“Обична людина”. На Миколаївщині судять жінку за “здачу” ветерана, але пів села в це не вірить
Навесні 2022 року російські війська захопили Херсон і рушили на Миколаїв. Тоді десятки крихітних сіл Миколаївщини опинилися хоч і в недовгій, але окупації. Десь вона тривала кілька місяців, десь — кілька тижнів. Утім наслідки були такими ж, як і в будь-якому регіоні, куди прийшли росіяни — пограбовані оселі, зруйнована інфраструктура, вбивства і катування.
У селі Новофонтанка, що в Баштанському районі, російські військові закатували двох чоловіків: місцевого ветерана АТО Сергія Кучерешка і Валентина Сєдініна, якого взяли в полон на миколаївській трасі. Після деокупації тіла чоловіків зі слідами катувань знайшли у неглибокій ямі неподалік села.
Є два кримінальних провадження стосовно цих вбивств. Перше — за статтею 438 ККУ про порушення російськими військовими законів і звичаїв війни. Друге — щодо держзради, в якій обвинувачують Світлану Оголь, жительку сусіднього села Кашперо-Миколаївка. За версією слідства, вона здала окупантам Кучерешка.
Журналістка МІПЛ відвідала судове засідання у справі Оголь, поспілкувалася з її матір’ю, мешканцями Кашперо-Миколаївки та сестрою загиблого — і розповідає історію звинувачення, в яке вірять не всі.
10 днів окупації
Села Кашперо-Миколаївка та Новофонтанка розташовані за годину їзди від Миколаєва та за десять хвилин одне від одного. Аби сюди дістатися, треба з’їхати з миколаївської бетонки Н-14 і проїхати кілька кілометрів ямистою дорогою вздовж соняшникових полів.
Кашперо-Миколаївка, наслідки окупації Фото МІПЛ
Саме цим шляхом 5 березня 2022 року колона російських військ зайшла в Кашперо-Миколаївку. Про це досі нагадують зруйновані будинки, забиті вікна та спалений старостат. А от двоповерхова школа вціліла — тут росіяни організували штаб і проводили фільтрацію. Тепер біля школи збираються місцеві — наводять лад напередодні нового навчального року.
Оксана, Інна та Зіна, які прийшли попрацювати, саме перепочивають — сидять на лавці обабіч широкого подвір’я. Знайомимося. Розповідають про окупацію, російські танки, захоплення будинків односельчан. Одразу заявляють, що у вину Світлани Оголь не вірять.
— Ну, наприклад, що вона зробила? — запитує чорнява Оксана Руснак. — Кажуть, здала за пайки. Але кого не назвіть у селі, вони всім давали ті пайки. Для нас це велике питання, хто її оце міг так обвинуватити. Не вірю, що це вона.
Жінка каже, що в самої Світлани чоловік — у війську, та й взагалі, ні до кого більше окупанти не прийшли, а “можна було через хату” забирати людей. Оксана продовжує:
— Те, що Свєтка могла покурить, випить — це не секрет. Але щоб вона когось здала? Тим паче в неї брат атовець. Як людина, вона не зла, взагалі така мастериця: і пошити, і вишити. Єдина її болячка — любила випити. Трошки спаскудилася через це. Вона непогана. Обична людина.
Оксана під час окупації зі Світланою не перетиналася, бо майже весь час була в підвалі на іншому кінці села разом із сусідами. А от Інна, яка сидить на лавці поруч, зі Світланою бачилася — у перший день, коли до села зайшли росіяни, вони ховалися в одному підвалі. Жінка пригадує:
— Коли вранці нас виводили повправлятися, вона нічого їм не казала. У всіх тут чоловіки пішли на фронт, але вона нікого не здала.
Поки ми говоримо, до нас підходить ще одна місцева жителька. Починають обговорювати Сергія, закатованого росіянами. Оксана розповідає, що той був однокласником брата Світлани, “хороший парєнь”. Пригадують, як Світлану затримували. Невисока темноволоса Зіна розповідає:
— Наші прийшли 14 (березня, – МІПЛ) зранку. Сказали, що шукають Світлану Оголь. Це було коло мого двору. Її поставили на коліна. Вона казала, що перед росіянами не опускалася, чому має перед ними? А потім її десь завезли. Розказували, ніби її змушували яму собі копати. А деякі знімали це на відео і потім показували в селі. У Ромкиного сина було те відео. Це сім’я азербайджанців, живуть за пару будинків від неї. Вона колись у них працювала. Кажуть, що він сьогодні на суді має бути як свідок проти Світлани.
Жінки припускають, що ця родина “кормила шашликами” росіян кавказького походження, а тепер “відбілюється”, звинувачуючи Світлану.
— Спасайте нашу Свєту, — каже на прощання Зіна.
Через дорогу від школи — старенька одноповерхова амбулаторія, на фасаді якої майоріє український прапор. Староста округу тепер працює тут, бо приміщення старостату під час бойових дій згоріло.
Староста села — Людмила Ніколаєнко, невисока жінка середніх років з короткою стрижкою. Говорить легко, але стримано. Пригадує, як 5 березня почалася окупація. Росіяни облаштували позиції у лісопосадках на височині, тож село було мов на долоні.
Староста Людмила Ніколаєнко Фото МІПЛ
Людмилу окупанти “перевірили” в перший же день, коли дізналися, де живе староста. На фільтрацію забрали її синів, самі ж облаштувалися в сусідньому будинку. Людмила намагалася не виходити на двір, утім кілька разів довелося, аби організувати похорони місцевих. Під час однієї з таких “вилазок” Людмила Ніколаєнко побачила Світлану.
— Вона просто йшла вулицею, привіталася і все. Була твереза, — пригадує староста. Втім чула від місцевих, що Світлана випивала з окупантами.
Про вбивство Сергія вона дізналася вже після деокупації.
— Якщо Світлана винна, нехай несе покарання, але слідство має це довести. Нібито свідки вже й не хочуть свідчити. У нас у багатьох чоловіки пішли воювати, але їхні сім’ї не чіпали, — каже Людмила. — Людину вже не піднімеш, вона нам не скаже, як було.
Обвинувачення
Після затримання Світлану Оголь привезли у Кропивницький, оскільки на Миколаївщині тривали стабілізаційні заходи. Через це слідство й обвинувачення представляють СБУ та прокуратура Кіровоградської області.
Нині 53-річна жінка перебуває під вартою. У вересні минулого року Верховний суд відправив її справу за територіальною підсудністю в Миколаївську область.
Судовий процес у справі Оголь Фото МІПЛ
За версією слідства, Світлана Оголь тісно спілкувалася з російськими військовими — у Кашперо-Миколаївці базувалася 205 окрема мотострілецька козача бригада. Вона буцімто передавала їм інформацію про людей, які могли чинити опір — за це отримувала гроші, пайки, алкоголь, цигарки і відносну безпеку.
205 бригаду створили в 1995 році під час Першої чеченської війни. Вона базується у Будьоновську Ставропольського краю, РФ. У березні 2022 року ГУР назвало військових з цієї бригади воєнними злочинцями й оприлюднило їхні імена. Згодом в Офісі президента та журналісти-розслідувачі заявили, що ця бригада причетна до підриву Каховської ГЕС 6 червня.
Прокуратура розпочала розслідування за статтею 438 ККУ щодо порушення законів і звичаїв війни у Баштанському районі, зокрема через катування та вбивство двох чоловіків. Утім за півтора року жодної інформації про те, хто з російських військових до цього причетний, немає. У коментарі МІПЛ речниця прокуратури Миколаївської області Валерія Власова каже, що розслідування триває.
Натомість Світлані Оголь у березні Ленінський райсуд Миколаєва продовжив запобіжний захід. За даними слідства, під час окупації Оголь випивала з росіянами у домі місцевої жительки Тетяни Ващенко, де вони поселилися.
— Тоді обвинувачена (Оголь, — МІПЛ) повідомила адресу Сергія Кучерешка, однокласника свого брата, колишнього учасника АТО з сусіднього села Новофонтанка. Російські війська вбили чоловіка з особливою жорстокістю. Також позбавили життя його товариша Валентина Сєдініна, який перебував у нього вдома, — повідомив прокурор.
Натомість дружина Сєдініна каже, що це не так. Ось що вона написала в месенджері у відповідь на питання журналістки МІПЛ: “Він не має ніякого стосунку до цих людей, крім того, що опинився в полоні з Сергієм в один день. Вони не знайомі від слова “зовсім”. Мій чоловік їхав проїздом через це село до сім’ї в Херсон, його зупинили на блокпосту, взяли в полон. Чоловік, який його підвозив, зв’язався зі мною та розповів, де його вбили і заховали”.
Могила, в якій знайшли закатованих Фото Миколаївська облпрокуратура
Серед доказів того, що до цього, можливо, причетна Оголь — знайдені у її будинку російські пайки та покази свідків. 13 липня вони мали свідчити в суді. Але не приїхали через “особисті причини”. Тому в цей день суд лише продовжив тримання Оголь під вартою, хоча адвокатка з Центру безоплатної правової допомоги клопотала про пом’якшення запобіжного заходу.
Раніше Валентина Миронівна, мама Світлани Оголь, передала адвокатці листа від доньки — 36 сторінок про життя в окупації, конфлікти з сусідами, затримання і невизнання провини. Жінка сподівається, що це допоможе захистити її доньку. Валентина Миронівна спілкувалася і з сестрою вбитого Сергія, і з односельцями. Вже після судового засідання у телефонній розмові з МІПЛ вона каже:
— Чому слідчі не йдуть працювати у Новофонтанку як слід, а пройшли лише однією вулицею в Кашперо-Миколаївці? Я півтора року про все це думаю. Сергій був однокласником мого сина. Така жахлива смерть. Невже моя дитина винна? Я ставлю їй це питання щоразу: якщо ти не винна і тебе підставили, то хто і чому?
Фото МІПЛ
Засідання 13 липня проводили онлайн: прокурор підключився з робочого кабінету в Кропивницькому, обвинувачена — з СІЗО. Суддя пояснив, що Світлану “вирішили не возити туди-суди по жарюці”.
Наступне засідання призначили на 10 вересня.
Вбивство у Новофонтанці
Після захоплення Кашперо-Миколаївки росіяни зайшли у Новофонтанку. Так само вдиралися у будинки, допитували чоловіків. Приходили й до Сергія Кучерешка.
Двір Сергія Кучерешка Фото МІПЛ
Він народився і виріс у Новофонтаці. До школи ходив у сусідню Кашперівку. Брат Світлани Оголь був його однокласником, мати — вчителькою. Як і решта в селі, мав господарство, жив із нього. У 2014 році служив у зоні АТО, вибрався з оточення. Повернувся в село і жив сам, займався господарством, мав пасіку.
Рештки пасіки Сергія Кучерешка Фото МІПЛ
Його рідна сестра Тетяна досі живе по сусідству. Вона саме обробляла землю, коли ми приїхали. Пощастило, що була мобільна мережа — ми додзвонилися і попросили про зустріч.
Довго чекати не довелося — хвилин за 15 з поля вийшла невисока худенька жінка років 50-ти, з запрацьованими руками і “робочою” засмагою. Хата її брата Сергія — крайня в селі, межує з полем. Дім Тетяни — по сусідству.
Впевненим кроком вона прямує у двір брата й показує стареньку оселю, залишки господарства, спалений мотоцикл, осиротілі вулики у високому бур’яні наприкінці двору. За ними — поля і плавні. До російської окупації життя тут було тихим.
Дитячий знімок Сергія Фото МІПЛ
— Сергій зателефонував, що йдуть колони, — пригадує Тетяна. — Я глянула у вікно, а вони вже за хатами. Ми з чоловіком схопили пляшку води і побігли в яму від погреба. Там і просиділи до вечора.
Оселя Сергія Кучерешка Фото МІПЛ
6 березня Сергія, як і багатьох місцевих, перевіряли, але відпустили. Наступного ж дня забрали назавжди.
Тетяна побачила, як від Новофонтанки їдуть бронетранспортери і відразу зрозуміла, що це до них із братом. Більше ні до кого — на тому краю села тільки їхні хати.
Тетяну з чоловіком після перевірки лишили в спокої. Вони чули постріли, які лунали з Сергієвої хати. Коли все стихло і росіяни поїхали, зайшли в його дім — там усе було догори дриґом, горів сарай із мотоциклом. Брата ніде не було. За кілька днів жінка дізналася, що Сергія закатували.
Про це їй розповів чоловік, якого разом із попутником росіяни захопили на миколаївській трасі.
— Цей дід Міша — не місцевий. Їхав повз село, підвозив якогось чоловіка з Херсону. Їх спіймали на трасі, — пригадує Тетяна. — Цей дід розповідав, що Сергію відрізали вуха, підвішували за руки й ноги до дерева. А його самого прив’язали і змушували дивитися. Казали: “Дивись, що ми з твоїми співвітчизниками робимо”. Сергія і того чоловіка вбили, лишили в одній ямі. Діду якось вдалося втекти. Не знаю, як вони могли відпустити такого свідка.
Сестра загиблого Тетяна Фото МІПЛ
Убитий попутник — херсонець Валентин Сєдінін, про якого згадувала прокуратура в справі Оголь. Тетяна, як і дружина Сєдініна, каже, що цей чоловік просто опинився не в тому місці і не в той час, другом Сергія не був.
— Кажуть, що Світлана Оголь здала вашого брата, — говоримо Тетяні.
Сестра Тетяна показує сімейні фото Фото МІПЛ
— Кажуть. І з СБУ були, так казали. Добре, але ж росіяни знизу виїхали, з Новофонтанки, а не з Кашперівки. СБУ мені каже: “А які у вас докази?” А у вас які? Оголь із людьми в погребі була. Всі люди розповідають, що якби вона когось здавала, то про всіх би розповіла. Але ж всі живі залишилися. АТОвці, які тоді були в селі, всі живі. А нашого Сергія не сильно хто й пам’ятає, де він був, — говорить Тетяна. Припускає, що росіяни вбили брата під час “зачистки”.
Вона переконана, що слідство мало б допитати діда Мішу, який бачив катування — раптом він знає, чому Сергія затримали.
Портрети Сергія і Тетяни Фото МІПЛ
Сергія Кучерешка поховали лише за півтора місяця в травні. Через слідчі дії тіло не можна було чіпати.
— Його голова була як місиво. Щелепа зламана, сліди від пострілів, — говорить Тетяна. Попри стриманість, вона починає плакати. — Сергій був чесний, допомагав. Таких людей мало тепер. Дуже жаль, що його так катували.
Сестра Сергія Кучерешка не є потерпілою в жодному кримінальному провадженні. Вона також не отримала жодної компенсації. Так само не знає, що тепер буде з земельними паями, які брат отримав після служби в армії.
Хоч у 2014 році Сергій воював за Україну і його фактично за це закатували, на могилі чоловіка немає українського прапора, як в інших загиблих військових.
— Мені сказали, що якби він помер у бою, то був би прапор. Думаю, це нахабство так говорити. Є той прапор, чи немає, а для мене він герой, — зауважує Тетяна.
Вона поправляє камуфляжну кепку — мусить іти. Її худенька фігура віддаляється в те саме поле за будинком брата, звідки Тетяна прийшла. Їй треба доробити роботу — зібрати врожай на відвойованій землі.
Тетяна вертається у поле Фото МІПЛ
Анастасія Зубова, журналістка МІПЛ
