою “провину”.

Скріншот з відео російського видання “Комсомольська Правда”, на якому видно Владислава Шеля

Відомо, що Буткевич після повномасштабного вторгнення підписав контракт зі Збройними силами України, його підрозділ – 210 спеціальний окремий батальйон “Берлінго” – виконував завдання на Луганщині в районі Гірського, де Максим потрапив у полон у червні 2022 року.

Віктор Похозей та Владислав Шель, ймовірно, потрапили в полон у Маріуполі, де були залучені до оборони міста.

На скріншоті людина, яка називає себе Віктором Похозеєм

Під цілковитим контролем Росії та в умовах тортур

Аліна Павлюк, юристка Ukrainian Legal Advisory Group (організації, яка входить до Коаліції “Україна. 5 ранку”), говорить, що одна з основних гарантій, яка має бути забезпечена в умовах збройного конфлікту відносно захищених категорій осіб, це право на здійснення справедливого судочинства.

“Коли говоримо про затримання військовослужбовців, то вони перебувають під владою супротивної сторони збройного конфлікту. З моменту затримання вони мають статус військовополонених і, відповідно, гарантії, передбачені третьою Женевською конвенцією та першим додатковим протоколом до них, – пояснює вона. – Серед цих гарантій – справедливе судочинство, яке забороняє переслідування комбатантів виключно за участь у бойових діях. Єдина законна можливість таких дій – це переслідування за вчинення ними воєнних злочинів”. 

Виникає питання: чи мали громадяни України – військовополонені гарантії на захист, чи встановлено всі факти, чи об’єктивно здійснена перевірка всіх обставин справи.

“Той факт, що всі три особи, за заявою Слідкому РФ, визнали свою провину, спонукає сумніватися в тому, що такі “зізнання” могли бути допустимими доказами в такому процесі. Тому що військовополонені перебувають у місці несвободи, де, цілком імовірно, піддаються жорстокому поводженню. Крім того, велике питання виникає щодо об’єктивності таких процесів, законодавства, яке застосовано. Бо якщо мова йде про суди, які відбуваються на території так званих “ЛДНР”, то вони застосовують власне “законодавство”, яке не відповідає демократичним принципам і, відповідно до норм Женевських конвенцій, не має застосовуватись у цьому випадку”.

На думку юристки, подібні факти “засудження” можна розглядати як порушення здійснення справедливого судочинства відносно захищених категорій осіб.

Не перші вироки

Нагадаємо, що такі “вироки” українським військовослужбовцям не перші, підконтрольні Росії квазісуди на території ОРДЛО виносять їх з 2014 року. Так, раніше на окупованих територіях “засудили” військовослужбовців Сергія Глондара та Олександра Корінькова, захоплених у Дебальцевому в лютому 2015 року. Так званий верховний суд у Донецьку призначив їм до 30 років колонії, а танкіст Богдан Пантюшенко, який провів у полоні п’ять років, отримав у “ДНР” “вирок” 18 років позбавлення волі.

“Спочатку ми були полонені. А потім прийшла делегація – “прокурори”, “слідчі” – почали з кожним працювати. Повідомили, що ми “в статусі підозрюваних”. “Слідчий” навіть підготував текст моїх нібито свідчень. Залишалось тільки підписати. Каже: “Підписуй, ти ж хочеш йти на обмін, позбав мене зайвої роботи доводити”. Я подумав і погодився. Свідків не було, все лише “з моїх слів”. Найголовніше: я провину не визнавав у повному обсязі. Як й інші хлопці, сказав, що я військовослужбовець, був у зоні АТО, виконував бойові накази, захищав цілісність країни”, – згадував після обміну Богдан Пантюшенко в розмові з МІПЛ.

Потім був “суд”. “Перше засідання не відбулося – “адвокат” не приїхав. На другому – засудили. Засідання тривало 20 хвилин. Спочатку хотів з “суддею” нормально поговорити – лекцію влаштувати, а потім вирішив, що воно мені не треба. Коли “прокурор” зачитував “обвинувачення”, вона з секретарем говорила про нігті. Потім “суддя” дістала два томи “справи”: “Що, будемо усе читати?” Кажу, що не варто. Вона погодилась: “Якщо адвокат, прокурор не проти, пропустимо”. Далі – дебати. Тоді вже з “прокурором” ми трохи “покусалися”. Я йому кажу, що обов’язок виконував – захищати державу, а він мені про “міжнаціональну ненависть”. Зрештою той попросив для мене по двох статтям пожиттєво, а по одній – 15 років. Адвокат сказав: якщо не визнаю провини, треба “якось пом’якшити”. Від останнього слова відмовився. Знову не хотів включатися у цей цирк. “Суддя” пішла у нарадчу кімнату. Вийшла і “присудила” 18 років за диверсію – підрив Путилівського мосту, спробу повалення влади і підготовку до терористичної діяльності”, – згадував Пантюшенко.

Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну під час виходу з Маріуполя в полон потрапили троє іноземних громадян – військовослужбовців Збройних сил України. Їх “засудили” до смертної кари. Згодом вони, як і Пантюшенко, Глондар, Коріньков, потрапили в обмін та повернулися або на підконтрольну уряду України територію, або в треті країни.

Нагадаємо, ще до початку повномасштабного вторгнення Медійна ініціатива за права людини почала досліджувати квазіправову систему, створену Росією на окупованих частинах Донецької та Луганської областей, і готувати звіт “Квазіправова система на окупованих територіях: впровадження та розповсюдження практик”. Аналітики МІПЛ вивчали діяльність псевдоправоохронних органів, псевдосудів та псевдоадвокатури за допомогою опитувань звільнених заручників та військовополонених, інформації у відкритому доступі та з власних джерел із регіонів, що перебувають під тимчасовим контролем РФ.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” у межах проекту “Українці в полоні: експертна підтримка держави та родин полонених”. Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду “Відродження”.