«Ночами там лунають крики від болю»: сотні людей проходять через катівні у Херсоні

Херсон окупований. У місті тривають репресії. Російські військові та ФСБ-шники мають чотири основні тригери: бійці ТРО, місцева влада, проукраїнські активісти та колишні військовослужбовці. На людей із цих категорій відкрито полюють скрізь: на блокпостах, просто на вулицях чи біля будинків.  

Багатьох з них викрадають, катують та вибивають інформацію. У колишніх військових — про співпрацю з ЗСУ, їх позиції та імена, примушують зізнаватися у злочинах.  У активістів — про «нацизм» в Україні, ставлення до Бандери та Зеленського. 

Частину людей відпускають за кілька днів. Когось тримають тижнями, а декого — вже кілька місяців. Без умов для життя, з постійними побиттями та катуваннями і без інформації для рідних. 

Журналісти МІПЛ зібрали та проаналізували понад десять історій викрадених у Херсоні людей. Поговорили з тими, хто пережив катівні і з тими, хто втратив у них своїх рідних. А також — зібрали карту локацій, де тримають людей у захопленому росіянами місті.

Велике полювання на тероборону 

Для початку варто зрозуміти, що відбувалося у Херсоні у перші дні повномасштабного вторгнення. Як відомо, росіяни увійшли у місто досить швидко. Але це не означає, що в Херсоні не було людей, здатних чинити опір. Їх було багато, організувалися вони в місцеву тероборону. Отримали зброю, хоч дехто і не з першої спроби, та виконували завдання — наскільки могли у тих умовах. 

Один із тероборонців — майор запасу Денис Миронов. Сам із Новомосковська, а останні п’ять років жив у Херсоні. «Принциповий до мозку кісток», — характеризує чоловіка його дружина Ксенія. З перших днів пішов отримувати зброю. Натомість отримав відмову — у військкоматі сказали, що справи погані, і ризикувати людьми не хочуть. Переночував та пішов знову. 

Денис Миронов. Фото зі сторінки Наталії Миронової

У теробороні Денис зустрів такого ж за духом Віталія Лапчука. 

«Ну вони знайшли один одного. Обидва надзвичайно патріотичні», — каже дружина Віталія Альона. 

Віталій Лапчук

Коли росіяни увійшли в місто, опиратися було марно. Серед містян була паніка. Теробороні сказали розходитися. Дехто, каже Альона, позалишав зброю просто серед міста. 

«А Віталій, настільки відповідальний, що не міг цього залишити, то ходив, збирав ці автомати і привіз їх додому», — розповідає Альона Лапчук.  

Денис Миронов залишився посеред дороги з автоматом, коли росіяни з купою техніки просувалися вглиб міста. Тоді Денису вдалося непомітно проскочити додому. 

Денис з Віталієм та іншими тероборонцями почали волонтерити, возили хліб для херсонців, та періодично зустрічалися між собою — обговорювали організаційні питання. Та одна з таких зустрічей виявилася пасткою. 

Коли росіяни викрадали журналіста Олега Батуріна, вони призначили йому зустріч від імені його товариша херсонського активіста Сергія Цигіпи. Це було однією з двох схем, за якою росіяни викрадали людей. Друга схема полягала в тому, що вони банально чатували під під’їздом. 

27 березня Денис, Віталій та ще кілька херсонських тероборонців мали зустрітися, щоб вирішити проблему з паливом. Що відбувалося далі, ми знаємо зі слів Антона Гладкого — одного з тероборонців, командиром якого був Денис Миронов.   

«Я приїхав на місце зустрічі ще з двома хлопцями. Там уже стояла машина Дениса, синя «Шкода Фабія», його ж самого там не було. Взагалі там нікого не було видно. Поки дістав телефон, щоб набрати Дениса, підскочили дві особи з блакитними пов’язками, кілька разів ударили. Завели за поворот, там я побачив Дениса. Він стояв під стінкою разом з Віталієм. Нас посадили в машини, на яких ми приїхали, і повезли в Херсонське управління поліції, на підвал», — розповів Антон Гладкий. 

Під час затримання Віталія та Дениса жорстоко побили. Згодом цього ж дня Віталія повезли до нього додому, а Дениса відразу в управління.

Те, в якому стані Альона Лапучук побачила свого чоловіка, вона досі описує з великим болем:

«Йому роздробили кістку черепа, у нього все обличчя було в смужку від приклада. Він увесь був просто чорний». 

Після обшуку Альону, її чоловіка Віталія та їхнього сина втрьох повезли на допит в те ж таки обласне управління поліції в Херсонській області. Їм вдягли пакети на голови та зв’язали руки. В управлінні вже так само зв’язані сиділи Антон, Денис та інші схоплені росіянами херсонці. 

Допитували всіх спочатку в кабінеті. Коли ж відповідь не влаштовувала, говорили: «спустимось вниз». У підвалі цього приміщення, каже Альона, є кімната для катувань. Вона без вікон з товстими стінами — жодних звуків звідти не чути. 

Тож, перша відома локація — приміщення обласного управління поліції. Підвал на -2 або -3 поверсі, вулиця Лютеранська, 4 (раніше Кірова). 

Обласне управління Національної поліції у Херсоні

«Один із цих звірів при мені звернувся до іншого: «дай мені резинову палицю». Той каже: «тримай, але відпрацюй так, щоб обіср***я… Вони розуміли, що таке трапляється, коли людина втрачає свідомість, або помирає», — каже Альона. 

Лише завдяки істериці та тому, що під час допиту у сина Альони піднявся цукор у крові і його почало трусити, припускає жінка, їм вдалося вирватися звідти. Додому поверталися вночі посеред комендантської години. Віталій залишився у заручниках.

Про наявність згаданої кімнати, як основного місця для допитів та катувань, розказав і Антон Гладкий. Він, як і Денис Миронов, також пройшли через цю кімнату в перший день затримання. Денис вже тоді був у поганому стані. Ночували вони з Антоном також у підвалі. Для Дениса принесли двері, які кинули на підлогу — там він спав. 

Потім в’язнів перевели в СІЗО — неподалік від управління поліції.

Друга локація — Херсонський слідчий ізолятор за адресою вулиця Перекопська, 10. 

Херсонське СІЗО на Перекопській

Не випадковість, а система

Аби було зрозуміло, що затримання героїв описаної вище історії — не якась випадковість, а частина великого полювання на тероборонців, розказуємо ще одну історію затримання колишнього поліцейського підрозділу ТОР Андрія Горшкова. 

Він звільнився з поліції рік тому, а з початком повномасштабної війни пішов у територіальну оборону.

«30 березня о десятій ранку, зі слів сусідів, приїхали три машини: позашляховик, мерседес і ще одна. Було близько 15 людей. Учинили обшук у квартирі, забрали два ноутбуки, спиртне, їжу — вони прийшли на обшук з торбами. Коли сина вели сходами, він намагався втекти — вистрибнув з третього поверху через вікно у під’їзді. Але внизу стояли ще чоловік сім. Там його скрутили і повезли. Один хлопець намагався зняти на телефон, вони його спіймали, побили, а телефон відібрали», — розказує мама Андрія пані Марія.  

Андрій Горшков

З’ясувати, куди повезли хлопця, намагалася племінниця Марії. Вона ходила до «комендатури». Там сказали, що Андрія у них немає, а самій дівчині пригрозили, мовляв, заберуть і її, якщо прийде ще раз. 

У Марії із сином була домовленість: якщо все добре, то він говорить з нею телефоном українською мовою, якщо ж погано — російською. 

Третього квітня Андрій записав мамі аудіоповідомлення українською. Сказав, що в нього все добре і попросив не журитися. Разом з тим, попросив прибрати його фото із соціальних мереж, бо пані Марія вже почала пошук сина. 

11 квітня повідомлення було вже російською: «мамо, не переживай, твоя племінниця в Миколаєві».

«Я зрозуміла, що її потрібно терміново вивозити з Херсона. Вона постійно отримувала погрози про те, що її заберуть за допомогу ЗСУ», — пояснила пані Марія. 

21 квітня було ще одне повідомлення — цього разу Андрій привітав маму з Днем народження. Російською. 

А сьомого травня російські ЗМІ поширили відео з допитом Андрія Горшкова. У відео йшлося про те, що Андрій мав за мету викрасти колишню генпрокурорку Криму Наталію Поклонську. Та зміст цього відео не головне, а важливим є стан здоров’я Андрія. На відео помітно, що в хлопця немає правої кисті, а на саму руку накладено щось схоже на шину. Як каже Марія, це та рука, яку він пошкодив, коли стрибав з третього поверху.

Андрій Горшков під час інтерв’ю російських пропагандистів

Після цього вона написала на номер Андрія: «Де мій син? Що сталося? Я хочу чути його голос». У відповідь отримала таке:

«Ваш син був затриманий за скоєння злочинів проти російських військ. Він зараз з усіма полоненими у СІЗО Севастополя. З його здоров’ям усе в порядку, більше інформації у мене немає». 

Переписка пані Марії з росіянами, які відібрали в Андрія телефон

Важливо розуміти, що всі дані з телефонів своїх в’язнів росіяни перекидають на комп’ютер у Херсоні. І саме звідти, скоріш за все, ведуть переписку з рідними. Або ж не ведуть.

Пані Марія не впевнена, що її син у Криму. Неподалік від Херсону, в селі Дар’ївка, є виправна колонія №10. Там — велика лікарня для в’язнів. Днями українська розвідка повідомила, що тюрму контролюють росіяни, а засуджених, які там відбували покарання, перевели в інші тюрми.  

«Я знаю, що в Дар’ївку перевезли наших ТРОшників та АТОшників. Саме хлопців, які побиті та поранені. І хворих зеків там також лишили», — говорить пані Марія. 

У тій же таки лікарні Дар’ївської колонії шукала свого чоловіка і Альона Лапчук. Вона підтверджує слова Марії. 

«У мене медична освіта і я там бувала, проходила практику. Там дійсно велика лікарня… Я думаю, якщо Віталія так побили, то його мали лікувати. І могли відправити в цю лікарню», — каже вона. 

Але там Альона свого чоловіка не знайшла. 

Третя локація — Дар’ївська виправна колонія №10, село Дар’ївка, Білозерський район

Катування без межі

Ми розібралися, як затримували тероборонівців. Тепер спробуємо зрозуміти природу та мету наджорстоких катувань, про які розказують очевидці.  

За словами Антона Гладкого, у камерах росіяни тримали кілька десятків людей. Когось заводили, когось виводили — постійно відбувалася ротація. А також — регулярно забирали на допити. 

«Питають про мотивацію, чого не любимо росію. Про обставини затримання, про приналежність до ЗСУ, про родичів на території рф, про ставлення до Бандери, до президента…», — каже Антон. 

Ми попросили його описати стандартний допит у херсонській катівні:

«Кайданки за спиною, зв’язані ноги, на голові – пакет. Постійний психологічний тиск. Інколи ставлять на коліна, стріляють, щоб налякати. Вибухають петарди. Б’ють постійно. Приходить телефоніст з комутатором. Катує струмом. Ноги, плечі, спина, нирки — все відбивають. Ти весь час зв’язаний і не можеш рухатися. Це вони так готують до розмови. 

Перший час, що б ти не відповідав, вони кажуть: не бреши, і продовжують бити. Вони шукають якихось нацистів чи бандерівців. У них команда їх знайти. Для них кожен — снайпер, американський шпигун, морський котик, чи не дай боже, страшний АТОшник. Будуть бити, поки не повірять, що ти їм кажеш правду. 

Одного разу вони розповідали, що українці взяли когось з росіян в полон і відрізали йому яйця. Мовляв, віддали на обмін російського військовополоненого без статевого органу. Можливо, то був такий елемент психологічного тиску». 

МІПЛ: Коли вони бачать, що людина напівжива, вони зупиняються, чи то для них не причина? 

«Це розмите поняття «напівжива». Вони можуть це по-своєму розуміти. Ясно, що в якийсь момент бити далі вже немає сенсу, як у ситуації з Денисом Мироновим: людина важко дихає, з великими зусиллями говорить…» 

Росіяни навіть не приховують того, що катують затриманих херсонців. Більш того, викладають у мережу відео. На одному з них чоловік з прикріпленим до вуха електродом «зізнається» у злочинах проти росії. 

Та і приховати це досить складно. Як розповіла МІПЛ жителька Херсону, яка нещодавно виїхала з міста, біля одного з місць утримання заручників постійно чути крики чоловіків та жінок. Мова про ще одне СІЗО на вулиці Теплоенергетиків, про яке ми свого часу розповідали, як місце утримання вже згаданого журналіста Олега Батуріна. 

«У мене там неподалік живе невістка — там неможливо знаходитися вечорами. Постійно чути крики людей. Часто ловлять дівчат. Кожну ніч там хтось кричить», — говорить жінка.  

За даними МІПЛ, на території СІЗО понад 500 російських військових. Це одна з їх основних баз у Херсоні. Там відповідно, зберігають техніку та боєприпаси. 

Четверта локація: СІЗО на вулиці Теплоенергетиків, 3 

Військові пенсіонери та дотичні до влади — також під ударом

Херсонець Роман Іщенко з першого січня цього року — військовий пенсіонер. Однак, це не зупинило росіян, які 19 квітня забрали Романа з його будинку. 

Роман Іщенко

«Приїхали додому на чотирьох джипах, зрізали замок на воротах і зайшли у дім. Це були люди в військовому одязі з автоматами, а також був один у цивільному одязі в масці. Шукали щось, забрали телефони, ноутбук. Вивели його, посадили в машину, так і повезли в тапочках і в домашньому одязі», — розповідає дружина Ніла.  

Відтоді вона не знає нічого про місце утримання свого чоловіка. Його мама ходила в комендатуру та по всім відомим місцям утримання заручників у Херсоні, скрізь росіяни дивляться у списки і говорять, що Романа в них немає. 

«Одного разу сказали, що він нібито в Криму, а потім спростували», — розповідає Ніла. 

Іншого колишнього працівника СБУ та прикордонної служби Юрія Євченка росіяни затримали за співпрацю з колишнім мером Херсона Володимиром Миколаєнком. Ганна, племінниця Юрія, пригадує момент, коли до дядька та тітки у Херсоні прийшли російські солдати: 

«20 квітня приблизно у другій половині дня я говорила з тіткою телефоном. В якийсь момент вона сильно захвилювалася, каже, що наближаються якісь невідомі люди, а потім обірвала зв’язок. Наступного дня вона пояснила, що до них прийшли люди в цивільному одязі, почали шукати у квартирі зброю, бо отримали інформацію, що нібито Юрій має схованку зі зброєю. Порпалися в речах, у техніці, забрали ноутбук, усі засоби зв’язку», — розповідає Ганна. 

Росіяни, які влаштовували обшук, сказали Юрію, що йому дуже пощастило, оскільки вони застали його вдома. Якщо його не було б, забрали б когось із рідних — маму або дружину. 

Як і в попередніх випадках, ніхто місце знаходження Юрія його рідним не повідомив. Згодом, у соцмережах Ганні прислали відео з допитом Юрія Євченка. На ньому, каже дівчина, він зафільмований на фоні цегляної стіни, а тому незрозуміло, в Херсоні він чи ні. 

На допиті у Юрія питали про співпрацю з Володимиром Миколаєнком і плани щодо російських військових. Через деякий час, каже Ганна, це відео видалили, нині воно не доступне.  

«Єдиним доказом того, що він живий, було відео. По ньому видно, що він дуже зморений, але явних слідів побиття ми не побачили», — каже Ганна.  

У своєму сюжеті, за її словами, російські пропагандисти просували наратив про те, що українська влада свідомо віддала Херсон росії, залишивши його на 200 терооборонців. Ні Ганна, ні дружина Юрія не знають, чи дійсно він координувався з ексмером Херсона, і чим вони займалися щодо оборони міста від росіян.

Так само, не знають досі, де тримають Юрія. Отримати точну інформацію, чи є він в якомусь із місць утримання в Херсоні, рідним не вдалося. За однією з версій, чоловіка могли вивезти в Крим. Але і звідти підтверджень немає. 

Курсанти, контрактники, полонені — приберіть зайве

Те, що деяких херсонців везуть у Крим, підтверджує історія, з якої ми почали розповідь про херсонських в’язнів. 

З 8 квітня Антон Гладкий та Денис Миронов сиділи в одній камері. Денис був у важкому стані. Йому принесли офісне крісло, в якому він сидів, бо лежати не міг. Вставати з крісла самотужки теж, допомагали інші заручники. 

Як розповідає Антон, зранку 18 квітня, приблизно о шостій годині, всіх підняли та відвели до туалету. Сказали збиратися. Збирати особливо було нічого. Людей з пакетами на голові, та зав’язаними руками посадили в машину. В машині зв’язали ще й ноги та повезли у Севастополь. Зранку 19-го квітня вони були на місці. 

Всього у Крим у машині з Антоном росіяни везли сімох херсонців. Одного висадили по дорозі. В Севастополі відразу усіх повели на медогляд. Було зрозуміло, що Денису потрібне стаціонарне лікування — його госпіталізували. 

Решту заручників з Херсона відправили на територію «державного морського університету імені адмірала Ушакова». Людей помістили в казарму з привареними гратами. Там вони жили якийсь час. У казармі поруч, каже Антон, жили курсанти та контрактники. 

П’ята локація: Севастополь, «державний морський університет імені адмірала Ушакова», вул. Героїв Севастополя, 7. 

Університет імені адмірала Ушакова

Всього на території університету, за словами Антона Гладкого, було від 50 до 100 заручників, вивезених з різних областей України, зокрема, з Херсона. Частину людей забирали з території. В Антона два припущення, куди везли людей: на обмін, або на суд. 

Через деякий час Антона Гладкого обміняли. Він провів у російському полоні 22 дні. А згодом від дружини Дениса Миронова дізнався, що він помер у кримському госпіталі 24 квітня — за п’ять днів після того, як заручників з Херсона привезли у Крим. Причиною смерті стало зламане під час побиттів ребро, яке пробило легеню. 

Похорон Дениса Миронова. Фото зі сторінки Наталії Миронової

Ще один герой цієї історії Віталій Лапчук досі в полоні у росіян. Його дружина Альона припускає, що Віталія можуть віддати під так званий «суд». 

«Мені здається, вони хочуть від нього більше, ніж від інших. Він кандидат психологічних наук, полковник поліції, офіцер ВДВ. Можливо, його відправили в Таганрог, Ростов, чи ще кудись», — говорить Альона. 

Сама жінка виїхала з Херсона, боячись за безпеку своєї родини. Каже, що на блокпостах відкрито полюють на тих, хто добивається звільнення своїх рідних.

Військовополонені чи цивільні заручники?

Перш за все варто розібратися зі статусом тероборонців, які потрапляють у заручники до росіян. Це питання надзвичайно важливо для рідних, які продовжують шукати своїх родичів, подаючи їх в усі можливі списки. Тож хто вони: військовополонені чи цивільні заручники?

«Встановити належність особи до категорії особового складу збройних сил сторін збройного конфлікту не викликає труднощів, а от з членами інших ополчень та  добровольчих  загонів складніше,» – говорить адвокат, керуючий партнер АО Амбрелла, експерт МІПЛ Андрій Яковлєв. 

Третя Женевська конвенція до цієї категорії відносить членів організованих рухів опору, які належать до однієї зі сторін конфлікту й діють на своїй території або за її межами, навіть якщо ця територія окупована. 

Однак, ці загони мають відповідати критеріям: 

1. a) ними командує особа, яка відповідає за своїх підлеглих;
2. b) вони  мають постійний відмітний знак,  добре розпізнаваний на відстані;
3. c) вони носять зброю відкрито;
4. d) вони  здійснюють  свої  операції  згідно  із  законами  та звичаями війни.

«Якщо вищенаведеним критеріям “тероборонці” з новокупованих територій не відповідають, то вони будуть вважатися цивільними особами, а не військовополоненими. Позаяк, судячи з доступної інформації, вони не є частиною ЗСУ і не є членами організованого руху опору, що діє під відповідальним командуванням», – говорить Андрій Яковлєв. 

Є ще одна категорія людей, які можуть бути військовополоненими. Це жителі неокупованої території,  які  під  час  наближення ворога  озброюються,  аби чинити опір,  не маючи часу сформуватися в регулярні війська, за умови, що вони носять зброю відкрито й дотримуються законів і звичаїв війни. Цю категорію називають levee enmasse. 

«Та оскільки належність до цієї категорії передбачає раптовість озброєння для опору загарбникам, відсутність часу на організацію підконтрольних збройними силам підрозділи ми не можемо віднести “тероборонівців” на новоокупованих територіях до levee enmasse. Позаяк останні мали час не організацію у підрозділи, організовувались, але потім були роззброєні», – продовжує Яковлєв.

Якщо ж людина бере участь у бойових діях і потрапляє під владу супротивної сторони,  вона може претендувати на статус військовополоненого. Кожен військовополонений   під час допиту зобов’язаний повідомити лише своє прізвище, ім’я та військове звання,  дату народження та армійський, полковий, особовий чи серійний номер або, якщо  цього  немає, іншу рівноцінну інформацію.  

«У разі сумніву чи є особа комбатантом або цивільною, з нею потрібно поводитись як з цивільною», — додає інший експерт МІПЛ та юрист Регіонального центру прав людини Микола Кіккас. 

У будь-якому випадку, каже він, що для військовополоненого, що для цивільного, міжнародне гуманітарне право не дозволяє: насилля — катувати, калічити, убивати; психологічне насильство; наругу над людською гідністю та принизливе поводження. 

Юридичний погляд на звірства

«Забороненими будь-коли та будь-де є насилля над життям й особистістю», – нагадує адвокат Яковлєв. 

Це, зокрема: 

• всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури;
• захоплення заручників;  
• наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження;
• засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні. 

«Катування всіх видів, як фізичне, так і психологічне, побиття, наруга над людською гідністю заборонені та становить серйозні порушення, що кваліфікується як воєнні злочини. За ст. 8 Римського Статуту катування, нелюдське поводження, умисне заподіяння сильних страждань або тяжких тілесних ушкоджень чи шкоди здоров’ю становить воєнні злочини, а в певних випадках, коли такі практики застосовуються ворогом широкомасштабно вони можуть досягти рівня злочинів проти людяності», – додає він. 

За словами Кіккаса, те, що росіяни не повідомляють рідних про місце перебування людей, також є порушенням. 

«Для військовополонених передбачене повідомлення їх родині про факт взяття в полон та поштову адресу для зв’язку в полоні (Розділ V Третьої Женевської конвенції, зокрема, ст.ст. 70, 71). Для цивільних осіб на окупованій території право сімейного листування визначено ст. 25 Четвертої Женевської Конвенції», — наголошує юрист. 

Також це є грубим порушенням ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (право на повагу до сімейного життя)

А ось інтерв’ю, проведені росіянами із заручниками, не є воєнним злочином. 

«Українська сторона теж проводить чимало інтерв’ю та прес-конференцій з полоненими росіянами», — зазначає Микола Кіккас.  

Але додає: якщо встановлено, що до інтерв’ю людину примусили забороненими методами, наприклад, катуваннями, то це буде воєнним злочином. Однак, його буде становити саме катування або інша заборонена поведінка, а не інтерв’ю саме по собі.

Артур Пріхно, МІПЛ

______________________

Медійна ініціатива за права людини у коаліції з іншими правозахисними організаціями документує воєнні злочини та злочини проти людяності, що вчиняються на території України у зв’язку зі збройною агресією російської федерації.

Відомі вам факти надсилайте на адресу warcrimeSOS.UA@gmail.com