Send Lette
Насильницькі зникнення

Одному зламали ногу і відпустили, іншого теж покалічили і вивезли в Росію. Куди поділися брати з Київщини

Талий сніг на дорогах, малолюдні вулиці, по яких інколи проїжджають люди на велосипедах чи йдуть поодинокі перехожі – це селище Димер у Київській області наприкінці листопада 2022 року. Приблизно така ж холодна погода була тут у березні, коли регіон перебував під окупацією російських військ. Тоді замість цивільного транспорту дорогами їздили військові автомобілі окупантів, у кількох місцях були встановлені блокпости, на яких вони ретельно перевіряли документи місцевих жителів і фотографії в їхніх телефонах.

45-річний Олег Черненко – водій маршрутки «Димер-Київ». Усю окупацію провів вдома в Димері з дружиною і маленькою дитиною, якій у березні виповнилося сім місяців. Каже, що особливо не хвилювався, адже, незважаючи на позиції росіян неподалік будинку, не бачив ніякої небезпеки ані для себе, ані для родини. Брат Олега, Андрій Пащенко – 38-річний різноробочий, мешкав неподалік будинка Олега – на п’ятому поверсіу багатоповерхівки. «Андрій вирішив лишитися в Димері, не захотів їхати, хоча можливість виїхати з окупації була, але він сказав, що це його дім, що тут виріс, тому залишиться», – пригадує слова Андрія його сестра Ольга Волохіна.

 

«Шукали навідників. Вивезли в поле, били, змусили проковтнути хрестик»

Відносно спокійне життя в окупації родини Олега Черненка закінчилось 29 березня.

«До того дня все було нормально. Брат Андрій щодня приходив, потім ішов додому, ми постійно спілкувалися. Росіяни приходили до мене двічі. Головна мета – пересвідчитись, що в телефоні. Одного разу я вийшов на вулицю курити, вони мені: «Стояти!» Зайшли в будинок, подивились мій телефон, подивились машину, шукали зброю, вивчали фото в телефоні, але нічого такого не було», – розповідає МІПЛ Олег Черненко. Показує, що за кілька метрів від будинку стояла російська техніка, а в самому селі була новопризначена окупаційна влада в особі Олександра Харченка (чоловіка затримала СБУ за підозрою у колабораційний діяльності).

Олег Черненко – мешканець Димера та брат викраденого Андрія Пащенка /фото – МІПЛ

Олег за відсутності телебачення та інтернету діставав свіжі новини самотужки – їздив автомобілем по селах навколо. «Сідав в автомобіль і їхав дивитися, що де відбувається, просто цікаво було. На блокпостах зупиняли, звісно, дивились техпаспорт, та їхав собі, нічого страшного не відбувалось», – каже Олег. До 29 березня він був переконаний, що нічого поганого і не станеться, хоча ще 5 березня окупанти захопили в полон чоловіка сестри Олега – Василя Волохіна, якого потім вивезли до СІЗО в Росію.

29 березня Олег пам’ятає до найменших деталей, адже того дня окупанти викрали його і брата Андрія Пащенка, повезли їх геть із Димера.

«Вранці 29 березня приїхали дві машини росіян до моєї хати. Запитали, де мій брат? Я відповів, що в себе в квартирі. А здав нас один чоловік із 4-го поверху, сусід Андрія на прізвисько Соколик, він повідомив росіянам, що ми навідники. Вони тут у мене в дворі поставали з автоматами. Приводять за пів години брата з зав’язаними очима: «Йдемо з нами». Підішли, очі, руки зав’язали, повезли. Не знаю, куди везли, десь у поле за селом, вітер такий був», – пригадує Олег Черненко. Каже, що коли вивезли в поле, то їх із братом почали сильно бити – кулаками, прикладами зброї. Кричали на полонених, що вони координатори та що через їхню діяльність ЗСУ обстріляли їхні позиції на території димерського підприємства «Вікналенд».

Підприємство “Вікналенд” – тут у березні тримали заручників / фото – МІПЛ

«Били сильно. Мене змусили проковтнути мій золотий хрестик – я не бачив, очі зав’язані, просто зрозумів це. Ногу мені зламали – кістку внизу ноги над стопою. Потім повезли кудись у ліс та кинули в яму. А в тій ямі нас було спочатку сім чоловік, а тоді ще привезли – стало 13 полонених, там на голій землі і ночували», – каже Олег та показує ногу, яку пізніше окупанти обв’язали палицями.

 

«Казали, що хата замінована. Але брехали – ми вийшли з полону»

За свідченнями Олега Черненка, 30 березня окупанти повідомили полоненим, що когось відпустять, а когось заберуть до Гостомеля. Зазначимо, що Гостомель як центр переміщення окупантами полонених постійно звучить у розмовах кореспондентів МІПЛ із іншими свідками окупації на Київщині. Тобто скидається на те, що першу фільтрацію в’язнів окупанти проводили на місці затримання, другу – в Гостомелі, звідки полонених вивозили в Білорусь, а тоді вже – до різних СІЗО у Росії.

«Мене і ще семеро людей вивезли до хати перед Катюжанкою. Сказали, що ночувати тут будете, але хата замінована, тому не виходьте. Була хата порожня, ми там лишились на ніч. Ми чули, як колони їхні йдуть вулицею, але не розуміли, що вони вже  виходять із Київщини. Нога боліла, їжі та води у нас не було. Про долю брата відомо нічого не було. Холодно? Ні, після ночі в ямі вже було не так і холодно в нетопленій хаті», – каже Олег.

У цьому будинку в Димері мешкав Андрій Пащенко  / фото – МІПЛ

Усю ніч полонені чули гуркіт російської техніки – росіяни йшли з Київщини. А вранці на свій страх і ризик відчинили двері. Виявилось, що мінування не було. 31 березня в’язні звільнилися – вийшли на волю у прямому сенсі, адже в Димері та інших селах навколо росіян більше не було.

«Потім хлопці приїхали з Катюжанки, відвезли мене в лікарню в Димері – нога ж поламана. Чого мене відпустили? Не знаю. Я казав їм про семимісячну свою дитину, може, пожаліли. А брата забрали», – розповідає Олег Черненко. Він підозрює, що у брата також станом на 30 березня, коли він бачив його востаннє, була серйозно травмована нога. Щодо розстрілів, то Олег не був свідком таких злочинів. Каже, чув, як стріляли в землю, лякали полонених. Але він не виключає, що когось російські військові вбивали. “В ямі у лісі з нами був атовець. Не знаю, що з ним сталось, могли і вбити”, – припускає Олег.

 

«Брат Андрій у Росії в тюрмі. Був від нього лист, а більше нічого незрозуміло»

Дружина Олега Оксана повідомила поліції про викрадення чоловіка та його брата Андрія Пащенка того ж дня, коли їх обох забрали окупанти – 29 березня. Потім, коли до села приїхали українські військові, а також слідчі СБУ, прокуратури, представники поліції, Олег неодноразово надавав свідчення про своє викрадення і викрадення Андрія Пащенка. Каже, що якісь люди з СБУ та поліції дотепер періодично телефонують щось уточнюють. Але про відкриття кримінального провадження щодо полону Андрія йому нічого не відомо. «Мама ДНК ходила здавала. Телефонують із органів без кінця. А толку? Не можу дізнатися навіть імені слідчого, хто веде цю справу, ще довідку про полон не можу отримати», – каже Олег Черненко.

Центр смт Димер Київської області / фото – МІПЛ

Чоловік каже, що восени через Міжнародний комітет Червоного хреста надійшов лист від полоненого Андрія Пащенка. «Прийшов лист, там написано: «Привет, братан, передай привет маме, Оле, детям. Может, встретимся». До цього ніяких повідомлень про підтвердження місця перебування Андрія не було. Ми лише з листа зрозуміли, що він у Росії, в полоні», – каже Олег Черненко. На його думку, Андрій може перебувати в тому ж СІЗО № 2 Брянської області, де перебуває чоловік сестри Василь Волохін.

Викрадений росіянами з Димера Андрій Пащенко / фото – МІПЛ

«Підтвердження про перебування в Росії – це лише лист від Андрія, де написано «Почта России». В серпні надійшов цей лист від Андрія, тоді ж я отримала листа і від чоловіка Василя», – говорить сестра Андрія Пащенка Ольга Волохіна.

Вона припускає, що Андрія утримують у СІЗО № 2 Брянської області. «По нашому ОТГ є список – там 56 полонених, багато родичів цих людей у телеграмі спілкуються, є вже ті, хто вийшов із того СІЗО через обміни, тому ми говоримо, що, можливо, Андрій також там перебуває», – говорить Ольга. І додає, що ніхто з влади не повідомляв родині про місце утримання Андрія Пащенка. Також немає обіцянок від влади повернути цивільних із російського полону. «Коли нещодавно я була на зустрічі в Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими, там сказали, що подають загальні списки до Росії на обмін – там і цивільні, і військові. Вони подають, там потім узгоджують, так відбуваються обміни», – констатує Ольга.

Вона повідомила МІПЛ, що до Димера нещодавно приїжджали представники ООН, які порадили родичам вивезених до РФ громадян написати груповий лист-звернення до Росії. «Кажуть, треба написати листа до Міноборони РФ, а представники ООН проконтролюють відправку та доставку цього листа. Можливо, буде якась відповідь від Міноборони Росії щодо ув’язнених із Київщини. Поки ж нам кажуть чекайти, може, будуть обміни», – говорить Ольга. Від березня у російській неволі перебувають двоє її близьких – брат Андрій Пащенко і чоловік Василь Волохін.

Наталія Богута, для МІПЛ

Матеріал підготовлено Медійною ініціативою за права людини у рамках проєкту «Hela Sverige Skramlar for Ukraina»

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Насильницькі зникнення
До України повернули десятьох цивільних українців, затриманих на ТОТ: хто вони та за що опинилися за ґратами окупантів

Ввечері 28 червня стало відомо, що до України повернули 10 цивільних українців. Дехто із них чекав на звільнення понад шість років. Медійна ініціатива за права людини розповідає історії їхнього затримання та увʼязнення. 

1 Липня 2024

Росія застосовує нову практику переслідування українців в окупації. Тепер їх не завжди одразу везуть на підвал, а спершу бʼють вдома

Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні у березні 2024 року опублікувала звіт про російську окупацію. У ньому сказано, що люди, які живуть в окупації, стикаються із постійною загрозою насильства, затримання і незаконного покарання. МІПЛ задокументувала нові свідчення потерпілих в окупації.

28 Червня 2024

Аналітика
Насильницькі зникнення: національна практика v. міжнародні стандарти

Проблема насильницьких зникнень набула нового значення для України через умови триваючого збройного конфлікту на її території. Починаючи з 2014 року, з окупації Кримського півострова та збройного протистояння у межах окремих районів у Донецькій та Луганській областях, правоохоронні органи України фіксували випадки зникнень та затримань осіб на території, яка перебувала під контролем РФ. Такі ж випадки продовжують документувати і після повномасштабного вторгнення РФ на територію України.

15 Червня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Війна і правосуддя
Мер Полтави, херсонські колонії і вітчим із “ДНР”: 34 справи щодо війни, за якими радимо стежити цього тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

22 Липня 2024

Війна і правосуддя
“Я не асоціююся з підзахисним — я потрібна для балансу правосуддя і справедливості”, — адвокатка російських військових

Юлія Шуляк — українська адвокатка, яка представляє в суді російських військових, яких обвинувачують у воєнних злочинах. В інтерв’ю МІПЛ адвокатка розповідає про досвід роботи з воєнними злочинами, виклики заочного процесу, вплив міжнародного освітнього проєкту на її бачення власної роботи та суспільний осуд.

19 Липня 2024

Війна і правосуддя
Роздроблені справи як системна проблема. МІПЛ проаналізувала останні судові вироки росіянам за воєнні злочини

Порівняно з попередніми вироками, у червневих судді скорочували контекстуальну частину, яка підтверджує, що злочин скоїли в умовах війни. Читати та розуміти такі вироки значно простіше. Водночас помітна системна проблема — кожен вирок здебільшого присвячений одному обвинуваченому, хоча злочин вчинили кілька людей. Детальніше — в аналітиці МІПЛ. 

18 Липня 2024

Більше публікацій